Зізнатись чесно, підготувати за два тижні черговий випуск журналу було дуже непросто, з початком навчального року з’явились додаткові клопоти. Тому п’ятий номер вийшов дещо "урізаним". В журналі ви знайдете звіти з останніх матчів (а таких було аж чотири - виїзд в Харків, та домашки з Генком, Карпатами і Метадоном). Традиційна рубрика "Всі на виїзд!" розповість про Полтаву, а в клубі молодого бійця ви знайдете інформацію про стосунки хохлів з усіма двіжами Прем’єр-ліги. Гості ж нашого номеру - лідер миколаївської ОФ-банди Бугський Гард, а також представники ГО "Друзі Динамо".
Черговий виїзд до ворожого міста наша група у складі 25-ти осіб планувала ще за три тижні. Головною метою було заїхати рано вранці, але ніхто навіть не очікував, що дорога може затягнутись аж на 12 годин! Головне, що це зовсім не змінило бойового настрою всіх, хто їхав на виїзд, а навпаки, кожний зненавидів це місто ще більше! Вже зранку в день від’їзду думки були лише про те, щоб скоріше настав вечір і час вирушати, але проблеми починали з’являтись невідомо звідки. За 12 годин до відправлення 3 особи відмовились їхати, але, на щастя, заміну знайшли швидко, і ми знову були в повному складі. Продовжуючи дивувати, за годину до відправлення відмовилась їхати ще одна людина, підвівши всіх інших…

Зайнявши свої місця, ми попрямували до ворожого міста. Більшість майже одразу почала лягати спати та набиратися сил. Хтось розповідав новини з власного життя, хтось дивився фільм, який поставив нам водій.

Як і передбачалось, вже на першому посту нас зустрічала міліція. Цілих 6 годин без води та їжі ми тримали оборону і приблизно о 12-й нарешті вирушили до міста. Хочеться подякувати водію, який до кінця намагався довести, що 24 молодих спортивних хлопців їдуть саме на екскурсію, а не вирішувати «власні справи», та окремо людині, яка, як виявилось згодом, має вищу юридичну освіту. Написавши декілька скарг, провівши 6 годин в замкнутому автобусі, ми рушили далі, але вже в супроводі патрульної машини. Спочатку нас завезли в якусь їдальню, а після короткого діалогу з представником міліції нас згодом відвезли до Пузатої Хати, де ми нарешті поїли, а водій поїхав відпочивати.

Не встигли ми посідати снідати, як до нас уже підійшли сірі з запитанням, звідки ми і яка наша мета перебування. Зрозумівши, що за декілька хвилин нас можуть забрати до клітки, що знаходиться під стадіоном, було вирішено негайно виходити в місто, але вже біля вхідних дверей нас чекали близько 10 представників міліції. Швидко вийшовши з будівлі з трофеєм (прапором команди ган донів), ми почали намагатися відірватися від переслідування. Майже годину вони постійно йшли за нами, декілька разів намагались бігти, але це не давало бажаного результату. Не вдалося відірватись і за допомогою метро. Згодом, швидко забігши в тролейбус, ми, все ж таки, змогли звільнитись від такого щільного контролю.

Вийшовши на наступній зупинці, опинилися невідомо де... Намагаючись знайти хоча б якісь вказівники, ми отримали дзвінок від наших друзів, які потрапили в складну ситуацію. Було вирішено будь-яким способом їхати до них та допомогти. Не знаючи, як дістатись до найближчої станції метро, ми зупинили водія форду, який взяв до себе «на борт» 17 чоловік. У цей момент ніхто не думав про комфорт. Була лише одна ціль: допомогти своїм.

Далі були події, які показують справжню суть харківського рух, що вони представляють із себе без допомоги своїх покровителів, дружбу з якими вони так цінують. Потім, провівши декілька годин в ТЦ, ми попрямували пішки до стадіону. Уже біля кас зустріли своїх «нових знайомих», з якими не так давно «спілкувались». Почали активно йти в їхній бік, вони одразу ж відійшли до найближчих сірих: нічого цікавого...

Перед входом на сектор був дуже ретельний огляд, декого прийняли за спробу пронести піро, але знову частину пронести вдалося. Про сам матч нічого не хочеться говорити, перша поразка динамівців з великим рахунком в історії чемпіонатів України… Позитивним моментом виїзду стали привітання Д-ка, для якого цей виїзд став сотим! На стадіоні нас тримали приблизно годину. Дорога додому запам’яталась новими знайомствами та цікавими розмовами до самого ранку.
Черговий порнофільм за участі гравців у біло-синіх футболках не викликав особливого ажіотажу. Після ганебних попередніх ігор гравці мали гризти землю, натомість, вони знову показали невпевнену гру. Схоже, нереальні суми на трансфери в міжсезоння просто лопнули, як ті повітряні кульки. Про яку шизу можна говорити, бачачи таку гру? Тим не менш, до фінального свистка ніхто не розходився. У другому таймі на секторі виникла невелика сутичка: четверо дуже піддатих типів забрели на сектор і спробували тихенько підрізати кенгур у одного з хлопців, за що цілком логічно отримали люлєй. Після гри лише троє гравців знайшли в собі сили підійти до сектору, інші ж швиденько спетляли. Про що вони говорили з першими рядами? А про що можна говорити в таких ситуаціях? Ми старались, нам соромно, не щастить... Одним словом, будемо сподіватись на краще, а там вже як вийде. Після гри ультрас Динамо випустили заяву, ось її текст:

Ми завжди з повагою ставимося до кольорів нашого клубу, до величної історії “Динамо”, ми цінуємо і культивуємо серед нашого руху справжні динамівські якості: мужність, цілеспрямованість, прагнення досягти найвищого результату в кожній справі, рішучу боротьбу із будь-якими труднощами на шляху до своєї мети. Адже якщо ти граєш у “Динамо” – ти мусиш не тільки викладатися на полі на 120%, а й постійно прогресувати. Якщо ти вболіваєш за “Динамо” – ти мусиш бути найкращим на трибуні та поза нею. Якщо ти працюєш у “Динамо” – ти мусиш віддавати всього себе клубу заради перемоги у кожній грі, у кожному турнірі. Це не юнацький максималізм, це – ідеологія, завдяки якій наш клуб здобув свої найбільші перемоги й отримав світове визнання.

Сьогоднішнє “Динамо” – це наш біль. Боляче спостерігати, як команда програє гру за грою, отримує нищівні поразки від команд, титули та здобутки яких усі разом менші за ті трофеї, які має наш клуб. Ми чудово розуміємо тих гравців нинішнього “Динамо”, які викладаються на полі, але вимушені гру за грою вибачатися перед власними вболівальниками. Однак відчайдушних зусиль кількох гравців, навіть найбільш талановитих та відданих нашій команді, недостатньо для перемог. Так само, як і недостатньо лише витрачати гроші на трансфери гравців, не цікавлячись результатами команди, заради яких ці трансфери здійснювалися. Недостатньо без кінця-краю розбиратися та шукати причини поразок, проводити бесіди із гравцями, не роблячи при цьому жодних висновків та дій, аби змінити ситуацію на краще. Недостатньо лише освистувати команду на стадіоні та викладати обурливі повідомлення на адресу клубу в мережі Інтернет.

Ми нікому й ніколи не дозволяли і не дозволимо безкарно ганьбити та ображати наше “Динамо”. І це стосується усіх, у тому числі гравців, тренерів, менеджменту клубу та його власників. Ми вимагаємо від усього динамівського колективу рішучих змін, а не подальших вибачень та розмов про будівництво команди. Ми вимагаємо дій та рішень, а не звітів про витрачені на клуб кошти. Ми поки що все ж щиро сподіваємося на те, що нам не треба буде вдаватися до радикальних дій, аби припинити той сором, який спостерігає багатомільйонна родина уболівальників “Динамо” останнім часом. Але наше терпіння – не безмежне, і не варто його випробовувати.

Бийтесь до останнього або знімайте форму “Динамо” та йдіть геть!
Після двох ганебних поразок настрій перед матчем був дуже і дуже кепським, але в гості до Динамо приїздили друзі зі Львова, тому футбольна складова відходила на другий план: потрібно було гарно зустріти зелених левів. Було вирішено провести спільний марш. Якщо зі створенням банеру "Динамо-Карпати" проблем не виникло, то з усіма іншими складовими спільної ходи не складалось. За день до матчу виявилось, що основний наш споукмен не зможе бути присутнім на марші. Після цього автобус з львів’янами прийняли на в’їзді в місто, тому львівський споук також не потрапив на точку збору, а з ним не потрапив і мегафон. Одним словом,марш проходив з присмаком хаосу. Почалось все з димової завіси... спеціально під марш було придбано зелені та сині дими, розставлено їх по різні боки від банеру, але вітер вніс свої корективи, змішавши обидва кольори докупи. Сама хода вийшла настільки масштабною, що колона розтягнулась на кілька сотень метрів. Окремо слід відзначити перелякані очі гравців Динамо, які проїжджали на автобусі повз усе це дійство...

Окремо слід сказати про екологічну акцію, яка відбулася перед входом на стадіон. Наші хлопці збирали відпрацьовані батарейки, аби відправити їх на належну переробку. Що ж стосується самого матчу, то згадується велика кількість перекличок з львів’янами. Команда тягнула до останнього, але вирвала таку потрібну перемогу. Ну хоч у Карпат виграли, зітхнули ми з полегшенням...
Матчі кубку України, та ще й у будні дні, не викликають ажіотажу серед глядачів, проте сектори Ультрас Динамо були як завжди забиті. Ситуація на дорогах міста також внесла свої корективи, колонки приїхали на 15-й хвилині матчу і заряди почали лунати набагато голосніше. На 25-й хвилині Олег Гусєв забиває гол з пенальті і сектор почав ще жвавіше гнати команду вперед. На порожньому стадіоні луна від паровоза змушує здригнутися, хоча було б крутіше, якби забитий стадіон так заряджав. Під кінець тайму стюарди попросили зняти банер з червоно-чорним фоном, на що їм розказали куди і як глибоко йти з їх правилами хуєва і фаре.

У другому таймі в діло пішли нон-стопи і Динамо нарешті поповнило кількість білих голів у цьому сезоні, хоч і знову напропускало. Як результат – рахунок на табло і вихід у 1/8 чашки України.
    • >
Полтава – місто, що розташоване на обох берегах річки Ворскла – лівої притоки Дніпра. Уперше назва «Лтава» згадується в Іпатіївському літописі 1174 року, коли сіверський князь Ігор, переслідуючи половців, «переєхал Ворскль у Лтава». Але, за свідченням археологів, люди на території сучасної Полтави почали селитися ще понад 1500 років тому: засноване слов'янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі започаткувало розвиток давньоруського граду Х-ХІІІ ст. Нині офіційним часом заснування Полтави вважається 899 рік.

В XI-XII ст. територія нинішньої Полтавщини входила до складу Переяславського князівства. Наприкінці XIII ст. поселення було захоплено монголо-татарськими ордами хана Батия. Тоді Лтава зазнала великих руйнувань і зовсім занепала. Лише у 1430 році Полтава вперше згадується під сучасною назвою в складі Великого Князівства Литовського. Того ж року князь Вітовт передав Полтаву разом з Глинськом (тепер село Сумської області) у володіння вихідцю із Золотої Орди татарському мурзі Лексі, який прийняв православ`я, взяв собі ім`я Олександр і став родоначальником князів Глинських.



Лекса збудував Полтавську фортецю: дерев`яні укріплення і земляні вали. У 1482 році Полтава була зруйнована кримським ханом Менглі Гіреєм. У володінні Глинських Полтава знаходилася до 1537 року, а потім перейшла до їх нащадків – Грибуновичів-Байбуз.

1596 року, з утворенням Речі Посполитої, Полтава потрапила під владу Польщі.

У XVII ст. Полтава одержала Магдебурзьке право. 1608 року була поновлена Полтавська фортеця. У документі 1641 р. Полтава вперше була названа містом. За переписом 1647 року місто налічувало 812 дворів.

У 1657-1658 роках Полтава стала центром повстання козаків і селян на чолі з першим полтавським полковником Мартином Пушкарем проти шляхетської верхівки на чолі з гетьманом Виговським, який прагнув повернути Україну під владу Польщі.



Під час Північної війни (1709-1721 рр.) поблизу Полтави у червні 1709 р. відбулася вирішальна Полтавська битва.

1 квітня 1709 року почалася облога Полтави військами короля Карла XII, яка тривала 4 місяці, російський гарнізон (три полки) у складі 4182 солдатів на чолі з комендантом міста Олексієм Келіним та озброєне ополчення затримало рух шведської армії на Москву через Харків і Бєлгород. Цим було створено передумови перемоги російської армії над шведами під Полтавою. 27 червня 1709 року відбулася вирішальна битва, коли до міста підійшла шістдесятитисячна російська армія на чолі з Петром I. У складі обох армій були козацькі полки, у російській армії — на чолі з Семеном Палієм, у шведській — на чолі з Іваном Мазепою. Результатом бою стала повна поразка Карла XII, яка стала важливою історичною подією і мала величезне значення для шляхів історичного розвитку України.



ЧИТАТИ ДАЛІ >>
З 1775 року Полтава – повітове місто Новоросійської губернії, у 1783-96 – Катеринославського намісництва, з 1796 по 1802 рр. – Малоросійської губернії. З 1802 року – центр Полтавської губернії. Це сприяло проведенню перепланування та перебудови міста за участю російських зодчих. За губернського правління були створені будівельна експедиція і губернська креслярня, які очолював архітектор Амвросімов. Він був запрошений з Москви на посаду полтавського архітектора. У 1803-1805 рр. він розробив проект планування міста, за яким Полтаву потім стали називати «малим Петербургом», хоча Петербург перебудовували пізніше. На місці зустрічі Петра I з полковником Келіним і полтавським гарнізоном 1709 р. за планом було закладено новий центр у стилі класицизму – Круглу площу за зразковими проектами архітектора Захарова.

З першої половини XIX ст. у місті відкриваються 1-ша чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, Полтавське духовне училище, Полтавська школа садівництва, Полтавський Петровський кадетський корпус, Полтавська школа краснописців. З вихованців полтавських навчальних закладів того періоду вийшло чимало вчених, діячів культури та багато інших відомих особистостей. У 1817—1821 роках одним з директорів Полтавського вільного театру був Іван Котляревський. У 1819 році він написав п'єсу «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які поклали початок новій українській драматургії. Пізніше у місті оселяється письменник Панас Мирний. Тут він написав, зокрема, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». В 1892 році в полтавському театрі працював відомий діяч української культури Марко Кропивницький. У його групу входили корифеї українського театру Микола Садовський, Марія Заньковецька, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський. Уперше на сцені полтавського театру з величезним успіхом пройшла п'єса Панаса Мирного «Лимерівна» в постановці Кропивницького. За переписом 1910 року у Полтаві налічувалось 55 986 жителів.



З 1932 по 1937 рр. Полтава – райцентр Харківської області, з 1937 – центр Полтавської області. Сьогодні населення Полтави становить майже 300 тис. жителів.
Жовтнева вулиця

Жовтнева вулиця – центральна вулиця міста – починається із Соборного майдану. Вона з'явилася у другій половині XVIII ст. В той час для багатьох губернських міст було розроблено генеральні плани забудови. І хоча оригінальний план не був повністю реалізований, було створено декілька нових вулиць, у тому числі і Жовтневу, яка з`єднала Соборний майдан з Круглою – центральною площею Полтави. Саме від Круглої Площі розходяться у різні сторони вулиці-промені. Вулиця Жовтнева поєднує майже всі значні площі міста: Леніна, Театральну, Круглу, Сінну, Зигіна. Якщо здійснити пішохідну екскурсію по вулиці Жовтневій, можна побачити багато визначних пам'яток міста: Білу Альтанку, Успенський собор, Спаську церкву, Краєзнавчий музей, Петровський та Сонячний парки, театр імені Гоголя, Пам'ятник Слави та ін. Частина вулиці проходить під землею крізь торгівельно-розважальний комплекс “Злато Місто”.



Біла альтанка

В 1908-1909 рр. до 200-річчя Полтавської битви була збудована Біла альтанка. Цей своєрідний пам'ятник знаходиться на Івановій горі, під самою кручею – вісім колон, встановлених півколом, вгорі підтримують ажурний вінок, який нагадує велику підкову. В часи Північної війни тут знаходилася Сампсоніївська башта Полтавської фортеці. Будівництвом колонади було відзначено пам'ятне місце фортечних укріплень. Ротонда, зруйнована під час війни, зведена знову у 1954 р. З Білої альтанки відкривається чудова панорама міста, вид на Хрестовоздвиженський монастир, на Ворсклу, на Поділ. Звідси бере початок головна вулиця міста.



Садиба Івана Котляревського

Садиба письменника Івана Котляревського знаходиться недалеко від Успенського собору. Її купив у 1751 році дід Котляревського – Іван, на той час диякон Успенського собору. У Полтаві письменник навчався в духовній семінарії, звідси пішов на військову службу, служив вихователем в будинку для дітей бідних дворян, був директором полтавського театру, попечителем богоугодних установ. Помер він у 1838 р. і похований у Полтаві. В 1969 році до 200-річчя з дня народження Котляревського за рішенням ЮНЕСКО було вирішено відродити садибу. Під час реконструкції було використано малюнок Т. Шевченка. Державний заповідник Садиба Котляревського був відкритий 5 вересня 1969 р. Хата, комора, повітка, криниця – все це відтворює будівлю XVIII століття.



Краєзнавчий музей

У 1903-1908 рр. було зведено будинок губернського земства, який став прикладом українського архітектурного стилю. Герби міст губернії прикрашають будівлю і надають їй урочистості. Дві високі башти з маленькими бійницями нагадують про фортецю ХІІ-ХІІІ ст. В оформленні будівлі брали участь учні Миргородської керамічної школи та народні умільці Опішні. Відомі художники Самокиш та Васильківський виконали орнаментальні розписи, фризи, панно. Краєзнавчий музей у цьому будинку засновано за ініціативою вченого-грунтознавця професора В. Докучаєва. В 1906 р. від К. Скержинської, жительки Швейцарії родом з Полтавської губернії, надійшов багатий подарунок: більше 20 тисяч експонатів та наукова бібліотека з 4 тисяч томів. Будівлю було реставровано в середині 60-х років ХХ століття. Сучасна експозиція музею складається з відділів археології, історії, етнографії, історії релігії та народного мистецтва.



Пам`ятник Слави

Пам'ятник Слави знаходиться на місці, де наступного дня після Полтавської битви Полтава зустрічала Петра І в супроводі генералітету та гренадерської роти гвардійського полку. Відкрили його 27 червня 1811 р. в центрі на Круглій площі. Пам'ятник Слави - це чавунна колона висотою 11 м і діаметром до двох метрів. На ній три вінка з лаврового, дубового та пальмового листя. Вони символізують сум за загиблими та велич перемоги. Колона встановлена на постаменті з полірованого лабрадориту. З гранітного уступчастого постаменту в усі боки виставлені назовні жерла 18 чавунних гармат. Вінчає колону позолочений бронзовий орел (розмах крил 3 м), який несе в клюві лавровий вінок. Він звернений в бік поля Полтавської битви. Загальна висота монументу близько 17 м.

Назви клубу:

«Колгоспник» - 1955-1964 рр., «Колос» - 1965-1967, 1973-1982 рр., «Сільбуд» - 1968 р., «Будівельник» - 1969-1972 рр., «Ворскла» - 1984-2003, з 2005 року, «Ворскла-Нафтогаз» - 2003-2005 рр.

Заснування і перші роки. Виступи у класі «Б»

У 1955 році в Полтаві створили команду «Колгоспник» - колектив мав представляти Полтавщину та спортивне товариство «Колос». Серед запрошених гравців місцевих футболістів було небагато, а найкращим серед полтавців був страж воріт Станіслав Басюк. Першим тренером команди призначили Костянтина Скрипченка - відомого у минулому воротаря «Динамо» (Київ) та «Стахановця» (Донецьк). Перші два роки (1955–1956) команда грала у першості України серед колективів фізкультури і вже у 1956 році здобуває Кубок УРСР, перемігши у фіналі «Машинобудівник». Такий успіх підштовхнув керівництво до того, щоб добитися включення «Колгоспника» до всесоюзних змагань у класі «Б».

Наступного, 1957 року полтавці здобули право виступати у класі «Б», де провели 11 наступних сезонів. Перший сезон у класі «Б» «Колгоспник» завершив на 7 місці. Цього року у команді перші ігри провів нападник Євген Золотухін - найкращий бомбардир клубу у 1959, 1960 та 1961 рр. (всього — 38 лігових м'ячів). Але після закінчення першості головний тренер Йосип Лівшиц залишив команду, і за ним пішло чимало важливих гравців, тому наступного року команда опустилася на 14 місце у чемпіонаті. У 1962 році Золотухін покинув клуб, але до «Колгоспника» повернувся відомий воротар Станіслав Басюк — у 1957 році він починав кар'єру у Полтаві, згодом виступав за СКВО (Львів), ЦСКА (Москва) і луганські «Трудові резерви» (теперішня «Зоря»).



У 1965 році команда змінила назву на «Колос» і виступала під таким іменем до 1968 року, коли команду було перейменовано на «Сільбуд».

З 1969 року полтавський колектив отримав нову назву — «Будівельник». Саме цього року в колективі кілька матчів зіграв нападник Юрій Ананченко — дворазовий володар Кубка СРСР у складі «Шахтаря». У 1968-70 рр. команда була середнячком у змаганнях 2 групи класу «А» (відповідник першої ліги), а після реорганізації радянського футболу у 1971 р. - постійним учасником ігор в українській зоні радянської другої ліги.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Виступи у другій лізі та виліт з неї (1971–1982)

Із середини 1970 року клуб тренував Юрій Войнов (чемпіон Європи 1960 року), а до команди запросили, зокрема, 21-річного нападника Віталія Старухіна, який у першому ж сезоні забив 15 голів. У 1972 році Войнов залишив команду, а Старухін перейшов до донецького «Шахтаря». Команда відновила назву «Колос».

Знаковим для полтавського футболу став 1974 рік — новим наставником став колишній гравець команди Віктор Носов, а 7 травня у грі проти вінницького «Локомотива» (1:1) свої перші м'ячі забив 16-річний Іван Шарій — майбутній найкращий голеадор команди в історії. Проте вже наступного року Носов поїхав до Донецька. Шарій забив у 1975 році 11 голів, і його запросило київське «Динамо».



Місцеві гравці не могли виконувати високі завдання і команда виступала невдало у другій лізі — лише 16-е місце у 1976 році та 21-е у 1977-му. Зрештою, «Колос» попрощався зі статусом команди майстрів у 1982 році, коли полтавці посіли останнє 24-е місце в 6-й зоні другої ліги. Колектив перестав існувати. Більшість футболістів перейшла до «Кооператора», котрий грав у любительській першості України. Продовжувала працювати ДЮСШ «Колос», яка мала стати фундаментом для створення нової команди.

1984 - відновлення і нова назва

Взимку 1984 року головну команду області відродили під назвою «Ворскла». Повернулося багато гравців колишнього «Колоса» (Юрій Мармач, Іван Іванченко, Влодимир Прокопиненко, Юрій Різник), і метою стало повернення до другої ліги радянського футболу. У сезоні-1984 полтавці пробилися до фінального турніру всеукраїнської першості серед КФК (колективів фізичної культури), але не зуміли виграти його. Наступного року «Ворскла» у вирішальній грі поступилася охтирському «Нафтовику» — 0:1. У 1986 році команда впевнено виграла аматорський чемпіонат УРСР і пробилася до другої ліги.

До Полтави після виступів у київському «Динамо» та одеському «Чорноморці» повернувся нападник Іван Шарій, приїхав колишній голкіпер «Таврії», «Шахтаря» і московського «ЦСКА» Олег Моргун, а колектив зайняв непогане 9-е місце (Шарій відзначився 22 рази). Наступного року «Ворскла» виступила ще краще, завоювавши «срібло» української зони. «Буковина» (Чернівці) набрала лише на 2 пункти більше. Декілька ігор за команду провів Андрій Ділай — колишній чемпіон СРСР у складі «Дніпра». Найкращим бомбардиром знову став Іван Шарій, який забив 20 м'ячів. Друге місце стало найвищим досягненням команди за всю історію виступів у чемпіонатах Радянського Союзу. У сезоні-1989 полтавці вдало зіграли в Кубку СРСР, коли дійшли до 1/16 фіналу, де у двобої виявилися слабшими за вищоліговий «Жальгіріс» (1:0 і 1:5). У 1991 році стало зрозуміло, що це останній всесоюзний чемпіонат. Згідно з результатами українських команд у цій першості й було сформовано вищу та першу ліги української національної першості в новому 1992 році. Але «Ворскла» в останньому радянському чемпіонаті виступила невдало — 19-е місце, тому у незалежних чемпіонатах мусила починати з першої ліги.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Чемпіонати незалежної України

Перші 5 сезонів «Ворскла» виступала в першій лізі українського чемпіонату, зокрема посівши у сезоні 1992-93 4-те місце. Лише в сезоні 1995-96 команда стала першою та вийшла до вищої ліги, надалі не покидаючи її жодного разу.

Одразу в першому сезоні у вищій лізі, 1996/97, «ворскляни» здобули «бронзу» — найвищий результат в історії. На воротах стояв досвідчений Андрій Ковтун, в обороні грали, зокрема, Олександр Головко, Станіслав Боровский та Володимир Дичко. У півзахисті були ветеран Іван Яремчук (у минулому знаменитий гравець київського «Динамо»), Віктор Богатир, Віталій Кобзар та капітан Ігор Кислов, а у нападі грали найкращий в історії бомбардир клубу Іван Шарій та Ігор Чуйченко, який став найрезультативнішим футболістом «Ворскли» того сезону (забивши 14 голів).

Цей успіх дозволив команді стартувати в єврокубках. У сезоні 1997/98 «Ворскла» пройшла ризьку «Дауґаву» (перемоги 3:1 у гостях та 2:1 на власному полі) у попередньому раунді Кубка УЄФА, проте поступилася «Андерлехту» (Брюссель) у першому кваліфікаційному етапі — по 0:2 на виїзді і вдома.

Наступного року полтавці зайняли 5-е місце і спробували пробитися до Кубка УЄФА через Кубок Інтертото, але пройти сито відбору Інтертото не змогли. «Ворскла» ще раз вийшла в зону євротурнірів після успішного сезону 1999/2000, коли клуб посів 4-у позицію в чемпіонаті. Але в Кубку УЄФА жереб вибрав суперником українців «Боавішту» - португальці виграли обидві гри по 2:1. Цього сезону з Полтави пішли віковий воротар Андрій Ковтун, на місце якого взяли Сергія Долганського. Долганський став одним із найстабільніших футболістів «Ворскли» у наступних сезонах.

Наступні 8 сезонів полтавчани виступали відносно невдало, зокрема у 2004 та 2005 рр. залишались у кроці від вильоту до першої ліги, посідаючи 14-ті місця. Лише у 2008 році команда увійшла до десятки кращих, посівши 8-ме місце.

Сезон 2008/09 став для «Ворскли» найуспішнішим за останні роки - попри перехід одного з лідерів команди Сергія Кравченка до «Динамо» (Київ), полтавці фінішували на 5-й позиції у чемпіонаті України та виграли перший трофей в історії клубу, Кубок України-2009, подолавши у фіналі донецький "Шахтар". У розіграші Ліги Європи полтавці поступилися португальській «Бенфіці», програвши на виїзді 0:4, але здобувши перемогу вдома 2:1.

Посівши в сезоні 2010/11 шосте місце у чемпіонаті України команда отримала право на участь у кваліфікації до Ліги Європи. Команда подолала 3 етапи кваліфікації, в яких виграла у таких команд, як «Гленторан» (3:0, 2:0), «Слайго Роверз» (0:0, 2:0) та «Динамо» (Бухарест) (2:1, 3:2). У груповому етапі Ліги Європи команда здобула всього два очки за нічиї з «Стандардом» (0:0) та «Копенгагеном» (1:1).

Завершення єврокубкового сезону 2011/12 було затьмарене достроковим розірванням контракту з боку головного тренера команди Миколи Павлова, з яким «Ворскла» досягала успіхів, починаючи з 2007 року. Перед початком нового сезону команда залишилася без тренера. Сезон 2012/13 став для "Ворскли" випробуванням, адже окрім проблем із тренерами, команда втратила багато талановитих футболістів: завершили кар'єру Дмитро Єсін та Василь Сачко, а в зимове міжсезоння з команди було продано трьох системоутворюючих гравців: Євгена Селіна, Романа Безуса та Олега Краснопьорова.



Сезон 2013/14 для команди розпочався із призначення нового головного тренера, яким став ветеран команди та місцева футбольна зірка Василь Сачко. Втім, в останні роки «Ворскла» залишається дуже незручним суперником для київського «Динамо», регулярно відбираючи очки в нього на своєму полі, зокрема, в останніх 5 очних зустрічах в Полтаві «Динамо» змогло перемогти лише раз. Після 10 турів поточного чемпіонату «Ворскла» посідає 6-те місце (4,4,2,15-14). В 11-му турі полтавчани приймають на своєму полі київське «Динамо».

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Досягнення клубу

Володар Кубка УРСР1956
Бронзовий призер чемпіонату України1997
Володар Кубка України2009


Найвідоміші гравці команди

Іван Шарій (грав за «Колос» у 1974-1975, 1978 рр., за «Ворсклу» у 1987-1990, 1993, 1995-1999 рр.), гравець київського «Динамо» у 1976-1977 рр., майстер спорту СРСР, найкращий бомбардир «Ворскли» за історію (138 голів).

Іван Яремчук (грав за «Ворсклу» у 1997 році), заслужений майстер спорту СРСР, гравець київського «Динамо» (1985-1990) та збірної СРСР (1986-1990, 18 матчів), 3-разовий чемпіон СРСР, 3-разовий володар Кубка СРСР, володар Кубка кубків 1986 року, учасник чемпіонатів світу 1986, 1990 рр.

Сергій Беженар (грав за «Ворсклу» у 1998 році), гравець київського «Динамо» (1988-1989, 1995-1998), олімпійської збірної СРСР (1990-1991, 6 матчів) та національної збірної України (1992-1997, 23 матчі), 4-разовий чемпіон України, володар Кубка України 1996 року, чемпіон світу серед юніорів до 16 років 1987 року, чемпіон Європи серед юніорів до 19 років 1988 року.

Андрій П'ятов (грав за «Ворсклу» у 2000-2007 рр.), заслужений майстер спорту України, гравець молодіжної (2004-2006, 20 матчів) та національної збірної України (з 2006 року, 42 матчі), 5-разовий чемпіон України, 4-разовий володар Кубка України, 3-разовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року, срібний призер молодіжного чемпіонату Європи 2006 року.



Роман Безус (грав за «Ворсклу» у 2009-2012 рр.), гравець київського «Динамо» (з 2013 року), володар Кубка України 2009 року, бронзовий призер чемпіонату України 2013 року, гравець молодіжної (2010-2012, 13 матчів) та національної збірної України (з 2011 року, 9 матчів, 2 голи).

Євген Селін (грав за «Ворсклу» у 2010-2012 рр.), гравець київського «Динамо» (з 2013 року), бронзовий призер чемпіонату України 2013 року, гравець молодіжної (2008-2011, 23 матчі) та національної збірної України (з 2011 року, 14 матчів, 1 гол), учасник чемпіонату Європи 2012 року.

Основний полтавський стадіон було споруджено в 1951 році на місці колишнього іподрому. Знаходиться він неподалік центральної площі міста в парку Незалежності. Попередні назви: "Урожай", "Колгоспник", "Колос". З 1990 року носить сучасну назву, а з 2008-ого ще й ім'я видатного спортивного діяча Полтавщини та генерал-лейтенанта Російської імператорської армії Олексія Бутовського. До виступу "Ворскли" в єврокубках стадіон причепурили, оновивши фасад адміністративної будівлі та замінивши частину сидінь на новіші й міцніші. Загалом арена вміщує 24,795 глядачів. Її конструкція дещо незвична для України, адже три з чотирьох трибун знаходяться на висоті чотирьох метрів над біговими доріжками. Від трибун до поля далеко, даху немає, тому й акустика поганенька.



Гостьовий сектор має номер 12 і знаходиться якраз над одним із виходів зі стадіону, тому стережіться зливи середніх пальців від аборигенів. Банери розвішувати можна зручно і багато. Полтавці розташовуються на протилежному боці стадіону, тому розчути їхні заряди буває нелегко. Міліція часто створює проблеми як домашнім, так і гостьовим фанатам, влаштовуючи серйозний шмон при вході, пронести палки для прапорів і розтяжок досить проблематично.



Багатьох цікавить питання, чи довго полтавські менти тримають фанатів на гостьовому секторі. Тут як пощастить, іноді можна і годину після матчу чекати, а можна і вийти із сектору через 10 хвилин після завершення гри. Зазвичай, виїздюків підвозять автобусами до залізничного вокзалу, але траплялись випадки, коли виїзний склад просто виходив в місто і пішки прямував на вокзал, розлякуючи всіх на своєму шляху.

Колхозом прозвали полтавський двіж неспроста: найперша назва команди - Колгоспник, через це за ворсклянами і закріпилось таке прізвисько. Вони і досі сперечаються, чи двіж зелено-білий, чи біло-зелений, але ці два кольори завжди були присутні в атрибутиці полтавчан. На даний момент двіж Ворскли є одним з найменш активних у Прем’єр-лізі, особливо це проявляється на виїздах: до своїх найбільших ворогів полтавчани вже дуже дано не вивозили бойовий склад. Гостьовий сектор в таких матчах зазвичай нараховує до 10 чоловік, з яких ледь не половина - дівчата.



А ворогів у Ворскли дуже багато. Найбільш ненависні двіжі для полтавчан - запорізький Металург, Таврія та Зоря. В принципі, зелено-білі в Прем’єр-лізі ворогують з усіма, окрім Волині, Говерли (з цими двома нейтралітет), Шахтаря та Чорноморця (з цими двома дружба). Саме з донеччанами Полтава і намагається мутити спільні теми, такі, як, наприклад, приїзд на матч Металург Запоріжжя - Шахтар кількістю в 40 чоловік, хоча за два тижні до того на матчі МЗ - Ворскла гостей було всього п’ятеро.



Активний фанатизм почався в Полтаві ще в середині 80-х. Вже в 87-му секторів було два. Причому більшість фанатів тоді симпатизувала київському Динамо, як найпопулярнішому клубу країни. Утім, після 88-го фанатизм пішов на спад, у 89-му на секторі збиралось лише близько 200 чоловік, а далі ще гірше... У 96-му на секторі з’явилась банда Volontaire і довгий час була досить активною. Випускала власний фан-зін, активно катала на виїзди. У ті часи полтавчани мали нормальні стосунки і з Динамо, і з Карпатами, і з Дніпром. Але в 2003-му банда розпалась. Розпалась, в першу чергу, через молоде покоління, яке принесло нові ідеї на сектор.



На даний момент на полтавському секторі найбільш активними є банда COGE та люди, об’єднані навколо сайту WGlife: саме ці дві групи і відповідають за створення перформансів на домашках. Слід також відзначити, що на кінець минулого сезону активних секторів на стадіоні Ворскли було три - на одному розташовувались активні кузьмичі, на другому - так звані автофани. Ну і третій сектор - це власне полтавська двіжуха. Певний час у зелено-білих були проблеми із сірими та керівництвом клубу, тому вони не могли потрапити на свої сектори і змінювали дислокацію на стадіоні кожну гру. Утім, схоже, ситуація налагодилась, і з 22-го сектору останні кілька матчів несеться шиза...

Виїзд до Полтави – найближчий серед усіх для киян у прем'єр-лізі (342 км). Є всі можливості добратися туди такими бюджетними варіантами, як «собаки» чи автостоп, виїхавши вранці в день матчу. Волею календаря, починаючи із сезону 2004/2005, всі матчі у Полтаві Динамо грає в першому колі, у період із серпня по жовтень – наступний буде вже десятий такий (!), причому найчастіше трапляються виїзди у серпні. Всі ці фактори сприяють великій чисельності виїзного сектора хохлів, також багато молодих фанів пробивають саме до Полтави свій перший виїзд в житті. Крім того, двічі Полтава приймала матчі за Суперкубок України між Динамо та Шахтарем, а також матч динамівців із вже підзабутим ФК Харків. У цій статті ми розкажемо про декілька виїздів хохлів саме на матчі з Ворсклою, починаючи з 2007 року.

2007 рік, жовтень

На цей виїзд фан-клуб "Динамо" не виділив традиційних автобусів, тому кожен мав діставатись до Полтави самостійно. Але це місто не так далеко від Києва, отже проблем із підтримкою команди не мало бути. Це був "виїзд, на який їдуть всі!" Вже о 4 годині ранку Беркут зустрічав на пероні близько 250 киян і намагався їх не пускати гуляти по місту. Решта ж їхала хто як: хто на "Столичному експресі", хто на собаках, приїхало кілька автобусів, ну і т. д., і т. п. Загалом, на трибуну потрапило чоловік 400-500. Непогано, як для рядового виїзного матчу та ще й без кузбасів. Тодішні виїздюки мають пам'ятати, що в ті часи автобуси від клубу були неодмінним атрибутом виїзду, і саме Полтава мала стати переламною точкою, щоб надалі не користуватись такими «подарунками» від клубу.

Перед матчем на стіни стадіону було нанесено балоном докази своєї присутності в місті. На цей матч не готувалось особливого перфомансу, не той матч це був, та й тягти на своєму горбу щось важке і об'ємне було досить непросто. Були вивішені лише легкі банери з тканини, спеціально до матчу було зроблено банер про 100 голів Олександра Алієва... Слід відзначити, що простих туристів чи просто зальотних кадрів на секторі майже не було, звідси і досить хороша якість підтримки. На цей раз коротких і простих зарядів було значно більше, ніж зазвичай... Після матчу подякувати до трибуни підійшла майже вся команда.
ЧИТАТИ ДАЛІ >>
2008 рік, серпень

Київський вокзал, з якого відправлялися фани до Полтави, дивував своєю пустотою. Подекуди виднілися групки фанатів, але великого руху народу не спостерігалося. Але ще теплилася надія на те, що більша частина поїхала раніше, а ще дехто відправився басами. Полтава зустріла киян досить непоганою погодою, зважаючи на літо. Сонячне містечко не видавало будь-яких ознак майбутньої гри, кидалося в очі лише те, що місто повниться гостями. Час, що залишався до матчу, хто як міг, так і витрачав. Хтось досліджував наповненість торгових точок міста, комусь до смаку були міські затишні місцинки, а дехто підіймав собі настрій іншими способами :) Словом, спокійне місто та хороший настрій навіювали думки про хорошу гру та цікаве «времяпровождение».

Міський стадіон наповнюється вболівальниками. Один погляд на сектор Динамо – і надія на підтримку тане. Народу більше сотні (близько 50 чоловік на басах, 70 залізницею), розкиданість по сектору дала зрозуміти, що найкращі сили готуються з'явитися на матчі 13 серпня у Москві з м'ясними. Варто виділити групу фанів, які пробили «двійник» (Дніпро – кроти, Ворскла – Динамо) та привезли із собою кілька дніпрян.

Порівнюючи гостей з дев'яткою фанатів Ворскли, що з'явилися лише в середині першого тайму, і крім стандартних полотен підняли напис "96/97 4:3 Replay", кияни виглядали на кілька рівнів краще. Брали переважно звуком (можна поставити тверду 4+), чути було протягом усього матчу. Під час виходу команд на поле фанати підняли свої рози, розтяг та великий прапор. За весь матч звучали переважно короткі заряди, декілька пісень. Досить сильне враження справив нон-стоп протягом 15 хвилин у кінці матчу. Незрозумілим було зникнення доброї двадцятки народу після першого тайму, що знизило рівень звуку у другому таймі.



Після закінчення матчу футболісти підійшли до фан-трибуни та подякували супортерам. Частина фанатів вирушила додому на басах, а інших конвоєм повели до вокзалу Полтава-Київська.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
2009 рік, серпень

Киян прибуло на матч 260 чоловік, фан-клуб проігнорував другий виїзд сезону, незважаючи на те, що він був найближчим у чемпіонаті. Кожен обирав свій шлях, як дістатись до Полтави і як провести в ній час, але, в принципі, ніяких особливих ексцесів не було. Міліція контролювала центр міста, підходила до груп киян, просила документи і попереджала, щоб поводили себе спокійно. Перед матчем кияни пройшлись центром міста під заряди, спочатку міліція вимагала квитки на гостьовий сектор, але їх в касах не було, і всіх пустили так. Банери ідеально підійшли під розмір сектора, і зі стартовим свистком почалась шиза. Варто сказати, що вона була досить посередня, як і гра команди на полі.

Після голу запалюється вроцлавський вогонь, і міліція проривається в центр подій. Всі тільки цього й чекали і з ентузіазмом накинулись на бідних сержантів, так що один з них просто вилетів у перший ряд з червонющими щоками, його кашкет вилетів слідом за ним. Розрулювати ситуацію прибігли 2 полковника, які керували "охороною киян від місцевих жителів", всі заспокоїлись, і більше ексцесів не було, ставлення міліції було досить доброзичливим. Після фінального свистка полковник попросив зачекати буквально 10 хвилин і пообіцяв організувати автобуси до вокзалу, а звідти дизель до Києва. Але "біло-сині" відповіли, що квитки у більшості вже є, а погодка якраз ідеальна, щоб ще прогулятись по місту, тому попросили за ці гроші краще організувати дівчат і пива на всіх.



Поки начальство по рації викликало безліч автобусів і забуло дати наказ перекрити прохід, фани спокійно вийшли собі за межі стадіону і пішли одним великим мобом на вокзал по алеї на Жовтневій вулиці, акаби йшли осторонь, трохи позаду і по тротуару, явно побоюючись, що ситуація може вийти з-під контролю. Але кияни були втомлені після насиченого дня і залишали без роз і без зубів лише тих місцевих жителів, хто зовсім уже втрачав страх і починав бикувати на "біло-синій" моб. Потім був помічений автобус "Ворскли", кияни перекрили рух на дорозі, виявилось, що в басі їхали гравці "Динамо". Порція оплесків, незважаючи на нічию, колона продовжує рух, і всі дружно заходять в супермаркет біля вокзалу... важко позаздрити того вечора трьом охоронцям цього закладу.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
2010 рік, серпень

У місті цього вечора, без сумніву, панували кияни. Уже третій виїзд поспіль у столичних фанів виникають незручності транспортного характеру. Схоже, що бажаючі вчитись в київських вишах скупили всі квитки на потяги до Києва, тому вибір був очевидним - собаки. Близько половини біло-синіх їхали на виїзд саме таким чином, з відповідними пригодами і наслідками. У самій же Полтаві практично цілий день на центральній площі тусувались близько 80 хохлів... одні йшли пообідати, інші повертались, дехто просто, лежачи на травичці, насолоджувався полтавським смогом.



За 2 години до матчу виникає ідея провести невеличкий прохід до стадіону, кілька телефонних дзвінків - і всі вже в курсі, на площу підвезли мегафон, барабани, прапор і... пішли. Близько сотні чоловік, заряди, дими, все, як має бути. На протилежному кінці площі колоні перекрив дорогу моб теж під сотню чоловік. Вишикували перший ряд і почали заряджати "Ворскла! Ворскла!", перехожі врозтіч, з колони летять дими, обидва моби просто біжать на зустріч один одному, але сутички так і не відбулось - спроба випробувати своїх же одноклубників "на лякливість" пройшла успішно. А потім обидві "групки" разом попрямували до стадіону перекривши проїжджу частину.

При вході на стадіон начальник СБ Ворскли запропонував всім купити квитки по 10 грн, на що отримав заряд "10 гривен это до ***!", почався торг, ціну збили до 5, а закінчилось все тим, що в барабан кожен скинув скільки було не шкода, на тому всіх і запустили. Шмон доволі нервовий, барабани менти навідріз відмовились пускати і один навіть викинули з драбини вниз (та його вдалось спіймати), зате порадував банерний розвіс - на перилах в три рівня вмістилось 20 банерів + прапор зверху.

Увесь перший тайм сектор по торсу, на гостьовому трохи більше 300 чоловік. Так, це не рівень для Києва, але, враховуючи тодішні реалії, де на домашці стабільно стояло лише 450-500 чоловік, це досить непоганий показник. Звук на трієчку, заряди "Мажоры едут!" і "Столичный пафос, ла-ла-ла!", ну а так все, як завжди. Після голу динамівців фани спалили близько десятка вроцлавів і кілька стробоскопів. Міліція не втручалась, за їх класифікацією столичні фани вважаються найбільш ї**нутими, тому краще не лізти. А потім лишалось лише спостерігати, як радіє Полтава...

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
2011 рік, жовтень

З приходом жовтня стало остаточно зрозуміло, що літо вже не повернеться: досить холодна погода накрила Україну. Не всі змогли вчасно пристосуватись до таких різких змін температурного режиму, за що сильно поплатились на цьому виїзді: цокотіли зубами від холоду на секторі практично всі. Але про це згодом...

Один з найближчих виїздів пробило трохи більше трьох сотень киян. Склад видався досить молодіжним, дуже мало основних хлопців, дуже багато дівчат. Чимала кількість виїхала вранці на собаках, малі чудили у вагонах, підриваючи петарди і гасаючи туди-сюди. Як наслідок, в Гребінці на пероні всіх чекав уже знайомий Беркут. Це було не найбільше нещастя - одну з собак, на яку всі розраховували, було відмінено, тож дуже велика кількість людей була вимушена вдатись до автостопу на середині шляху.

Кияни зібрались у центрі міста і, зробивши колективне фото, маршем рушили на стадіон. Дорогою місцева кузьма провокувала і дуже хотіла подарувати свої рози, але хохли чіпали лише найбільш приставучих. Уже під входом на стадіон було спалено два фаєри, а також атрибутом цього виїзду весь час були петарди. Вхід на гостьовий - 10 грн, шмон досить поверхневий. А далі почалося щось подібне на шизу. Точніше, перший тайм її було дуже мало, так само, як і мало було гри команди на полі від гравців Динамо.



Другий тайм у киян пішов трохи веселіше, а як тільки команда забила - більша частина сектору стала по торсу. За такої холоднечі замовкати хоч на секунду було абсолютно протипоказано, бо замерзаєш миттєво, тому до кінця гри неслась адська шиза. Після фінального свистка вкотре здивувала лояльність ментів по відношенню до гостей - киян зовсім не тримали на секторі й одразу випустили в місто, частину відвезли на вокзал, решта пішла туди пішки.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
2012 рік, серпень

Два роки тому, з різницею всього в кілька днів, полтавська Ворскла перемогла київське Динамо з рахунком 3:1, але гірка історія нічому не навчила київських футболістів, і цього разу весь сценарій повторився практично один в один - дуже багато киян в місті, жодних ознак місцевих уболівальників до гри. Традиційний збір біля орла, і марш містом до гостьового сектору. Точніше, піромарш, адже дими, які запалили кияни в Корпусному саду, так і диміли аж до стадіону, змушуючи перехожих інстинктивно діставати з кишень свої мобілки і знімати на камери все дійство.



Цього разу до Полтави приїхала рекордна кількість біло-синіх, майже 550 чоловік. Банерна лінія на рівні, звук теж непоганий, до того ж, гостей було ледь не вдвічі більше, ніж фанатів Ворскли на їх секторі, та й зелено-білі робили досить таки великі паузи між зарядами. Прапори киян полтавська міліція на сектор не пустила, мотивувавши це тим, що "фан-клуб погано працює з вболівальниками, тому вони палять дими і перекривають проїжджу частину", а полтавчани досить таки активно використовували зелено-білі прапорці.



Єдиний гол матчу дуже завів місцеву публіку, до гостьового сектору почали стягуватись місцеві хулігани й хуліганята і дражнити приїжджих фанатів. Утім, це вже нікого не дивує: у Полтаві вони так роблять практично на кожен приїзд киян. Біло-сині ж на останніх хвилинах матчу запалили рештки піротехніки. Після гри в місті відбулось кілька сутичок, зокрема собака до Гребінки поїхала з розбитим склом, а досить велика кількість полтавців лишилась без своїх біло-зелених роз.

Кілька останніх наших акцій поряд з підписом "Ультрас Динамо" стояв ще один підпис: "ГО Друзі Динамо". У багатьох логічно виникає питання, що ж це за організація, які у неї цілі і т.д. Тому редакція журналу "Святослав онлайн" вирішила поспілкуватися з предстаниками ГО, аби трошки прояснити ситуацію. Розмова вийшла досить довгою і цікавою, сподіваюсь ви зможете осилити таку кількість літер...

- Розкажіть звідки ви взялись, хто ви такі і як все починалось?

Мене звати Ільф, поруч зі мною Петров. Так, ми дійсно представляємо громадське об’єднання «Друзі Динамо». Далі все розповість Петров ;)

П.:  Почалося все давно. Була така група однодумців, які бажали щось робити для клубу, але просто ходили підтримували клуб, тобто були простими вболівальниками, не ультрас, кузьмичі, скажімо так. Свого часу виникла ідея, що для того, щоб мати якийсь більший вплив, організувати громадське об’єднання, зареєструвати його, і тепер за допомогою нього робити якісь певні сплановані акції, дії, спрямовані на підтримку клубу. На наш погляд, за нинішньої ситуації байдужих людей, які вболівають за Динамо Київ, не лишилось. Усі шукають відповідь, що треба зробити для того, щоб клуб повернув собі славне ім’я, ту гру, яка колись була. Нам здається, що сам клуб правильного виходу не бачить. Черговий раз змінюється тренер, черговий раз нові легіонери, і ми бачимо, до чого це все призводить. Наша точка зору – ми повинні робити ставку на своїх вихованців, які будуть більш мотивовані, ніж іноземці  другорядного ґатунку, яких може дозволити собі Динамо. Ми бачимо, що Динамо останнім часом перетворилося на тиху заводь для легіонерів, які приїжджають сюди просто за великими грошима, а не за тим, щоб щось доводити. У них нема мотивації  віддавати себе за цей клуб. Відповідно, вихід – це команда, яка буде мати на меті вирощувати власних зірок і на вмотивованій молоді робити собі результат. Звичайно, для цього потрібен тренер, який вміє це робити. Бо те, що зараз робиться…  У черговий раз у зимове міжсезоння купимо якесь підсилення, бо це вже не витягує. Це дорога в нікуди. Наша мета – змусити клуб задуматись над тим, що він робить, і встати на шлях  роботи з власною молоддю, досягнення за її допомогою результату.

І.:  Ми зустрічались з одним із колишніх тренерів Динамо-2, і він нам чітко пояснив, що в клубі абсолютно неправильно побудовано мотивацію для молодих українських гравців. Вони отримують купу грошей, після цього їхній ріст зупиняється, застрягають на рівні Динамо-2. Одиниці потрапляють в першу команду. А легіонери, коли приїжджають сюди, розуміють, що далі їм звідси вже їхати нема куди, вони тут на п’ять років, отримують чудову зарплатню, і все, вони дерев’яніють. Це те, що ми бачимо протягом останніх десяти років, коли до нас приїжджають легіонери, вони перетворюються на дерево. Ми вважаємо, що єдиний вихід з цього становища – це свої кадри. Динамо Київ досягало якихось серйозних результатів останнім часом виключно на основі своїх гравців. 90-ті, 80-ті, 70-ті роки – це були свої хлопці. На даний момент цей напрямок у клубі повністю знищено. Не купуються перспективні молоді українські гравці. Взагалі, для Динамо-2 нема бюджету. Дитячий тренер в клубі київського Динамо (не всі звичайно) отримує зарплатню в розмірі 1300 грн. По-перше, це просто плювок тому самому тренеру, по-друге, це породжує корупцію. Тренер, коли до нього потрапляє хоч трохи талановитий гравець, розуміє, що йому потрібно годувати родину. Він подзвонить в Харків чи Донецьк і віддасть туди контакти батьків. Тому у нас заміни Аруні просто не видно.

- Ви почали рекламувати дитячу школу. Чому ви впевнені в тому, що діти не прийдуть в цю школу, і їм не скажуть платити бабло?

І.:  Ми контролюємо цей момент. У випадку, якщо до нас надходитимуть такі сигнали, ми виноситимемо це нагору, говоритимемо про це.



П.: Реклама дитячої школи – це крок, який необхідно зробити. Лише своїми силами побудувати структуру, яка повинна працювати всередині клубу, ми не зможемо. Не знаходячись всередині клубу якось впливати на його організаційну структуру, на корупцію, яка там є, ми не можемо. Ми вважаємо, що треба якось це питання підіймати, і якщо ми ставимо за мету виростити нових Шовковських, Шевченків і т.д., треба хоча б почати з того, щоб ці діти, потенційні Шевченки, Шовковські, знали, що відбувається набір у динамівську школу. Зараз вони б і цього не знали, якби не ця рекламна кампанія. Звичайно, те, з чим вони можуть зіткнутись при вступі і навчанні в школі – це вже інша справа. На це ми впливу не маємо. Ми робимо хоча б те, на що ми маємо хоч якийсь вплив.

І.:  Хочемо зазначити, що людина, яка зараз керує школою, пан Іщенко, викликає особисто у мене довіру. Це людина, яка прийшла нещодавно в клуб, і результати його роботи видно. Те, що кажуть, мовляв, школа для блатних, беруть хабарі – це все було. Але підтвердження тому, що це триває, на даний момент нема.

- У вас є якась статистика, чи дала ця рекламна кампанія результати? Скільки людей набрали минулого року, скільки зараз?

І.:  Точної статистики нема, однак ми зустрічались минулого тижня з одним з дитячих тренерів, і дізнались, що прийшло дуже багато дітей. Ми не знаємо, чи тому сприяла наша праця, але те, що дітей прийшло на перегляд більше ніж минулого року – це однозначно.-

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
- Я бачив рекламу в метрополітені, це доволі недешева штука…

І.:  Це цікавий момент. Коли ми зробили рекламу, запустили ролик в Інтернет, сфотографували Гусєва (дуже йому вдячні за це), до нас на e-mail звернулась людина, ми навіть не знаємо хто це, і попросила у нас цю картинку для того, щоб розмістити її в метрополітені. Честь і хвала цій людині, вона не піариться, але нас посміхнуло, що схема працює, є багато людей, які нормально заробляють і можуть витратити ці гроші на хорошу справу. Це схема роботи нашого громадського об’єднання, якщо ти пропонуєш – ти це очолюєш, ми лише допомагаємо. Якщо є ідея – будь-ласка, ти її робиш – ми допомагаємо.



- Скільки активних людей на даний момент у громадському об’єднанні?

І.:  Ми пішли від членських внесків та членських карток. Ми вважаємо, щоб бути вболівальником київського Динамо, не потрібні жодні «корочки», не важливо, офіційні чи неофіційні. Тому ми від цього відмовились. А все членство в організації полягає в тому, щоб підписатись на нашу розсилку.

- Тобто, грубо кажучи, можна бути одночасно і ультрас, і паралельно допомагати Друзям Динамо?

П.: Безумовно.

- Але ж, по суті, ролики знімаються, активні люди якісь є. Скільки реально активних чоловік, які підписались?

І.:  Їх до тисячі. Але статистика набору підписників нас радує.

- Але ж не вся ця тисяча буде скидатись грошима у разі чергової акції.

І.:  По-перше, ми і не просимо всіх людей, які підписуються, скидатись грошима. Це не «збий бабло». У нас гроші – це абсолютно другорядне, нас цікавить більше ідея. У нас і ідей вистачає, але якщо будуть ще якісь пропозиції від хлопців – не питання, ми все візьмемо до уваги.

- Чому клуб байдуже поставився до реклами школи? Не розмістили у себе на сайті, не було ніякої реклами, навіть на сайті «Динамо від Шуріка» цю новину банили. Чому так відбувається? Вони не зацікавлені в цьому?

П.: Однозначно, робота, яку було проведено, показала те, що в клубі ніхто подібним навіть і не думав займатись.  І зрозуміло, що той самий Шурік щільно лежить під паном Несенюком, і він за безкоштовні євровиїзди з клубом буде банити всі подібні ініціативи.  Тому, звісно,  такі теми ми ніколи там не побачимо, так само, як не побачили на Шуріку підтримки у справі Павліченків, чи тієї ж заяви ультрас, що була зовсім нещодавно.

- Потрібно шукати альтернативу. Я чув про створення альтернативного Шуріку сайту, 1927.kiev.ua. Ви можете щось про нього розказати?

І.:  Ми до нього не маємо відношення. Але ми теж чули, що буде цікавий сайт, який дійсно доноситиме інформацію в об’єктивному світлі. Є надія, що там не будуть банити.

- Ви спільно з ультрас проводили якісь акції. Скільки таких було?

І.:  Це все є у нас на сайті (dkfriends.kiev.ua). Одна з моїх улюблених – це Оболонь, ми тоді допомагали в організації літальних апаратів. Фантастична акція. Такого рівня в Україні більше ніхто не показував. На жаль, нещодавно (рік тому) загинув пілот, який літав над Оболонню. Нема сенсу говорити про те, що вже було зроблено, хотілося б звернути увагу на те, що буде зроблено. Але знову ж таки, беручи до уваги те, що в клубі ми маємо дуже жорстку опозицію, ми, на жаль, не можемо говорити відкрито про наші плани. Однак вони прогримлять, результати цих акцій будуть помітними.

П.: Спільні акції з ультрас, якщо говорити про той час, коли вже з’явилось ГО «Друзі Динамо», це «Приходь в білому» та реклама школи Динамо. Є спільні акції, бо є спільні цілі. Ультрас теж підтримують український вектор Динамо.

- Організація вже офіційно зареєстрована?

І.:  Так, 7 серпня.

- В якому секторі особисто ви сидите?

П.: В центральному.

- А на виїздах?

І.:  На виїзди їздимо регулярно і там є тільки один сектор для нас усіх:).

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
- Зараз у Динамо катастрофічна ситуація з результатом. Хто винен, на вашу думку?

П.: На нашу думку, за цю ситуацію не можна лишати відповідальність лише на тренерському складі, на гравцях. Коли ця ситуація повторюється вже не вперше, то відповідно постає питання, що це якась системна причина. Отже, відповідальність має бути на всіх, включно з президентом клубу, який у цій ситуації відповідав усі ці роки за вибір тренера, багато в чому впливав на кадрову політику клубу не тільки в тих позиціях, які стосуються менеджменту чи ще чогось. Мається на увазі, брав участь у формуванні складу команди.

І.:  Простий приклад. За останні 10 років наш клуб падає все нижче, за цей час у нас змінилось десь під сотню гравців, змінився з десяток тренерів, навіть емблема змінилась. Не змінювались лише дві речі, це – вболівальники та президент клубу. Я вважаю, що хтось з цих двох винен.

- Якщо раптом зміниться президент клубу, може бути гірше?

І.:  Дуже важливий момент. Кращого, ніж президент Ігор Михайлович Суркіс, на даний момент для клубу київського Динамо, як би це страшно не звучало, не існує. Країна у нас зараз така, все лежить під донецькими. А Ігор Михайлович дуже переживає за клуб, його не можна звинуватити в байдужості, людина дійсно б’ється. Але він не розуміє, що відбувається. У випадку, якщо він піде, і йому на зміну прийде якийсь там охоронець Ахмєтова, то клуб буде просто знищено. З іншого боку, Ігорю Михайловичу потрібно найняти професійний менеджмент і вимагати від нього результат, а не займатись тим, що у нього не виходить. Те, що в нього не виходить керувати клубом – очевидно. Ігорю Михайловичу буде спокійніше, якщо його будуть згадувати як хорошого власника, а не як поганого керівника.



- У червні була зустріч І.М. Суркіса з ультрас, на якій обговорювались і питання менеджменту клубу. Ви в курсі тієї розмови?

І.:  Нас там не було. Ми знаємо про цю зустріч, більше того, маємо повну інформацію про ту розмову. Ми чітко розуміємо, як вийти з цієї ситуації. Як і 87% людей в Києві розуміють, що допоки влада в цій країні не зміниться, Динамо Київ чемпіоном не буде. З усіх мінусів цієї ситуації є один плюс, це – час. За той час, поки зміниться влада, треба встигнути виростити цілу плеяду молодих з палаючими очима, голодних до гри футболістів київського Динамо. Хоча, якщо порахувати, що це два роки, то це не той час, за який можна відновити футбольну інфраструктуру, яка буде давати ті самі покоління хороших футболістів, що колись у нас були. Ламалось це десятиріччями, і грошей на це потрібно стільки, скільки зараз витрачається на купівлю легіонерів. Без мережі футбольних шкіл, через які будуть проходити і відсіюватись тисячі малих, не буде ніяких нових Ярмоленків, Шевченків і т.д. Зараз цієї системи нема. Через одну маленьку ниточку, яка тягнеться від головної команди до школи на Нивках проходить надто мало людей, щоб вийшов конвеєр зірок, який колись був в Україні.

- Але розмова була, чіткі плани були окреслені, однак за три місяці нічого не було зроблено. Тобто Ігор Михайлович розуміє, що від нього хочуть, але нічого не робить.

П.:  Ігор Михайлович розглядає український вектор виключно як індульгенцію результатів команди. Тоді він зможе всім казати, що будує нову команду, і за цей час, поки команда будується, ніхто не зможе йому дорікнути за результат, адже він погодився з нами. Крім того, він це розглядає ще й як засіб економити гроші, тобто не треба буде купувати дорогих зірок і т.д. Але він не розуміє, що на побудову цієї системи підготовки потрібні не менші гроші, і ще більше розуму. Умовно кажучи, перетворити Динамо Київ на Аякс з його системою підготовки малих не простіше, ніж поїхати домовитись з якимось Беландою чи Тремулінасом.

- По суті, ми зараз ставимо питання ребром, що нам головне результат. Але хіба це насправді так? Візьмемо, наприклад, Динамо Дрезден. Вони грають в другій лізі, десь на останніх місцях, але при цьому у них віддані вболівальники, збирають кожен матч цілий стадіон, і всі задоволені. Грубо кажучи, ми так само можемо працювати з вболівальниками, якщо у нас нема можливості грати на рівні.

П.:  Коли ми кажемо про український вектор, ми кажемо якраз про те, що має принести результат. Це не взаємовиключні поняття. В нашій ситуації, коли сюди ніколи в житті не приїдуть Мессі з Роналду, побудувати конкурентоспроможну команду можна тільки за рахунок того, що у нас буде дисциплінована,  вмотивована, тактично грамотна команда. А така команда неможлива з легіонерів другого ґатунку, які приїжджають сюди без мотивації. Динамо має не купувати когось там, підтримуючи мільйонами бельгійський, французький футбольний клуб, а лишати ці гроші в Україні, змушувати їх працювати тут, щоб тут виростали люди і їхали грати туди. Ми країна третього світу, треба реально дивитись на речі, такого прибутку на душу населення як у нас, в Європі ніде нема, хіба що в Молдові менший. Ми купуємо футболістів, хоча це – єдине, що ми можемо зараз нормально продавати, якщо у нас буде нормальна система, яка буде працювати на підготовку.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Шахтар вже працює в цьому напрямі. Потихеньку відкривають свої філіали. А те, що ми накупили легіонерів, на 4-5 років їх підписали, - це і є той зазор, що після них хотілося б вже підготувати наш молодняк. Але будемо відверті, зараз такий напрям не обрано, зараз напрям – миттєвий результат, якого нема. Повторю, що ідея українського вектору для нас не самоціль. Ми розуміємо, що для такого клубу, як Динамо, результат – це теж одна з головних складових традицій клубу. «Перемога в кожному матчі».(с) В.В.Лобановський. Це наша мета.

І.:  Не можемо ми досягти чогось іншого якимось іншим шляхом. Скільки вже цим іншим шляхом ми йдемо при Суркісі. Не виходить. Так, якби ще був адекватний тренер, можливо, було б трохи краще. Але все одно є певна планка, яка впирається в матеріал, а з того матеріалу, який купується сюди та приїжджає звідти, ми супердисципліновану, супермотивовану, з фізичною готовністю, яка переб’є клас та плюси всіх грандів світового футболу, таку команду ми не побудуємо.

П.:  Хороший приклад Шахтар Донецьк. Минулого року вони зробили розпродаж, бо чітко було видно, що більшого  ніж те, чого досяг Луческу з тими гравцями, які у нього були, вони досягти не зможуть. Тому на вершині вони красиво розпродали своїх лідерів, нормально на цьому заробили, і зараз будують нову команду. І навіть вони розуміють, що все одно, навіть виходячи на поріг топ-рівня, вони все одно лишатимуться на цьому порозі. Ніколи Шахтар не виграє Лігу Чемпіонів, не увійде навіть у півфінал. Ми йдемо їхнім шляхом, тільки з відставанням на десять років та без кваліфікованого менеджменту Палкіна.

- Які ви робите кроки в плані роботи з вболівальниками?

П.:  Ми і є самі вболівальники. Зараз знаходимо наші нагальні проблеми або актуальні теми і намагаємось їх якось вирішити. Є проблема з метрополітеном, думаємо що зробити для того, щоб не закривали вихід з найближчих станцій перед матчем. Принаймні, дізнаємось офіційну позицію керівництва метрополітену з цього приводу. Чи не можна увімкнути три ескалатори на вихід перед матчем, бо все рівно на платформу поїзди прибувають з певним інтервалом, не буває такого, що платформа забита повністю і з неї не можна вивести трьома ескалаторами людей. Принаймні, спробуємо запитати, з чим це пов’язано, і чи не можна це вирішити.

- Зараз ми бачимо, що клуб в плані роботи з уболівальниками нічого не робить. Ультрас самі-собою…

І.:  Клуб на це не виділяє кошти, ані копійки. Це не означає, що якийсь з менеджерів не проводить роботу. Просто нема бюджету. Більше того, може це й на краще, бо, як ми бачимо, коли вони щось намагаються зробити для вболівальників (достатньо подивитись на ці фотографії, якими «прикрасили» стадіон Олімпійський), це просто нема слів. А дизайн абонементів… Чого б не торкнулись руки менеджменту клубу київського Динамо, все перетворюється на лайно.



- Більшість читачів цього журналу не знають проблем з дизайном абонементів, бо всі заходять по абонементам для ультрас.

І.:  Так, в абонементів ультрас дизайн хороший. Слава богу, що не знають.

- Зараз, по суті, з виїздами у вболівальників все більше і більше проблем. Уводяться якісь незрозумілі списки. Цьогорічні Донецьк, Харків… Треба подавати заявку на всі банери. Ми йдемо шляхом Англії. ФАРЕ щимить саме Україну… Чим це все закінчиться,на вашу думку?

І.:  Моя думка, що це все йде виключно в переддень 2015 року. Ультрас-сектори по всій Україні – це останні острівці, які влада не контролює. Більше того, ці острівці можуть ляпнути щось таке, за що потім президента клубу викликають на килим до пана президента і питають, за що саме йому та його землякам сказали «дякую». Тому, як я бачу, мета одна. Це – закручування гайок, внаслідок чого буде відповідь, на кшталт відповіді в Криму (Севастополь). Мета – повернення міліції назад на сектори, щоб контролювати ультрас. Це єдине, для чого все це робиться. Спеціально напружують ситуацію, підвищують градус, потім буде якийсь вибух, і як результат – це буде чудова тема. До речі, хочу звернути увагу, що праві теми, які виникають на стадіонах, – це чудове підґрунтя для влади. У нас у країні ж нема фашизму. І от навіть націоналізм  вони спробують використати як фашизм для того, щоб якось обґрунтувати свої антифашистські марші. Якщо я можу дати пораду, то в найближчий час, всі, хто ходить на ультрас-сектори мають розуміти до чого це може призвести.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
- А яким боком тут ФІФА, УЄФА, ФАРЕ? По суті, з їхнього боку зараз теж гайки закручують. Дискваліфікація Динамо була зовсім неадекватною.

І.:  ФІФА банить за расизм. Для мене чітко зрозуміло, якщо кричать «суддя тридварас», за це стадіон не дискваліфікують, але якщо на комусь знайшли кельтський хрест, це – одразу бан. Мені очевидно, що це все відбувається виключно через гроші. УЄФА, ФІФА, всі вони отримують відсотки з трансферів. Якщо, грубо кажучи, в якомусь Житомирі будуть праворадикально налаштовані фанати, не прийматимуть приїжджих гравців, то УЄФА просто не зможе жити на цих грошах. Тому для УЄФА та ФІФА расизм (а наскільки я знаю, це навіть більше не расизм, а просто хлопці з віражів хочуть, щоб в команді грали НАШІ хлопці), може бути величезним привітом, який б’є їх по кишені, саме тому у них така нервова реакція на ці символи.

- Але ж доходить до маразму. Поляків, по суті, штрафують за стікера з кельтами. Це взагалі нонсенс.

І.:  Так. Що тут можна сказати. Це дуже великі гроші. Вони ні перед чим не зупиняться. Це треба розуміти нашим хлопцям, бо ми потрапили в такі от подвійні лещата.



- Розкажіть свої плани на найближче майбутнє.

І.:  Емблему змінити. Жарт) Наша основна задача – пояснити, що нема іншого шляху, крім побудови своєї команди з тих людей, з якими б Олег Володимирович міг би спокійно спілкуватись без перекладача. Як він каже в останньому інтерв’ю «ну я з ними спілкувався, але не знаю як їм там переклав перекладач». Тренер – це в першу чергу психолог. Тактик – це вже потім. Але якщо людина не знає тієї мови, якою думає Аруна, то як вона може його мотивувати – мені не зрозуміло. Мотивувати через перекладача – це фантастика. Результат ми бачимо.

- Ви робите якісь кроки, але все одно все залежить від того, чи погодиться президент. А якщо раптом не погодиться?

П.:  Тоді й будемо вирішувати, яким чином діяти. Принаймні, президент знатиме нашу точку зору на свої дії. І якщо цю точку зору розділятиме все більше і більше людей, то я думаю, що врешті-решт це матиме якусь дію. Все починається з того, що хтось починає висловлювати свою незгоду, до нього приєднується все більше людей, а у що це може перерости – покаже лише час.

- Чи не думали ви якось працювати з футболістами? Якщо їм постійно капати на мізки, то щось у них у мізках з часом відкладається.

І.:  Ми спілкувались з футболістами, і там чітко видно, що адекватним людям (Гусєв наприклад), таким і капати не треба. Ця людина все розуміє. Він відклав свої справи і заради набору в дитячу школу приїхав , приділив нам час. А якщо пан Хачеріді сьогодні знову демонстративно ігнорує подяку глядачам, не важливо навіть, ультрас-секторам чи звичайним, по закінченню матчу він одразу йде в роздягальню, то йому хоч клин на голові теши, таких людей не виправити.

- А скільки реально адекватних гравців зараз в Динамо є?

І.:  Гусєв, Шовковський, Сілва, Вукоєвич, Безус.

- Цілком можна капати на мізки Ковалю, який ще нічого не розуміє.

П.:  Коваль до речі ще… Ми не можемо говорити конкретно по персонам. Вони всі зараз заручники ситуації. За великим рахунком, результат, який не приходить, в останню чергу від них залежить. Вбивається Гусєв, Вукоєвич на полі. А що вони можуть зробити, якщо навіть маючи у складі мільйонерів, таких як купили в останнє трансферне вікно, команда не може обіграти ту саму Волинь. Чи от такі великі проблеми з Карпатами. Це не проблема персонально гравців, це проблема тренера.

- Може бути ситуація, що гравці просто зливають тренера?

П.:  Може бути і таке, але на даний момент, мені здається, це не так, бо очевидно, що просто у нас команда під керівництвом Олега Володимировича деградує, точніше, нічому новому не навчилась за той час. Робота з командою, ніби, йде, має щось налагоджуватись, проглядатись, а проглядається лише постійна ротація складу. Каша на полі, а це значить, що така сама каша у голові  людини, яка відповідає за це. Блохін показує ті ж самі результати, які він показував у всіх клубах, які він тренував. Збірну лишимо за дужками, бо це інша специфіка. У всіх клубах, де тренував пан Блохін, були подібні результати. Але питання по сьогоднішньому результату – не до нього. Він робить все, що може. Питання до тієї людини, яка його туди призначила.

320x480 v1   320x480 v2   640x960 v1   640x960 v2   1136x640   1440x900

1536x1024   1600x1200   1680x1050   1920x1080   2048x2048 v1   2048x2048 v2
В часи Інтернету спілкування з іншими двіжами стало простіше нікуди. Тепер запросто можна коментувати перфоманси інших команд чи обговорювати стікери. З фанатами кожного з клубів у нас складалась своя історія стосунків. З одними ця історія тягнеться вже довгі десятиліття, з іншими все змінюється буквально за пару років. Тому редакція журналу вирішила підготувати табличку наших взаємовідносин з усіма двіжами Прем’єр-ліги. В наступному ж номері журналу поговоримо і про команди з інших ліг.

- Привіт, як тебе представити читачам?

Звати мене Ілля, я один із заряджаючих Миколаївського фан-сектору, і, в принципі, лідерів двіжу загалом. На сектор ходжу з 2004 року, тобто вже досить давно, не дивлячись на свій вік (24 роки).

- Ти відносиш себе до якоїсь банди?

Так, Б.Г.

- Ти кажеш, що в двіжі з 2004 року. Розкажи тоді, коли заснували двіж в Миколаєві? Коли виник клуб?

Наш клуб - один з найстаріших в Україні, заснований був у 1920 році. А саме фан-рух… Були моменти, коли люди катали, більш-менш щось схоже на фанатизм, але, на жаль, не знаю, в яких роках це було. А організовано все почалось в 1998 році. Один зі стариків, який досі в темі, пробив перший виїзд в Кіровоград. Тоді поїхало дві чи три людини. Після цього почали вручну шити банери. До цього були спроби, вивозились вболівальники, вони там і заряджали, і на трибуні стоячи були, але початком саме фанатизму ми вважаємо 1998 рік. У цьому році виповниться 15 років.

- Скільки зараз людей на секторі?

На даний момент це залежить від матчу. В основному, дійшли до того, що сотка стабільно збирається на секторі. А на більш-менш цікаві матчі, чи коли добре виходить по датах, тобто люди не працюють, то можемо зібрати і до двохсот.

- Судячи з фото, у вас на секторі практично немає малечі. Ви їх якось відсіюєте?

Та ні, у нас взагалі якось в місті такий стереотип склався, що до нас на сектор далеко не всі можуть потрапити. Багато хто думає, що у нас свій колектив стоїть на секторі, а нові люди не йдуть. Є, звісно, малі теж, але вони десь там в сторонці нагорі стоять. Зараз уже почали їх теж пускати. Спочатку, коли нас було чоловік 40-50 на секторі, ми відсіювали малих, намагались якість собі зробити, тому доводилось жертвувати кількістю. На даний момент вже стали пускати молодих, але люди беруть з нас приклад, тому більш-менш достойні приходять на сектор. Ну і малі також є.

- А обмеження доступу на сектор не заважає розвитку двіжу?

Дивлячись з якого боку на це дивитись. Ми хочемо, щоб все було якісно. Є двіжі, в яких по 200 чоловік стоїть на виїзному секторі, але так у них все понуро, нема емоцій, нема нічого. У нас нехай це буде 40, в якийсь момент буде і більше, але це буде з емоціями, тобто люди будуть знати, навіщо вони це роблять. Ми завжди намагались зробити так, щоб, якщо є у нас, припустимо, 50 чоловік, то 40 точно повинно бути на виїзді. Якщо у нас 100 чоловік, значить виїзна активність має бути 80, а на топові матчі і всі 100 мають виїхати. Прагнемо того, щоб люди були більш ідейні.

- Які контори зараз є на секторі Миколаєва?

На даний момент у нас дві ОФ контори. Корсари – це стара контора, яка з’явилась у 2000 році. Зараз у них відбулася реорганізація, з’явились нові кадри, друге дихання у хлопців. Б.Г. – мій колектив. Два роки тому ми організувались. Також зараз є пара ультрас-проектів, таких, в які підтягнулись хлопці, що довгий час були в двіжі, і тільки зараз почали проявляти ініціативу. Поки що у них назв нема, але є ще два колективщика, які зараз збирають людей, роблять агітаційні плакати по місту.



- Стандартне питання: друзі/вороги?

Дружні стосунки у нас давно вже зародились з Черкасами, з Дніпропетровськом, з вами більш-менш зараз взаємини налагодились на рівні двіжів. Раніше старики спілкувались, були більш особисті відносини. Вороги у нас - Одеса, Херсон (це старі вороги). Плюс в моменти становлення нажили собі таких незрозумілих ворогів, як Олександрія. Я особисто не можу їх вважати ворогом. Ворог – це той, з ким хоч колись якісь моменти відбуваються. Вінниця теж із цієї групи. В принципі, якщо поділити країну на два табори (друзі/вороги), то ми друзів собі не шукаємо. На півдні ми намагаємося зі всіма воювати чи залишатись у нейтральних відносинах, але теж з’ясовувати стосунки періодично, бо в Першій лізі мало хто до нас приїжджає, і взагалі, мало двіжів, з якими цікаво все це робити.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
- А Каховка, Нова Каховка, там взагалі є з ким розмовляти?

Нова Каховка… У них є там двіж, я слідкую трохи, наче зараз у них війна з Херсоном набирає обертів. Херсонцям, звісно, вигідно виставити їх зараз на перший план, як своїх ворогів, бо до нас Херсон явно не дотягує. А в Каховці, наскільки я знаю, і клуба вже навіть нема, лишилось пару людей, які чи то за Чорноморець, чи то за Херсон катають. Не зрозумієш навіть. А у Новій Каховці, в основному, хлопців цікавить суто околофутбол. За кількістю їх збирається чоловік 30-40. Але ми з ними не намагаємось робити альянси на фоні спільної війни з Херсоном, бо нам це не цікаво.

- Виходить така ситуація, що Херсон в одну калітку виносить Нову Каховку, ви в одну калітку виносите Херсон, а Одеса, по суті – вас. Чи тягнете ви зараз Одесу?

Я не можу сказати, що Одеса нас виносить в одну калітку. У нас і тем в останній час з Одесою не було особливо. А якщо і були, то дуже достойні забивони. Б.Г. билися із Сєгєдкою. Першого разу нам трохи не вистачило для перемоги, була дуже достойна рубка. Другий раз ми вже виграли. Зрозуміло, що якщо брати общаки, то у Одеси більшим буде і состав, і якість общака. Але, тим не менш, коли в Одеси був лівак до нас, ми їх погнали вдома, причому їхали тоді не останні люди. Зовсім нещодавно жиди приїхали на лівак і вальнули наших 12 малих кількістю в 60 чоловік, поки ми збирали нормальний состав вони ще були в місті, але зарубитись всі на всі відмовились. Ми поїхали їх доганяти, але на трасі вони не зупинились... Херсон Новій Каховці також нічого не може зробити. Ті приїжджають кількістю, яка перевищує навіть кількість місцевих херсонців, у них там було всього пару заруб, один «напівнакривон», який херсонці виграли, а другий забив Нова Каховка виграла у Херсона.



- Що ти знаєш про двіж СКА Одеса, і що це була за тема, коли вони приїхали в Херсон? Нову Каховку погнали…

Особисто моя думка, що вони їхали далеко не лівачити на Херсон, а більше на прохання самих херсонців, які хотіли перестрахуватись, бо думали, що у нас є якийсь союз із Новою Каховкою. Потім це все піднесли в такому руслі, щоб ніхто не подумав, що херсонці співпрацюють зі СКА Одеса. Але це моя думка. А от СКА Одеса, наскільки я чув, це колишні хлопці із SA. Нічого більше про них і не знаю навіть.

- Якщо я правильно розумію,то Southern Agressors були шавками, правильно? Їх погнали з сектору саме через це.

Так, наче там склалось саме так. Я особисто із SA ні з ким не знайомий. На той момент, коли зібралась моя банда, SA свої останні забиви провели і розвалились.

- У вас на стадіоні є фан-клуб. Що вони із себе представляють, як вони функціонують, скільки їх, які з ними стосунки?

Відносини з ними погані. Із самого початку в нас із ними були не дуже хороші стосунки. Коли вони з’явились, у нас був переламний момент у двіжі. Вийшло так, що частина пасивних людей відокремилась, щоб проявляти ініціативу не на нашому секторі, коли вона потрібна була нам, коли не вистачало ініціативних людей, а захотіли бути лідерами самі по собі. Вони відокремились, спочатку була навіть рівна кількість людей, але там суто по фанатизму було у них. До околофутболу та виїздів вони відношення не мали на той період. З кожним роком у них двіж помирає, вони спочатку позиціонували себе як ультрас, але ми їм потім пояснили, що таке є ультрас, і хлопці все зрозуміли. Вони кричать про якусь вірність клубу, в той же час у нас є команда Енергія, яка грає в Другій лізі, і коли команда з’явилась, то вони за гроші непогано шизіли і за Енергію. З ними відносини натягнуті, пробували спочатку зробити єдиний великий сектор, але найнормальніші люди і без того перебігли до нас на трибуну, бо зрозуміли, що там ловити нічого, там сектор 20 чоловік, з них 15 дівчат і 5 хлопців якихось.

- А клуб їм якось допомагає?

Не можу сказати, що клуб взагалі комусь допомагає. У нас є певні можливості, на кшталт того, щоб домовитися з яким-небудь виїздом, що нам клуб не те що оплатить, а й допоможе знайти транспорт, ми кинемо за бензин, а решту зберемо на общак. А фан-клуб до цього не відноситься, всі виходи на клуб робимо ми, і клуб тільки з нами і спілкується. Прийшло нове керівництво, фан-клуб всерйоз вони точно не сприймають.

- Чи буває взагалі якась допомога від клубу на фарбу, тканину?

Ні, такого ніколи не було. Самі збираємо. Навіть от був момент, коли ми робили на стадіоні графіті-фестиваль, то клуб там також допомоги не надав. Лише дали добро, і то воно було таким… Попередили нас, що президент на стадіоні, щоб не виглядало убого. Доходило до того, що підходив директор стадіону з питанням «ну що там, коли ви дофарбуєте?», ми сказали, що як зберемо гроші, тоді і дофарбуємо, на що він відповів «так збирайте вже». Ми його на місце поставили, пояснили, що якщо він хоче «вже», то хай дає гроші. В цьому плані у нас нема співпраці. Це не погано,просто таким чином ти бачиш, наскільки людям це потрібно.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
- Розкажи про клуб Енергія Миколаїв. Чи є там якийсь двіж?

Зараз у них його нема. Було два двіжи, перший у них з’явився якраз із фан-клубу, тобто клуб їм давав гроші, але на що – не зрозуміло, перфа ніякого не було. Щоб було зрозуміло, клуб там заряджений грошима, тобто їх фінансує обленерго, грошей вони не шкодують, і загалом їх не особливо бентежить, що вони вивозять робочих на виїзні матчі, чи банери штопають партіями. Був інцидент, коли малі з нашого сектору відняли банер у Енергії, після чого ми трохи кріпанули цей фан-клуб, пояснили,що вони повинні обирати : або цей клуб,або Миколаїв, бо на сектор ми їх не пустимо,навіть на їхній. Вони потім зникли, але з’явився ще якийсь двіж у них, але їх, грубо кажучи, вбило Торпедо. Зараз вони грають в Первомайську , тому домашньої підтримки у них точно нема. От коли гратимуть в Миколаєві, збудують новий стадіон,тоді, на мою думку, там щось з’явиться.

- У вас з ними ворожнеча?

Звісно. У нас в місті один клуб, який вартий підтримки. Тому якщо хтось з цим не згоден і підтримує інші команди, то ми готові сперечатися з цими людьми.



- Розкажи про відносини з Динамо Київ. Катали колись на ліваки, були спільні теми?

Спільних тем не було, але виїзні матчі... У нас так історично склалось, що коли з’явився двіж, і люди більш-менш почали виступати по ОФ, то вони дуже тісно подружились з хлопцями, які катали в той час за баскетбольний Будівельник. Це були в основному фанати Динамо Київ. З ними були дуже хороші стосунки, які дуже довго підтримувались. Я теж застав часи спілкування з цими людьми. Та і спільний ворог , Чорноморець, об’єднував усі ці роки. Щодо виїздів, то з цікавих – це Молдова (Тирасполь). Катали й інші за можливості. Теперішнє покоління познайомилось на турнірі «Іду на ви» в Миколаєві з Capitals, ТР. Приїжджали до вас на турніри з регбі. От і залишились відносини, спілкуємось, катаємо, коли є можливість.

- А інші види спорту є у вашому місті?

Був хокей один час. Там цікаво вийшло. У нас є багато хокейних команд, всі вони на одному низькому рівні, і одну команду, МХК Миколаїв, вирішили підтримувати, безпосередньо за місто шизіли, а не за якийсь там Gala Motors чи ще щось. Незручність полягала в тому,що у них немає власної ковзанки, тобто вони її беруть в оренду у Миколаєва, і всі ігри проходили о 9.00 ранку, тобто час взагалі незручний був. Відвідувало матчі людей 40, познайомились одразу з президентом та гравцем цієї команди (МХК Миколаїв). Ну і, звісно, приваблював виїзд в Херсон на хокей, тим більше, ми знали, що вони на шайбу ходять. Це був десь 2009 рік, ми з’їздили на Кубок, перетнулись із херсонцями на вході (відео є в Інтернеті), після цього всі водії дико перелякались і звалили з речами хлопців. А нас там прийняли мусора. Команда тоді виграла Кубок Чорного моря, після чого ми зідзвонились з клубом і пояснили ситуацію, і команда, повернувшись до Миколаєва, відправила свій клубний автобус за нами. Інколи на регбі підтримуємо, бо там наші хлопці з сектору грають, але активна підтримка була всього пару разів.

- Так МХК Миколаїв загнувся?

Так. В той період клуб ніким не фінансувався. Та і взагалі, хокей в Миколаєві не дуже розвинений, тому все до того йшло. Зараз наче відновився знову, але жодних зв’язків з тими гравцями,з якими ми спілкувались, не лишилось, не те вже тепер, немає якогось бажання кататись на хокейні теми, тим більше, там небагато виїздів. Або виїзд в Херсон, або в Кременчук.

- На збірній часто бувають люди з Миколаєва, але там здорові пузаті дядьки. Чи мають вони якесь відношення до двіжу?

Це люди з Херсону. Один з них, до речі, зараз президент херсонської команди, він раніше катав. Тобто їхній президент клубу – один з фанатів.

- Твоя думка щодо м’ясної істерії? Всі зараз намагаються лягти під м’ясо…

Я можу зрозуміти і Харків, і Одесу. У принципі, не вважаю, що Одеса прогнулась під м’ясо. Може, колись це і відбулось, але ні для кого не новина, що вони з ними дружать. Мені здається, що там більше курортні відносини, в плані, літом на море з’їздити. Але це моя думка. Щодо Харкова… Кожен бачить розвиток по-своєму, таким чином він і розвивається. Якщо їх це влаштовує, то чому б і ні? Для мене взагалі була б неприйнятною дружба чи заступництво «старшого брата», який за тебе впрягається. Я вважаю, що будь-які труднощі двіж має пережити сам. Скажімо, ту саму війну з Дніпропетровськом, яку Харків у той час взагалі не тягнув. Напевно, у них не знайшлось на той момент лідерів, які могли б підняти двіж. Сам ставлюсь до цього негативно, але це не моя справа засуджувати ці двіжі.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
- Скажи кілька слів про українську сцену. Чи є якийсь розвиток? Чи все потроху затухає?

Я можу сказати, що ці теми, звісно, затухають, бо немає довіри одних контор до інших. Знову ж на це впливає серія блоків, яка зараз робиться… Тобто намагаєшся з кимось перетнутись, а виявляється, що той під тими, цей під цими. Через це двіжі стають менш самостійними, і, по суті, що їм скаже їхній «старший товариш», те вони і роблять. Це, я вважаю, мінус. Але якість росте, і це плюс. Через те, що це збірні солянки міст, відбуваються серйозніші теми.

- Розкажи про двіжі Першої ліги. Чи є у вас конкуренти по ОФу?

Зараз немає. У минулому сезоні був Севастополь. Це не можна назвати ворожнечею, але у нас з ними дуже натягнуті стосунки ще з давніх часів. Пам’ятаю, ще коли малий був на секторі, то вони приїжджали, дружили з Херсоном. Аж до останнього часу у них дружба була, це зараз вже зміна поколінь, і в них там війна. Це не дружба, а більше співпраця із натягнутими відносинами. Усі матчі у нас закінчувались бійками, але мали місце відносини, за яких на чесному слові могли виставити склад, і ніхто нікого не обманював.

- А були з ними забивони?

Із Севастополем? Так, було три забивони, один з яких ми швидко програли,і це для нас тоді був хороший урок. Після цього двічі виграли. Зараз імпоную Тернополю, у них достатньо різкий стрибок відбувся, у хлопців хороший двіж. Шкода, що у нас обламався останній виїзд до них. По-перше, гру в останній момент перенесли на будній день для того, щоб по телеканалу «Футбол» показати, спробували виїхати в будній день, але там вже маршрутчика менти напрягли, що не треба йому їхати. Це був 2-й тур, на фоні подій у Врадіївці важко було виїхати з області. Тим більше, це все в тому ж напрямі, через Первомайськ. Влада в місті та області змінюється, і на нас це теж трохи відображується. А так, взагалі, з ними було б цікаво позмагатися. Подобаються мені також Чернівці в якомусь сенсі. Хлопці стараються, не в плані ОФ, а в плані підтримки. Кіровоград з їхнім поділом на два сектори, які стоять поруч, я не розумію. А так, загалом, не можу нікого виділити в Першій лізі, та і в Другій, в принципі.

- Коли і куди ви останній раз їздили на ліваки?

В основному ми лівачимо Херсон, бо відстань дозволяє. Ну і, звісно, перетини у лісі трохи цю справу вбили. До того ж, у нас після одного інциденту, коли ми шедвел робили на херсонський сектор (проникали туди), херсонці написали заяву на хлопця, досі йдуть суди, світить йому півтора роки поселень. Є ще кілька хлопців, яким зараз не з руки залітати, тому ми обмежуємось лісними темами. А так Херсон катали, і останній виїзд у нас був в Херсон. Товариська гра була, там не було нічого цікавого взагалі.



- Якою ти бачиш ситуацію в країні? Чи є шанс щось змінити через фанатів? Врадіївка була у вас зовсім під боком, почались протести, але все одно затихли.

Є, звісно, шанси, що люди почнуть вимагати те, що їм належить по праву, але, чесно кажучи, дивлячись на країну, в якій гроші даси, і все, їм вистачить, аби своя кормушка була повною, стає прикро. Чи їх залякають просто. Так що не знаю навіть, у цьому плані не можу сказати щось. Я не впевнений навіть за власний двіж, що, якби щось змінювалось в країні, скільки б людей пішло ламати барикади. Важко сказати, поки з цим не зіткнутись реально. Так, були протести, думаю, якась іскорка буде, понесеться все. Але звісно, сумнівно це все.

- Яка у вас ситуація з націоналістичними організаціями? Чи є шавки в місті?

Ні, шавок немає. Ну, там десь на стінах вони є, але я особисто не бачив ніколи. З націоналістичних організацій є Сокіл свободівський, але у нас з ними відносини не дуже склались. Ми підтримуємо націоналістичні теми, але в «Свободі» у нас ніхто не перебуває. Хоча ми з хлопцями спілкуємось, якщо там якісь дійсно цікаві заходи. От зараз буде, хочемо на кладовищі могили учасників Миколаївської «Просвіти» поприбирати, такі справи нам завжди імпонують. Зараз у них, наскільки я знаю, змінився обласний голова, тож, може, щось і буде путнє у сумісних справах. За попереднього голови нічого цікавого не було. Та і місто у нас, загалом, таке, в ньому не дуже дадуть щось змінювати. Все під владою мусорів, а мусори під партією регіонів. Навіть наглядачі за містом, і ті під мусорами. У нас з цим туго.

Долучайся до команди "Святослава" та твори журнал разом з нами! Стосовно допомоги пиши Вконтакті юзеру Dexter 73(лінк). До нових зустрічей!

З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі, доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC.