Коли ж буде черговий журнал, коли ж він будееее? Обіцяв до Нового року - значить треба дотримуватись обіцянок. Однією рукою дописую звіт, іншою нарізаю святковий олів’є. Але ніби встигли. Хоч матеріалу в номері і небагато, але статті вийшли доволі об’ємними, буде що почитати завтра вранці. В номері ви дізнаєтесь і про пригоди хохлів на виїзді в Генк, і про крайній виїзд до Севаса, і про домашку Динамо - Рапід. Стаття "Підсумки року" вийшла у вигляді інтерв’ю з нашим споукменом Миколою Панковим. Також нарешті побачать світ фото з СС-паті. А фанати Жальгіріса надіслали нам дуже пізнавальну статтю про кілька недавніх років життя їх двіжу. Всіх з прийдешнім Новим роком, далі буде!

Це був в усіх аспектах епічний євровиїзд. З впевненістю можна сказати, що в Західну Європу така кількість хохлів ще не виїжджала. Серед безлічі маршрутів, що вели в Генк, розповім вам про той один, яким поїхала найбільша група киян. 8 днів в дорозі, 5 країн, 6 авіаперельотів, 700 км за кермом авто - і все заради 90 хвилин на футбольному полі. Хоча ні, не так... Все заради пригод і незабутніх вражень в хорошій компанії. А 90 хвилин ганьби на полі відходять на другий план і швидко забуваються. Бо Динамо - це ми!

Вийшовши 1 грудня у Києві вдень на Майдан, спочатку зовсім забув про виїзд, а коли згадав, то думав уже й не їхати, раз така двіжуха. Але все ж таки стрибнув у метро, підкріпився в Дровах, зустрівся у Фуршеті з другом з нашої банди - і до поїзда. Біля вагону, як завжди, знайомі обличчя - кістяк тих, хто пробиває такі виїзди, мало змінюється.

Перші години дороги проходять за розмовами і враженнями від останніх вуличних протестів, смартфони щохвилини підкидають нову інфу. Зрештою, все це відходить на другий план, адже від самих лише розмов користі небагато, і усі починають різатись у мафію. Грати можна у неї без кінця, тільки ведучому іноді буває нудно. Після півночі вагон засинає і прокидається аж вранці.



До Севастополя приїхали близько полудня - для киян це найбільш дальній виїзд в Україні, до того ж найбільш південний. Місто зустріло нас дощовою погодою, зеленою травою і квітучими чорнобривцями. На мене зимовий Севастополь справив приємне враження - чисті вулиці, нетипові будинки, тепла в порівнянні із Києвом погода. Пообідавши у їдальні з приємними цінами, вирушаємо на зустріч із К-пою і М-ном, які в Севастополь приїхали з Генка, не заїжджаючи у Київ, таким чином оформивши двійник. Місце зустрічі - маяк біля мису Фіолент, де ми весною зустрічали схід сонця після гри із Таврією. Під розповіді про євровиїзд гуляємо узбережжям і милуємося мальовничими пейзажами Чорного моря. Виявляється, навіть узимку є багато любителів пожити у наметі біля моря.



Далі транзитом через піцерію вирушаємо на стадіон. По дорозі дізнаємось, що севастопольці планують спільний марш, і нібито домовились про те, що вони знову будуть на звичних секторах, але через незрозумілі затори в місті ледь встигаємо на саму гру. Місцевий стадіон сподобався - гостьова трибуна, хоча й без даху, на відміну від центральних, розташована близько до поля, плюс є місце для розвісу банерів. Севастопольців на їх сектори так і не пустили, нібито мусора були налякані їх великою кількістю на марші і в останній момент дали задній хід. Активно фанатіла кузьма, причому агресії до киян я не помітив, також був такий типу фан-сектор, навіть з піротехнікою, але до місцевого двіжу він відношення не має.

Хохлів на секторі зібралося багато, ультрасліга нарахувала 200, що як для гри у будній день непогано. Заряди були з присмаком останніх подій у столиці, а голи кияни відзначали піротехнікою. Були на нашому секторі і фанати Таврії, які повернулися зі свого виїзду в Ужгород і обіцяли приїхати в кінці грудня на підтримку Павличенків. Дивно, але сімферопольці не дуже приємно згадують період Олега Лужного у клубі, хоча за його тренерства клуб не був на самому дні, як зараз, але це їхні справи. В першому таймі з неба пішов буквально крижаний дощ, матч навіть перервався на декілька хвилин, проте на нашій шизі це не позначилось. В підсумку команда дотиснула суперника, і після матчу більшість гравців подякувала за підтримку, а Вукоєвич віддав футболку. Порадував і Коваль, якого останнім часом щось плющило підходити до фанатів, може почув адресований йому заряд про Інстаграм :)

Після гри в декого з нас запланована вписка зривається, є варіант вписуватись до севасів, але по одному, тож вирішуємо винайняти хату на п'ятьох. О дев'ятій вечора це робити не дуже зручно, але у господині, яка спочатку відмовилась поселяти трьох хлопців, врешті здали нерви, і вона погодилась. Потім тихенько підійшли ще двоє :) Вечір пройшов за розмовами про Європу і виставленням оцінок дівчатам за десятибальною шкалою.

Зранку прокинулись, поїли типовий виїзний сніданок з макаронів і сосисок і втрьох швиденько виписались до приходу нашого орендодавця. Зайшли у сувенірну крамничку, і, прогулюючись, вирушили на вокзал, розклеюючи по дорозі залишки стікерів.



Дорогою додому з кожною зупинкою холоднішало, але декому це не заважало щоразу виходити подихати свіжим повітрям у шортах. Знову грали в мафію, а фішкою виїзду в нашому вагоні був в буквальному сенсі накрив півнів на верхній полиці. Дехто виписався у Дніпрі, щоб потрапити на наступний день на матч із мкг, на нас же чекав Київ. Попереду зимова перерва, перші весняні матчі будуть надпринциповими для нас - вдома із шахтою і виїзд до одеси, тож є час зайнятись спортом. До зустрічі на стадіонах!

• 
• 
• 
• 
• 
• 

Йшов 21-й день #Євромайдану, день, коли Беркут 8 годин поспіль пробував безуспішно прорватись до КМДА. Половина свідомої України гарувала на Майдані, інша її частина затамувавши подих спостерігала за кожною новиною з серця України через Інтернет. При таких умовах про запланований перф на матч з Рапідом ніхто вже і не думав - одні в охорону записались, інші тітушок по місту пасли, у третіх вдома на вписці цілий табір. Та й кому він треба той перф, коли в країні таке коїться. Але якось же позицію свою на стадіоні виразити було потрібно, от і придумали досить двозначний текст: "Нам потрібна європейська весна!". Залишалось реалізувати. Інша ініціативна група обіцяла зафігачити банерок про беркут з купою кровяки, що вони і зробили...

Я ж створення текстівки відкладав до останнього. Знайти взимку приміщення, де можна без проблем малювати - задача не з простих, але на допомогу прийшов М-с, який запропонував свої руки і приміщення революційного штабу ходожників, коли звідти всі підуть на Майдан. Приїхав я в те приміщення в 23:00, але штаб ще був повністю заповнений людьми. Взагалі картина була постапокаліптична: на вході лежав прапор партії районів, об який кожен бажаючий може витерти ноги; на стіні чорний прапор з черепом і написом "Воля або нах*й!"; під стіною стоять таблички з держаками і різними філософськими написами типу "Барана треба стригти, а не слухатись!", а за столами сплять втомлені бородаті художники і їх знайомі. В 23:30 звучить команда "Підйом, тепер наш час неньку боронити!" і авангард сучасного образотворчого мистецтва починає збиратись на вихід. Я думав, що за дні революції я вже бачив весь можливий креатив, але я дуже помилявся... Байкерський, сноубордичний і навіть хокейний захист на груди/спину - це ще таке, але обвязуватись еластичними поясами і вкладати під нирки товсі глянцеві журнали, ліпити з лінолеуму налокотники і напихати рюкзаки рулонами туалетного паперу - я б до такого точно ніколи не додумався б. Малювати ми почали лише після півночі. М-с засинав на ходу і вже під кінець роботи зробив помилку в написі - намалював літеру Й не в ту сторону, вийшло Ñ. Довелось виправляти все хірургічним шляхом. Тим не менш, вже о пів на другу ми з М-сом приєднались на Майдані до 20 з лишнім тисяч мітингувальників, які теж вирішили потусити поверед ночі. Якраз починався виступ Положинського та гурту Фіолет.

Не проспати вранці роботу було архіскладною задачею і я її провалив, втім думки весь день були зайняті лише очікуванням футболу. На підході до стадіону велика кількість хохлів очікувала на ультрас-квитки, умудряючись при цьому віджимати у австрійських гостей з сусіднього бару рози. Втім, аншлагу не очікувалось, НСК Олімпійський не зміг зібрати навіть 20 тисяч чоловік на найважливішу для Динамо гру останніх місяців. Нашого сектору це не стосується, він заповнений завжди, не зважаючи на суперника і погоду. Революційного настрою теж не відчувалось, лише прапорець ЄС хтось повісив на другому ярусі і найрізноманітніші служби безпеки перелякано бігали під нашим сектором, боючись якихось політичних закликів. Не знайшовши до чого до*батись, вони почали просити прибрати червоно-чорні прапори, хоча цю тему вже перетерли стоп’ятсот раз...

Вже на шостій хвилині кияни поставили під сумнів мою лютневу відпустку, але швидко виправились. І шиза пішла значно жвавіше. Загалом її можна описати як "дуже непогано", і з кожним голом ставало все веселіше. Особливо круто звучала перекличка зі стадіоном "Слава Україні - Героям слава!". Тепер ми вмієм її робити краще ніж у Львові). Ну а під кінець гри Гімн України - то мурашки по шкірі, які словами не передати... Рік закінчився на мажорній ноті, лишалось тільки подарувати ялинку Блохіну, який таки залишився у руля нашого клубу. Але цю задачу відклали на наступний день.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Ось і підходить до завершення 2013-й рік. Редакція журналу вирішила озирнутись назад і трішки проаналізувати все, що відбувалось з нами останнім часом. Для розмови запросили нашого споукмена, відомого багатьом, як Николай Панков. Інтерв'ю записували за два рази, і в другий день до розмови приєднався відомий багатьом фанат Г-ша. Одним словом, читайте, що з того вийшло).

- Давай підіб'ємо підсумки року. Як ти взагалі вважаєш, чи є у нас в двіжі якийсь розвиток, або навпаки деградація, чи ми на місці топчемося?

Н.П.: По року, що минув, скажу: ріст, якщо він і є, то незначний. Можна сказати, з певних досягнень — це те, що у нас вже є стабільна кількість, і вона доволі-таки немаленька, в середньому це від півтори до двох тисяч чоловік навіть на самих нецікавих матчах. Півтори тисячі чоловік — це, по суті, чотири сектори на стадіоні “Динамо”. В цьому плані вже є певна стабільність. В плані підтримки на трибуні, якщо подивитись зі сторони, по відео, теж ніби непогано, але я б не сказав, що це якийсь дуже якісний ріст. Так, з'явились нові заряди, репертуар оновлюється, виконуємо начебто непогано, але рости ще є куди, і за останній рік я б не сказав, що ми якось в цьому виросли. Були у нас хороші перфи, але чогось такого особливого... Може ти мені нагадаєш?

- Ну якщо брати те, що ми зробили за рік, то, по суті, у нас таких великих перфи було чотири: матч на кротах, коли повністю спалили стадіон, домашній матч з дніпрянами, марш з Карпатами і дербі. Ще модульне шоу в травні було на грі з Дніпром.

Н.П.: Ну от, я сказав би, що це — стабільність. Стабільність без якогось мега-росту. Ми вийшли на певний рівень і особливо не знижуємось, але і серйозних стрибків нема. Є хороші перфи, пірошоу, непогана шиза, певним чином виросла стабільна кількість. Про прориви можна було б говорити, якби у нас був залізний порядок на секторі, чого нам, мабуть, не вистачає. В цьому напрямку варто працювати. По організації теж більш-менш все без змін.

- Таке дивне питання: чому всі інші двіжі по Україні здали? Якщо подивитись на Карпати, Дніпро, Чорноморець, тих же кротів... Реально у них всіх іде деградація. За рахунок чого ми тримаємося, а вони починають здуватись?

Н.П.: Мабуть, воно все йде, як по синусоїді. Є певний підйом, який досягає вершини, потім воно уходить, може бути сильний спад такий, що падати вже нема куди, і воно знову йде вгору. У нас це все вже продовжується, хоч і менше десяти років, але тоді був фан-клуб, пішов серйозний ріст, ми дійшли до певного рівня, а далі на той момент ми вже не знали як рости, що робити. Пішов спад, потім ми зробили шокову терапію (пішли від фан-клубу) та почали рости в нових умовах. Почався знову ріст, ми знову дійшли до певного рівня та якийсь час на ньому залишались. Зараз наступний етап — переїзд на НСК, який привабив нових людей, молодь. Ми особливо по рівню не знижуємось, але я б не сказав, що ми вище голови десь стрибаємо. Все у нас стабільно, на нормальному рівні. Щодо інших двіжів, мабуть, вони “втрачають свій рівень” через те, що в сучасному фанатизмі у молоді мало якихось таких понять про відданість. Вони здебільшого розглядають двіж, як розвагу, текучка дуже велика. Тобто вони просто приходять подивитись. В основному, у всіх двіжів состави на секторах — це молодь. Дорослі люди, які давно в двіжі, складають меншість. А молодь... вони два-три роки походили, відкатали золотий, ще щось, а потім з'являється особисте життя, робота, або просто набридло. Напевно через це йде зниження, іншого пояснення я не знаходжу. Тобто приходять нові люди в певний момент після якихось подій, йде зростання пару років, а потім ці люди в основному відходять. Можливо так. Це суб'єктивна думка, у кожного мабуть ще якісь проблеми в двіжі, але я не скажу за всіх, чому там у них так відбувається.

- Які у нашого двіжу зараз головні проблеми?

Н.П.: Наша головна проблема — це ми самі. Якщо говорити не за сектор, шизу, а за двіж в цілому, то, дивлячись на Європу, ту ж Росію, коли двіж дуже виростає і має в собі дуже багато людей, то там вже починаються десь особисті амбіції, десь образи, з'являється, умовно кажучи (бо ми ж не сектанти аделаджи), якась “влада” чи вплив певний, у людей починають через це один до одного виникати деякі моменти. Є проблема взаєморозуміння, також у деяких людей особисті амбіції, інтереси виходять на перше місце, замість того, щоб там стояли інтереси двіжу. Це головна проблема. В основному проблемний сегмент - це навколофутбол, де дуже багато моментів виникає, яких хотілося б, щоб не було. Найголовніший момент — це те, що навколофутбол у нас позиціонується окремо від двіжу. Але не в абсолюті, у нас є чимало людей, які намагаються допомагати в загальнодвіжевих темах, тобто вони не зациклені суто там на поняттях ліс, лівак, побитись, все те, що є суто навколофутбол. Їх цікавить двіж, вони і в перфі можуть десь допомогти, в якихось інших організаційних моментах, можуть підстрахувати в продажі квитків, та ще купа різних справ, які не стосуються напряму навколофутболу.



Але все-таки є чимало людей, які позиціонують себе окремо, і це відчувається. Навколофутбол окремо, двіж окремо. Молодь підтягується в фірми і теж переймає їхні погляди. Навколофутбол, як не крути, це авангард фанатизму, бо це — бойова сила, в першу чергу, і цим все сказано. Дуже багато малих прагне бути апасними, хуліганами, навколофутбольниками і т.д., хочуть потрапити до фірм. І чимало є таких, які, залишаючись в фірмі, позиціонують себе, як суто навколофутбол. Через деякий час футбол, сектор, виїзди для них вже мало що означають, вони можуть піти на тренування під час нашого домашнього матчу. Яка тоді виходить кінцева мета цього? Просто тренуватись та битись з якимись там людьми? То я тоді взагалі не бачу сенсу в цьому, може тоді краще пхнути чисто по спорту, пробитись, заробляти гроші. А тут який інтерес... Якщо це собі ставити за мету і не зв'язувати з адреналіном на кшталт походів на матч, поїздками на виїзди тощо, а суто тренування, ліс — це нерозумно, як на мене (в «Бійцівському клубі», наприклад, мета була – «Проект розгром»… яка мета в цьому «навколофутболі»???). В цьому дуже велика проблема. Ну і знову ж таки те, що люди ставлять особисті амбіції на перше місце. Тобто одні намагаються просувати в двіжі ідеологію, поняття, грубо кажучи. А деякі люди вважають, що можна піти і на мітинг постояти за гроші. В першу чергу, недобре, коли це якийсь провладний мітинг, адже у нас до влади головне питання (це, якщо відкинути всі інші) — ця влада закрила сьогодні Сергія та Дмитра Павліченків. Якщо не вдаватись до лірики і починати розмірковувати, хто там ворує, яка влада погана і т.д., то це - головне питання, яке можна собі поставити, як фанату. Тому якась там співпраця, грубо кажучи, походи на мітинг за гроші — це взагалі повинно бути табу, це себе треба не поважати, це для повій та шльондр заняття. А деякі люди ставлять особисті інтереси на перше місце: у нього особистий інтерес, йому потрібні гроші, він вважає, що можна йти. Він ставить таким чином пляму, в першу чергу, на собі, а в другу чергу — на двіжі. Ми сміємось над конями, так, одного з лідерів було неодноразово помічено на відосах, і він там вже серйозно по цій темі. Але цим ми і відрізняємось, що намагаємось вибудовувати правильну ідеологію та дотримуватись її. А хтось вважає, що от так от можна. Це одна з головних проблем, яка впливає на ідеологію, розвиток двіжу, і у висновку щодо ставлення людей до двіжу.

- Зараз така напружена ситуація в країні, барикади, Майдан і т.д. Є взагалі хоч якась інформація про те, що от зараз на Майдані люди були по ту сторону барикад?

Н.П.: За владу?

- Так.

Н.П.: Зараз, коли вже так серйозно все пішло, коли беркут побив людей, і все ще тільки починалось, то наче всі між собою спілкувались і була постанова, що люди не стоять з боку «простітушок», яких набирають стояти за ПР. За весь час я чув напевно про один факт, що якогось молодого було помічено десь на певній темі, але з ним вже бесіду провели, та хлопці з колективу, до якого він має відношення, сказали, що вони слідкуватимуть за тим, щоб не допускати подібних фактів.

- Таке болюче питання... Минулий чемпіонат ми закінчили на третьому місці, зараз команда іде більшу частину сезону взагалі ледь не на п'ятому, а від сектору, за рік, по суті, жодної реакції на це не було. Ми потроху віддаляємось від клубу і банально не реагуємо на це. Чим пояснити наше мовчання?

Н.П.: По перше – ми не мовчали. Ми і з гравцями спілкувалися, і з президентом. По-друге: потрібно розуміти, що рівень деяких команд дуже виріс. З’явилися гроші у кротів, хорів, Дніпра. Помінялася влада в країні, і як би ми не матюкалися на кротів, що там їм судді підіграють і так далі (з цього приводу в мене немає ілюзій, і в 90-і, я думаю, ситуація була не набагато краща, коли Суркіси керували всім футболом, тільки тоді «допомагали» Динамо. Всі ж розуміють, що в 95-му році не на порожньому місці виник «скандал із шубами» в єврокубках), але все це впливає на кінцевий результат також, та не залежить напряму від гравців та тренерів. У часи союзу також не завжди ми були на першому місці, та провальні періоди були також.

Так, згоден, звичайно – у команді, у клубі КРИЗА. Але кому саме кидати пред'яви? Зараз в чемпіонаті лідери всі йдуть поруч, і ми серед них, ми пройшли далі в єврокубках… можливо не все так і погано? І, по-третє – особисто для мене на першому місці стоять проблеми, які зараз є у нас в двіжі. Маючи ту ситуацію, яку маємо, якось про результати клубу та інші справи не дуже виходить думати та перейматися цим.

- Якщо ми будемо займатись лише проблемами двіжа, то поступово двіж буде відходити від футбольних справ, зациклюючись на собі. Наскільки це нормально? Ми і зараз бачимо, що у нас багато людей, яким футбол нецікавий і вони ходять чисто на тусовку. Якщо ми будемо зациклюватись саме на двіжі, то ця ситуація буде лише прогресувати.

Н.П.: Якщо ми будемо зациклюватись на двіжі, то те, про що ти говориш, якраз не має обов'язково прогресувати. У нас є певний рівень, і, враховуючи наші проблеми, цей рівень починає падати, тут нема чого приховувати. Беручи до уваги наш статус, за осінь у нас було декілька промахів. Наприклад, не було общака в Харкові, який мав укатати хорів разом з м'ясом, другий промах — через те, що у нас зараз проблеми в двіжі, ми не укатали шавок на дербі. Дуже важко передбачити, як далі складатиметься ситуація, враховуючи ці проблеми. Я вважаю, що це зараз першочергове. Зрозуміло, що всі цим займатись не будуть, зустрічатись, спілкуватись, вирішувати, але, якщо спитати саме у мене, то в голові місця не лишається на інші проблеми. Як я вже сказав, цей сезон ще подивимось, що зробить Блохін, як буде у Лізі Європи, і, можливо, в футболі опустимось до такого рівня, що доведеться щось робити.

Г-ша: А ти можеш навести якийсь приклад, де вболівальники впливають на клуб, трансферну політику?



- На мою думку, це можливо лише там, де до керівництва клубом прийшли фанати, стали управляти певними сферами.

Г-ша: От поки клуб не буде нам належати, то і не зміниться відношення. А зараз от, як віриш у бога, так віриш і в Динамо, не зациклюючись при цьому на проблемах з інфраструктурою. Коли це стосуватиметься безпосередньо тих людей, які цим займатимуться, то зміниться і відношення.

- Можна взяти як приклад той же Зеніт, який поїздив по вухам своєму керівництву, і сказали, що негрів у них не буде. Але це поганий приклад. Подивімось краще на Карпати, як вони виступали за червоно-чорні прапори. Проблема в тому, що керівництво не розуміє, чого хочуть фанати і звичайні вболівальники.

Н.П.: Але це жодним чином не впливає ні на якість гри, ні на трансферну політику. Вони вирішують лише вольності, які може дозволити собі двіж. Можуть мати вплив на вибір форми і т.д. Це ще й залежить від регіону, вболівальники донецького Шахтаря, наприклад, могли б посприяти тому, щоб на якийсь матч гравці вийшли в футболках з молотками. Тобто все це не глобальні питання. Інша розмова, коли люди вже самі керують клубом.)

- Чи є у нас проблеми з ментами, СБ клубу? На Рапіді знову почалась епопея з червоно-чорними прапорами...

Н.П.: Мені говорили декілька людей, і я не думаю, що вони змовлялись, що на матчі був присутній делегат із Сербії, який побачив на початку матчу великий червоно-чорний прапор і почав їм на нього показувати. Вони всі знов почали дико напрягатись, бо він говорив модні словечки на кшталт “расизм”, “нацизм” і т.д., заворушились, але нічого не могли зробити, бо він же представник УЄФА. Коли підійшли люди, я запитав, як так може бути, що всі вони нещодавно відхрещувались від того, що є певна проблема в цьому плані, а тут приїхала якась людина, і знов виникають питання. То що, кожен буде приїздити і трактувати ці питання по-своєму? Люди з СБ клубу сказали, що все розуміють, але попросили щоб в другому таймі не підіймали великий прапор. Наступного дня я приїжджав до клубу, щоб віддати гроші за квитки, які ми брали, і поговорив з людиною, яка сказала так, отакий ідіот, але після матчу була нарада, на якій йому все пояснили, проте начебто у нього був список заборонених, і якимось чином там опинився червоно-чорний прапор. Не знаю, наскільки це правда, але на останніх матчах у нас все було нормально, навіть на попередніх єврокубках не було проблем.



- В Бельгії червоно-чорний прапор висів весь матч.

Н.П.: Так. Щодо стосунків з СБ клубу, ментами... Враховуючи ситуацію в країні, у них свої справи в іншій сфері. Міліції у нас на стадіоні нема, і начебто ніяких серйозних проблем теж, щоб когось там смикали, викликали. Останні трабли у нас були на Лук'янівці, і після цього наче нічого такого не відбувалось, і нема приводів влаштовувати якісь рухи. В інших містах на виїзних матчах — все, як завжди.

- Ця ситуація в країні, коли намагаються протягнути закон про те, щоб на матчі всі ходили по паспортах... Як ти прогнозуєш, наскільки це реально?

Н.П.: В умовах нашої країни, на даний момент, це нереально. Цей закон працюватиме на кшталт закону про заборону куріння в громадських місцях. Тобто закон є, для галочки зробили. Тут така специфіка, вони нагорі приймають щось, а виконувати повинні ті, що внизу. А тим, що внизу, це зовсім непотрібно, вони не хочуть цього робити. От у нас мусора, навіщо їм зайва робота?

Але все одно потрібно розуміти, що люди в клубі не можуть і не будуть дивитися на те, що постійно буде відбуватися щось таке, що виходить за межі здорового глузду. Зрозуміло, що інколи вони вимагають, щоб ми їм поступались в якихось питаннях та реагували на «прохання». Але без цього неможливо. Зрозуміло, що це не має переходити розумних меж. Якщо подивитись із розумом дорослої людини, а не якогось бовдура з вітром в голові, якому важливо в першу чергу “А.С.А.В”, “fuck the system”, “Суркіс — жид”, то теж розумієш, що ніхто не може дивитись, коли десь перегинається палка, або починають кидати на виїзді дєрьмо в кузьмичів і т.д. Треба розуміти, мусора не захочуть ескалації конфлікту, і щоб комусь, умовно, попали в голову випадково. Футбол — місце не для дітей, але треба враховувати, що приходять сім'ї, і, умовно кажучи, це може полетіти в якусь дитину. Як би ми не хотіли, щоб були ці сімейні сектори, сімейні походи, але вони є. Це треба розуміти та приймати. Якщо це потрапить дитині в голову, і вона зажмуриться, то зрозуміло, що ті ж мусора не захочуть такого допустити. Нам же теж не хочеться, щоб у нас була якась Аргентина, і ми дійшли до того, щоб бігати на стадіонах з волинами та ножами, різати один одного. Тому СБ намагається, щоб все у нас не виходило за межі. На даний момент є спілкування, співпраця, і в цій співпраці зі сторони клубу не ставиться позиція сили чи хазяїна, це скоріше позиція взаєморозуміння та знаходження компромісів.

- Візьмемо ситуацію з виїзними списками, вона ж, по суті, цілий сезон діє. Скільки разів реально були проблеми?

Н.П.: Ну от Запоріжжя — відома українська діра в цьому плані, у них сбшник - ідіот. Самі хлопці з Запоріжжя відзначають, що у нього, можливо, якісь свої рахунки з Києвом, бо пару років тому, коли бомжі грали в Першій лізі, та їх накривали на Конча-Заспі, він теж відхопив від хохлів. Запоріжжя, Донецьк... Донецьк взагалі намагається бути попереду всієї планети. Також не варто забувати, що до Динамо таке відношення скрізь, бо ми не умовний Іллічівець, Волинь, чи ще якийсь клуб третього ешелону. Це — Динамо, до того ж ми собі скандальну славу заробили вже, тому вони намагаються на нас десь відпрацьовувати, відігравати.

- Ми в цьому сезоні, принаймні, останніх матчів п'ять палимо на виїздах. Севастополь, Луцьк, Свердловськ, Луганськ... Були якісь претензії від клубу з цього приводу?

Н.П.: По виїздах — ні, не пам'ятаю ніяких розмов чи проблем з цього приводу.

- Тоді інше питання. Справа Павліченків зараз спускається на тормозах, наша провина в цьому теж є - люди просто забили на це все. Наскільки реально їх витягнути? Чи ситуація вже така, що це неможливо?

Н.П.: Їх реально витягнути лише в тому випадку, якщо зміниться сьогоднішня влада. З приводу того, що забили, то треба розуміти: як не крути, двіж — це певне відображення нашого суспільства. Всі можуть переживати, але все одно вийде і буде активно діяти, ходити лише якась частина. Відкинувши ілюзії, треба розуміти, що як і в будь-якому суспільстві, у нас є свої умовні овочі, тусовщики, пофігісти, позери, люди, що переслідують виключно власні інтереси. А є люди, яким це болить, вони розуміють, що це важливо. Ми зробили немало, але все впирається в сьогоднішню ситуацію в країні, владу. Ми вперлись в стіну, яку не можемо зруйнувати своїми силами. Якщо їх випустять, то хтось має відповісти за те, що вони сиділи, а це ціла вертикаль, починаючи зі слідаків, свідків, понятих і закінчуючи прокурорами та суддями. Ця система так побудована, що верхні не будуть зливати нижніх, а нижні — верхніх, вони тримаються один за одного, бо інакше у них все посиплеться. Для них закрити дві людини - це взагалі ніщо. Тільки якщо політична ситуація складеться інакше, зміниться влада, то справу зможуть переглянути.

Ми регулярно зустрічаємось з матір'ю Сергія, Наталією Павліченко, допомагаємо їй грошима. От наступного тижня буде засідання Касаційного суду (інтерв’ю записували ще до засідання — прим. редакції). Багато хто дуже немало зробив, це видно, але ми не можемо пробити цю стіну. Ми не здаємось: допомагаємо, сподіваємось, віримо в те, що Сергій явно не сидітиме весь строк, а батько — довічне, і що через деякий час вони вже будуть на волі. На даний момент цього точно не відбудеться. Ми дуже багато зробили, а що ще можна зараз вдіяти, я не знаю.

- Давай поговоримо про міжсезоння. Щось планується окрім того, що треба вирішити проблеми в двіжі?

Н.П.: В це все впирається. Хотілося б вкотре домовитись між собою з хлопцями про роботу над сектором. Ми починаємо працювати над цим, постійно підвищуємо свідомість, якість, відношення людей. Хтось слідкуватиме за тим, хто буде потрапляти на сектор, а хто ні, щоб не було якихось випадкових людей. Все має бути доведено до системи, наприклад, люди повинні знати, що вони йдуть із сектору не за п'ять хвилин, а тільки після фінального свистка. Є багато тем, які потрібно зробити неписаними правилами, як от ми знаємо, що у нас не приходять в червоному, не курять, а якщо таке відбувається, то це вже виняток з правил. Але враховуючи те, що у нас відбувається, я не знаю наскільки це можливо реалізувати.

- Може є сенс не розраховувати на банди, а так само, як з палінням: один раз правила опублікували, і люди самі почали штрикати своїх сусідів за паління.

Н.П.: Є така ідея: написати зведення правил, дати його всім бандам на ознайомлення, і щоб людина від кожного колективу сказала, що вони згодні і все доведуть до своїх людей. А далі, якщо хтось на секторі буде порушувати щось із цього зведення, то йому можна буде нормально пред'явити, і не повинно бути жодних конфліктів. Якщо людина порушує — значить, вона не права.



- По суті, банди просто слідкуватимуть за своїми людьми, якщо вони не здатні робити щось більше на даний момент?

Н.П.: Так. Це той максимум, який можна зробити, і може тоді з весни все піде трохи більш організовано. Треба буде всім разом продумати пункти, які потрібно включити в цей перелік. Щодо іншого, я ж не можу за всіх відповідати. Звісно, хочеться провести турнір, з партією стікерів я мало чим можу допомогти... Хотілося б зробити непогану партію одягу, стафу, рости в цьому плані, збільшувати кількість речей, дизайну, щоб не було так, що з'явився дизайн, його за два дні розкупили, і всі чекають чогось наступного, а щоб у нас вже було постійно щось в наявності, у великій кількості, і щоб це постійно купували. Щодо роботи над якістю, то все ж таки треба це зробити, не чекати, поки всі покивають головою, а дати на затвердження людям. Якщо всі будуть згодні, основа затвердить — викласти на наші ресурси. Хто порушує — будуть зауваження, хто буде постійно порушувати та не реагувати на зауваження — будемо застосовувати певні заходи.

- Зараз люди стали набагато активніше катати євровиїзди. Хтось отримав мультивізу, хтось начитався звітів і вирішив собі спробувати... Чи є сенс робити якісь закриті форуми, обговорення, щоб новачкам допомагати перший раз виїхати? Чи кожен хай пробиває сам?

Н.П.: На мою думку, не треба. Якщо у людини нема ніяких контактів, і вона не може самостійно це зробити, то йому ще зарано, і треба над цим працювати. Ми ж не можемо всім шмарклі підтирати.

Г-ша: Не те, щоб не можемо, просто це лінь людей. Це, по суті, як почати організовувати автобуси на виїзди. Якщо в один прекрасний момент їх відмінити, знов будемо сезон-півтора чекати, поки люди увійдуть в ритм. Так само і з євровиїздом. Це з серії, як дніпряни зробили автобус, а людям прикольно переплатити, нічого не робити, просто сісти в автобус та поїхати.



Н.П.: Наша модель двіжу, яку ми будуємо, передбачає те, що люди мають бути самостійними. І ця модель нормально працює. Тому в плані євровиїздів так і повинно бути. Якщо будувати систему допомоги від двіжу, і в якийсь момент ця допомога припиниться, то люди дуже довго будуть роздуплятись, що воно і як. Нам не потрібно вирощувати тепличних людей, які без цієї теплиці не зможуть нічого зробити. Люди мають бути самостійними.

- Будемо пробувати на другий ярус переходити?

Н.П.: Чесно кажучи, мені дуже хотілося б. В клубі за це переживають, бояться, що щось кудись полетить. Але враховуючи наші пірошоу, і те, що люди, на жаль, всупереч проханням кидають піро на бігові доріжки, в стюардів, петарди ті ж... Після матчу з Рапідом я переглядав всю нашу апаратуру, чистив, всі кабелі попротирав, красиво звернув, і побачив на кабелях пошкодження від піротехніки, видно, що ще трошки, і вони вийдуть з ладу, от хоча б через це не хотілося б, щоб таке відбувалось. Знову ж таки, ми не можемо, на жаль, контролювати ситуацію на 100%. А людям треба банально подумати про те, що якщо не кинеш петарду чи фаєр вниз — нічого не станеться, ти не будеш лохом.

Зараз такі тепличні часи, у нас нормальні стосунки з клубом, і вже не стоїть беркут, який бив нас по рукам за запалені бенгальські вогні. Коли запалювався дим із селітри, забігали на сектор та крутили всіх, заламуючи першого, хто потрапить під руку. Зараз можна палити, і ніхто нічого не зробить. Але якось не розуміють цього, кидають, а люди з клубу теж не дурні, вони не хочуть, щоб було так, ніби вони нам дозволили, бо іноді ми клуб все ж таки підводимо. Як би ми не кричали “Against Modern Football”, але інколи у нас відбуваються певні моменти, і клуб теж не може спокійно спостерігати і чекати, коли у нас зарядиться чергова “зіга”, і ми отримаємо матч без глядачів. Це треба розуміти. В міжсезоння можна буде спробувати поговорити, мені дуже хотілося б на верхній ярус, для мене він яскравіший. Останнє, що я знаю з розмов, це те, що вони цього боялись. До того ж їм ніхто не може дати 100% гарантії, що все буде нормально, нічого не відбудеться, нічого нікуди не полетить, ніхто нікуди не впаде. Тому їх теж можна зрозуміти. Потім, хто візьме на себе відповідальність, якщо комусь зверху на голову полетить фаєр, або хтось впаде в п'яному угарі? Можна спробувати поговорити, але мені здається, що це малоймовірно.

- Які шанси у шавок? Вони хочуть в Другу лігу, збирають бабло...

Н.П.: Потрібно враховувати специфіку ставлення в нашій країні до шав'я, а це - дуже важливий фактор, в якому наш двіж зіграв велику роль, показуючи своїм прикладом, що ми патріоти, націоналісти, дотримуємось правих поглядів. В розвитку ультри другого, третього ешелону (Перша ліга і т.д.) переважають ідеї націоналізму, і в цьому є наша велика заслуга. В цілому по Україні відношення до шавочних двіжух негативне, тому в такий двіж за відсутності клубу люди навряд чи потягнуться. Наочний приклад — коні. Клубу нема вже скільки років, але є двіжуха, яка намагається проявляти активність. Враховуючи те, що коні, звісно, ті ще хлопці, але не відверті шавки, то до них ще хтось тягнеться, здебільшого, молодь, яка хоче у навколофутбол. Можливо, хтось у хохлах не знайшов свого місця, і тому підтягується туди. Вони наче якось живуть, забиваються, намагаються з кимось дружити, кудись катати.

А щодо шавок, то не думаю, що там можливий якийсь розвиток, навіть якщо клуб буде десь у 1-2 лізі... Навіщо цим всім шавочним лівим трибуни? Я не заперечую того, що хтось там може щиро любити футбол, переживати за свої клуби. Субкультурні двіжухи для них дуже важливі тому, що молодь росте, і в певний момент кудись примикає: або сидить вдома, грає в онлайн ігри, або починає жостко виступати по навчанню, та немало людей долучаються до субкультур, хтось фанатом стає і т.д. Вони це розуміють, тому що всі так дорослішали, і вони хочуть для себе таке от «поле», куди будуть підтягуватись люди. Якщо просто бути міфічним «двіжем», ну, наприклад «рух за визнання планети Земля трикутною», мати якийсь закритий форум і пару десятків однодумців, що незрозуміло звідки з'явились, цей рух ніде не видно, він не проводить жодних тем, не згадується десь, то хто і яким чином туди потягнеться? А коли вони на трибуні — вони на видноті, мають свої інтернет-ресурси, збираються. Людям є куди прийти, вони йдуть на трибуну, знайомляться, потрапляють в двіж, отак двіж і росте. Через це, мабуть, першочергово, для них важливий футбол, трибуна. Це певний плацдарм для підтягування людей та їхнього подальшого двіжування. Без клубу у них, звісно, буде якийсь кістяк, що мутитиме, це потрібно розуміти, у них мало людей, але вони можуть намагатися двіжувати.

- Банальний приклад: у них є хокейний Арсенал в аматорській лізі, вони його піарять, але вони на нього не ходять.

Н.П.: Їм не цікаво це. Люди, в першу чергу, тягнуться до гучного, яскравого. Як не крути, у людини має бути якийсь “цікавий” світогляд, щоб, маючи в Києві Динамо, їй було цікаво піти на шавок. Все одно молодь тягнеться в яскраву, велику, з більшою кількістю людей двіжуху. Це вже потім, коли вони починають думати, аналізувати ідеї двіжу, то розуміють, що таке «шавки». У когось свої заморочки, йому може це сподобатись, і він піде до шавок.



Клуб у вищій футбольній лізі — дуже важливий фактор для підтягування людей. Зараз у них його нема, і якщо вони будуть в Другій лізі... Молодь же передусім приходить не тому, що начиталась про якісь праві чи ліві ідеї, і почала в це вірити. Вони приходять насамперед в двіжуху, потусуватись і т.д. Потім вже дорослішають і починають щось думати. Тому навіть якщо клуб буде в Другій лізі - буде з'являтись якась молода кров, але особливого росту можна не чекати. Буде у них таке існування, що не позаздриш, росту явно ніякого не передбачатиметься. За всі роки, що вони є, який у них ріст... Не бачу для них якихось райдужних перспектив.

- Тепер про друзів. Зараз почав активно розвиватись контакт з Жальгірісом, дніпряни постійно за нас катають, а зі Львовом якось притихло. З ними є якісь конфлікти? Чому їх не було на СС-паті?

Н.П.: Все нормально, ми регулярно запрошуємо їх на турніри, вони приїжджають. На паті теж запрошували, але ж не завжди у всіх виходить приїхати. У нас теж, буває, не виходить відвідати якісь заходи, на які нас запрошують. Контакти є, спілкування є, все нормально.

- Ти не думаєш, що треба ці контакти якось більше розвивати? Тобто підтримувати постійно. Це ж від нас залежить.

Г-ша: Можливо, прикол в тому, що люди між собою перетинались лише під час ігор, між собою бухали і на турніри їздили. Катання, як такого, одне за одних не було. Може, зміна поколінь вплинула. Більш старші люди вже знайшли однодумців з інших міст і продовжують з ними спілкуватись. А молодь...

Н.П.: Молодь теж дружить. Я не бачу особливих проблем. У Львова офіційно закінчився нейтрал з харями, можливо, в цьому контексті будуть якісь моменти зближення. Коли львів'яни приїжджали в Київ на матчі з шавками, ми завжди ходили з ними, допомагали, водили состави. Коли в минулому році в Києві львів'яни вломили звізди шавкам, хохли там теж були. Ми тоді з ними весь день ходили, дивились щоб вони ніде не потрапили в невигідні умови. Більш-менш все нормально.

- З поляками планується розвивати якісь відносини? (Гутнік Краків)

Н.П.: На даний момент — ні.

Г-ша: Вони запросили на турнір, але цей турнір в часовому проміжку співпадає з турніром у Вільнюсі та виїздом на єврокубок в Іспанію. Тобто навряд чи хтось поїде на цей турнір. До того ж у нас в останні роки нема взаєморозуміння між собою, і вибудувати якусь стратегію просто неможливо. Коли ми з ними спілкувались, у нас не було таких конфліктів між собою, як зараз. Якщо на початку року це було лише стояння на місці, то осінь показала, що ми не можемо будувати плани навіть на завтра, бо все може різко змінитись. Так само з поляками. Люди знайшли якісь свої контакти і почали спілкуватись.



Н.П.: Тут не скажеш, ніби ми цілеспрямовано планували, що у нас буде з ними дружба. На той турнір ми запрошували багато європейських двіжів, хотіли зібрати таке собі “європейське юніті” з патріотичним забарвленням, “європейський AMF правий турнір”. Але приїхали, на жаль, лише поляки, і для всіх це було несподіванкою, бо хохли ніколи до поляків не проявляли інтересу. Спілкування є, їм може десь щось цікаво, але знову ж таки: все одно кордон. У них свої розклади, у нас — свої. Поки що нема ніяких серйозних розмов про це. Поживемо — побачимо.

- Скажи про “Святослав-онлайн”. Що б тобі хотілось змінити в журналі?

Н.П.: “Святослав-онлайн” - класна штука насправді. Але я бачу по молоді, що через їхнє легковажне ставлення до двіжухи, люди просто не розуміють, не вміють ним користуватись. Подано нормально розжовану інформацію, все зроблено для того, щоб людям було зручно, щоб вони росли, як особистість. Видно, що деякі або не хочуть цим користуватись, або не вміють чи не розуміють. Тема дуже класна, і на всьому пострадянському просторі я такого ні у кого не бачив. Це дуже хороший внесок у розвиток двіжухи і в роботу над якістю, яку, на перший погляд, ніби і не видно, бо матеріально це неможливо виміряти. Вийшов “Онлайн-Святослав”, який це зробило внесок у розвиток двіжу? Але процеси в головах у цей момент відбуваються, люди сидять, читають, і за певний час може будеш їхати, і якийсь малий, що, умовно, тебе на 10 років молодший, скаже, що, як тільки він прийшов у двіж і купив абон, він постійно читав “Святослав-онлайн”, і там стільки всього корисного було. Двіжуха велика, і зібрати всіх в одному місці та розжувати щось — важко. А от журнал робить в це внесок, допомагає. Що змінити? Та все і так чудово.

- Скільки на даний момент продано абонементів на наш сектор?

Н.П.: Приблизно півтори тисячі. В минулому році було десь 1700, зараз 1500, але враховуючи, що у нас весною ще матчі з Шахтарем, Металістом, то ми будемо рекламувати, щоб люди їх купляли. Це зручно, це купівля білетів на єврокубки по собівартості, це – допомога двіжу.

- Ну що ж, дякую, думаю, на цьому нашу розмову можна і завершити, камера вже нагрілась...

Н.П.: Чекай, не виключай поки. Хотілося б побажати, щоб люди цінили двіжуху, не дивились на неї, як на миттєву розвагу. Ніхто ж не каже, що кожен має приділяти двіжу увагу щодня з 9.00 до 18.00. Хтось більше часу приділяє, хтось менше, але якщо всі ми будемо щось робити для розвитку, то у нас буде дуже сильний, дружний двіж. Щоб люди між собою товаришували, спілкувались, ставали друзями по життю, хлопці з дівчатами створювали сім'ї (прикладів вже достатньо). Щоб це був серйозний, монолітний, дружній колектив. Хочеться побажати людям, щоб вони були мудріші, намагались уникати конфліктів, які виникають, старались їх розумно вирішувати та мудро виходити із ситуації. Сподіваюсь, що люди розуміють і довіряють тим, хто займається організаційними питаннями в двіжі. Хочу запевнити, що ми постарались все нормально вибудувати, все порядно, чесно, щоб люди ні на мить в цьому не сумнівались. Намагаємось все правильно робити, ми не підведемо. Хочеться просто, щоб у людей було більше розуміння, і якщо ми про щось говоримо, то це не для того, щоб переслідувати якісь особисті інтереси. Стараємось, в першу чергу, думати про двіж, і насправді це все дуже непросто: спілкуватись з клубом, СБ, ще з кимось.



Г-ша: В будь-який момент, коли когось щось може не влаштовувати на трибуні, не потрібно робити щось на шкоду, кожен завжди може спробувати себе в ролі цієї ж людини, взявши групу своїх однодумців, перейти на якусь іншу трибуну і спробувати себе в нашій шкурі. Але ні в якому разі не починати займатись шкідництвом: говорять так - а я буду робити по-своєму.

Н.П.: Якщо виникає якесь нерозуміння, завжди є можливість підійти поговорити. Є така погана риса у людей, коли вони живуть якимись здогадками, чутками, і, не розуміючи ситуації, починають поширювати якусь спотворену інформацію, а у підсумку виходить незрозуміло що. Якщо є якісь питання, непорозуміння, то завжди можна підійти, адекватно запитати та отримати адекватну відповідь. Ми стараємось все робити чесно та по-совісті, і хочеться, щоб люди це розуміли та, по можливості, всіляко допомагали. Навіть не стоячи біля нас, а в умовах сектору, в умовах спілкування зі своїми друзями, новими людьми, коли ми звертаємося по допомогу через інтернет, або на секторі. Якщо кожен це буде розуміти та намагатись робити, то все у нас буде нормально.

РАЗОМ – ДО ПЕРЕМОГИ!!!

320x480   640x960   1136x640   1440x900   1536x1024 1600x1200   1680x1050   1920x1080   2048x2048

Всі новини цього журналу починаються з "йшов n-ний день євромайдану"... Так от, за декілька днів до традиційної біло-синьої вечірки подзвонив власник величезного залу, де вона мала проходити і куди мали б вміститись всі бажаючі, і сказав: "Вибачте хлопці, мені в цьому бізнесі ще працювати, ну ви розумієте...". Терміново почались пошуки нового приміщення, але всі, як один, відмовлялись через політичну ситуацію в нашій країні. Переносити було не варіант - гості з різних країн вже мали квитки до Києва. Одного з власників таки вдалось уламати. Також було встановлено ліміт на кількість гостей. Свято вийшло, як то кажуть, в кращих традиціях. Виступали 4 музичні колективи: київські Hurts Will Burn, дніпропетровські 3-Hill City, Gesta Bellica з Верони та легендарна Сокира Перуна. Кожен виступ був по-своєму крутим, родзинкою стало виконання Сокирою нашого заряду "Ми з тобою завжди". В другому ж залі були місця для більш душевного спілкування, без слемів і запаху поту. Саме там всі бажаючі могли привітати гостей із Вільнюса з чемпіонством. Що ще сказати? Хто був - той крутий, хто не був... ну, значить є куди рости, аби вас теж звали на такі "закриті вечірки". І ще одне... думаю всі розуміють, що ці фото не варто репостити собі у ВК чи Інстаграм. Не найкращі зараз часи.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Свисток. Жальгіріс програв 1:3. Сектор, на якому збираються ультрас, в очікуванні. Частина людей висить «на трубі», частина риється в Інтернеті. За кілька хвилин прийшло повідомлення, яке оживило сектор: «Банга зрівняла рахунок в Клайпеді». А це значить… Ну давай, почекаємо кілька хвилин. Футболісти на полі: хто в заціпенінні, хто молиться.

Всі канали подають звістку одночасно: голос у слухавці, інтернет в айфоні, диктор стадіону. Все… Жальгіріс – чемпіон! Після 14 років очікування. Рев стадіону, радість на полі та на трибунах, обійми, у когось навіть сльози радості. І тут заряд ультра-сектору: «Міндаугас Чяпас!» Миндаугас Чяпас – тренер команди Банга з містечка Гаргждай. Це очолювана їм команда розставила всі крапки над "і": перегравати не будемо – Атлантас до нас не дотягнувся за очками.



Полотно із зображенням Чяпаса висить між банерами Пету 4 (Південна 4) на всіх матчах, навіть з тією ж Бангою, з того моменту, як Міндаугас розпрощався із Жальгірісом узимку 2013-го.

* * *

Влітку 2008-го року прийшла звістка, яка спочатку не дуже занепокоїла спільноту фанів Жальгіріса – президент і власник клубу Вадим Кастуєв (чи то росіянин, чи то осетин, який має подвійне громадянство Росії і Литви) затриманий в Росії за підозрою в рекеті. Але найближчим часом виявилося, що без нього клуб нібито паралізований: грошей у касі нема, а якесь рішення прийняти без Кастуєва не в змозі ніхто.

Скоро у відставку було відправлено російського тренера В’ячеслава Могильного, а тренером став його помічник Міндаугас Чяпас, котрому тоді й 30 не було.

Що зміг клуб, так це забезпечити команду стадіоном для домашок, транспортом на виїзда. Але футболісти, звісно ж, задарма грати не дуже хотіли. Пету 4 почала збирати гроші, щоб забезпечити їм хоч якісь мінімальні прибутки. Це допомогло у переговорах з футболістами в кінці сезону, коли команда почала забастовку і заявила, що відмовляється грати кілька останніх матчів. Все ж сезон закінчили, не отримуючи платні, з тренером Чяпасом, на 5 місці.

Переговори, які з людьми велися всю зиму, нічого не дали. Ставало ясно, що люди Кастуєва не мають намірів, щоб команда грала в якій-небудь лізі Литви. Пету 4 ніяк не могла з цим погодитися. Довелося все брати в свої руки. Міндаугас Чяпас умовив команду і відповідав за спортивну частину, Міндаугас Касперунас (на прізвисько Вайдуокліс, себто Привид) – за фінансову. Звісно ж, більшість футболістів пішли до інших клубів. Здебільшого, грали хлопці, які рік тому були дублерами. Зарплат ніхто ні їм, ні тренеру не обіцяв. Жальгіріс став клубом першої ліги (з вишки нас викинули через фінансові проблеми). При цьому мали навіть легіонера – українця Романа Романчука (родом з Ковеля).

У самий розпал кризи, яка Литву заділа куди більше, ніж інші країни ЄС, все фінансування йшло з карманів Пету 4 і з того, що виходило зібрати, працюючи замість менеджерів. Команда грала не дуже: пленталася на 5-6 місці, але не це було головним. Найважливішим було те, що команда існувала. Кожен зіграний нею матч для Пету 4 був, як перемога, крім них самих ніхто не вірив, що команда в таких умовах витримає весь сезон.

Витримали... А після сезону до Вайдуокліса звернулися двоє людей: жінка й чоловік. Вони запропонували співпрацювати за їхнім планом. В результаті жінка стала головою клубу, а чоловік – спортивним директором. Справи стрімко пішли вгору.

Долучайся до команди "Святослава" та твори журнал разом з нами! Стосовно допомоги пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк). До нових зустрічей!

З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі, доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC.