Це був в усіх аспектах епічний євровиїзд. Із впевненістю можна сказати, що в Західну Європу така кількість хохлів ще не виїжджала. Серед безлічі маршрутів, що вели в Генк, розповім вам про той один, яким поїхала найбільша група киян. 8 днів у дорозі, 5 країн, 6 авіаперельотів, 700 км за кермом авто - і все заради 90 хвилин на футбольному полі. Хоча ні, не так... Все заради пригод і незабутніх вражень в хорошій компанії. А 90 хвилин ганьби на полі відходять на другий план і швидко забуваються. Бо Динамо - це ми!       | День 1 | День 2 | День 3 | День 4 | День 5 | День 6 | День 7 |

Субота, 23 листопада. Близько 50 хохлів зібрались в аеропорту Києва, аби розпочати свою подорож, кінцевою метою якої був стадіон в Генку. Так би мовити, весь цвіт динамівського двіжу, представники більшості банд. Сюди ж підрулили і агенти WBC-шопу, аби всі виїздюки могли затаритись стікерами перед вильотом. У всіх були різні маршрути, але розпочинались вони однаково - з рейсу Київ - Будапешт. З моєї банди цим маршрутом летіло 5 чоловік, решта вилітала в понеділок. Так ми п'ятеро і тримались разом всю дорогу: я, Г-ф, Ж-к, ЖП і мій співробітник ХХ. Перший політ пройшов відносно спокійно. Відносно, бо деякі хлопці таки шуміли і потім зчепились з пасажирами, яким це не подобалось. Але до бійки не дійшло. В Будапешті група з 8 чоловік відділилась, решту чекав переліт в Рим через чотири години. Хтось вирішив катнути в місто, аби пообідати, хтось вирішив чекати в аеропорту. Я був серед останніх, спочатку поривався піти в пішу розвідку в найближчі села, але швидко стало ясно, що це погана ідея, йти дуже далеко. Хлопці присмоктались до шарового вай-фаю і дивились якісь кумедні ролики. Хтось просто нудьгував, аж тут ХХ згадав, що на другому поверсі (якщо пройти реєстрацію на посадку) значно цікавіше, є і заклади харчування...



...і навіть безкоштовний настільний футбол! Що було далі, думаю, ви здогадуєтесь. При такій кількості народу, до речі, прикольно займати черги на посадку. Хтось один зайняв, потім підходиш типу: от мій друг стоїть, і я з ним. І так кожен з 40 чоловік... Людина, яка стояла наступною, розуміє, що перед нею "вклинилось" 40 хлопців, але вже боїться щось сказати).



В таких поїздках обов’язково хтось мусить загубити паспорт. І це сталось одразу ж в перший день, так в римському аеропорту від нас відділилась ще одна група з 10 чоловік. Все одно у них був інший готель і трішки інша розважальна програма. Нас залишилось 27 чоловік. Паспорт таки знайшли). Нас же чекав трансфер з аеропорта, і за годину десант киян висаджується в центрі міста. Вже була пізня година, близько 11-ї вечора, потрібно було заселитись і йти шукати їжу. Хостел був дещо дивним. Ось так виглядав вхід.



За ним знаходився бар, як і написано на вивісці. Хоча, який бар, скоріше наливайка. Ну, по фотці видно. За стійкою, обійнявшись, стояли два сиві дідусі і горланили в мікрофон якусь італійську пісню.



На екрані біг текст. Таке от модняве італійське караоке).



Вхід до кімнат був у сусідніх дверях, один з дідусів нам видав ключі... По суті, цей хостел був нашим найбільшим провалом за всю поїздку. Старі двері, вікна, ліжко тримається на чесному слові, мало місця і дуже холодно. І це все більше, ніж за 20 євро з людини за добу.



Спочатку ХХ вигукнув "О, зате унітазів два! Тільки вони чомусь ширмою відгороджені один від одного", але, як виявилось - то друге було біде. У хлопців в кімнаті зверху ситуація була ще веселіша - в стіні не вистачало однієї цеглини, можна було висунути руку на вулицю. Уявіть собі температуру в кімнаті. І найцікавіше, що в Інтернеті на фотках був цілком пристойний готель, коли його замовляли. До слова, про Інтернет, виявилось, що в Італії у багатьох провайдерів заблоковано доступ до Вконтакту.



Скинувши речі, вирішили йти в місто. Але спочатку замовили у дідуся пісню на караоке. Toto Cutugno - Soli. Дідусь співав про те, що "Soli la pelle come un vestito". А ми ж співали, що п’яний фанат таки їде на виїзд.



Як то кажуть, багато кельтів не буває...



Колізей знаходився в п’яти хвилинах ходьби від нашого хостелу. І саме біля нього ми чекали дніпрянина Л-да, який приїхав на день раніше і цілий день просидів в своєму хостелі, чекаючи нас. Бо дощ.







Прогулянка нічним Римом справила дивні враження. Ніби ти у величезному музеї, а навколо розкопки. Повсюди розкопки і залишки прадавніх каменюк, між якими прокладено дороги і тротуари. Каменюки-каменюки-каменюки, навколо одні каменюки.





Так ми дійшли до Вітторіано - помпезної споруди на честь першого короля об'єднаної Італії. Але багато часу роздивлятись її не було, всі хотіли їсти.





В такий час знайти працюючий супермаркет в Римі дуже і дуже складно. А ресторани попадались лише дорогі для наших гаманців. Знайшли піцерію, де піцца була нарізана шматками і вже готова. Продавець спочатку зважував її, але побачивши, що нас більше 20-ти, почав просто називати ціну за шматок, промовляючи "My friend, I have good price for you!".



Сил гуляти далі вже не було, та і близилось до другої ночі. Тому по дорозі додому знову заскочили в бар до веселого дідуся і замовили пісню The Police – Every Breath You Take. Дідусь співав "Every breath you take", ми ж співали "Ми з тобой завжди!". Дідусь просто світився від щастя, давно у нього не було такої великої і шумної компанії. Ще б пак, з таким-то задрипаним хостелом). На радощах пообіцяв нам знижку на стриптиз у сусідній стриптиз-бар, і ще щось розповідав про повій, але я вже не розчув.

Вранці перед виходом в місто зайшли до дідуся на сніданок. В принципі, після побаченого в хостелі наїстись не сподівались, сніданок виявився чисто італійським - стаканчик соку, стаканчик йогурту, чашечка кави і круасан. Причому два столики на всіх.



У кожного були свої плани на день, хтось зрання поїхав в аутлет за місто, хтось навпаки висипався. Ми ж вирішили триматись своєю п’ятіркою, і, взявши карту, пішли досліджувати місто. На туристичних картах, зазвичай, картинками позначають найбільш цікаві місця в місті. Одне з них було зовсім поруч біля нашого готелю. Базиліка Санта Марія Маджоре виявилась зачиненою в таку ранню пору. Хоча, судячи по паркану, вона весь час зачинена. Зробивши знімок, пішли до Колізею.





Вдень під стінами найвеличнішої арени стародавнього Риму нас зустрічали гладіатори і гладіаторші, що бажали сфотографуватись з нами за наші гроші. Гладіаторші стрьомні. Дуже.







Походивши навколо арени і позаглядавши через паркан, ми вирішили, що підемо всередину на наступний день.



Тут, як-то кажуть, no comments.



Прогулюючись центром міста, розумієш, що тут намішані пам’ятки кількох тисячоліть, протягом яких тут постійно щось відбувалось. Куди не глянеш - все в різних архітектурних стилях.







І такі от майданчики, коли місце просто огороджене і навіть невідомо, чи ведуться там якісь розкопки, в центрі таких досить багато.



У нас на такій галявинці вже давно стояв би блискучий офісний центр.



Потроху підходимо до Вітторіано, біля якого були вчора ввечері, але перед ним на карті було позначено ще одну визначну споруду. Як потім виявиться, біля Вітторіано ми будем проходити багато разів за два дні.





Знаменита Капітолійська площа, на якій знаходяться три палаци, збудовані за проектом Мікеланджело. Вважається, що Капітолій є найдавнішим в світі музеєм.



З площі відкривається чудовий вид на місто.





Несподівано на одній з трьох будівель помічаємо великомученицю Юлію, а на іншому - символ Риму, вовчицю, що за легендою відгодувала двох засновників міста.





Також з площі чудово видно Римський Форум - центр Стародавнього Риму. Саме такі от картинки пам’ятаю в своїх підручниках з історії...







Побачили таку от невеличку капличку. Вирішили зайти. Всередині вона виявилась дуже немаленькою...





Таким чином, за дві години обхідним шляхом ми дійшли до того місця, де були вчора ввечері. До площі Венеції, на якій і знаходиться Вітторіано.









Чого б не зайти всередину? - подумали ми. До того ж, вхід безкоштовний.







По цій площі бігає охоронець і слідкує за тим, аби ніхто не сидів. Тільки хтось присідає, навіть аби зробити фото, він починає свистіти і махати руками.





Всередині будівлі кілька різних музеїв. Один з них розповідав про фашистську добу Італії.





На інших поверхах можна було ознайомитись з більш ранніми часами. Але, чесно кажучи, особливого інтересу музей не викликав.



Зате на останньому поверсі був оглядовий майданчик, з якого можна було чудово роздивитись місто.







Рим знаходиться в 25 кілометрах від моря, тому тут повним повно морських птахів. Я так розумію, це альбатроси. Здоровенні, і якісь зовсім не пугані, до них можна підійти зовсім близько... В якийсь момент я усвідомив, що вони тупо всюди, сидять на багатьох статуях, будівлях і т.д.







Базиліка Санта Марія ін Арачелі - величезний за розмірами храм, збудований ще в 12-му столітті. Через своє центральне місцерозташування він відігравав дуже важливу роль в історії міста. Ось так він виглядає зсередини... На наступному фото сходи до храму.





Місцевий кумедний автобус. Взагалі, в Римі дуже багато мініатюрних і цікавих автомобілів. По ходу звіту буде ще кілька фоток.



Ще раз Вітторіано. Так більш-менш стає зрозуміло розміри цієї махіни.



Далі ми пішли в напрямку Ватикану, вимальовуючи на карті такий маршрут, аби побачити побільше визначних місць. Взагалі, іноді перед поїздкою я читаю про те, що ж треба подивитись в місті. Цього разу цілеспрямовано цього не робив. Тепер от сиджу і вичитую у Вікіпедії, що ж то я таке побачив місяць тому.



Храм всіх богів, або Пантеон, було збудовано ще до нашої ери. Призначався він для поклоніння давньоримським божествам, але через якийсь час їх скульптури замінили на скульптури християнські, і храм змінив своє призначення...



Величезний купол вважався неабияким досягненням в ті часи.





Зовнішній вигляд храму.





А це вже площа Навона. Сама площа ніби нічого така, оригінальні фонтани, але на ній купа "кольорових" продає свої причандали, до того ж вони пристають постійно до перехожих типу купи-купи!



На землю кладуть покривало, а на нього викладають весь свій товар. Побачивши нас, чумазіки різко схопили покривала за чотири кути і почали швидко кудись іти. Але, як виявилось, це не нас вони так зреагували - в кінці вулиці з’явилась поліція, і торгаші миттєво покинули площу. Коли патруль проїхав, вони так само миттєво розклались...



Ще кілька замальовок площі.









Типова Римська вулиця.



По ній ми вийшли до мосту Вітторіо Емануеля другого.





Нам потрібно було на протилежну сторону, але Ж-к сказав, що наступний міст Сан-Анжело значно красивіший, він навіть передачу про нього бачив по ТБ, і ми по набережній пішли до нього. Сам Тибр (ріка, яка ділить Рим на дві частини) дуже брудний і жовтого кольору. Через ріку було видно замок Сан-Анжело (Святого Ангела). Ця споруда, збудована в 135-му році, була спочатку гробницею, потім замком, резиденцією пап, сховищем їхніх цінностей і одночасно в'язницею. Нарешті, в наші дні є музеєм. Хлопці почали волати "Давай зайдем, давай зайдем!". Але ціна в 10.5 євро трохи зупиняла. Вирішили, що всі платні музеї лишимо на наступний день, а поки будем дивитись по максимуму архітектуру.



Чумазіки у всій красі. Ніколи не розумів, як можна в Римі продавати гаманці з написом "Париж", а в Парижі - з написом "Лондон". Ну то таке...





На горизонті вже видно Ватикан.



Вуличний артист вмостився так, що його одразу і не помітиш. Хтось кидає йому гроші, а хтось і сміття.



В місті повно стікерів Легії, яка нещодавно грала проти Лаціо. І Спартака, який тоді приїхав на лівак Легію накривати. Собор Святого Петра все ближче...



і ближче...



і вже зовсім близько. Формально, пройшовшись по цій вулиці, ми перетнули кордон і потрапили на територію Ватикану, найменшої держави в світі.



Щоб потрапити всередину собору, потрібно було вистояти просто неймовірну чергу і пройти крізь металошукачі.



Продовження черги... і ще зправа не влізло в кадр кілька десятків метрів.



Помізкувавши, що стояти в черзі доведеться більше години, і безуспішно спробувавши зайти через вихід, ми дружно сказали "Та ну його в баню" і пішли назад. Пізніше ми побачили в новинах, що в цей день з якоюсь промовою, чи як воно там, виступав Папа Римський, тому і стільки бажаючих потрапити всередину саме в цей день...



Будівля Генеральної прокуратури.



Ще раз кадр з видом на Ватикан, вже на заході сонця.



А це вже п'яцца дель Пополо - величезна площа, де тусується багато молоді. На ній якийсь вуличний артист в костюмі ніразу не смішного клоуна щось почав до нас приставати, але коли зрозумів, що і наваляти можем, швиденько переключився на іншу публіку.



Ця ж площа, вигляд з оглядового майданчика в парку.





Потроху прогулюючись, ми пройшли до Іспанської площі. Тут знову було багато чумазих торгашів, з настанням темряви вони почали продавати лазерні указки. Цікаво стало поторгуватись. Чурбан хотів за указку 20 євро, ми йому одразу сказали, що дамо лише 5. Спочатку він скинув ціну до 18 євро, потім до 17. Крок за кроком ми його розкручували, але після позначки в 9 євро пішло зовсім туго. Тим не менш, сперечаючись з ним хвилин двадцять, ми збили ціну до 6 євро. А потім послали його під три чорти і пішли своєю дорогою.



Я ніколи раніше не чув про фонтани ді Треві, тому коли, вийшовши з-за рогу, побачив весь цей натовп, це було типу "Ну ніфіга ж собі!"



Вражав не стільки сам фонтан, скільки кількість людей, яка зібралась на нього подивитись. Хоча і фонтан - витвір мистецтва найвищого рівня.



Проштовхатись зробити фото було зовсім непросто, але нам таки це вдалось.





Була вже сьома година вечора, а за цілий десь ми їли лише скромний сніданок в хостелі і трохи бананів та печива із супермаркету. Дуже хотілось їсти, тому, рухаючись до хостелу, заглядали в усі кафешки. Але ціни кусались, в якийсь момент знайшли одне з найдешевших кафе, де оголошення писало про меню за 9 євро. В меню входила піцца + напій, або ж паста + напій. Ніколи не ведіться на ці реклами. 9 євро то воно так, але ж у чек додатково включається вартість хлібу, соусу, гірчиці, а також прямо в чеку вже прописані чайові офіціянтам. Точніше, збір за обслуговування. І ці 9 євро по факту перетворюються на 12 з гаком.



Ще перед кафехою ми зайшли в супермаркет і скупились продуктами. Після вечері вирішили зайти в хостел трохи перепочити, почитати в Інтернеті новини, залишити продукти і далі йти фотографувати нічне місто. Крім того, ми весь день гуляли в 5 носів і розраховували якось збільшити нашу компанію. На вході в хостел, тобто у дідуся в барі, нас зустріли Б-ба і Д-к. Вони були далеко не в найкращій формі. Як потім з’ясувалось, за обідом вони перепробували місцевого вина, і решта хлопців відправила їх в хостел подумати над своєю поведінкою. Але вони примудрились і тут знайти собі пригоди.

- Б-ба: Ми знайшли паб шавок, зараз збираєм моб та йдем їх їбашити. Ви з нами?
- Я: Що за паб, кого знайшли?
- Д-к: Ну, йдемо ми по вулиці, тут під’їжджає тіло на мопеді і в терорці. Б-ба його питає "ти шавка"? Той каже "Да", типу думає, що ми теж шавки. Ну я палитись зразу не хотів, що ми з України. Кажу йому "А ми руссо наці. Тобі пизда!". А він з переляку тікає в паб до друзів.
- Я: І скільки тому тілу було років?
- Б-ба: Років 15. І в пабі було ще двоє його дружків, але постарше. Вони з-за дверей виглядали перелякані, я їм кричав "Давай гавно, іди сюда!", але вони так і не вийшли. Тому збираєм всіх наших, і пішли їм наваляєм, без підмоги ми заходити в паб не ризикнули...
- Я: Ну ок, видзвонюй решту, а ми поки переодягнемся.

Історія здавалась трохи дивною хоча б тому, що ні Б-ба, ні Д-к не те що по-італійськи, англійською два речення сказати можуть з величезними зусиллями. Тому я собі слабо уявляв оце "Ти шавка?", на яке малий ствердно відповів. Виглядало так, ніби хлопці доїбались до якогось малого на вулиці, і він щось бовкнув, аби вони відчепились. Але зробив цим лише гірше, і довелось тікати в паб. Поки ми відпочивали, з’явилось ще продовження історії. Там було щось про якусь шльондру-скаута, яку шавки прислали до нашого готелю, про наряд поліції та бійців на мопедах... Через півгодини Б-ба і Д-к зуміли пояснити необхідність проведення акції хардкорової ще двом хлопцям, решта ж від них відморозилась, розуміючи, що хлопці таки перепили вина. Ми ж вирішили сходити разом з ними, подивитись на той шавочний паб. Про всяк випадок, аби владнати ситуацію, коли Б-ба і Д-к почнуть бити перехожих на вулиці. Четверо хлопців йдуть попереду, ми ж п’ятеро тримаємся на відстані метрів 50, аби "не спугнути антифашистів". Вже метрів через триста я відчув, що щось іде не так. І з кожним пройденим кварталом це відчуття посилювалось. В якийсь момент хлопці вивели нас до хостелу, тільки з іншого боку. Мої передчуття підтвердились: Б-ба та Д-к так і не змогли знайти шавочний паб і заблукали. А ми, йдучи за ними, зробили кілометрове коло по району і вийшли на початкову точку нашої мандрівки.

Далі наш шлях пролягав до все до того ж Колізею.



А от в ту сторону ми ще не ходили - сказав Г-ф. І ми пішли в ту сторону. Але вийшли лише до зачинених воріт в Римський Форум. Через паркан вийшло сфотографувати лише отаке:



І ми знову пішли до Вітторіано, в розрахунку на те, що оглядовий майданчик буде відкрито для відвідувачів. Але було зачинено. І хлопці злились на мене, що витягнув їх в місто, змусив дертись по сходах, і взагалі, ноги гули у всіх, за день ми находили дуже і дуже багато.





Другий день нашої подорожі закінчився за несмачними бутербродами з несмачної ковбаси і несмачного хлібу. Другу ніч я вирішив спати одягненим, навіщо ж мерзнути, якщо можна просто одягтись. Більшість хлопців ми так і не бачили жодного разу за цілий день.

День третій розпочався так само, як і попередній - підйом о восьмій ранку, йогурт + круасан і вихід на прогулянку в наші 5 носів. Решта хлопців просто ще спали. Ввечері планувався похід на матч Рома - Кальярі, але для цього хлопці повинні були дістати квитки через місцевий відділок Касапаунду, де у Г-ші були знайомі. Наперед скажу, що квитки дістати так і не вдалось, а найдешевші в касах були по 60 євро, тому похід на стадіон відмінився. Загалом, фанати Роми досить дивний народ - за одну команду фанатіють і ліві, і праві. Наскільки я знаю, сутички між ними досить звична ситуація. На стінах міста вони теж воюють між собою.







Ми знову, вже вкотре пішли до Колізею. Просто дорога в центр міста проходила повз цю споруду. Але ми все ж хотіли зайти всередину, і ціна в 12 євро нас не зупинила.



Чесно кажучи, мене ця розвалюха не сильно вразила. Ну да, це круто, звичайно, збудувати 50-тисячну арену ще на початку нашої ери, але якихось надзвичайних емоцій відвідування Колізею не дало. Зробили коло по першому ярусу, по другому, зробили фото на авки, протискуючись між натовпами туристів, і погомоніли на тему "як же ж воно було, коли ще цілим все було..."







Сам по собі Колізей не тягне на 12 євро, при всій його історичній і туристичній цінності. Але є один нюанс - вхідний квиток також дає право потрапити в Fora Romano, тобто в Римський Форум. І це насправді дуже цікава місцина. Римський Форум — площа в центрі Стародавнього Рима разом з прилеглими будівлями. Спочатку на ній розташовувався ринок, пізніше вона включила в себе коміції (замість народних зібрань), курію (замість засідань Сената) та придбала також політичні функції. Це так каже Вікіпедія. Також квиток дає право потрапити на Палатін - один із семи пагорбів Рима, визнаний найстарішою із заселених частин міста. Зараз же Форум та Палатін - це крутий музей Стародавнього Риму під відкритим небом. Всі будівлі (точніше, їх залишки) позначені на вказівниках і картах. На жаль, все я не запам’ятав... Якась розвалюха, і вид на Колізей з неї:





Мандарини ще не дозріли. Але до Нового року вже можна буде їсти.



Стародавній стадіон. Ми довго сперечались, в якому ж виді спорту змагались тут римляни, і навіщо оте коло...



На території музею є кілька оглядових майданчиків, з яких видно дуже і дуже багато. Ось один з них:







Багато ділянок огороджені парканом, і на них ведуться розкопки...



Але загалом, тут Рим виглядав саме так, яким я його собі і уявляв.





Додам кілька слів про погоду - в якийсь момент стало настільки тепло, що можна було ходити в футболці + светрі. При тому, що синоптики обіцяли дощ, а у новинах показували бурю і перший сніг в Мілані.



Одна з тріумфальних арок. Коли імператор повертався з військового походу переможцем, городяни городили йому арку, через яку він мав заїхати в місто. А оскільки походів у римлян було багато, то і арок по Риму збереглось, мабуть, більше десятка.





Я так і не зрозумів, які функції виконувала конкретно ця будівля, але судячи з хреста на даху, це був якийсь храм...





Вийшли ми з протилежної частини форуму, біля Вітторіано, але замість жвавого руху на проїжджій частині побачили отаке.



Чумазіки перелякано бігали зі сторони в сторону, а весь центр міста було паралізовано.



Одні вулиці перекрили люди з плакатами і банерами, на інших зупинили рух водії автобусів, на третіх пройти і проїхати не давали якісь інваліди з плакатами. Купа сирен, мігалок, поліції, навіть поліцейський гелікоптер постійно пролітав туди-сюди. На противагу правоохоронцям, всюди ходили мужики з мегафонами, а у жіночок були свистки. От іде вона по вулиці, несе якийсь плакат і весь час свистить у свисток. Коли таких іде пару десятків - шум неймовірний. Одним словом, ми потрапили в самий центр якогось страйку, але так і не зрозуміли, проти чого вони протестують.





Користуючись нагодою, ми зайшли ще раз до фонтанів Треві, і через такий бардак в місті там практично не було людей...







Час підходив до обіду, і ми знайшли такий собі заклад Pizza Re. Можу порекомендувати його всім, хто ще збирається до Риму. Страва (піцца/паста/суп) + напій (кола/пиво/вино) = 9 євро. Без жодних надбавок і додаткових сум. Порції, в принципі, достатні для того, аби ними наїстись. ХХ свій бобовий суп так і не осилив до кінця... Єдиний нюанс: заклад працює лише в обід, щось типу з 12 до 16.





Місцевий продуктовий ринок після закінчення роботи.



Так потроху ми знову дійшли до Ватикану. Цього разу черга на вхід була зовсім невелика, і ми досить швидко потрапили до собору Святого Петра. Будівля просто нереальних розмірів, на те вона і є головним католицьким храмом.







Перелік всіх римських пап на одній мармуровій плиті.



А ось і вид зверху. Ж-П дуже хотів потрапити до Сикстинської капели, але ми прийшли занадто пізно, і вхід вже було закрито. Вхід на купол собору теж платний - 7 євро половина шляху на ліфті, а решта пішки, а за 5 євро пішки можна подолати весь шлях. Але піший вхід працює до 16-ї, а ліфтовий - до 17-ї. І на дешевший варіант ми трішки запізнились.





Що не кажіть, а з купола видно і справді все місто.







Задній двір Ватикану. За парканом вже починається Італія.



Ми прийшли, коли якраз починало сутеніти. І за 40 хвилин перебування на куполі стемніло зовсім, тому знімки відрізняються один від одного дуже сильно...





Стільці для бажаючих послухати проповідь папи.



Дорога до хостелу проходила повз Пантеон. Загалом, ноги вже відмовлялись іти та просили відпочинку, тому час від часу лавочки були жаданим і дуже потрібним піт-стопом.



При підході до хостелу ми якраз перестріли решту хлопців, яка саме виходила в місто на вечерю. Вони обіцяли зайти по поверненню і розповісти про свої пригоди за два дні, але вже о 22:30 ми вирубились і дрихли, в той час вони лише йшли на стриптиз, де К-зю танцівниця сіла на ніс))). Ми ж вечеряли харчами із супермаркету, так на карті пам’яті з’явилось 35-хвилинне відео, як Ж-П сам один їсть кілограмове відро йогурту і рясно матюкається. Буде потім, що згадати...

Піднятись довелось о 3:30 ранку, а вже о 4:20 ми їхали в автобусі в аеропорт. Нас знову п’ятеро, і ми летимо в Марсель. Решта хлопців мала квитки на прямий рейс Рим - Брюссель, але всі ми знаємо про принцип роботи бюджетних авіаліній. І коли ми роздуплились, що час би брати квитки і собі, то переліт Рим - Брюссель піднявся в ціні до 70 євро. Летіти з пересадкою в Марселі було дешевше. До того ж, нова країна, та і фраза "я літав рейсом Марсель - Брюссель" звучить круто. Якщо кому цікаво, то сумарно 6 авіаперельотів на цьому виїзді мені обійшлись у 1512 грн.

В аеропорту разом з нами контроль проходили фанати Наполі, які того ж дня грали в Дортмунді і летіли на свій матч. Було їх близько сотні, з пивком вже з самого ранку. Що я помітив - всі далеко за 25, здорові сердиті дядьки.

В літаку ми мали змогу доспати недоспане, тоді як Г-ф знімав схід сонця над Середземним морем.



По прильоту ми трохи тупили, але таки знайшли, як доїхати до міста за прийнятну ціну. Типове подвір’я Марселя, там більшість з них така, графіті повсюди...



Взагалі, я дуже хотів потрапити до Марселю, навіть не можу пояснити чому. Це було єдине місто з усієї подорожі, про яке я детально все прочитав і наперед спланував маршрут. Просто часу було обмаль, буквально 4 години, аби нормально все роздивитись. Як і всі південні міста Франції, Марсель населяє сила силенна нелегалів, які вже потроху стають французами. Хлопці нас страхали, що Марсель - це просто гетто, та і в Інтернеті історій про грабіж посеред дня було повно, а за статистикою кольорових тут більше ніж білих. На практиці ж виявилось не так все страшно. По фото, думаю, видно типові марсельські вулочки та їх жителів. Вранці в будній день місто виявилось малолюдним і дуже спокійним.





Марсельський трамвай...



А ось це на горизонті - мета нашої прогулянки, базиліка Нотр Дам де ла Гард.



Але перед нею ми зайшли в порт.



До причалу прибувають риболовні човни, і прямо тут на місці продається улов, риба тут завжди найсвіжіша. Ну і запах відповідний.





Взагалі, в порту стоїть на якорі просто неймовірна кількість катерів та яхт. Потрапити до них не так і просто, все під замками і охороною.









Оглядове колесо працює лише в літній сезон, тому покататись у нас можливості не було.



Підніматись до базиліки не так і просто. Машини паркуються боком, аби не випробовувати гальма і силу тяжіння...



Лишається пару сотень метрів.



З базиліки вигляд такий, що просто подих перехоплює. При тому вид на всі 360 градусів. Оцей от острів на наступному фото - це знаменитий замок Іф, знаменитий завдяки Олександру Дюма та його твору...



Те саме чортове колесо і порт.







Будівля з куполом - це головний марсельський собор.



Біла пляма - стадіон Велодром, зараз на ньому будують дах...





Ще зверху ми запримітили в порту фортифікаційну споруду, час дозволяв прогулятись до неї.





Я одразу і не усвідомив, наскільки ж величезний цей корабель...



До замку дійшли, зайшли всередину, але нічого аж дуже цікавого там не було. Та і час вже був повертатись до вокзалу.



Ще знімки порту, дуже вже він сподобався...





Собор Saint-Vincent de Paul.



В автобусі до аеропорту до мене підсів дивний мужик в шкіряній куртці. Він розмовляв російською і просив про допомогу. Я одразу сказав, що грошей не дам. Але він грошей і не просив... Як виявилось - тип з Одеси, вирішив поїхати попрацювати у Французький легіон - типу французька контрактна армія, служба в якій дає потім можливість отримати громадянство. Купив туристичний тур і в Парижі відділився від своєї групи, приїхав в Марсель. Але в легіон його чи то не взяли, чи то не заплатили... Одним словом, він розпитував, як з просроченою візою за 200 євро доїхати в Україну. Притому, Інтернетом він користуватись не вміє, про лоукости ніколи не чув, і навіть англійською взагалі два слова зв’язати не може. Як взагалі можна вляпатись в таку історію, мені мало зрозуміло, але все, що я міг зробити - це подивитись пересадочні рейси якісь і розвести руками - терба було бігти на свій літак.

Прилетіли ми в Бельгію десь через дві години після решти хохлів, але нам треба було дочекатись ще двох хлопців - О-га і дніпрянина Л-да, які летіли через італійське місто Анкона, так теж виходило дешевше ніж напряму рейсом Рим - Брюссель. За час, поки ми їх чекали, встигли арендувати собі автомобіль. Це був мій перший досвід аренди авто, та і взагалі, за своє життя я водив лише ВАЗ-2101 і батьків бусік, а своєї машини не маю, тому на новенький Peugeout я дивився, як баран на нові ворота. При аренді завжди треба пильно дивитись, чи нема ніде подряпин, бо потім з вас за це гроші спишуть з кредитної картки. Три такі подряпини ми знайшли. Довелось повертатись і в документах писати про це.



Отак от сісти і поїхати не вийшло - хвилин 10 шукали, як же ж зняти ту кляту машину з ручніка. А під’їхавши до шлагбаума на парковці, взагалі розгубились - всі вставляють в шлагбаум якийсь парковочний талон, а у нас такого нема. Як виїхати? Позаду вже машини підпирають, сигналять, а англійською ніхто не зрозуміє... Довелось повертатись в прокатний офіс. Виявилось, що талончик нам просто забули дати.

150 кілометрів відділяли нас від містечка Брюгге, де ми мали ночувати. Але дороги у них в ідеальному стані, обмеження швидкості 120, і можна спокійно тримати цю швидкість, тому доїхали дуже швидко.



По приїзду скинули речі в готелі і одразу ж потьопали знайомитись з містом, до того ж за день ми їли дуже і дуже мало... Перше враження про Брюгге - це не місто, це якась декорація до фільму про Середньовіччя. Взагалі немає людей (а лише пів на дев’яту вечора), будиночки якісь "казкові" і освітлення дивне. Буквально за 10 хвилин ми дійшли до центру міста.





Отак от виглядає центральна площа, посередині - льодовий каток, вже закритий.





Більшість хохлів сиділа в фаст-фуді на площі. Це було, мабуть, єдине місце в місті, де можна було поїсти до 10 євро в такий час. Геть не смачно, але що ж робити?



Після фаст-фуду вся двіжуха перемістилась в місцевий паб. І там було настільки людно, що здавалось, все місто тусить тут. В пабі було видів 30 пива, і всіх встигав обслуговувати лише один бармен. Тим часом, хохли влаштували змагання з настільного футболу...





А далі була прогулянка нічним Брюгге. Хто хотів - залишався гудіти до рання. Але більшість банально не мала на це сил.

На ранок ми поїхали на море. Задача ввечері була поставлена так: хто вчасно прокинеться вранці - той і їде. В результаті нас напрокидалось на три машини (всього машин було чотири - дві 9-місні, наша 7-місна і одна 5-місна), і колоною ми поїхали до містечка Зеебрюгге на березі Північного моря. При одному з обгонів Л-д висунув у вікно свій голий зад і понеслось... хто кого оригінальніше обжене). Втім, далеко не всюди можна їхати 120, в населених пунктах типу такого місцями діє обмеження в 30 км/год.



Зеебрюгге знаходився в 25 км від Брюгге. Приїхали туди, побачили, що це якась геть діра, пройшлись по набережній і поїхали шукати кращого моря.







Наступною зупинкою було місто Остенде. Тут вже морько виглядало значно приємнішим. Місто було заклеєне стікерами Генка, і ми це крок за кроком виправляли.





На вулиці видно здебільшого людей пенсійного віку, тихо, спокійно. Поява нашої шумної компанії змушувала постійно обертатись перехожих, деякі просто діставали мобілки і починали нас знімати... Хохли на березі Північного моря.





Далі було фотографування на аватарки. Тут уже в кого скільки фантазії...









І звичайно ж, купання в морі. Правда ризикнули лише троє, при +5 на вулиці мені було холодно в куртці.



Дуже цікавий знак. Подвійний, так би мовити. Влітку його перегортають, і виходить, що купатись дозволено.



Після прогулянки пляжем всі розбрелись в пошуках їжі. Я з ХХ знайшли собі за 5 євро порцію макаронів, яку ледь подужали.



Ще до обіду повернулись в Брюгге і пішли детальніше знайомитись з містом. Вдень народу набагато більше, ніж увечері, але все одно складається враження нереальності цього міста. Декорації - і все тут.





Хто ще не зрозумів, місто Брюгге пронизане каналами, їх, звичайно, менше ніж в Венеції чи Амстердамі, але кататись на човниках можна теж.



Міська ратуша.







З дорожнім рухом взагалі якось незрозуміло. Ніби вулиці і пішохідні, але по ним можуть і машини їхати, і коні, і навіть автобуси.



Традиційні бельгійські вафлі:



Більшість магазинів вже повним ходом готується до Різдва, до якого ще майже місяць. Вулиці, в принципі, теж оформлені по-новорічному.





А це - центральна площа міста.





Я вже ніби писав, що взимку на ній встановлюють каток...



На кожному кроці пропонують придбати глінтвейн.



83-метрова дозорна Белфі - одна з найвизначніших споруд міста, на неї ми і залізли всім натовпом. За гроші, звичайно ж). Звідти видно все, щоправда камеру треба просовувати крізь решітку, аби зробити знімок.









Після башти компанія вирішила знову розділитись. Хтось хотів кататись на човнах, хтось на каток, хтось просто їсти. Ми ж своєю п’ятіркою пішли бродити містом. Такий собі старовинний краєвид.





Місцеве пиво. Його є дуже багато видів. Більшість пива закривається такими от корками типу, як шампанське. І пляшки більші ніж наші - 0,6 і 0,75. Хлопці розповідали про паб, де в меню є 350 видів пива.



Поступово ми дійшли до околиці міста. Виглядає вона не так нарядно, але теж симпатично.





Вздовж судоходного каналу в ряд стоять кілька вітряків.



А далі почалось моє улюблене заняття - зйомка нічного міста.







Близько сьомої вечора народ повністю зник з вулиць.







Лише на центральній площі лишалось трохи людей.



Ми вже збирались іти в хостел відпочивати. Точніше, хлопці ХХ, Ж-П і Г-ф туди вже пішли, я з Ж-ком ще трохи фотографували і теж збирались іти, як бачу, весь наш двіж іде назад в центр. Само собою, приєднались до них.



А далі було багато угару, весь його словами не передати. Але кульмінацією вечора став вихід Л-да на сцену. Точніше, на каток. Без ковзанів, звичайно ж. Спочатку він станцював брейк.



Потім схопив якихось двох подруг під руки і повів по льоду, а з однією пустився в танець. Враховуючи те, що обидві ледь стояли на ковзанах, а одна почала верещати з переляку, виглядало це просто неймовірно смішно. А бельгійці стояли, роззявивши рота. Вони ще ніколи не бачили людей, які без ковзанів заходять на лід. В цей день в їх системі стався збій...

День матчу, а ми вже шостий день на виїзді. Я вже не міг чути про "заряди виїзду", бо за ці шість днів кожен з них звучав вже під сотню разів... "Спартак здесь? ЦСКА здесь? Все спортсмены в сборе?" і "Мы вас убьем и уничтожим как клас, Днепр - гавно, Л-д пидарас!". Ну, хто в темі - той зрозуміє, а хто ні... я навряд зможу це пояснити, Л-д не ображався. Вранці ми загрузились в тачки і поїхали в місто Гент. Їхати було кілометрів 50, відповідно, досить швидко почалась наша вранішня екскурсія.







В Генті теж є що подивитись, принаймні, приділити пару годин місту точно варто. Церква Святого Миколая.



Місто також пронизане каналами, багато будівель знаходяться на їх берегах. Мостів теж чимало...





Тут так само, як і в Марселі, оглядова підзорна труба прийняла українські 50 копійок і запрацювала.











Такий от арт-об’єкт я бачив ще в якомусь місті, але вже не згадаю, де саме.



Гравенстен, або замок графів Фландрії - одна з найбільш визначних пам’яток міста. Більшість хлопців пішла всередину, але я разом із Г-шею, Ж-ком і Г-фом вирішили краще прогулятись містом.



Г-ші припікло сходити до вітру, і в пошуках вотерклозету ми випадково натрапили на чудове кафе по типу бістро. Ціни були підозріло низькими, а порції підозріло великими. Потрібно було лиш якось замовити. Назву страви, зображену на рекламі, я виговорити не міг... тому вирішили фотографувати страви і показувати пальцями на екрані камери, що ми хочемо саме оцей от zuurkoolstamppot met rookworst.





Пізніше в харчевню підтягнулась решта хлопців. Після перекусу зробили ще пару фоток, і вже час піджимав, треба було їхати далі...



О, гейський дворик! - сказав Г-ша, коли ми йшли на парковку, - давай глянем, що там. Я так і не зрозумів, як він лише по графіті на стінах зрозумів, що дворик "гейський", але коли ми зайшли, там і справді висів веселковий прапор на вікні другого поверху. З однієї сторони паркану за колючим дротом була школа, з іншої - дитячий садок. Гейропа та Євросодом у всій красі).



Фоткаю ще один пам’ятник, сідаємо у машини і прямуємо до міста Льовен, де ми мали зупинитись на наступну ніч. Ж-к десь застряг в магазині, і ми його чекали, потім заблукали в місті, бо навігатор не показував односторонній/двосторонній рух. Таким чином, ми відстали від решти наших машин...



Поки ми приїхали до Льовену, решта хлопців вже встигла заселитись, у нас же було рівно 7 хвилин, аби переодягтись і зібратись на матч. Виїхали в напрямку Генку, і одразу ж потрапили в туман і в пробку... З такими розкладами ми не встигали на точку збору, але вибору не було. Втім, запізнились на збір ми всього хвилин на 15. Ось єдине фото міста Генк, яке я встиг зробити. Але гугл каже, що цей костел є найвизначнішою пам’яткою міста.



На зборі дуже багато хохлів. Близько сотні точно. У Г-ші в цей день був День народження, тому його одразу підхопили і почали качати...



А далі був прохід до стадіону. Ну як прохід, ми йшли до стадіо в супроводі двох ментів на велосипедах вздовж якоїсь лісосмуги. Наш німецький філіал підігнав трохи піро, але палити його посеред поля було якось нерозумно, думали запалити біля стадіону. А тут виходиш з того поля і одразу гостьовий сектор. Що стосується шизи на матчі, кажуть, нас було місцями непогано чутно. На початку матчу ми шизіли дуже і дуже голосно, але гра Динамо не сприяла хорошому настрою протягом всієї гри. Та і шостий день виїзду давався взнаки - ближче до фінального свистка шиза стала явно гіршою. Банерний розвіс вийшов на високому рівні, а також дуже доречними виглядали прапори, які ми тягли із собою. На секторі явно за сотню людей з двіжу, також багато було і всілякої діаспори та мажорів. Менти ніби ніяких траблів не чинили, та і сутичок з місцевими в місті не було. Тому сам матч - мабуть, найбільша прикрість за всю поїздку, тому писати про нього не дуже хочеться. Але хочеться, аби кількості на євровиїздах збільшувались постійно. Так веселіше... Фотографії із сектору ви, мабуть, бачили, але додам їх ще раз.

Ну і знайшов одне єдине фото сектору зі сторони, не в найкращій якості.



Після матчу загрузились в машини і поїхали назад у Льовен по страшенному туману. По приїзду всіх хлопців висадили в центрі міста, і чотири водія поїхали поставити машини на парковку, аби потім долучитись до святкування Дня народження Г-ші. Льовен - таке саме акуратне і старовинне бельгіське місто, як і всі, які ми бачили до того...



З одним нюансом. В Льовені знаходиться найдовший в Європі бар. Якщо бути точним - це ціла вулиця, де в кожному будинку розташована наливайка на першому поверсі. І життя тут кипіло. Я ловив себе на думці, що от зараз четвер (точніше, вже п’ятниця), пів на першу ночі, а на вулиці повним повно народу, шум, грає музика, всі голосно розмовляють і сильно напідпитку. Багато п’яних дівчат, вони приїжджають в центр на велосипедах, напиваються, а потім ідуть по вулиці, тримаючись одна за одну і ведучи за собою свої велосипеди. Хтось із хлопців вигукнув "Я в раю! Це ж просто рай на землі! Чому ми цілих дві ночі ночували в якомусь Брюгге, а не тут?".



Вранці у нас був літак, а до аеропорту ще треба було доїхати добрих 60 км. Отже, підйом о п’ятій. Тому деякі хохли вирішили взагалі не лягати. Знімали відео "100 поцілунків в Льовені", пристаючи до дівчат з проханням їх поцілувати. І майже ніхто не відмовляв.





Ми з ХХ заради експерименту прогулялись буквально два квартали в сторону - там тихо і спокійно, місто спить, незважаючи на сабантуй по сусідству.



А хлопці десь знайшли цілу пачку афашних стікерів місцевих шавок і вдало їх знищили.

На ранок я зрозумів, що вчора ввечері отруївся, і останній день для мене трохи випав із загальної колії. В аеропорту ми були вже о сьомій ранку, перед цим довго намагаючись заправити машину, бо заправщиця жодного слова не розуміла англійською і щось від нас хотіла. 11 чоловік (ну і наша п’ятірка в тому числі) полетіли в Будапешт, решта хохлів полетіли в Софію. Пам’ятаєте на СС-паті заклики Арсенія спалити софійський аеропорт? Так от, це історія саме з цього виїзду. Болгарія не є членом Шенгенської зони, до них потрібна окрема віза, але якщо маєш вже відкритий шенген, то тебе пускають і так. Знаючи цей факт, хлопці і летіли туди. Але не врахували один нюанс: якщо віза у тебе одноразова, то при проходженні контролю на рейс Брюссель - Софія прикордонники твою візу закривають. В результаті в Софії хлопців відмовились випускати в місто, і цілу добу 8 чоловік мусили сидіти в аеропорту. Решта ж мала мультивізи і таки потрапила на територію Болгарії.

Ми ж летіли в Будапешт, заселення в апартаменти було лиш о 15-й, тому пішли обідати. Є в Будапешті такий собі заклад Oktogon Bisztro - платиш 4 євро + купуєш якийсь напій, і набираєш собі їжі скільки завгодно. Скільки влізе, чи навіть більше. Але офіційанти чомусь не хотіли нас пускати - типу в обідній час треба бронювати столик на тиждень наперед. Але якось вдалось їх переконати, що ми дуже голодні, тому або годуйте нас, або буде горе...



Оскільки у нас був проїздний, то катались ми по Будапешту на транспорті. Але до площі Героїв вирішили прогулятись пішки. А далі вже і час заселятись підійшов.



На виїзді в Рапід я вже налазився по Будапешту досхочу, тому заліз собі в гарячу ванну майже на три години і просто балдів. Тим часом хлопці пішли лазити містом. Схоже, знову на гору лазили, принаймні таку фотку я знайшов на карті пам’яті.



Під вечір же приїхав ДЗ, і я вирішив таки вибратись в нічне місто. ДЗ банально переплутав рейс, коли купував квитки на літак, і змушений був сидіти півдня в бельгіському аеропорту. З ним ми пройшлись по набережній, подивились на Парламент і поїхали назад.





Окремо хочеться сказати за житло, де ми зупинялись. Ми арендували дві трикімнатні квартири, і сумарно це нам обійшлось в 89 євро за ніч (на 12 чоловік). Така ціна була доступна лише через мобільний додаток на планшеті, через сайт ціна була вдвічі більша. Тому майте на увазі... Рівень квартири, думаю, можна оцінити по фото - це вам не римський хостел...



На восьмий день нічого цікавого вже не було - ми просто вранці доїхали до аеропорту, сіли на літак і вже до обіду були в рідному Києві. Катайте виїзди в Європу - це значно цікавіше, ніж смажити ляжки десь на морі в Туреччині чи Єгипті. І, сподіваюсь, Динамо буде давати нам таку можливість. Вже 16 грудня я з ХХ сиділи в офісі і уважно слідкували за жеребкуванням. Колеги підходили і питали: яка різниця хто випаде, все одно ж з кимось грати будуть... Як це яка різниця, якщо тут вирішується доля моєї наступної відпустки!

Наостанок закину відеонарізку, яку Г-ф змонтував по мотивам нашого виїзду...