![]() | |
Зізнатись чесно, підготувати за два тижні черговий випуск журналу було дуже непросто, з початком навчального року з’явились додаткові клопоти. Тому п’ятий номер вийшов дещо "урізаним". В журналі ви знайдете звіти з останніх матчів (а таких було аж чотири - виїзд в Харків, та домашки з Генком, Карпатами і Метадоном). Традиційна рубрика "Всі на виїзд!" розповість про Полтаву, а в клубі молодого бійця ви знайдете інформацію про стосунки хохлів з усіма двіжами Прем’єр-ліги. Гості ж нашого номеру - лідер миколаївської ОФ-банди Бугський Гард, а також представники ГО "Друзі Динамо".
| |
![]()
Черговий виїзд до ворожого міста наша група у складі 25-ти осіб планувала ще за три тижні. Головною метою було заїхати рано вранці, але ніхто навіть не очікував, що дорога може затягнутись аж на 12 годин! Головне, що це зовсім не змінило бойового настрою всіх, хто їхав на виїзд, а навпаки, кожний зненавидів це місто ще більше! Вже зранку в день від’їзду думки були лише про те, щоб скоріше настав вечір і час вирушати, але проблеми починали з’являтись невідомо звідки. За 12 годин до відправлення 3 особи відмовились їхати, але, на щастя, заміну знайшли швидко, і ми знову були в повному складі. Продовжуючи дивувати, за годину до відправлення відмовилась їхати ще одна людина, підвівши всіх інших…
Зайнявши свої місця, ми попрямували до ворожого міста. Більшість майже одразу почала лягати спати та набиратися сил. Хтось розповідав новини з власного життя, хтось дивився фільм, який поставив нам водій. Як і передбачалось, вже на першому посту нас зустрічала міліція. Цілих 6 годин без води та їжі ми тримали оборону і приблизно о 12-й нарешті вирушили до міста. Хочеться подякувати водію, який до кінця намагався довести, що 24 молодих спортивних хлопців їдуть саме на екскурсію, а не вирішувати «власні справи», та окремо людині, яка, як виявилось згодом, має вищу юридичну освіту. Написавши декілька скарг, провівши 6 годин в замкнутому автобусі, ми рушили далі, але вже в супроводі патрульної машини. Спочатку нас завезли в якусь їдальню, а після короткого діалогу з представником міліції нас згодом відвезли до Пузатої Хати, де ми нарешті поїли, а водій поїхав відпочивати. Не встигли ми посідати снідати, як до нас уже підійшли сірі з запитанням, звідки ми і яка наша мета перебування. Зрозумівши, що за декілька хвилин нас можуть забрати до клітки, що знаходиться під стадіоном, було вирішено негайно виходити в місто, але вже біля вхідних дверей нас чекали близько 10 представників міліції. Швидко вийшовши з будівлі з трофеєм (прапором команди ган донів), ми почали намагатися відірватися від переслідування. Майже годину вони постійно йшли за нами, декілька разів намагались бігти, але це не давало бажаного результату. Не вдалося відірватись і за допомогою метро. Згодом, швидко забігши в тролейбус, ми, все ж таки, змогли звільнитись від такого щільного контролю. Вийшовши на наступній зупинці, опинилися невідомо де... Намагаючись знайти хоча б якісь вказівники, ми отримали дзвінок від наших друзів, які потрапили в складну ситуацію. Було вирішено будь-яким способом їхати до них та допомогти. Не знаючи, як дістатись до найближчої станції метро, ми зупинили водія форду, який взяв до себе «на борт» 17 чоловік. У цей момент ніхто не думав про комфорт. Була лише одна ціль: допомогти своїм. Далі були події, які показують справжню суть харківського рух, що вони представляють із себе без допомоги своїх покровителів, дружбу з якими вони так цінують. Потім, провівши декілька годин в ТЦ, ми попрямували пішки до стадіону. Уже біля кас зустріли своїх «нових знайомих», з якими не так давно «спілкувались». Почали активно йти в їхній бік, вони одразу ж відійшли до найближчих сірих: нічого цікавого... Перед входом на сектор був дуже ретельний огляд, декого прийняли за спробу пронести піро, але знову частину пронести вдалося. Про сам матч нічого не хочеться говорити, перша поразка динамівців з великим рахунком в історії чемпіонатів України… Позитивним моментом виїзду стали привітання Д-ка, для якого цей виїзд став сотим! На стадіоні нас тримали приблизно годину. Дорога додому запам’яталась новими знайомствами та цікавими розмовами до самого ранку. | |
| |
![]() Черговий порнофільм за участі гравців у біло-синіх футболках не викликав особливого ажіотажу. Після ганебних попередніх ігор гравці мали гризти землю, натомість, вони знову показали невпевнену гру. Схоже, нереальні суми на трансфери в міжсезоння просто лопнули, як ті повітряні кульки. Про яку шизу можна говорити, бачачи таку гру? Тим не менш, до фінального свистка ніхто не розходився. У другому таймі на секторі виникла невелика сутичка: четверо дуже піддатих типів забрели на сектор і спробували тихенько підрізати кенгур у одного з хлопців, за що цілком логічно отримали люлєй. Після гри лише троє гравців знайшли в собі сили підійти до сектору, інші ж швиденько спетляли. Про що вони говорили з першими рядами? А про що можна говорити в таких ситуаціях? Ми старались, нам соромно, не щастить... Одним словом, будемо сподіватись на краще, а там вже як вийде. Після гри ультрас Динамо випустили заяву, ось її текст:
Ми завжди з повагою ставимося до кольорів нашого клубу, до величної історії “Динамо”, ми цінуємо і культивуємо серед нашого руху справжні динамівські якості: мужність, цілеспрямованість, прагнення досягти найвищого результату в кожній справі, рішучу боротьбу із будь-якими труднощами на шляху до своєї мети. Адже якщо ти граєш у “Динамо” – ти мусиш не тільки викладатися на полі на 120%, а й постійно прогресувати. Якщо ти вболіваєш за “Динамо” – ти мусиш бути найкращим на трибуні та поза нею. Якщо ти працюєш у “Динамо” – ти мусиш віддавати всього себе клубу заради перемоги у кожній грі, у кожному турнірі. Це не юнацький максималізм, це – ідеологія, завдяки якій наш клуб здобув свої найбільші перемоги й отримав світове визнання.
Сьогоднішнє “Динамо” – це наш біль. Боляче спостерігати, як команда програє гру за грою, отримує нищівні поразки від команд, титули та здобутки яких усі разом менші за ті трофеї, які має наш клуб. Ми чудово розуміємо тих гравців нинішнього “Динамо”, які викладаються на полі, але вимушені гру за грою вибачатися перед власними вболівальниками. Однак відчайдушних зусиль кількох гравців, навіть найбільш талановитих та відданих нашій команді, недостатньо для перемог. Так само, як і недостатньо лише витрачати гроші на трансфери гравців, не цікавлячись результатами команди, заради яких ці трансфери здійснювалися. Недостатньо без кінця-краю розбиратися та шукати причини поразок, проводити бесіди із гравцями, не роблячи при цьому жодних висновків та дій, аби змінити ситуацію на краще. Недостатньо лише освистувати команду на стадіоні та викладати обурливі повідомлення на адресу клубу в мережі Інтернет. Ми нікому й ніколи не дозволяли і не дозволимо безкарно ганьбити та ображати наше “Динамо”. І це стосується усіх, у тому числі гравців, тренерів, менеджменту клубу та його власників. Ми вимагаємо від усього динамівського колективу рішучих змін, а не подальших вибачень та розмов про будівництво команди. Ми вимагаємо дій та рішень, а не звітів про витрачені на клуб кошти. Ми поки що все ж щиро сподіваємося на те, що нам не треба буде вдаватися до радикальних дій, аби припинити той сором, який спостерігає багатомільйонна родина уболівальників “Динамо” останнім часом. Але наше терпіння – не безмежне, і не варто його випробовувати. Бийтесь до останнього або знімайте форму “Динамо” та йдіть геть! | |
| |
![]() Після двох ганебних поразок настрій перед матчем був дуже і дуже кепським, але в гості до Динамо приїздили друзі зі Львова, тому футбольна складова відходила на другий план: потрібно було гарно зустріти зелених левів. Було вирішено провести спільний марш. Якщо зі створенням банеру "Динамо-Карпати" проблем не виникло, то з усіма іншими складовими спільної ходи не складалось. За день до матчу виявилось, що основний наш споукмен не зможе бути присутнім на марші. Після цього автобус з львів’янами прийняли на в’їзді в місто, тому львівський споук також не потрапив на точку збору, а з ним не потрапив і мегафон. Одним словом,марш проходив з присмаком хаосу. Почалось все з димової завіси... спеціально під марш було придбано зелені та сині дими, розставлено їх по різні боки від банеру, але вітер вніс свої корективи, змішавши обидва кольори докупи. Сама хода вийшла настільки масштабною, що колона розтягнулась на кілька сотень метрів. Окремо слід відзначити перелякані очі гравців Динамо, які проїжджали на автобусі повз усе це дійство...
Окремо слід сказати про екологічну акцію, яка відбулася перед входом на стадіон. Наші хлопці збирали відпрацьовані батарейки, аби відправити їх на належну переробку. Що ж стосується самого матчу, то згадується велика кількість перекличок з львів’янами. Команда тягнула до останнього, але вирвала таку потрібну перемогу. Ну хоч у Карпат виграли, зітхнули ми з полегшенням... | |
| |
![]() Матчі кубку України, та ще й у будні дні, не викликають ажіотажу серед глядачів, проте сектори Ультрас Динамо були як завжди забиті. Ситуація на дорогах міста також внесла свої корективи, колонки приїхали на 15-й хвилині матчу і заряди почали лунати набагато голосніше. На 25-й хвилині Олег Гусєв забиває гол з пенальті і сектор почав ще жвавіше гнати команду вперед. На порожньому стадіоні луна від паровоза змушує здригнутися, хоча було б крутіше, якби забитий стадіон так заряджав. Під кінець тайму стюарди попросили зняти банер з червоно-чорним фоном, на що їм розказали куди і як глибоко йти з їх правилами хуєва і фаре.
У другому таймі в діло пішли нон-стопи і Динамо нарешті поповнило кількість білих голів у цьому сезоні, хоч і знову напропускало. Як результат – рахунок на табло і вихід у 1/8 чашки України. | |
| |
![]() | |
![]()
Полтава – місто, що розташоване на обох берегах річки Ворскла – лівої притоки Дніпра. Уперше назва «Лтава» згадується в Іпатіївському літописі 1174 року, коли сіверський князь Ігор, переслідуючи половців, «переєхал Ворскль у Лтава». Але, за свідченням археологів, люди на території сучасної Полтави почали селитися ще понад 1500 років тому: засноване слов'янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі започаткувало розвиток давньоруського граду Х-ХІІІ ст. Нині офіційним часом заснування Полтави вважається 899 рік.
В XI-XII ст. територія нинішньої Полтавщини входила до складу Переяславського князівства. Наприкінці XIII ст. поселення було захоплено монголо-татарськими ордами хана Батия. Тоді Лтава зазнала великих руйнувань і зовсім занепала. Лише у 1430 році Полтава вперше згадується під сучасною назвою в складі Великого Князівства Литовського. Того ж року князь Вітовт передав Полтаву разом з Глинськом (тепер село Сумської області) у володіння вихідцю із Золотої Орди татарському мурзі Лексі, який прийняв православ`я, взяв собі ім`я Олександр і став родоначальником князів Глинських. ![]() Лекса збудував Полтавську фортецю: дерев`яні укріплення і земляні вали. У 1482 році Полтава була зруйнована кримським ханом Менглі Гіреєм. У володінні Глинських Полтава знаходилася до 1537 року, а потім перейшла до їх нащадків – Грибуновичів-Байбуз. 1596 року, з утворенням Речі Посполитої, Полтава потрапила під владу Польщі. У XVII ст. Полтава одержала Магдебурзьке право. 1608 року була поновлена Полтавська фортеця. У документі 1641 р. Полтава вперше була названа містом. За переписом 1647 року місто налічувало 812 дворів. У 1657-1658 роках Полтава стала центром повстання козаків і селян на чолі з першим полтавським полковником Мартином Пушкарем проти шляхетської верхівки на чолі з гетьманом Виговським, який прагнув повернути Україну під владу Польщі. ![]() Під час Північної війни (1709-1721 рр.) поблизу Полтави у червні 1709 р. відбулася вирішальна Полтавська битва. 1 квітня 1709 року почалася облога Полтави військами короля Карла XII, яка тривала 4 місяці, російський гарнізон (три полки) у складі 4182 солдатів на чолі з комендантом міста Олексієм Келіним та озброєне ополчення затримало рух шведської армії на Москву через Харків і Бєлгород. Цим було створено передумови перемоги російської армії над шведами під Полтавою. 27 червня 1709 року відбулася вирішальна битва, коли до міста підійшла шістдесятитисячна російська армія на чолі з Петром I. У складі обох армій були козацькі полки, у російській армії — на чолі з Семеном Палієм, у шведській — на чолі з Іваном Мазепою. Результатом бою стала повна поразка Карла XII, яка стала важливою історичною подією і мала величезне значення для шляхів історичного розвитку України. ![]() | |
![]() Жовтнева вулиця
Жовтнева вулиця – центральна вулиця міста – починається із Соборного майдану. Вона з'явилася у другій половині XVIII ст. В той час для багатьох губернських міст було розроблено генеральні плани забудови. І хоча оригінальний план не був повністю реалізований, було створено декілька нових вулиць, у тому числі і Жовтневу, яка з`єднала Соборний майдан з Круглою – центральною площею Полтави. Саме від Круглої Площі розходяться у різні сторони вулиці-промені. Вулиця Жовтнева поєднує майже всі значні площі міста: Леніна, Театральну, Круглу, Сінну, Зигіна. Якщо здійснити пішохідну екскурсію по вулиці Жовтневій, можна побачити багато визначних пам'яток міста: Білу Альтанку, Успенський собор, Спаську церкву, Краєзнавчий музей, Петровський та Сонячний парки, театр імені Гоголя, Пам'ятник Слави та ін. Частина вулиці проходить під землею крізь торгівельно-розважальний комплекс “Злато Місто”. ![]() Біла альтанка
В 1908-1909 рр. до 200-річчя Полтавської битви була збудована Біла альтанка. Цей своєрідний пам'ятник знаходиться на Івановій горі, під самою кручею – вісім колон, встановлених півколом, вгорі підтримують ажурний вінок, який нагадує велику підкову. В часи Північної війни тут знаходилася Сампсоніївська башта Полтавської фортеці. Будівництвом колонади було відзначено пам'ятне місце фортечних укріплень. Ротонда, зруйнована під час війни, зведена знову у 1954 р. З Білої альтанки відкривається чудова панорама міста, вид на Хрестовоздвиженський монастир, на Ворсклу, на Поділ. Звідси бере початок головна вулиця міста. ![]() Садиба Івана Котляревського
Садиба письменника Івана Котляревського знаходиться недалеко від Успенського собору. Її купив у 1751 році дід Котляревського – Іван, на той час диякон Успенського собору. У Полтаві письменник навчався в духовній семінарії, звідси пішов на військову службу, служив вихователем в будинку для дітей бідних дворян, був директором полтавського театру, попечителем богоугодних установ. Помер він у 1838 р. і похований у Полтаві. В 1969 році до 200-річчя з дня народження Котляревського за рішенням ЮНЕСКО було вирішено відродити садибу. Під час реконструкції було використано малюнок Т. Шевченка. Державний заповідник Садиба Котляревського був відкритий 5 вересня 1969 р. Хата, комора, повітка, криниця – все це відтворює будівлю XVIII століття. ![]() Краєзнавчий музей У 1903-1908 рр. було зведено будинок губернського земства, який став прикладом українського архітектурного стилю. Герби міст губернії прикрашають будівлю і надають їй урочистості. Дві високі башти з маленькими бійницями нагадують про фортецю ХІІ-ХІІІ ст. В оформленні будівлі брали участь учні Миргородської керамічної школи та народні умільці Опішні. Відомі художники Самокиш та Васильківський виконали орнаментальні розписи, фризи, панно. Краєзнавчий музей у цьому будинку засновано за ініціативою вченого-грунтознавця професора В. Докучаєва. В 1906 р. від К. Скержинської, жительки Швейцарії родом з Полтавської губернії, надійшов багатий подарунок: більше 20 тисяч експонатів та наукова бібліотека з 4 тисяч томів. Будівлю було реставровано в середині 60-х років ХХ століття. Сучасна експозиція музею складається з відділів археології, історії, етнографії, історії релігії та народного мистецтва. ![]() Пам`ятник Слави Пам'ятник Слави знаходиться на місці, де наступного дня після Полтавської битви Полтава зустрічала Петра І в супроводі генералітету та гренадерської роти гвардійського полку. Відкрили його 27 червня 1811 р. в центрі на Круглій площі. Пам'ятник Слави - це чавунна колона висотою 11 м і діаметром до двох метрів. На ній три вінка з лаврового, дубового та пальмового листя. Вони символізують сум за загиблими та велич перемоги. Колона встановлена на постаменті з полірованого лабрадориту. З гранітного уступчастого постаменту в усі боки виставлені назовні жерла 18 чавунних гармат. Вінчає колону позолочений бронзовий орел (розмах крил 3 м), який несе в клюві лавровий вінок. Він звернений в бік поля Полтавської битви. Загальна висота монументу близько 17 м. ![]() | |
![]() Назви клубу: «Колгоспник» - 1955-1964 рр., «Колос» - 1965-1967, 1973-1982 рр., «Сільбуд» - 1968 р., «Будівельник» - 1969-1972 рр., «Ворскла» - 1984-2003, з 2005 року, «Ворскла-Нафтогаз» - 2003-2005 рр. Заснування і перші роки. Виступи у класі «Б» У 1955 році в Полтаві створили команду «Колгоспник» - колектив мав представляти Полтавщину та спортивне товариство «Колос». Серед запрошених гравців місцевих футболістів було небагато, а найкращим серед полтавців був страж воріт Станіслав Басюк. Першим тренером команди призначили Костянтина Скрипченка - відомого у минулому воротаря «Динамо» (Київ) та «Стахановця» (Донецьк). Перші два роки (1955–1956) команда грала у першості України серед колективів фізкультури і вже у 1956 році здобуває Кубок УРСР, перемігши у фіналі «Машинобудівник». Такий успіх підштовхнув керівництво до того, щоб добитися включення «Колгоспника» до всесоюзних змагань у класі «Б». Наступного, 1957 року полтавці здобули право виступати у класі «Б», де провели 11 наступних сезонів. Перший сезон у класі «Б» «Колгоспник» завершив на 7 місці. Цього року у команді перші ігри провів нападник Євген Золотухін - найкращий бомбардир клубу у 1959, 1960 та 1961 рр. (всього — 38 лігових м'ячів). Але після закінчення першості головний тренер Йосип Лівшиц залишив команду, і за ним пішло чимало важливих гравців, тому наступного року команда опустилася на 14 місце у чемпіонаті. У 1962 році Золотухін покинув клуб, але до «Колгоспника» повернувся відомий воротар Станіслав Басюк — у 1957 році він починав кар'єру у Полтаві, згодом виступав за СКВО (Львів), ЦСКА (Москва) і луганські «Трудові резерви» (теперішня «Зоря»). ![]() У 1965 році команда змінила назву на «Колос» і виступала під таким іменем до 1968 року, коли команду було перейменовано на «Сільбуд». З 1969 року полтавський колектив отримав нову назву — «Будівельник». Саме цього року в колективі кілька матчів зіграв нападник Юрій Ананченко — дворазовий володар Кубка СРСР у складі «Шахтаря». У 1968-70 рр. команда була середнячком у змаганнях 2 групи класу «А» (відповідник першої ліги), а після реорганізації радянського футболу у 1971 р. - постійним учасником ігор в українській зоні радянської другої ліги. | |
![]()
Основний полтавський стадіон було споруджено в 1951 році на місці колишнього іподрому. Знаходиться він неподалік центральної площі міста в парку Незалежності. Попередні назви: "Урожай", "Колгоспник", "Колос". З 1990 року носить сучасну назву, а з 2008-ого ще й ім'я видатного спортивного діяча Полтавщини та генерал-лейтенанта Російської імператорської армії Олексія Бутовського. До виступу "Ворскли" в єврокубках стадіон причепурили, оновивши фасад адміністративної будівлі та замінивши частину сидінь на новіші й міцніші. Загалом арена вміщує 24,795 глядачів. Її конструкція дещо незвична для України, адже три з чотирьох трибун знаходяться на висоті чотирьох метрів над біговими доріжками. Від трибун до поля далеко, даху немає, тому й акустика поганенька.
![]() Гостьовий сектор має номер 12 і знаходиться якраз над одним із виходів зі стадіону, тому стережіться зливи середніх пальців від аборигенів. Банери розвішувати можна зручно і багато. Полтавці розташовуються на протилежному боці стадіону, тому розчути їхні заряди буває нелегко. Міліція часто створює проблеми як домашнім, так і гостьовим фанатам, влаштовуючи серйозний шмон при вході, пронести палки для прапорів і розтяжок досить проблематично. ![]() Багатьох цікавить питання, чи довго полтавські менти тримають фанатів на гостьовому секторі. Тут як пощастить, іноді можна і годину після матчу чекати, а можна і вийти із сектору через 10 хвилин після завершення гри. Зазвичай, виїздюків підвозять автобусами до залізничного вокзалу, але траплялись випадки, коли виїзний склад просто виходив в місто і пішки прямував на вокзал, розлякуючи всіх на своєму шляху. ![]() | |
![]()
Колхозом прозвали полтавський двіж неспроста: найперша назва команди - Колгоспник, через це за ворсклянами і закріпилось таке прізвисько. Вони і досі сперечаються, чи двіж зелено-білий, чи біло-зелений, але ці два кольори завжди були присутні в атрибутиці полтавчан. На даний момент двіж Ворскли є одним з найменш активних у Прем’єр-лізі, особливо це проявляється на виїздах: до своїх найбільших ворогів полтавчани вже дуже дано не вивозили бойовий склад. Гостьовий сектор в таких матчах зазвичай нараховує до 10 чоловік, з яких ледь не половина - дівчата.
![]() А ворогів у Ворскли дуже багато. Найбільш ненависні двіжі для полтавчан - запорізький Металург, Таврія та Зоря. В принципі, зелено-білі в Прем’єр-лізі ворогують з усіма, окрім Волині, Говерли (з цими двома нейтралітет), Шахтаря та Чорноморця (з цими двома дружба). Саме з донеччанами Полтава і намагається мутити спільні теми, такі, як, наприклад, приїзд на матч Металург Запоріжжя - Шахтар кількістю в 40 чоловік, хоча за два тижні до того на матчі МЗ - Ворскла гостей було всього п’ятеро. ![]() Активний фанатизм почався в Полтаві ще в середині 80-х. Вже в 87-му секторів було два. Причому більшість фанатів тоді симпатизувала київському Динамо, як найпопулярнішому клубу країни. Утім, після 88-го фанатизм пішов на спад, у 89-му на секторі збиралось лише близько 200 чоловік, а далі ще гірше... У 96-му на секторі з’явилась банда Volontaire і довгий час була досить активною. Випускала власний фан-зін, активно катала на виїзди. У ті часи полтавчани мали нормальні стосунки і з Динамо, і з Карпатами, і з Дніпром. Але в 2003-му банда розпалась. Розпалась, в першу чергу, через молоде покоління, яке принесло нові ідеї на сектор. ![]() На даний момент на полтавському секторі найбільш активними є банда COGE та люди, об’єднані навколо сайту WGlife: саме ці дві групи і відповідають за створення перформансів на домашках. Слід також відзначити, що на кінець минулого сезону активних секторів на стадіоні Ворскли було три - на одному розташовувались активні кузьмичі, на другому - так звані автофани. Ну і третій сектор - це власне полтавська двіжуха. Певний час у зелено-білих були проблеми із сірими та керівництвом клубу, тому вони не могли потрапити на свої сектори і змінювали дислокацію на стадіоні кожну гру. Утім, схоже, ситуація налагодилась, і з 22-го сектору останні кілька матчів несеться шиза... ![]() | |
![]()
Виїзд до Полтави – найближчий серед усіх для киян у прем'єр-лізі (342 км). Є всі можливості добратися туди такими бюджетними варіантами, як «собаки» чи автостоп, виїхавши вранці в день матчу. Волею календаря, починаючи із сезону 2004/2005, всі матчі у Полтаві Динамо грає в першому колі, у період із серпня по жовтень – наступний буде вже десятий такий (!), причому найчастіше трапляються виїзди у серпні. Всі ці фактори сприяють великій чисельності виїзного сектора хохлів, також багато молодих фанів пробивають саме до Полтави свій перший виїзд в житті. Крім того, двічі Полтава приймала матчі за Суперкубок України між Динамо та Шахтарем, а також матч динамівців із вже підзабутим ФК Харків. У цій статті ми розкажемо про декілька виїздів хохлів саме на матчі з Ворсклою, починаючи з 2007 року.
2007 рік, жовтень На цей виїзд фан-клуб "Динамо" не виділив традиційних автобусів, тому кожен мав діставатись до Полтави самостійно. Але це місто не так далеко від Києва, отже проблем із підтримкою команди не мало бути. Це був "виїзд, на який їдуть всі!" Вже о 4 годині ранку Беркут зустрічав на пероні близько 250 киян і намагався їх не пускати гуляти по місту. Решта ж їхала хто як: хто на "Столичному експресі", хто на собаках, приїхало кілька автобусів, ну і т. д., і т. п. Загалом, на трибуну потрапило чоловік 400-500. Непогано, як для рядового виїзного матчу та ще й без кузбасів. Тодішні виїздюки мають пам'ятати, що в ті часи автобуси від клубу були неодмінним атрибутом виїзду, і саме Полтава мала стати переламною точкою, щоб надалі не користуватись такими «подарунками» від клубу. Перед матчем на стіни стадіону було нанесено балоном докази своєї присутності в місті. На цей матч не готувалось особливого перфомансу, не той матч це був, та й тягти на своєму горбу щось важке і об'ємне було досить непросто. Були вивішені лише легкі банери з тканини, спеціально до матчу було зроблено банер про 100 голів Олександра Алієва... Слід відзначити, що простих туристів чи просто зальотних кадрів на секторі майже не було, звідси і досить хороша якість підтримки. На цей раз коротких і простих зарядів було значно більше, ніж зазвичай... Після матчу подякувати до трибуни підійшла майже вся команда. | |
![]()
Кілька останніх наших акцій поряд з підписом "Ультрас Динамо" стояв ще один підпис: "ГО Друзі Динамо". У багатьох логічно виникає питання, що ж це за організація, які у неї цілі і т.д. Тому редакція журналу "Святослав онлайн" вирішила поспілкуватися з предстаниками ГО, аби трошки прояснити ситуацію. Розмова вийшла досить довгою і цікавою, сподіваюсь ви зможете осилити таку кількість літер...
- Розкажіть звідки ви взялись, хто ви такі і як все починалось? Мене звати Ільф, поруч зі мною Петров. Так, ми дійсно представляємо громадське об’єднання «Друзі Динамо». Далі все розповість Петров ;) П.: Почалося все давно. Була така група однодумців, які бажали щось робити для клубу, але просто ходили підтримували клуб, тобто були простими вболівальниками, не ультрас, кузьмичі, скажімо так. Свого часу виникла ідея, що для того, щоб мати якийсь більший вплив, організувати громадське об’єднання, зареєструвати його, і тепер за допомогою нього робити якісь певні сплановані акції, дії, спрямовані на підтримку клубу. На наш погляд, за нинішньої ситуації байдужих людей, які вболівають за Динамо Київ, не лишилось. Усі шукають відповідь, що треба зробити для того, щоб клуб повернув собі славне ім’я, ту гру, яка колись була. Нам здається, що сам клуб правильного виходу не бачить. Черговий раз змінюється тренер, черговий раз нові легіонери, і ми бачимо, до чого це все призводить. Наша точка зору – ми повинні робити ставку на своїх вихованців, які будуть більш мотивовані, ніж іноземці другорядного ґатунку, яких може дозволити собі Динамо. Ми бачимо, що Динамо останнім часом перетворилося на тиху заводь для легіонерів, які приїжджають сюди просто за великими грошима, а не за тим, щоб щось доводити. У них нема мотивації віддавати себе за цей клуб. Відповідно, вихід – це команда, яка буде мати на меті вирощувати власних зірок і на вмотивованій молоді робити собі результат. Звичайно, для цього потрібен тренер, який вміє це робити. Бо те, що зараз робиться… У черговий раз у зимове міжсезоння купимо якесь підсилення, бо це вже не витягує. Це дорога в нікуди. Наша мета – змусити клуб задуматись над тим, що він робить, і встати на шлях роботи з власною молоддю, досягнення за її допомогою результату. І.: Ми зустрічались з одним із колишніх тренерів Динамо-2, і він нам чітко пояснив, що в клубі абсолютно неправильно побудовано мотивацію для молодих українських гравців. Вони отримують купу грошей, після цього їхній ріст зупиняється, застрягають на рівні Динамо-2. Одиниці потрапляють в першу команду. А легіонери, коли приїжджають сюди, розуміють, що далі їм звідси вже їхати нема куди, вони тут на п’ять років, отримують чудову зарплатню, і все, вони дерев’яніють. Це те, що ми бачимо протягом останніх десяти років, коли до нас приїжджають легіонери, вони перетворюються на дерево. Ми вважаємо, що єдиний вихід з цього становища – це свої кадри. Динамо Київ досягало якихось серйозних результатів останнім часом виключно на основі своїх гравців. 90-ті, 80-ті, 70-ті роки – це були свої хлопці. На даний момент цей напрямок у клубі повністю знищено. Не купуються перспективні молоді українські гравці. Взагалі, для Динамо-2 нема бюджету. Дитячий тренер в клубі київського Динамо (не всі звичайно) отримує зарплатню в розмірі 1300 грн. По-перше, це просто плювок тому самому тренеру, по-друге, це породжує корупцію. Тренер, коли до нього потрапляє хоч трохи талановитий гравець, розуміє, що йому потрібно годувати родину. Він подзвонить в Харків чи Донецьк і віддасть туди контакти батьків. Тому у нас заміни Аруні просто не видно. - Ви почали рекламувати дитячу школу. Чому ви впевнені в тому, що діти не прийдуть в цю школу, і їм не скажуть платити бабло? І.: Ми контролюємо цей момент. У випадку, якщо до нас надходитимуть такі сигнали, ми виноситимемо це нагору, говоритимемо про це. ![]() П.: Реклама дитячої школи – це крок, який необхідно зробити. Лише своїми силами побудувати структуру, яка повинна працювати всередині клубу, ми не зможемо. Не знаходячись всередині клубу якось впливати на його організаційну структуру, на корупцію, яка там є, ми не можемо. Ми вважаємо, що треба якось це питання підіймати, і якщо ми ставимо за мету виростити нових Шовковських, Шевченків і т.д., треба хоча б почати з того, щоб ці діти, потенційні Шевченки, Шовковські, знали, що відбувається набір у динамівську школу. Зараз вони б і цього не знали, якби не ця рекламна кампанія. Звичайно, те, з чим вони можуть зіткнутись при вступі і навчанні в школі – це вже інша справа. На це ми впливу не маємо. Ми робимо хоча б те, на що ми маємо хоч якийсь вплив. І.: Хочемо зазначити, що людина, яка зараз керує школою, пан Іщенко, викликає особисто у мене довіру. Це людина, яка прийшла нещодавно в клуб, і результати його роботи видно. Те, що кажуть, мовляв, школа для блатних, беруть хабарі – це все було. Але підтвердження тому, що це триває, на даний момент нема. - У вас є якась статистика, чи дала ця рекламна кампанія результати? Скільки людей набрали минулого року, скільки зараз? І.: Точної статистики нема, однак ми зустрічались минулого тижня з одним з дитячих тренерів, і дізнались, що прийшло дуже багато дітей. Ми не знаємо, чи тому сприяла наша праця, але те, що дітей прийшло на перегляд більше ніж минулого року – це однозначно.- | |
![]() | |
![]()
В часи Інтернету спілкування з іншими двіжами стало простіше нікуди. Тепер запросто можна коментувати перфоманси інших команд чи обговорювати стікери. З фанатами кожного з клубів у нас складалась своя історія стосунків. З одними ця історія тягнеться вже довгі десятиліття, з іншими все змінюється буквально за пару років. Тому редакція журналу вирішила підготувати табличку наших взаємовідносин з усіма двіжами Прем’єр-ліги. В наступному ж номері журналу поговоримо і про команди з інших ліг.
![]() | |
![]()
- Привіт, як тебе представити читачам?
Звати мене Ілля, я один із заряджаючих Миколаївського фан-сектору, і, в принципі, лідерів двіжу загалом. На сектор ходжу з 2004 року, тобто вже досить давно, не дивлячись на свій вік (24 роки). - Ти відносиш себе до якоїсь банди? Так, Б.Г. - Ти кажеш, що в двіжі з 2004 року. Розкажи тоді, коли заснували двіж в Миколаєві? Коли виник клуб? Наш клуб - один з найстаріших в Україні, заснований був у 1920 році. А саме фан-рух… Були моменти, коли люди катали, більш-менш щось схоже на фанатизм, але, на жаль, не знаю, в яких роках це було. А організовано все почалось в 1998 році. Один зі стариків, який досі в темі, пробив перший виїзд в Кіровоград. Тоді поїхало дві чи три людини. Після цього почали вручну шити банери. До цього були спроби, вивозились вболівальники, вони там і заряджали, і на трибуні стоячи були, але початком саме фанатизму ми вважаємо 1998 рік. У цьому році виповниться 15 років. - Скільки зараз людей на секторі? На даний момент це залежить від матчу. В основному, дійшли до того, що сотка стабільно збирається на секторі. А на більш-менш цікаві матчі, чи коли добре виходить по датах, тобто люди не працюють, то можемо зібрати і до двохсот. - Судячи з фото, у вас на секторі практично немає малечі. Ви їх якось відсіюєте? Та ні, у нас взагалі якось в місті такий стереотип склався, що до нас на сектор далеко не всі можуть потрапити. Багато хто думає, що у нас свій колектив стоїть на секторі, а нові люди не йдуть. Є, звісно, малі теж, але вони десь там в сторонці нагорі стоять. Зараз уже почали їх теж пускати. Спочатку, коли нас було чоловік 40-50 на секторі, ми відсіювали малих, намагались якість собі зробити, тому доводилось жертвувати кількістю. На даний момент вже стали пускати молодих, але люди беруть з нас приклад, тому більш-менш достойні приходять на сектор. Ну і малі також є. - А обмеження доступу на сектор не заважає розвитку двіжу? Дивлячись з якого боку на це дивитись. Ми хочемо, щоб все було якісно. Є двіжі, в яких по 200 чоловік стоїть на виїзному секторі, але так у них все понуро, нема емоцій, нема нічого. У нас нехай це буде 40, в якийсь момент буде і більше, але це буде з емоціями, тобто люди будуть знати, навіщо вони це роблять. Ми завжди намагались зробити так, щоб, якщо є у нас, припустимо, 50 чоловік, то 40 точно повинно бути на виїзді. Якщо у нас 100 чоловік, значить виїзна активність має бути 80, а на топові матчі і всі 100 мають виїхати. Прагнемо того, щоб люди були більш ідейні. - Які контори зараз є на секторі Миколаєва? На даний момент у нас дві ОФ контори. Корсари – це стара контора, яка з’явилась у 2000 році. Зараз у них відбулася реорганізація, з’явились нові кадри, друге дихання у хлопців. Б.Г. – мій колектив. Два роки тому ми організувались. Також зараз є пара ультрас-проектів, таких, в які підтягнулись хлопці, що довгий час були в двіжі, і тільки зараз почали проявляти ініціативу. Поки що у них назв нема, але є ще два колективщика, які зараз збирають людей, роблять агітаційні плакати по місту. ![]() - Стандартне питання: друзі/вороги? Дружні стосунки у нас давно вже зародились з Черкасами, з Дніпропетровськом, з вами більш-менш зараз взаємини налагодились на рівні двіжів. Раніше старики спілкувались, були більш особисті відносини. Вороги у нас - Одеса, Херсон (це старі вороги). Плюс в моменти становлення нажили собі таких незрозумілих ворогів, як Олександрія. Я особисто не можу їх вважати ворогом. Ворог – це той, з ким хоч колись якісь моменти відбуваються. Вінниця теж із цієї групи. В принципі, якщо поділити країну на два табори (друзі/вороги), то ми друзів собі не шукаємо. На півдні ми намагаємося зі всіма воювати чи залишатись у нейтральних відносинах, але теж з’ясовувати стосунки періодично, бо в Першій лізі мало хто до нас приїжджає, і взагалі, мало двіжів, з якими цікаво все це робити. | |
![]() | |
Долучайся до команди "Святослава" та твори журнал разом з нами! Стосовно допомоги пиши Вконтакті юзеру Dexter 73(лінк). До нових зустрічей!
З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі, доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC. | |