![]() | ||
Уже зовсім скоро десант хохлів відправиться на черговий виїзд. Незважаючи на ганебну гру команди, погану погоду та відсутність залізничних квитків, ми всі будемо там, на стадіоні в Луцьку. А до чого там готуватись, ви завжди зможете прочитати в нашому журналі. За попередні два тижні відбулось одразу чотири матчі, звіти з яких ви маєте можливість побачити в цьому номері. Нарешті, "Клуб Молодого Бійця" переходить і до практичних порад: детальна стаття з виготовлення трафаретів до Вашої уваги. Маємо також цікаву статтю про перший виїзд, і, звичайно ж, інтерв’ю. З ким? Побачите самі...
| ||
![]() Черговий домашній матч Ліги Європи динамівці проводили проти швейцарського Туна. Перед грою представниками нашого руху вже вкотре був організований збір речей для допомоги дитячим будинкам. Слід зазначити, що до цієї акції долучилися і хлопці зі Швейцарії, які передали одяг, солодощі та іграшки для дітлахів. Речей було зібрано дещо менше, ніж попереднього разу, але ми все одно вдячні всім небайдужим людям, які долучилися та зробили свій вклад.
Команда нарешті порадувала результатом. Зі всієї шизи найбільше запам’ятався заряд, присвячений «Арсеналу» та його трагічній долі. Хочеться сподіватися, що він стане останнім цвяхом до домовини цієї недокоманди та їхнього недоруху. На 20-й хвилині на секторі був піднятий банер «Поверніть ФК Дніпро Черкасам» та проскандований відповідний заряд на підтримку хлопців з Черкас. Вони ведуть боротьбу за повернення своєму клубу історичної назви – «Дніпро». Роком заснування клубу є 1955, тож акція на підтримку була організована саме на 19-й хвилині та 55-й секунді. Після гри сталась одна не дуже приємна подія, яка зовсім не прикрашає наш рух: двоє швейцарців хотіли обмінятись розами з хлопцями, які підійшли до їх сектору. Але замість обміну наші карлани просто висмикнули швейцарські рози і втекли. Мотиви цього вчинку залишаються невідомими, але інформація з’явилася в Інтернеті. Карланів швидко знайшли, і рози вже їдуть назад до Швейцарії, де будуть повернуті їх власникам... Думайте головою, перш ніж пороти таку фігню. | ||
| ||
![]()
Схоже, три домашні матчі за вісім днів - таки трохи забагато. Уже на початку матчу втомилися колотушки для барабану, причому обидві, з інтервалом у кілька хвилин, і хлопцям довелось їх ремонтувати підручними засобами, але барабан протягом матчу вже нормально не звучав. Також замінили споукмена, який за півроку трохи вже підзабув, як воно заводити сектор. Загалом, матч якось пройшов без особливих емоцій, лише було стійке відчуття "невже знову не виграють", адже час стрімко збігав, а на табло були нулі, і команда грала вдесятьох. Але Олег Гусєв таки примудрився заробити пенальті, й сам його реалізував. Це перемога! Ми перемогли Іллічівець! А взагалі, якось сумно стає від того, що команді доводиться виривати перемоги з такими суперниками...
| ||
| ||
![]() Перед жеребкуванням 1/8 фіналу Кубка України багатьом фанам «Динамо» хотілося б, щоб суперником стала команда з Тернополя, Чернігова чи Черкас, звичайно ж, з точки зору майбутнього цікавого виїзду. Випала команда з Луганщини, мабуть, із найсхіднішої точки України, до якої тільки є шанс виїхати на матч.
Ну що ж, робочий день, але багато хохлів відправляються у вівторок увечері до Луганська, щоб уже звідти подолати ще 70 кілометрів до місця зустрічі. Достатньо багато фанів в одному потязі, їх переміщення та спілкування вже в перші години подорожі привернули увагу ментів: у Гребінці на платформі біля хохлів, які вийшли подихати повітрям, зконцентрувались мусора. Як наслідок, вранці, коли потяг долав останні кілометри шляху вже Луганщиною, до нас підсіло декілька міліціянтів, які перекрили переходи між вагонами, ну і, звичайно, велика їх кількість зустрічала потяг на платформі луганського вокзалу. Звісно, маючи бажання, можна було спетляти, але на естакаді перед вокзалом уже чекали спринтери, і в результаті двом спринтерам довелося їхати до Свердовська під наглядом автобуса з беркутом. Частина фанів прибула до Луганську раніше, а частина призначила іншу точку зустрічі з автобусом, тому вони доїхали самостійно. Дорога до Свердловська запам’яталася потраплянням після Краснодона в російський роумінг, а потім смс-ками від «лайфу» «Вітаємо з поверненням до України!». Також біля вказівника із назвою міста було зроблено традиційне фото. У якомусь селі до нашого спринтера, який стояв на залізничному переїзді, підійшла жіночка в не дуже тверезому стані й повідомила нам, що її син вболіває за «шахтар» (донецький, зрозуміло) - ми всі їй поспівчували. Під стадіон прибули хвилин за 40 до початку матчу, тому навіть тим, хто їхав без конвою, часу на огляд міста не вистачило. З вікна, потрібно зазначити, про місто склалось досить приємне враження. Принаймні, я очікував побачити щось гірше. Перед входом на стадіон до нас підійшов полковник міліції і попередив, щоб ми «поводили себе відповідно, враховуючи, що це периферія». Після достатньо ретельного, але не надто професійного шмону ми зайшли на стадіон. На шляху до сектора для нас були виставлені столики з пиріжками та напоями. Сам стадіон справив хороше враження, хоча краєвид згори сектора за стадіон відкривався ну якось дуже вже сільський. Не дивлячись на високі ціни на квитки (від 30 грн) і час початку 14:00, місцеві вщерть заповнили стадіон. Щодо нас, то ціна у 30 грн здалася багатьом завеликою, але майже всім вдалося пройти безкоштовно, сказавши жінкам-контролерам щось на кшталт «а ми не знаємо, де купувати квитки, і взагалі, гостей без квитків сказали пропускати»:). Декілька чоловік у перерві матчу намутили собі квитки для колекції у місцевих, ті радо передали нам цілу пачку через паркан. Банери довелося розкласти на перших рядах: повісити їх не було де. Після того, як десь до 10-ї хвилини на сектор добралися хохли іще з одного нашого автобусу, який трохи затримався в дорозі, на секторі стало понад 100 чоловік, враховуючи декількох фанів «Динамо» з місцевого регіону. На початку матчу диктор із гордістю оголосила довжелезний перелік почесних осіб, присутніх на матчі, серед яких ми нарахували п’ять «Героїв України» - керівників місцевих підприємств. Що й казати, велика подія для Свердловська – приїзд київського «Динамо». Шиза була достатньо непоганою, як для такого виїзду, хоча зрозуміло, що були і паузи, і декілька пісень звучали не надто голосно. Усе «волшебство», пронесене на сектор, було вирішено запалити на 88-й хвилині, що й було успішно зроблено, навіть був один чорний дим. Це чомусь дуже не сподобалось місцевим уболівальникам із сусіднього сектора, з якими протягом усього матчу особливих проблем не було. Навіть звичайні глумливі заряди, які зазвичай заряджають кияни у бік провінції, не звучали аж до кінця матчу (ну якось не відчувається ворожнечі до команд такого рівня). Але після фаєр-шоу місцеві образились, і в наш сектор полетіли пляшки з пивом, пакети з соком, прилетіла навіть скляна пляшка з під коньяку, качан кукурудзи та ще якийсь непотріб. Пару пляшок дехто з нас відправив назад, після чого беркут трохи відтіснив місцевих від гостьового, натомість перекривши нам вихід із сектору після матчу. Утім, потримавши десь із півгодини, всіх без проблем випустили до наших спринтерів. На той час уже опустилися сутінки (не досить зрозуміло, як за фактичної відсутності освітлення на стадіоні проводився б додатковий час та серія пенальті, аби раптом до того дійшло). Ну і починати матч пізніше 14-ї години тут о цій порі року вже немає змоги. Враховуючи, що після знищення запасів їжі у потязі, більше поїсти не вдалося, усі почали планувати зупинку біля якогось закладу харчування, але беркут вирішив супроводжувати нас до самого луганського вокзалу. Уже звідти, хто хотів, пішов до найближчого маркету, багато виїздюків зайшли до класного закладу «Пінта пива», розташованого прямо біля будівлі вокзалу, з наявністю перших та других страв за досить помірними цінами. Частина хохлів повернеться до Луганська вже через три дні на наступний матч чемпіонату, то їм це кафе ще може стати у нагоді. Погрузившись до потягу, всі розбились на компанії, у яких ще досить довго обговорювалися події дня та несподівані результати в інших матчах Кубка. Не буду казати, які команди ми бажаємо побачити у суперники в чвертьфіналі, щоб не наврочити – здогадайтесь самі :) | ||
| ||
![]() Почну з того, що пишу звіт про матч уперше, тому не судіть суворо: буду намагатись описувати все, як було в усіх барвах та різноманітті. Цього разу виїзд в Луганськ було пробито разом з двома друзями (U-r і R-l). Загалом, виїздюків було небагато. Швидше за все, така мала кількість є результатом встановлення дуже пізнього часу початку матчу, що унеможливлює виїзд з такої (_._), як Луганськ. U-r не повертався в столицю після кубкового матчу в Свердловську, тому з Києва ми взагалі виїжджали вдвох. На Схід нас віз, як виявилось, не просто той самий потяг, яким ми добирались на виїзд в Свердловськ, це був навіть той самий 6-й вагон, а в мене навіть та сама верхня полиця. Але ця подорож була для мене інакшою: вирішив не брати постіль та відчути виїзд на власних кістках. Кажуть, що так і має бути на виїзді: все по мінімуму. Приїхали в Луганськ напіввареними, бо температура у вагоні сягала 30˚С, рушили на морозі повз кордон сірих у будівлю вокзалу до кас, щоб мій друг купив квиток на Хюндай з Харкова. Зробивши покупку без траблів, вирішили піти в центр в обхід естакади. Поки чекали другого товариша, доїли весь наш провіант, який лишився після поїздки. U-r не примусив себе довго чекати, і за 15 хвилин ми вже втрьох розсікали вулицями міста.
По дорозі R-lа не покидала думка про те, щоб потрібно зробити ставку на сьогоднішні матчі ПЛ, цим же він заразив і U-rа. Знайшли точку прийому ставок, взяли декілька папірців та попрямували в парк. За 20 хвилин ми знову були біля цієї ж точки Спортліги. Хлопці поставили декілька гривень, та автомат відмовлявся приймати ставку-ординар, тому пішли за ріг, де знаходився дійсно пристойний тоталізатор. Нарешті, позбувшись грошей, хлопці чекали з нетерпінням початку матчу мкг та колхоза. Я запропонував подивитись цей матч прямо в офісі букмекерської контори, як то кажуть, щоб не шукати пригод на голову і трохи зігрітись. Отже, ми сиділи та спостерігали, як колхоз боровся з хорями та паралельно втикали якусь комедію. Що було в цьому дивного та магічного, це дідок, який, схоже, поставив на мкг та бігав час від часу подивитись на рахунок. І тут кінець першого тайму, забігає цей дідок, стає під телевізором і чекає чогось. І саме в цей момент кляті гандони забивають гол. Дід на радощах покричав та й пішов геть. Ми ж лишились дивитися 2-й тайм. Колхоз бився достойно і врешті забив гол. Ви б бачили розпач на очах R-la: його ставка вже горіла, але в серці жевріла надія про здобуття очок ДИНАМО та скороченням відстані від суперників. Після перегляду матчу рушили перекусити в піцерію “NewYork Pizza”. Що її пов’язувало з містом Статуї свободи - не питайте, не знаю. Таким чином, я вирішив пожирувати, замовив собі піцу, а хлопці пішли по сосиски та лаваш. Доївши наш обід, сиділи відпочивали, аж ось приходить офіціантка та каже, що «зі своїм хавчиком не можна», і рже з побаченої сосиски та лаваша на столі, от паскудниця. Далі було блукання містом в пошуках wifi-кафе для U-rа - оскільки його потяг був лише наступного дня, він хотів трохи попрацювати та вбити час після гри. Наші пошуки, на жаль, закінчились нічим, хіба що знайшли один клуб, що працює лише до 22:00. Поки ми відпочивали на лавці університету Т.Шевченка, до нас підійшов якийсь муділо та просив «по-пацанськи» 4 грн 20 коп, щоб зводити дівчину на футбол. Відмовивши даному кадру, ми вирішили повторити спробу з пошуком інтернет-кафе. По дорозі зустрічали багато негрів, тому без сумніву можна називати це місто Black city. Навіть бачили нігерів, чимось схожих на Ідейє та Аруну. Не знайшовши нічого корисного, вирішили вже рушати на матч, аж ось йдуть 5 хлопців з ультри Зорі та просять підписати петицію за Галюзу. | ||
| ||
![]() | ||
![]()
Першу згадку про Луцьк можна знайти під 1085 роком в Іпатіївському літописі, коли місто опинилося в центрі міжусобної боротьби нащадків Ярослава Мудрого, проте археологічні дослідження дають підстави вважати датою виникнення граду приблизно 1000 рік. Найбільш вірогідна версія походження назви Луцьк (давнє – Лучеськ) пов’язана з географічним розташуванням міста на повороті (луці) річки Стир. Слід зазначити, що виникнення граду відбувалося на острові, утвореному Стиром та його рукавами, що зумовлено передусім оборонними міркуваннями. Зараз це територія Державного історико-культурного заповідника „Старий Луцьк”. У часи Київської Русі Луцьк виступає як столиця удільного князівства, що входило до складу Волинської, а згодом Галицько-Волинської землі. У ХІІ ст. Лучеськ вже має потужні дерев’яні укріплення. Це дає можливість лучанам витримати шеститижневу облогу весною 1150 р. полками засновника Москви Юрія Долгорукого. Під час цих подій мало не загинув його син – юний князь Андрій. Татаро-монгольська навала не минула і Луцька. З літописних рядків відомо, що 1259 року місто витримало облогу хана Куремси, а у 1267 р. князь Василько на вимогу ханського воєводи Бурундая „розметав” Бродські укріплення. Піднесення ролі Луцька в якості столиці Волинської землі тісно пов’язане із князюванням Любарта, сина великого литовського князя Гедиміна, в другій половині ХІV ст. Саме він шляхом заміни дерев’яних укріплень цегляними змінив зовнішній вигляд фортифікаційних укріплень Луцька. Після смерті Любарта Луцьк продовжує залишатися резиденцією литовсько-руських князів: Вітовта (1392-1430 рр.) та Свидригайла (1431-1452 рр.). За панування Вітовта в 1429 р. в Луцьку відбувся відомий з’їзд європейських монархів, основними дійовими особами якого були литовський князь, польський король Владислав ІІ Ягайло, імператор Сигізмунд Люксембурзький. Важливим моментом у суспільно-політичному й економічному житті луцьких міщан ХV ст. було дарування магдебурзького права у 1432 році. Починаючи з кінця ХVІ ст., Луцький замок втрачає значення оборонної твердині, проте місто залишається світською і духовною столицею краю. Після Люблінської унії 1569 р. Волинь потрапляє до складу Королівства Польського, а Луцьк стає столицею новоутвореного воєводства і резиденцією воєвод. Місто поступово полонізується, оскільки правові гарантії руської шляхти і руського духовенства залишилися лише на папері. З метою опору ополяченню і Берестейській церковній унії (1596 р.) в Луцьку на початку ХVІІ ст. виникає православне братство. 1 вересня 1619 року братство отримало офіційне визнання короля з наданням привілею на будівництво церкви і притулку. Кінець XVII-XVIII ст. – час повільного занепаду Луцька. Часті пожежі, повені, епідемії спустошують його. Поступово згасає в місті культурне та релігійне руське (українське) життя. У канцеляріях і урядах воєводства руську (українську) мову заміняє польська, а урядовцями стають поляки. 1795 року, після третього поділу Польщі, край і його столиця опинилися у складі Російської імперії. Столицею новоутвореної Волинської губернії стає Житомир, а Луцьк залишається центром повіту. ХІХ ст. не привело до пожвавлення економічного та суспільного життя міста. Лише з побудовою в дев’яностих роках ХІХ ст. гілки Південно-Західної залізниці починається економічне піднесення Луцька. На той час (1895 р.) кількість мешканців становила 15125 осіб. ![]() Під час Першої світової війни Волинь стає територією запеклих боїв. Улітку 1915 року в околицях Луцька стався відомий Брусиловський прорив, що увійшов в історію Першої світової війни. Після Лютневої революції 1917 р. над Луцьком вперше піднято синьо-жовтий прапор. В квітні 1917 р. в місті постає перше українське соціально-політичне товариство „Українська Громада”. За гетьманату в серпні 1918 р. було утворено „Просвіту”. 20 грудня 1918 р. до Луцька входять загони отамана Симона Петлюри. 16 травня 1919 р. Луцьк захоплюють польські війська, а згідно Ризького договору 1920 р., західна Волинь потрапляє до складу ІІ Речі Посполитої. У березні 1921 р. Луцьк стає столицею нового Волинського воєводства. Восени 1939 р. черговий раз історія робить крутий поворот, і місто опиняється у складі СРСР, стає центром Волинської області, яку склала західна половина колишнього Волинського воєводства. 25 червня 1941 року Друга світова війна докотилась і до Луцька – місто було окуповане німецькими військами. Цьому передувала жахлива подія – 23 червня вояками НКВС на подвір’ї Луцької тюрми було без суду страчено близько 3 тисяч в’язнів. У повоєнний період Луцьк поступово відбудовується та оновлюється. Особливо бурхливо місто розвивається в 60-х-70-х роках ХХ ст. У 1973 році було затверджено нові кордони міської території, і зараз площа міста сягає 4267 га. Тоді ж почалося будівництво потужних підприємств: підшипникового заводу, меланжевої фабрики та інших промислових об’єктів, що призвело до стрімкого росту населення. Починається забудова значних житлових масивів. Зі здобуттям Україною незалежності Луцьк зберігає провідні позиції в політичному, економічному, культурному та релігійному житті Волині. Місто є одним з найбільших на західній Україні (близько 206 тисяч мешканців). Прикордонне розташування Волині робить Луцьк центром міжнародної торгівлі. | ||
![]() Замок Любарта
Замок Любарта (або Луцький замок) — верхній замок Луцька, один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків, найстаріша споруда Луцька. Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і, в основному, було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після утворення Королівства — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського. У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні та економічні питання центрально-східної Європи та вирішити питання про коронацію Вітовта. ![]() Вулиця Лесі Українки
Центральна пішохідна вулиця Луцька, яка тягнеться від майдану Братський Міст та виходить до Театрального майдану в центрі міста. Зародившись ще в епоху середньовіччя, вулиця відігравала роль одного із головних напрямів на заглушецькому передмісті Луцька. Вела від міста на північ та схід. Вздовж неї розташовувалися в різний час до 10 культових споруд. Після XVIII століття вулиця почала інтенсивніше розбудовуватися, саме вздовж неї відбувався розвиток міста на північ. Вулиця із XIX століття була головною в місті, у радянський час стала пішохідною. Тут розташовано декілька пам'яток архітектури, вона відіграє роль важливої торгівельної артерії Луцька. ![]() Замок молодих скульпторів
Існує в Луцьку ще один замок. Досить давно міська влада виділила землі, на яких би діти, що займаються виготовленням скульптур, могли б виставляти свої творіння. Так у архітектора Миколи Голованя виникла ідея створити замок, який би можна було оздобити цими роботами. Хижі звірі, птахи, просто якісь істоти - тут можна знайти все. ![]() Лютеранська кірха Лютеранська церква в стилі неоготики. Кірху було збудовано у 1906 році, як храм Луцької лютеранської громади. З часу побудови вона виконувала роль одного з головних храмів німецьких колоністів Волині, однак у зв'язку з подіями Другої світової війни занепала. У радянські часи вона належала різним установам, переважно, архіву. Із розпадом Союзу кірха була віддана громаді баптистів, які відреставрували споруду. ![]() | ||
![]() Назви клубу: «Торпедо» - 1968-1970, 1977-1988 рр., СК «»Луцьк» - 1971-1976 рр., СК «Волинь-1» - 2001-2002 рр., «Волинь», 1960-1967, 1989-2001, з 2002 року. Перші футбольні команди Луцька Перші футбольні команди в Луцьку виникли ще за Польщі. У 1931 році був створений «Поліційний клуб спортовий» (ПКС). ПКС був чемпіоном Волинського ОЗПН у 1934, 1935, 1938 і 1939 роках. Команда припинила існування з початком війни. У 1940 році була створена команда «Динамо» (відроджена в 1944 році, розформована в 1956 році), яка захищала честь міста в республіканських змаганнях у післявоєнні роки (1946–1956). У 1957–1959 роках Луцьк представляла команда гарнізонного будинку офіцерів (ГБО), яка у 1959 році (щоправда, під назвою «команда міста Луцька») виборола сьоме місце у першості УРСР серед колективів фізкультури. Можливо, саме це стало причиною того, що вже наступного року Луцьк дебютував у класі «Б» першості СРСР. Створення клубу. Радянські часи. В 1960 році у зв'язку з розширенням класу «Б», місту Луцьку було надано місце серед команд майстрів. Оскільки команда ГБО підпорядковувалася армії, то було вирішено створити нову команду на базі ДСТ «Авангард». Спочатку вона була заявлена як «Авангард», але вже перед самим стартом турніру, 3 квітня, назву було змінено на «Волинь». Перший матч волиняни провели 10 квітня 1960 року в Кіровограді проти місцевої «Зірки». У тому матчі команда здобула першу перемогу (3:1), а Володимир Бойченко забив перший м'яч команди (у матчі він оформив хет-трик). Першим тренером команди був Борис Нємец. Загалом, дебютний сезон команда провела невдало, посівши тринадцяте місце із 17 команд. У наступних сезонах команда виступала з перемінним успіхом, двічі лучани фінішували останніми, були на межі вильоту з класу «Б». У 1968 році клуб було передано під опіку нового «спонсора» — Машзаводу (згодом — Луцький автомобільний завод) і перейменовано на «Торпедо». Останній сезон у класі «Б» став найкращим для команди. На зимових зборах у Закарпатті «Торпедо» виграло Кубок Федерації футболу УРСР «Підсніжник». А в чемпіонаті 1970 року команда досить впевнено провела зональні змагання і посіла друге місце в другій зоні УРСР. На жаль, на фінальний турнір сил не вистачило, і волиняни опустилися на восьму сходинку в таблиці. У сезоні 1971 року відбулася реорганізація радянського футболу. «Торпедо» дебютувало в українській зоні другої ліги і, посівши передостаннє місце, втратило статус команди майстрів. Останнє місце посіла рівненська «Горинь». За регламентом обидві команди мали залишити другу лігу, але Федерація футболу УРСР, зважаючи на втрату команд майстрів у двох суміжних областях Західної України, прийняла рішення залишити команди обох міст у другій лізі за умови зміни їх спортивного підпорядкування. Однак, це рішення було прийняте вже наприкінці січня 1972 року, коли «Торпедо» було розформоване, і більшість гравців роз'їхалися по інших містах. У цей час до Луцька надійшла пропозиція від командування Прикарпатського військового округу, команда якого — СКА (Львів) — також вибула з другої ліги. Тому з 1972 року команда Луцька перейшла у відання ПрикВО, і її було перейменовано на СК «Луцьк». Армійці грали у Луцьку п'ять років і за цей час одного разу навіть здобули «бронзу» в українській зоні та «Рубіновий кубок» — приз найрезультативнішому колективу другої ліги УРСР (1975 рік). ![]() Але вже в 1977 році керівництво Прикарпатського військового округу вирішило перебазувати команду до Львова (відповідно, і всі гравці переїхали туди). Тому в лютому 1977 року зібрали нову команду «Торпедо», яка в чемпіонаті зайняла місце СК «Луцьк», і передали її на баланс автозаводу. Наступні три сезони команда посідала місця внизу турнірної таблиці, з 1980 року результати трохи поліпшились, «Торпедо» займало місця в середині таблиці. У 1986 році під керівництвом Мирона Маркевича команда була серед претендентів на бронзу, однак, поступившись в останньому турі на виїзді київському СКА з рахунком 0:2, посіла п'яте місце. Цього ж року «Торпедо» отримало приз для команд другої ліги «Знак якості» (присуджувався команді, що підготувала найбільше гравців для команд першої та вищої ліг і зібрала найбільше глядачів). Наступного року волиняни пробилися до 1/16 фіналу Кубка СРСР, де поступилися московському ЦСКА 0:1 і 0:0. Однак невдалі виступи команди в чемпіонаті призвели до відставки Мирона Маркевича, на зміну йому прийшов Віталій Кварцяний. Відвідуваність стадіону в цей час була вкрай низькою, винятком були хіба що матчі проти рівненської команди, які можна сміливо назвати «волинським дербі». | ||
![]()
Бігові доріжки, низькі трибуни, крихкі сидіння та загальна старість арени роблять її, на скромну думку автора, найгіршою у вищій лізі. Стадіон уперше було збудовано в далекому 1931 році. Після війни його реконструювали, а в 1960-му взагалі перебудували наново, звівши кам'яні трибуни на 15000 глядачів і назвавши арену "Авангардом". З тих пір він і має нинішню форму. У 2002-му дерев'яні лави замінили пластиковими сидіннями, а також встановили електронне табло.
![]() Дістатись стадіону з вокзалу дуже просто: з головного виходу прямувати проспектом Президента Грушевського близько кілометру, орієнтуючись на освітлювальні вежі. Гостьові сектори (№9,10) мають окремий вхід з боку вищеназваного проспекту. Сидіння часто хрустять, навіть якщо гості поводяться порівняно мирно. Кріпляться вони на металевих каркасах, дивіться, не вбийтесь. Місцева кузьма ставиться до біло-синіх порівняно нейтрально, хоча кілька бухих місцевих гамадрилів обов'язково спробують підняти ваш виїзний настрій. Зате банерну лінію тут можна розвісити просто шикарно, минулого року це робили в два ряди. Сектор червоно-білих знаходиться так, що навряд ви їх почуєте і роздивитесь. ![]() У новітній історії українського фанатизму лише кияни та львів'яни вивозили до Луцька понад сотню фанатів на матч чемпіонату (також навесні 2010-го у півфіналі Кубку до Волині масово завітали сімферопольці). Причому біло-сині тричі вивозили майже однаковий склад (385, 367, 360). Окремо слід сказати кілька слів щодо правоохоронців: вони завжди створюють давку при вході на гостьовий сектор та спричинюють проблеми при розвісі банерів, але шмон доволі посередній. Після піротехніки цілком можуть завалитись на сектор з кийками, хоча, зазвичай, реагують більш-менш адекватно. На минулому виїзді прямо посеред матчу взяли в заручники нашого споукмена і обіцяли, що відпустять лише, якщо на секторі ніхто не буде палити піро. ![]() | ||
![]()
"Морда в сажі, срака в глині, хлопці звідки ви? З Волині!" - отакий веселий заряд часто можна почути в бік луцьких уболівальників. Насправді мені важко написати обширно про історію луцької двіжухи, адже достовірних матеріалів в Інтернеті про них не так і багато... Основним ворогом волиняк завжди вважався рівненський Верес, на фоні цього найкращими друзями червоно-білих є фанати тернопільської Ниви. Але зі зникненням Вереса та переходом Волині до вищого дивізіону, акцент поступово змістився на війну з Карпатами. Точніше, Карпати гордо доводили свою силу на Західній Україні, а волиняки гідного опору, по суті, ніколи не давали. Також свого часу червоно-білі встигли записати собі до ворогів чернігівську Десну, Прикарпаття та Оболонь, а до друзів - запорізький Металург.
![]() Кінець 2000-х асоціюється більшою мірою з бандою Crusaders, яка була основною на секторі в Луцьку. Перехід з Першої ліги до ПЛ сильно не вплинув на кількість людей на домашках, так само і виїзна активність залишала бажати кращого - час від часу на виїздах команда залишалась без підтримки, на більшості дальніх виїздів було присутні до 10 чоловік. Та і зараз ситуація не сильно змінилась: лучани регулярно вивозять більш-менш нормальний склад лише до Києва, Львова та Ужгорода. У 2010-му кияни на виїзді в Луцьк віджали 2 лицьовики Волині, які чомусь висіли без нагляду на стадіоні. Після цього луцька двіжуха трішки пішла на спад. У 2011-му було виготовлено банер "Волиняни", і його почали вивішувати замість банеру "Crusaders", потім було зроблено ще кілька банерів "Волинь Ультрас". ![]() Час від часу фанати Волині видають яскраві шоу та можуть гарно попалити, задимівши весь стадіон. Також ніколи не цурались правої символіки. Слід також відзначити, що практично на кожному матчі присутні хлопці із сусідніх міст області - Ковель, Горохів та ін. ![]() | ||
![]()
Оскільки «Волинь» протягом сезонів 2007-2010 перебувала у першій лізі, то в цій статті ми розкажемо про три виїзди до Луцька, які відбулися після літа 2010-го.
2010 рік, жовтень Виїзд до Луцька для киян був одним з «обов’язкових» цієї осені на рівні з Полтавою і Тирасполем - нове місто, невелика відстань, нормальний час проведення поєдинку. На заваді ставала лише єврокубкова гра з АЗ в четвер, через неї кілька десятків біло-синіх так і не потрапили на гру з Волинню. За кілька днів до гри в пресі масово почали з’являтись статті про мобілізацію в Луцьку рекордної кількості правоохоронців, погрози, що всіх посадять-покарають за кожне порушення, і навіть було повідомлення про спеціальні закони луцького мера на один день. Комусь дійсно було вигідно нагнітати обстановку, але на ділі цілий день в місті все було спокійно, якщо не рахувати 70 чоловік, яких по дорозі зняли з потяга за зірвані 4 рази стоп-крани і деякі більш серйозні порушення. На самому ж луцькому вокзалі по приїзді київського потягу в гучномовець було оголошено прохання фанатам пройти до центрального залу очікування – «Ага, знайшли дурних!», на автошляхах все теж було більш-менш спокійно. На центральній площі міста з самого ранку стояв патруль і автозак, вибірково перевіряли документи і просили показати сумки на наявність піротехніки. А місто цього дня було біло-синім, ще до обіду по дорозі від площі і до замку важко було знайти стовп без динамівського стікеру, численні групи киян заполонили всі кафешки, а Замок Любарта був обов’язковою програмою екскурсій. Кілька киян при спробі купити квитки на гостьовий сектор прихопили з собою зі стадіону і два банери Волині, що не могло не підіймати і так чудовий настрій приїжджим. За дві години до гри було заплановано прохід до стадіону організованим маршем і, в принципі, він пройшов дуже непогано, адже практично весь склад киян вчасно прибув на даний захід. Правоохоронці марно намагались загнати фанів Динамо з проїжджої частини на тротуар, а передвиборчі палатки швидко згортались при виді натовпу в три з лишком сотні чоловік, який димить і жбурляє петарди перед собою. Потрапляння на сектор також не викликало проблем, варто відзначити, що міліція взагалі поводила себе дуже адекватно аж до того моменту, поки кияни не запалили піротехніку на стадіоні - кожному на вході безкоштовно видавали квиток на гостьовий сектор, нормальний шмон, спокійно можна було розвісити банери. ![]() Початок матчу вийшов дуже емоційним - на третій хвилині Ярмоленко відкриває рахунок, і одразу ж на гостьовому секторі запалюються фаєра і вроцлави. Міліція вривається на сектор в намаганні когось забрати, але перша спроба марна. Вже на 9-й хвилині Динамо подвоює рахунок, і на секторі знову піро, і знову потасовка з міліцією, в хід ідуть сидіння проти кийків, але все досить швидко закінчується, а пожежник з вогнегасником, що намагається загасити палаюче сидіння, викликає загальну ейфорію. Міліція погрожує залити сектор з брандспойта і починає активну зйомку на камери. Заряди у киян лунають не дуже часто, зате голосно і злагоджено, а під кінець тайму заряджено нон-стоп на 7 хвилин. ![]() Перша половина другого тайму була взагалі провальною, слабкий звук і настрій кудись дівся після того, як Волинь відквитала один м’яч, почались валідольні хвилини до фінального свистка. Була і 15-хвилинна перерва, коли на стадіоні раптом згасли дві освітлювальні башти, вмикання кожного прожектору віталось радісними оплесками. А потім більша частина сектору стала по торсу і почався драйв... Всі чекали голу киян, але Волинь давала бій, і більша половина піротехнічних запасів цього дня так і лишилась невикористаною. Та все ж під час слему було запалено кілька вроцлавів, і міліція знову поперла на сектор. Цього разу вони використовували сльозогінний газ, і багато людей після дози цієї гидоти в обличчя ще хвилин 15 приходили до тями, на сектор зайшов Беркут, але отримав наказ стояти на місці. Кількох людей таки витягли з натовпу і забрали до відділка, але вже до півночі відпустили. ![]() Після гри правоохоронці підігнали до сектора пожежну машину і кілька мікроавтобусів, після чого почали зйомку на камери з дахів машин. В принципі, цього всього бардаку могло і не бути, якби сірі не вривались в натовп після запалення піротехніки, а так двоє правоохоронців потрапили до лікарні, а Волинь отримала вщент розгромлений гостьовий сектор. | ||
![]()
- Отже, сьогодні у нас в гостях головний редактор друкованого журналу Святослав. Нещодавно вийшов 4-й номер, і ми (команда Святослав-онлайн) вирішили зробити йому додаткову рекламу. Розкажи, будь ласка, читачам, скільки часу ти працював над четвертим номером?
Вітаю всіх! Враховуючи те, що попередній, 3-й випуск, був датований осінню 2011 року, то виходить, що цілих 2 роки!)) А безпосередньо підготовка до друку зайняла близько 3 місяців. - Одразу ж провокативне питання в лоб, чому номери виходять так рідко? Якщо я не помиляюсь, то третій випуск ми теж чекали більше двох років... Так, деяка затримка є. Треба зважати на дві головні проблеми в цьому питанні: по-перше, не завжди в наявності можуть бути кошти, аби надрукувати такий недешевий, прямо кажучи, журнал. По-друге, і, мабуть, найголовніше, це затримка через наш менталітет, якщо можна так сказати, тобто банальна тупка або лінь. Не раз було таке, що ставиш якісь строки, проте вони все віддаляються та віддаляються, перебиває щось інше. Автори або помічники теж не завжди можуть знайти час або побороти свою лінь). - Хі, досить відверто. Чи окупається такого роду друкована продукція? Наскільки я знаю, ти мав відношення до всіх чотирьох випусків. І зараз досі продаються другий і третій номери. Вони вже "вийшли в нуль", чи кожен номер є збитковим для нашого общака? Всі попередні випуски вийшли в 0! - Після появи онлайн-журналу, який ви всі зараз і читаєте, я чув багато думок про те, що це вб’є друкований Святослав. Що ти сам про це думаєш? Чи існує взагалі якась конкуренція між онлайн-журналом і друкованими випусками? І чи повинна вона існувати? Гадаю, що ні. Попит на друковану літературу був, є та буде. До того ж, наші журнали-побратими доповнюють один одного. В онлайн-версії ви можете прочитати щось нагальне, що через рік, наприклад, буде вже недоречним публікувати. А у друкованому підібраний матеріал в стилі альманаху, тобто це ніби хроніка подій нашого руху за певний період часу. - Від багатьох читачів чув відгуки про те, що картинки досить дрібні в попередніх випусках. У четвертому номері кілька десятків сторінок було приділено суто під фотографії. І для мене особисто це найцікавіший розділ журналу. Чи є взагалі в планах перехід на більший формат, наприклад, А4? Ми вдосконалюємося з часом. У 4-му випуску фотозвіти виглядають краще та яскравіше. А щодо переходу - ні, таких планів немає. З технічної сторони буде важко робити все, як слід, та й банально не досить зручно брати такі журнали кудись із собою або читати їх у транспорті. - Для тебе особисто, який матеріал з четвертого номеру вийшов найцікавішим? Хммм... важко виокремити. Наприклад, сподобався звіт про Порто, адже людина доводить свою любов до клубу. Або звіт про Загреб: дуже насичені події видалися у хлопців, до того ж, завдяки «слогу» автора у нього вийшла крута розповідь! А з фотозвітів – мабуть, Фанатський Белград, дуууже багато часу було витрачено на пошук матеріалу, і він вийшов справді насиченим. - А який матеріал було найскладніше вибити з авторів? Мабуть, звіт з гри-домашки з Літексом - особисто я не був на цій грі, а знайти того, хто був, та ще й запам'ятав якісь цікавинки з гри було ну просто неймовірно. - Я знаю, що ти колекціонуєш іноземні фан-зіни, хто зараз в цьому напрямку best of the best? Я вважаю, що польський ТМК: дуже цікавий підбір матеріалу, суперякісні фото, стабільність у періодиці. Одним словом - взірець. Німецькі аналоги ТМК теж цікаві, проте аполітичність або ліва спрямованість німецького фанатського цеху відбиває бажання мати такі видання. Є ще кілька зінів, які подобаються своєю неповторністю дизайну або цікавими матеріалами. - Хто ще в Україні зараз друкує фан-зіни? Періодичністю мало хто може порадувати. Випускали непоганий зін луганчани, проте давно не було чутно про нього. Те саме стосується і Ворскли. Ще деякі рухи робили спроби друкуватись нещодавно, проте діло не пішло. - Це і справді дуже клопітка робота, та і нервів треба немало, аби підганяти авторів. Може, поділишся планами, коли чекати наступний, п’ятий випуск? Так, робота і справді клопітка, проте цікава). Плани є такими, аби змінити підхід до журналу взагалі, тобто змінити періодичність таким чином, аби чекати на нього не довелося кілька років. Отож наступний, 5-й випуск, планується на літо-2014, перед початком нового сезону. Таким чином, охоплювати він буде події нинішнього сезону. - Ну що ж, сподіваюсь, наступний номер вийде, як і запланували. Удачі вам, і дякую за таку чудову роботу! Будемо старатись, завжди раді нашим читачам! | ||
![]() | ||
![]()
| ||
![]() Час від часу в редакцію приходять матеріали від наших постійних читачів. Минулого разу це була стаття про наших олдових фанатів Юру-Петю і Сухаря, зараз же до Вашої уваги пропонується звіт однієї дівчини про її минулорічний виїзд до Луцька, який став першим у її житті... Коли досвідчені фанати щось розповідають - вони знають, про що кажуть. Ти ж починаєш розуміти їх слова не одразу, якщо сам на власному досвіді не збагнеш про що мова… «Вболівати вдома – це одне, а виїзд – інше»; «Справжній фанат - той, котрий катає виїзди»; «Домашній матч ніколи не порівняється з виїзним»; «Сприймай це як стиль життя. Не кожен зрозуміє.»; «Це – свого роду хвороба. А якщо її підхопив – то це назавжди»… Із плином часу до домашніх матчів усе більше звикаєш. Не так лячно, бачиш усе навкруги, пізнаєш людей… Спокійно, коли розумієш механізм того, що відбувається навколо, і головне - знаєш його Мову. Але виїзд - то дійсно інше. Сходити на матч «під будинком» і лінивий може, а на виїзд їдуть дійсно справжні фанати, свідомі, розумні хлопці. ДК на виїзді – це особливе явище, складовими якого є люди, ідеї, події, віраж… Тоді ще моє virgin body не знало, що на нього чекає попереду… Пробити первонах у Луцьк у думках якось не траплялось, мрії були десь у Львові. Аж раптом зимове міжсезоння задовбало і матеріалізувалось у вигляді квитків на потяг. Туди доїдемо як люди, легально і з простирадлами. А от назад... Дратувало одне «але» у вигляді застуди, що косила не на жарт. Лишалося 5 днів до виїзду. Перші три дні не пам’ятаю взагалі. Наче випробування «Твоє? Витримаєш? Нащо треба? Хворій вдома!». Наостанок, після цибулин, червоного перцю в перемішку з курячим бульйоном, надзусиль з народним лікуванням, - залишився кашель та ще одна невеличка зараза. Знаки віщували файну подорож. Отже, мрії втілюються в життя. Забивши на науку і додивившись 6 сезонів одного серіалу (це вам не коників з givna ліпити, а витримати треба), було взято курс на виїзд, який лишив усі проблеми десь позаду. Погода нормальна, як для сніжного березня. По дорозі наплічник поповнився анти-грипозними засобами, батоном та запасною парою шкарпеток (що було найвдалішою думкою року). За годину до зустрічі, на відкритій платформі метро, потрьопаний імунітет через літню джинсу та тоненькі кедоси відчував трохи мінусову температуру, тому чекання було важким. Але у вухах лунали знайомі мотиви, і непомітно зустрілись та понеслось три тіла - Д., К. і я на Вокзальну… Склад у вагоні зібрався веселий, 95 % нашого вагону, наприклад, були «в темі»… Їхали весело: чайочок, карти і мєнти... На луцькому вокзалі, попри побоювання, міліціянти нас зустріли тепло, чого не скажеш про персонал, якому не подобалася то перестановка меблів у залі очікування, то модернізація розкладів на стінах шляхом набиття на них широковідомих стікерів. Столиця, що й казати. Західна провінція комплексувала, приймаючи нас надто близько до свого серця… Когось - прямо в відділок за ті самі стікери, та дарма, бо це був майже безпечний спосіб активного відпочинку… Хлопці невдовзі вилізли звідти і розказали про 16 камер відео-нагляду, зручний диванчик та телевізор. Мовляв, якщо після матчу не впишемось на Київ, то стікера в руки і попадемо прямо до відділку. На диванчик. ![]() Отже, на старті всі «задумались» на вокзалі. Причому біля кас, де попри очікування не з’явились квитки бодай хоч кудись, аби назад. Розбрелась чесна громада хто куди, сьома ранку. Перший сміх зірвав пірует на місці та чітке падіння дупою на лінію обледенілого слизького асфальту персонажа І., який поліз до чужого наплічника за пиріжками і не втримався на крижаній Землі Луцькій… Обійшли привокзальну промзону міста за 15 хвилин. Базар «Пасаж» посміхнув згадкою про аналогічний столичний елемент. Місцевий «Базар» здався мені привабливішим. Все зачинено, знудились. Вирішили поїхати в «центр міста», знайти історичні цікавинки - замки і т.д. Звідусіль знайомі обличчя, гості впевнено ходили розосереджено містом цілий день. Співали заряди, шукали луцьких, і, зрештою, після матчу декого з них таки знайшли. Замки, як і все нахвалене місто, окрім зачинених дверей нічим не вразили, тож кілька фото на пам’ять і у веселощах засіваємо місто стікерами. Повернулися на вокзал, а там уже фан у супроводі дільничного здирав із мапи України столичний стікер у логічно набитому місці… Знову комплекси провінції, але ми не в образі, наліпимо ще раз. І не один… | ||
![]() | ||
Долучайся до команди "Святослава" та твори журнал разом з нами! Стосовно допомоги пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк). До нових зустрічей!
З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі, доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC. | ||