![]() | ||||||||||||
Футбольний сезон набирає обертів, а тому у нас буде ще більше цікавого матеріалу. В цьому номері ми згадаємо виїзд до Донецька, а також домашні ігри з Чорноморцем та Таврією. І звичайно ж, розгорнутий матеріал про наступний виїзд - Запоріжжя. Крім того читайте в номері одразу два великі інтерв’ю: перше - з організаторами графіті-конкурсу "Битва за місто", друге - з представником севастопольського ОФ. Багатьом сподобалась рубрика "Інші Динамо", тому ми будем пробувати робити її регулярною, і сьогодні поговоримо про команду з міста Панчево. І це ще далеко не все...
| ||||||||||||
![]()
Ідея вирушити в Донецьк автостопом виникла достатньо спонтанно. П'ятниця, 2 серпня – останній робочий день перед двотижневою відпусткою. Настрій – лайно, спричинений відсутністю будь-яких планів щодо проведення цієї, як здається, "золотої", в плані дати, відпустки. В неділю мене очікує черговий виїзд в Мордор (до речі, ювілейний, 10-й для мене). Відправлення фан-потягу на Донецьк заплановано на 0:30 неділі. Пропозиція пограти суботнім ранком у футбол не мала підтримки серед знайомих колег по фанатському сектору. Неминуча перспектива проведення цілого дня в стилі "НіхєраНєДєланія" ще більше мене пригнічувала. Під час довготривалої нічної переписки (в стилі - одне повідомлення на чотири години) зі знайомою, також "хворою футболом", дівчиною Т-ю, під ранок дізнаюсь, що вона з друзями, вибравши переміщення методом "автостопу", вже знаходиться під Дніпропетровськом. Там вони планують провести весь день і ввечері вирушити "собаками" на Донецьк.
![]() І тут в моєму мозку промайнула ідея, а чому б і собі не спробувати досі невідомий мені метод пересування Україною. На годиннику 9-та година ранку. Пізній, звичайно, час для старту мандрівки таким чином, але до Дніпра, як мінімум, дотягнемо. А там – по ситуації… Віддзвонюю Б-су: Я: "Привіт! Ти на роботі?" Б-с: "Здарова! Нє." Я: "Спиш?" Б-с: "Да." Я: "Погнали в Донецьк автостопом!" Б-с: "Та нє." Я: "Та не гані. Що робити цілий день? Погнали!" Б-с: "Бля, ти гониш. Ну окей… Коли виїжджаємо?" Я: "Давай через півтори години - в 10:30 на "Героїв Києва"." Б-с: "Ок!" Далі – швидкий перекус, чистка зубів, пробиття приблизного маршруту, скидання на телефон скрінів з мапою, збір необхідних речей – і я вилітаю з квартири. На місце збору прибігаю з 10-хвилинним запізненням, і ми вирушаємо в напрямку стартової точки нашого турне – метро Бориспільська. Трамвай, метро – і ось в 12:00 ми на стартовій позиції. Б-с майже одразу ж знаходить картонку з рекламою послуг різноробочих, вантажників тощо, на звороті якої через кілька хвилин вже значиться лаконічний напис – "НА ФУТБОЛ". Символічне фотографування з табличкою і витягнутою вбік рукою на мобільний телефон. Перше авто, як і очікувалось, довелось стопити доволі таки довго – півтори години. В цей час зупинялись кілька машин – до Черкас, Кременчука, Лубен, але коли дізнавались, що ми не готові їм платити гроші за проїзд, їхали далі. Але ми не журились – знали, що початок завжди дається тяжко, і тішили себе думкою, що далі має бути легше. І все-таки нам щастить – зупиняється бусік NISSAN, який везе нас приблизно 40 км до селища Бзів. Подякувавши за проїзд і попрощавшись, виписуємось на зупинці і займаємо позицію. Ледве розгорнувши нашу картонку з ціллю поїздки, як зупиняється фура VOLVO. Радості не було меж. Водій прямував до Харкова, тому для нас це був доволі таки успішний варіант продовження турне. Б-с сів на пасажирське місце, я ж влаштувався на спальному диванчику. Водій розповів, що запримітив нас ще на Бориспільській, але не було можливості зупинитись. Дізнавшись кінцевий пункт нашої поїздки (який значився – їдемо в Донецьк на футбол, але поки прямуємо до Дніпра), водій, покрутивши пальцем біля скроні, порекомендував нам виписатись в Решетилівці і далі прямувати трасою Р52, бо саме по ній проходить основний трафік вантажних перевезень між Києвом та Дніпропетровськом/Донецьком. І проблем з подальшим нашим рухом виникнути не повинно. | ||||||||||||
![]() Гра із чморцем розпочалась задовго до стартового свистка. Деякі хлопці зустрічали гостей із хлібом та сіллю на трасі, а хтось біля НСК Олімпійській на пекучому сонці роздавав агітки пересічним вболівальникам, щоб вони долучались до нашої акції "Приходь у білому". Ця акція не є разовою, вона розрахована на перспективу і, безумовно, продовжиться, адже більш цікаві ігри ще попереду.
Зайшовши на самі трибуни, можна було побачити, як над фанатським сектором з верхнього ярусу звисав текстовик, закликаючи людей "Приходь на стадіон у білому!". У нас же, на секторах 41-43, все відбувалося за стандартною схемою - розвішування, підготовка прапорів, налаштування звукової системи, і біле море фанатів, які вже чекали початку гри. Із приємних несподіванок цього дня було те, що одна з найстарших ДК фірм – ТР - нарешті презентувала своє творіння. Круте лого хлопців тепер красується серед нашої банерної лінії. Це дуже хороший приклад того, як мають діяти всі новоявлені ультра-ОФ групи, які ростуть, як гриби після дощу. Перш за все, слід своїми справами заробляти ім'я та повагу серед соратників, а вже потім херячити фірмові наліпки, банери і т.д., але, на жаль, у нас поки чомусь все навпаки. На трибуні був помічений новий дворучник, але ось яка фігня прослідковується: люди-то їх роблять, але приносять на сектор нерегулярно, і тому, маючи велику кількість цього стафу, ми якось неефективно його використовуємо. Тому велике прохання до власників розтяжок - приносьте їх на КОЖНУ гру. Стосовно матчу, то стартовий склад, як і футбол, продемонстрований нашою командою, не піддається осмисленню, а кінцевий рахунок - то взагалі тема окремої статті, тому щось про шизу, яка була цього дня, також не дуже хочеться писати. До зустрічі на трибуні. | ||||||||||||
| ||||||||||||
![]() Черговий домашній матч у складний для команди час видався по-своєму цікавим і не зовсім звичайним. Низка не надто вражаючих попередніх поєдинків призвела до появи на центральних секторах банеру з написом «Ігоре Михайловичу, оголосіть цілі на сезон!».
Стосовно дотримання білого дресс-коду, то, попри сподівання, заклик був почутий менше, ніж очікувалось. Приємно, що з напівпорожніх секторів таки вирізнялося серед інших кольорів світле вбрання, але прохання прийти в білому все ж було проігнороване як частиною рядових вболівальників, так і деякими представниками фанатського сектору. Чорні, сірі, зелені, червоні і навіть рожеві кольори траплялись частіше, ніж це можна було назвати прикрою, але випадковістю.
На трибунах нарахували 21 тисячу та ще й 322 присутніх осіб. Кузьма обрала, на диво, не типову для себе поведінку - на стадіоні панувала, підкреслю, адекватна віра в перемогу. Все менше хаотичних та поодиноких викриків, і все більше злагодженості в пориваннях зробити звук. Перший тайм, в цілому, нічим особливим не відзначився, як в плані шизи (окрім незвичних експериментів з барабаном), так і в плані рахунку на табло. Команда йшла в роздягальню під сердите і наболіле «Нам потрібна перемога!..». Другий тайм - з відкриттям рахунку Романом Безусом підтримка покращується, що вже традиційно, тому нагадування споука щодо гучності заряджання лунали помітно рідше. Не можна не згадати про довгоочікувану перкличку «Слава Україні – Героям слава» з гостьовим сектором, яка майже одразу переросла у непогану перекличку з усім стадіоном. Дуже приємно помічати зусилля людей в дії - будь то дисципліна, організованість в кольорах чи ввіддача із сусідніх трибун. По завершенню переклички, наче почувши «от би зараз гол», Андрієм Ярмоленком був забитий другий м’яч, після якого шиза виконувалась з неабияким задоволенням як зі сторони споука, так і зі сторони трибуни; а чим ближчим ставав час фінального свистка, тим більше драйву та емоцій супроводжували гру. Рахунок 2:0 подарував вболівальникам напрочуд гарний настрій та надії на майбутнє. Тож, варто подумати над тим, що підтримка команди в умовах кепського турнірного становища може приносити більше користі та задоволення, ніж саппорт за інших обставин. Попереду ЛЄ та виїзд в Запоріжжя, і команді потрібна присутність кожного вірного Великому Клубу фаната. | ||||||||||||
| ||||||||||||
![]() | ||||||||||||
![]()
Місто Запоріжжя, адміністративний центр Запорізької області, розташоване на річці Дніпро. Населення 790 тис. чоловік. Колишня назва — Олександрівськ (до 1921 р.), датою заснування міста вважається 14 жовтня 1770 р. За промисловим потенціалом місто займає 3 місце в Україні.
Вдале географічне положення і сприятливий клімат Запоріжжя привертали сюди людей ще з незапам'ятних часів. Протягом багатьох століть через цю територію проходили різні народи, тут схрещувалися різні культури. У Придніпровських степах існує безліч археологічних пам'яток, які залишили після себе кимерійці, скіфи і сармати, готи і гуни, авари, хазари, половці, печеніги, слов'яни. Після татаро-монгольської навали 1237—1240 рр. територія Запорізького краю два століття входила до складу Золотої Орди. На великому водному шляху «із варяг у греки» до берегів острова Хортиця, який зараз є складовою частиною Запоріжжя, причалювали слов'янські човни, судна візантійських та скандинавських купців. Острів неодноразово ставав місцем зіткнень слов'ян зі степовими племенами. Історики вважають, що саме тут в 972 році в нерівному бою із зрадниками кочівниками загинув київський князь Святослав. Землі за Дніпровськими порогами довгий час належали волелюбному козацтву — селянам, що тікали від феодального гніту і в XVI столітті заснували тут Запорізьку Січ, вільну козацьку республику. Січові ворота, Совутинна скала, урочище Сагайдачного є свідками воєнної слави запорізців. Героїчне минуле Хортиці тісно пов'язане з іменами Богдана Хмельницького, кошового отамана Івана Сірка, легендарного народного героя Байди. ![]() Землі так званого Дикого Поля в кінці XVIII століття увійшли до складу Російської імперії. Запорізька Січ була ліквідована згідно царського указу 1775 року, а за п’ять років до того (в 1770-му) в районі Хортиці виникло поселення, назване форштадтом Олександрівським — на честь командувача 1-ї російської армії Олександра Голіцина. Тут була закладена Олександрівська фортеця — форпост в російсько-турецькій війні, яка переросла до 1806 року в місто Олександрівськ — повітове місто Єкатеринославської губернії. Деякі вчені все ж пропонують вважати датою народження міста 1552 р. — дату спорудження фортеці Байдою-Вишневецьким на острові Хортиця. Вільні козаки стали селитися навколо Олександрівської фортеці. Військове поселення поступово розросталося. Місцеві жителі займалися землеробством, скотарством, рибальством. Розвивалися ремесла і торгівля. У першій половині XIX століття йшло швидке заселення території області, сюди приїздили німецькі колоністи, євреї, болгари, сектанти-духобори та розкольники з Росії. Основою економіки тривалий час було сільське господарство. Розвиток промисловості в краї розпочався з початку XIX ст. зі створення мануфактури з переробки сільськогосподарської сировини. Виникло сільськогосподарське машинобудування як в самому Олександрівську, так і в німецьких колоніях, прилеглих до нього, які згодом увійшли в межі міста. У 1863 р. німецький капіталіст Я.П. Копп відкрив тут майстерні з виробництва соломорізок та залізних деталей до вітряних млинів. Незабаром їх перетворили в завод сільськогосподарських машин, що випускали жниварки, молотилкі, буккери, плуги та інші знаряддя. У 70-х роках в Олександрівську та його передмістях діяли п'ять заводів сільгоспмашинобудування. ![]() 23 березня 1921 року Олександрівська губернія стала називатися Запорізькою. Згодом перейменували і губернське місто Олександрівськ на Запоріжжя. Протягом довоєнних п'ятирічок місто стало великим індустріальним центром, чому сприяло відкриття у 1932 році ДніпроГЕСу — найпершої із дніпровських гідроелектростанцій. Разом з тим були збудовані такі підприємства, як завод листових сталей («Запоріжсталь»), коксохімічний, алюмінієвий, завод феросплавів, завод інструментальних сталей (тепер «Дніпроспецсталь»). В роки другої світової війни місто протягом двох років — з 4 жовтня 1941 р. по 14 жовтня 1943 р. знаходилось під владою німців. Входженню німецьких військ у місто передував підрив ДніпроГЕСу 18 серпня 1941 року, здійснений військами НКВС без оповіщення населення і військ, що переправлялися через річку. Руйнівна хвиля води, що ринула через пробоїну в греблі, призвела до багатотисячних жертв як з боку цивільного населення, так і червоноармійців, що переправлялися через Дніпро. За даними дослідників кількість жертв перевищувала 100 тисяч чоловік. ![]() Повоєнні роки відзначені подальшим ростом міста. У 1950—60-ті роки були закладені нові житлові масиви. В кінці 1980-х років населення міста досягло свого максимуму — близько 900 тис. чоловік, після чого почало зменшуватись. | ||||||||||||
![]() Острови: Хортиця і Мала Хортиця
Хортиця - найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя нижче ДніпроГЕС, унікальний природний та історичний комплекс. Витягнутий з північного заходу на південний схід, має довжину 12,5 км і ширину в середньому 2,5 км. У 2007 році був названий одним із «Семи чудес України». Хортиця в період Київської Русі ![]() Острів пам'ятає київських князів Аскольда і Діра, Олега, Ігора та княгиню Ольгу. Існує думка, згідно з якою саме на Хортиці загинув у бою з печенігами князь Святослав, який повертався зі своєю дружиною з болгарського походу. Це трапилося навесні 972 року, біля Чорної скелі. При будівництві ДніпроГЕС на цій території знайдені давньоруські мечі X століття, що є вагомим фактом на підтвердження цієї версії. У 1103 році на острові зупинявся князь Святополк Ізяславович зі своїм військом. Запис про це є в Іпатіївському літописі. 1223 року Хортиця була місцем збору руських князів перед трагічною битвою з монголо-татарами на р. Калці. Місце для збору було обрано не випадково. В той час у приплавленій частині острова (на березі Осокорового острова) був військовий форпост «русичів-бродників», які контролювали рух через Протолчий брід. Археологічні дослідження дають підставу вважати, що цей форпост виник мало не в V-VII столітті нашої ери. Поселення «бродників» зникло під час приєднання земель до Великого князівства Литовського. Пізніше це місце контролювалося козаками Запорізької Січі. Із запорізьким козацтвом пов'язані найяскравіші події історії Хортиці. Перші козацькі укріплення були побудовані Дмитром Вишневецьким на сусідньому невеликому острові Мала Хортиця в XVI столітті. В даний період часу на острові діє музей під відкритим небом "Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ». Будівельні роботи зі зведення цього комплексу почалися в листопаді 2004 року (закладка відбулася 14 жовтня 2004 р.). Генеральним спонсором його будівництва в 2005 році виступив комбінат «Запоріжсталь». Вартість комплексу склала близько 13 мільйонів гривень, при цьому держава не приймала участі у фінансуванні будівництва «Січі». 30 грудня 2010 року в експлуатацію була введена перша черга комплексу. На території комплексу проводяться театралізовані вистави і навіть всеукраїнські фестивалі, жителів Запоріжжя та гостей міста запрошують на екскурсії. У недалекому майбутньому в комплексі функціонуватимуть експозиційні об'єкти «Будинок кошового отамана», «Військова канцелярія», «Курінь» та «Храм Покрови Пресвятої Богородиці», де будуть відтворені інтер'єр, предмети, які були характерні для часів козацтва. Хортиця знаходиться на третьому місці в Україні за відвідуваністю туристів. У 2010 році туристичні об'єкти заповідника відвідали понад 250 тисяч осіб. Запорізький дуб
З часу заснування міста на міських землях та острові Хортиця «суцільною стіною» росли дубові гаї, які з ростом міста поступово зникали. За свідченням Д. І. Яворницького, на острові Хортиця ріс гігантський багатовіковий дуб. "Він був гіллястий і колосальної товщини, стояв у сто п’ятдесяти сажнях від Хортицької колонії на південь, біля самої дороги, спрямованої через острів у довжину. За переказами, дуб був збірним пунктом для запоріжців, де у них бувала рада, під дубом козаки молилися перед виходом на ворога. У 1775 році «після Троїцького свята» запорожці в останній раз віддали честь «святому дубові" - розпили кілька бочок горілки, відтанцювали козачка і розпрощалися. До 1888 року дуб засох, від нього залишився лише пень з 6-метровим обхватом. Ймовірно, під цим дубом запорожці писали свій знаменитий лист турецькому султанові. Мальовнича атмосфера цієї події показана на знаменитій картині Іллі Рєпіна «Запорожці». ![]() | ||||||||||||
![]() Назви клубу: «Сталь» – 1935-1949 рр.; з 1950 року – «Металург». Початок біографії Історія команди почалася в середині 1930-х років, коли «Запоріжсталь» виділилася із структури «Дніпрокомбіната» в самостійне підприємство. У деяких цехах були створені футбольні команди, які почали розігрувати між собою першість заводу. Найкращі гравці увійшли до складу збірної команди «Сталь», яка представляла завод в різних змаганнях. Офіційним днем заснування команди вважається 2 травня 1935 року. В цей день на стадіоні імені Антипова зустрілися команди будівників Запоріжсталі та паровозоремонтного заводу, гра завершилась з рахунком 1:2. У 1935 році запорізька окружна рада фізкультури надала «Сталі» статус основної команди міста. Футболісти «Сталі» часто грали в товариських матчах з командами, що брали участь в чемпіонатах СРСР. Так, в 1938 році нічийний результат був зафіксований в зустрічі з московським «Спартаком». А ще один представник Москви — «Харчовик» програв «Сталі» з рахунком 1:2. Восени цього ж року футболісти «Сталі» провели 12 матчів в містах Донбасу, 10 з них вони виграли, один звели внічию і лише один програли. Поступальний розвиток клубу перервала Друга світова війна. Після війни, у 1946 році разом із Запоріжсталлю відродилася і команда «Сталь». Але перші успіхи почали приходити до неї тільки через три роки. Саме у 1949 році, після невдалого виступу «Локомотива» в першості СРСР постало питання про необхідність відродження запорізького футболу. Починаючи з 1950 року, «Металург» грає в першості республіки і три роки поспіль виходить у фінальну частину, де веде боротьбу з іншими переможцями зон за путівку в клас «Б». Це їм вдається за підсумками сезону 1952 року, коли команда завойовує звання чемпіона України. Окрім золотих медалей, «Металург» отримує статус команди майстрів і право брати участь в чемпіонаті СРСР. Успішно грали запорожці і в Кубку України, двічі (в 1951 і 1952 рр.) виграючи головний приз. Окрім цього, в 1951 році запорожці виграють ще три кубки — міста, області та ЦС ДСО «Металург». У 1950 році «Металург» дебютує і в Кубку СРСР. В 1/64 фіналу він з розгромним рахунком перемагає «Локомотив» з Петрозаводська — 5:0. На наступному етапі команда, хоча і програє 2:3, але гідно протистоїть сталінградському «Торпедо». У наступному сезоні «Металург» доходить до 1/8 фіналу, обігравши мінське «Динамо» — 1:0, московський «Локомотив» — 4:0 і переможця кубка Узбецької РСР команду Московського району — 9:2. Лише неодноразовий чемпіон СРСР московське «Динамо» зупиняє запорожців — 1:5. ![]() | ||||||||||||
![]()
Запорізький стадіон "Славутич-Арена" збудували на місці колишнього стадіону "Металург", після того як той безнадійно застарів, і однойменному клубу заборонили на ньому виступати. Розташовується він в центральній частині міста, за адресою вул. Лобановського, 21. Дуже приємно, що запоріжці вшанували пам'ять Валерія Васильовича (в той час? як мало хто знає, де така вулиця є у Києві...). Відкриття арени припало на матч із Динамо в липні 2006 року. Тоді біло-сині зіпсували місцевим вболівальникам свято, перемігши з аргентино-ямайським рахунком. На той час стадіон був одним із перших суто футбольних в Україні, та й зараз не пасе задніх. Трибуни розташовано паралельно сторонам поля, і їхні нижні ряди знаходяться на висоті 4-ох метрів над рівнем трави. Дві з них мають дах. Вкупі із невеликою місткістю (11883) це створює дуже гарну акустику та відчуття близкості до матчу.
![]() Дістатись стадіону нескладно. Центральним проспектом міста курсує безліч маршруток, слід їхати до проспекту Металургів, пройти по ньому один квартал в протилежний бік від МакДональдсу до наступної вулиці, повернути праворуч на вулицю Богдана Хмельницького і йти вперед до арени, видивляючись місцевих траблмейкерів у дворах будинків. Таким шляхом ви вийдете якраз до гостьового входу. Щоб дістатись сектору, слід буде пройти на територію стадіону через ворота, перетнути буферну зону, де зазвичай тримають недопущених на матч виїздюків, перетерпіти обшук у вузькому проходику до другої буферної зони (в якій є туалет), після чого через тунель, що кишить силами зла в погонах, вийти до сходинок на гостьовий... Банери розвішувати зручно як на перилах знизу, так і на стінці згори сектору. Єдине зауваження: запорізці можуть перевдягнутись стюардами і спробувати зірвати банер, якщо той висітиме надто низько. Пильнуйте, бо така акція їм колись вдавалась. ![]() Сектор господарів знаходиться навпроти гостьового. Місцева кузьма достатньо активна, любить тикати середні пальці, і також не любить Великий Клуб. Не забудьте також причепуритись, бо вас напевно зніматиме прихована камера, ба, навіть не одна. На даний момент стюарди на "Славутич-Арені" вважаються найбільш довбанутими в країні, на рівні з Донецьком та Маріуполем. Цього року СБ Металурга вирішила перевіряти паспортні дані киян, тобто біло-сині повинні "записатись" за кілька днів до виїзду в фан-клубі, що унеможливлює потрапляння на сектор вболівальників Динамо з інших міст. WBC намагається вирішити це питання, але схоже, працівники стадіону не хочуть іти на поступки, тому слідкуйте за новинами на нашому пабліку. Також в Запоріжжі завжди викликають проблеми з проносом рюкзаків, стікерів, банерів і решти стафу. ![]() | ||||||||||||
![]()
Бомжі, а саме так називають фанатів запорізького Металурга - один з найстаріших двіжів України. Вже на початку 80-х вони пробивали виїзди та активно поводили себе на домашках. Більш того, саме фанати Металурга в 1983-му році випустили перший на території СРСР фан-зін, називався він "Что должен знать фанат". Якщо бути точним, то перший виїзд в Нікополь відбувся в 1984 році. Тоді на собаці цю гру пробило 300 чоловік. Найбільші друзі запоріжців - фанати з Луганська. Також товаришують бомжі з Маріуполем та Волинню. Основні ж вороги - Севастополь, Ворскла, Металіст, Таврія та Шахтар. Також бомжі ворогують і з усіма трьома командами "тріади" - Дніпром, Динамо та Карпатами. Слід зазначити, що війна з бомжами у фанатів Динамо почалась ще на початку 90-х. Тоді запоріжці підтримували дружні стосунки з фанами Чорноморця і розсварилися з ними лише в 2008-му році. ![]() Найбільш відоме фанатське об`єднання запоріжців називається Ураган. Утворилось воно в 1984-му, і до наших днів на секторі висить банер з таким написом. Досить довгий час Ураган був єдиним банером на секторі, і всі, хто приходив на трибуну, вважали себе частиною цієї банди. В середині 2000-х у Запоріжжі було створено фан-клуб, клуб не любив самостійних фанатів, які за власний кошт пробивали виїзди. Ураганам забороняли вішати банери, були величезні проблеми через піротехніку (клуб в судовому порядку перекладав штрафи ПФЛ на фанатів), при цьому фан-клуб катався на виїзди безкоштовно. ![]() Але коли в 2007-му діло дійшло до банерних підколів між двома запорізькими секторами, було вирішено об’єднатись на одному секторі. З того часу кілька років всі перформанси створювались під назвою ULTRA SICH. Саме цей час і можна назвати часом розквіту фанатизму в Запоріжжі, на своєму стадіоні двіж налічував більше 700 чоловік. Тоді більшу частину сектора складали люди з району Бабурка. Звідти і пішла назва Бабурка ультрас. Через якийсь час гусей відсіяли, і хлопці назвалися BU07. В 2009-му році почалися розвали всередині двіжу, і частина людей пішла з трибуни, так утворилась нова бандуля Бешкетники. Через якийсь час знову був збір, де було вирішено, що фанати повинні стояти тільки на одній трибуні, щоб не було різнобою в зарядах. Бешкетники поставили свою людину в допомогу споукмену і нормально уживалися на сусідніх секторах з рештою бомжів. А потім клуб почав погано грати, і люди... почали пропадати з сектору. Фанати Металурга вирішили стояти всі разом, аби зберегти хоча б ту кількість людей, яка у них є. ![]() На даний момент з’явилось ще кілька молодих банд на трибуні бомжів, але всі акції виконуються спільно всіма колективами. Особливим став попередній сезон, коли Металург зміг набрати лише 11 очок за чемпіонат. Весь сезон фанати протестували проти такої гра команди, зупиняючи автобус, закидуючи поле піротехнікою і шкарпетками та малюючи послання гравцям. ![]() Втім, дуже дивним чином Металург зміг залишитись в Прем’єр-лізі, тож ми їдемо до Запоріжжя знову! ![]() | ||||||||||||
![]()
В цій статті ми розкажемо про виїзди динамівських фанів на «Славутич Арену», починаючи з 2009 року. 2009 рік, березень На цей матч із певних причин частина хохлів приїхала під самий початок, тому фани заходили на сектор ще під час матчу, а дехто взагалі не зміг потрапити на стадіон. Також цей матч відбувався якраз напередодні надважливого для киян виїзду до Харкова на матч 1/8 Кубка УЄФА. Але, не дивлячись на всі ці причини, на секторі було майже дві сотні виїзних. Досить велику частину гостей складали дніпряни, частина хохлів приїхала разом з ними автобусом із Дніпра. Решітка сектору була повністю завішана банерами, деякі з них навіть не можна було нормально умістити. Також на секторі був транспарант бердянських фанів Динамо. Візуально сектор прикрашали рози. В першому таймі підтримки гостьового сектору майже не було чути, причина тому – рахунок 1:0 та удари нападників Динамо по горобцях. Але, як тільки динамівці почали забивати, то одразу пішли пісні нон-стоп і хороша шиза. Після матчу киян автобусом доправили до залізничного вокзалу, втім, бажаючи змогли також спокійно пройти у місто. ![]() 2009 рік, листопад Виїзд до Запоріжжя був першим для киян у серії з трьох виїздів у чемпіонаті України, які мали відбутися поспіль. Вже опівдні біло-сині досягли кінцевої точки мети свого перебування. Погравшися в піжмурки з місцевими органами (ті, що внутрішніх справ) і здобувши тактичну перемогу, кияни зібралися в потрібному місці. Час гаяли, ганяючи м'яча та очікуючи представників місцевої інтелігенції. Але замість них дочекалися незваних гостей у формі. Які, вочевидь, намагалися взяти реванш, і таки знайшли гостей зі столиці. Марш-кидок вулицями міста свого результату не дав. Тож, сівши в міліцейські баси, кияни попрямували до стадіо. Почекавши трохи перед сектором, придбали квитки і вирушили на трибуну. Огляд речей і банерів нічим особливим від інших міст не відрізнявся. Хіба що стікери не дозволили пронести, з аргументацією: «Бо заклеїте нам весь стадіон». ![]() На секторі зібралося приблизно півтори сотні киян. Заряди були нечасті, але гучні. Порадувала місцева кузьма, що сиділа неподалік. Вони весь час демонстрували свої здатності до пантоміми. Ну і запоріжський темношкірий футболіст Адольф надовго запам'ятає гостей із Києва. Гра так і котилася до нульової нічиєї, а вже у доданий час Мілевський міг принести перемогу… Але йому не вдалося реалізувати пенальті. Героєм поєдинку став 16-річний голкіпер "Металурга"... Максим Коваль, який довго дякував трибунам за підтримку. Мабуть, цей епізод спонукав керівництво та тренерів Динамо через півроку здійснити трансфер молодого голкіпера. Запоріжжя радіє нічиїй так, ніби вони виграли чемпіонат. Після гри за допомогою міліцейських басів киян відвозять на вокзал. Спроби танців перериваються міліцією, яка спрацювала, як ніколи професійно. 2011 рік, квітень Неприємна історія з віджиманням запорізького банеру на матчі збірних України та Італії 29 березня мала своє продовження в очній зустрічі запорізького Металурга та Динамо, хоча сам банер вже успішно повернувся до своїх власників. Ця "акція" стала основним приводом для запорізьких ментів, щоб прийняти на вокзалі всіх, хто їхав на виїзд прямим потягом. Фанати Металурга бажали помсти і намагались накривати в місті невеличкі групки киян, які уникли прийому, щоправда, без особливих успіхів. Основний же бойовий склад біло-синіх їхав на матч об’їзними шляхами і потрапив на сектор лише на 30-й хвилині першого тайму. До цього часу кияни вже встигли залагодити всі проблеми з покупкою квитків на гостьовий сектор і забороною на пронос банерів, фото- і відеотехніки, а також рюкзаків. Господарі розпочали підтримку команди із нон-стопу, що не часто побачиш у нас в країні. Але кияни звучали не гірше, адже кількісні склади господарів і гостей були приблизно рівними. Щоправда, шиза у гостей явно не задалась, лише перші 20 хвилин було щось подібне на нормальну підтримку команди, а також в останні хвилини зустрічі, коли сектор став по торсу. Все інше - на 2+. Під час слему було запалено якийсь димок, та й до цього пару разів кияни "диміли", через що Беркут забігав на сектор і щось комусь намагався довести. З подій другого тайму запам’ятався ще найправорадикальніший в світі банан, який потім після гри було скормлено водію автобуса за його сміливість їздити на допотопній розвалюсі. ![]() 2012 рік, листопад Крайній виїзд до Запоріжжя практично повністю проігнорували хлопці з ОФ-колективів, тому бомжі намагались мутити по місту на всіх, кого знаходили. Але Беркут та кінна міліція швидко перешкоджали тим сутичкам, які могли початись. З проносом рюкзаків знову виникли проблеми, але все вдалось залагодити. Шмон також більш ніж жорсткий. На секторі зібралось 300 чоловік, і шиза, в принципі, була на рівні. Особливо, якщо порівнювати з господарями, яких візуально було не більше, ніж киян. Після демонстрації невеликого банеру в підтримку Павліченків почались трабли зі стюардами на секторі, але їх досить швидко вдалось вирішити. ![]() | ||||||||||||
![]()
Ми давно «хворіли» ідеєю великого банеру. Велике складне шоу вже було реалізовано (модулі в два перевороти, з очима Святослава та надписом «Злее будем»), а от новий виклик – малюнок на весь сектор – стращав та не давав спати вночі. Ніхто з нас не робив нічого подібного, за виключенням порівняно невеликого банеру в підтримку Павліченків на матч з хорями та досвіду олдфагів в контексті кореографій на старому та милому стадіоні імені В.В.Лобановського.
Команда вже давно «хворіла», і зовсім не ідеєю чемпіонства, а всілякими болячками типу поганих тренерів, не тих гравців, відсутністю мотивації, і цей сезон мав нагоду перетворитись на черговий провальний. Точкою кипіння, матчем року (вже після того, як ВКДК програли боротьбу за чемпіонство) стала гра із кротами вдома. Першим в ланцюгу дій став меседж Д-ра з планом № 0: «Банер із гравцями та кубком, з написом «Не згасне полум’я слави», потім модульне шоу та піро з прапорцями». План № 0 трансформувався у дещо більше і крутіше – план № 1. Зіштовхуючись у процесі підготовки з тими чи іншими проблемами, ми все далі відходили від плану № 1, або «бомбезної концепції» (так його анонсував М-с), що еволюціонувала з першої ідеї: D-r 14 березня 2013 23:37: «1. Піднімаються модулі на два сектори, велика динамівська літера Д синього (чорного) кольору та біло-блакитний фон. 2. Перед модулями з’являється текстовка довжиною 36 метрів із написом "Не згасне полум’я слави!". Висота або 1,5 метри, тоді вона просто вішається на бордюр, або 3 метри, тоді треба городити якусь конструкцію, але напис буде більш читабельний. 3. З верхнього ярусу опускаються стрічки і утворюється полотно, яке накриває собою два сектори. На полотні зображений Святослав з мечем, такий самий, як на графіті на нашій величезній стіні. 4. Центральні полоси перевертаються, і замість Святослава утворюється зображення молодого Блохіна з кубком. Бокові полоси залишаються без змін. 5. Стрічки затягують назад на верхній ярус, після чого починається піро.» Ескіз зі Святославом (трохи ускладнений літерою Д на фоні та вишивкою) вже був використаний в якості графіті у Вишгороді, присутнім він сподобався, тому сумнівів на етапі вибору зображення не було. ![]() | ||||||||||||
![]()
Сьогодні в гостях у журналу організатори графіті-конкурсу "Битва за місто", і ми поговоримо про стріт-арт на вулицях Києва.
- Хлопці, привіт! Про вашу "Битву за місто" чули, мабуть, всі фанати Динамо. Всі знають, що це був якийсь конкурс, якісь команди, бали… Але більше інформації ніде нема. В чому взагалі суть конкурсу, які правила участі? Привіт. Ну, суть конкурсу, я думаю, зрозуміла і так – прикрасити наше місто максимальною кількістю динамівських графіті. А правила ми придумали досить химерні… Кожна робота оцінювалась за трьома критеріями: розмір, якість і доступність місця. На початок конкурсу у нас було 5 команд по 4-5 чоловік, потім люди потроху дізнавались про битву, і в останній місяць команд уже було 10. За кожною командою було закріплено свій колір. Крім того, мапу Києва було поділено на квадрати рівного розміру, і якщо ти малюєш в якомусь квадраті, він на карті набуває кольору твоєї команди, за "захоплення" квадрату давались додаткові бали. Це спонукало людей малювати не лише у себе на районі, а їздити по всьому Києву. Заїхав на район чужої команди, намалював там графіті, захопив квадрат у них під будинком…, а їх вже жаба давить, що квадрат не їхній, беруть фарбу і йдуть відвойовувати його назад. В цьому і суть битви. Чесно кажучи, вийшло дуже азартно. Якби не необхідність з кимось змагатись, навряд ми стільки б намалювали. Окремим пунктом нараховувались бали за перекриття ворожих робіт. - Як взагалі виникла ідея такого змагання? Перед Кубком віражу минулого літа ми затіяли створення величезного графіті на футбольному полі, де мав відбутись турнір. Малювали його по вихідних більше місяця, і в процесі малювання народилась ідея позмагатись між собою. Варто зазначити, що серйозно графіті з нас не займається ніхто, і хотілось визначити, хто на що здатен. Крім того, на той момент в Києві було досить багато шавочних графіті, і основна мета конкурсу була знищити їх всі. - Як же ви намалювали ту стіну, не займаючись графіті? Там же зображення просто нереальної якості в технічному плані… Малювали не тільки ми. У нас на секторі є така собі Mavpas crew – це двоє хлопців, які графіті займаються, мабуть, вже більше десяти років. Вони приймають участь в різноманітних графіті-фестивалях і малюють не лише динамівські роботи. Вони і виконали основну частину роботи на тій стіні, за нами ж були лише деякі фрагменти стіни та чорнова робота, типу заґрунтувати чи залити фон. Одразу скажу, що Mavpas в Битві за місто участі не приймали, їм значно цікавіше робити технічні роботи, ніж бомбити на кожному кроці, вони банально не потягнули б наш темп… ![]() - Наскільки я знаю, конкурс проходив з 1 жовтня по 1 липня, скільки всього робіт було зроблено за цей час? Важко сказати. Замалювати шавочний трафарет ми теж вважали "роботою", так само як і великі графіті. Якщо рахувати все разом, то на карті 1242 роботи. | ||||||||||||
![]() | ||||||||||||
![]()
Далеко не всі розуміють, які відносини між фанами київського Динамо та ФК Севастополь, тому перед домашнім матчем 28-го липня ми вирішили взяти інтерв’ю у одного з їхніх лідерів. Сидячи в парку на лавочці, вийшло записати отаку от розмову:
- Привіт, спочатку розкажи, хто ти, як тебе представити читачам? Всім привіт, мене звуть Саша, я із Севастополя, ходжу на матчі з 2004 року, а більш конкретний інтерес до всього, що стосується футболу, у мене виник десь із 2006-го. Відповідно, з того часу тісно спілкуюсь з людьми, пов'язаними з футболом, на стадіоні та за його межами. - Тебе можна назвати лідером якоїсь банди? Ну, скажімо, як такої банди зараз у Севастополя не існує, є одна молодіжна фірма. Я – людина, з якою радяться, і моя думка щось важить. ![]() - Зрозуміло, а взагалі, які зараз «контори» на секторі Севастополя? Є поділ на ультру та ОФ? Поділу, як такого, немає. Як на мене, то можна з упевненістю заявити, що у Севастополі зараз одна фірма – молодіжна контора Саботаж. - Ти сам був у Саботажі? Ні, ця фірма з'явилась рік-півтора тому, це була суто молодіжна контора, її середній вік – 18-19 років. - А хто взагалі займається сектором, організацією перфоменсів? Молодь та люди старшого віку, ті, кому за 40, і які зацікавлені саме в перфоменсі, пірошоу, люди, які самі малюють банери. ![]() - Зрозуміло. Наскільки мені відомо, у вас в Севастополі є група людей, які катають ще з радянських часів. Вони досі продовжують? Атлантика 86, вони досі є? Так, всі ці люди регулярно присутні на секторі, пробивають виїзди. - За рахунок чого вони так тримаються? Адже існує дуже мало двіжів, у яких старики залишаються «в темі». Скоріш за все, сильний фанатизм, віра до останнього. - Севастополь вийшов до Прем’єр-ліги, але про ваш двіж дуже мало інформації. Можеш розповісти, з ким ви товаришуєте, з ким ворогуєте, з ким взагалі є відносини? У Прем’єр-лізі головний ворог – запорізький Металург, є також клуб, з яким у нас негативні відносини – харківський Металіст. Друзі – Динамо, Дніпро, Карпати, Таврія – це у Прем’єр-лізі. З рештою команд – Полтава, донецькі Шахтар та Металург, Маріуполь - у нас нейтральні відносини. | ||||||||||||
![]()
Нещодавно нами був створений ask.fm/zerofriends для того, щоб дізнатись, на які питання молоде покоління ВКДК хоче почути відповідь. Серед безлічі безглуздих, кумедних, а інколи і провокаційних питань, ми вибрали ті, які найчастіше задають, і хочемо дати на них більш розгорнуту відповідь.
Одне з таких запитань: я нікого не знаю, але хочу на сектор. Якщо бути відвертим, то все доволі просто: на пабліку vk.com/wbc_kyiv завжди є інформація, де і коли людина зможе придбати абонемент на наші сектори, за допомогою якого ви зможете потрапити на всі домашні ігри Динамо (Київ) в чемпіонаті та Кубку України. Наступні найбільш популярні питання ми об'єднаємо, адже, на думку редакції, вони не можуть розглядатись окремо. Це такі запитання: «як стати одним з вас?», «я хочу бути корисним для двіжа, що мені для цього робити?». По-перше, слід відвідувати кожну домашню гру улюбленого клубу, та, по можливості, катати виїзди. Якщо це питання задає людина, яка мешкає не в столиці та не в Київській області, то тут все залежить від регіону, і виїзні ігри в такому випадку стають більш пріоритетними, але і відвідування важливих київських матчів також не слід ігнорувати. По-друге, потроху втягуючись у фанатський процес, ви з часом і самі зрозумієте, що не достатньо раз на тиждень присвячувати свій вільний час відвідуванню футбольного матчу. І ось тут ми плавно переходимо до другої частини запитання, як бути корисним руху? Найпростіше, що під силу зробити кожному - це купувати наш стафф (стікери, журнали, книги, одяг і т. д.) на стадіоні або через офіційний wbc_shop. Тим самим ви допомагаєте всьому двіжу, адже частина прибутку з магазину йде на підготовку перформенса на ігри, на допомогу нашим соратникам, які зараз перебувають у скрутному становищі, та інші важливі для всіх нас справи. Куплений стафф – це своєрідна реклама нашого двіжу і, по суті, це мінімум, а що ж далі? Використовуйте наліпки, не забуваючи заклеювати ворожі, запрошуйте на матчі друзів, бажано, чоловічої статі. Приєднуйтесь до нашого проекту "Битва за місто" (vk.com/bytvazamisto) або просто тримайте район біло-синім, малюйте графіті, обов'язково замальовуйте шавочні (це може зробити навіть людина, у якої не стоять руки до малювання) – ця справа також буде дуже корисною. За можливості, відвідуйте всі афішовані нашим пабліком теми (акції під судом, роздача листівок, допомога в оформленні сектору тощо) та не забувайте завчасно приходити на трибуну, якщо про це просять. Якщо ви робите все вищезазначене, то ви вже досить неслабо допомагаєте двіжу. Але якщо хочеться чогось більшого - робити дизайни для магазину, займатись веб-сайтом чи готувати великі перформанси на ігри - тут самому не справитись, і бажана допомога людей із вже існуючих динамівських банд. Йдемо далі: як потрапити у фірму? І що робити, щоб на мене звернули увагу? Якщо за правило ви візьмете виконувати описані вище поради, то, зазвичай, вам не потрібно буде нічого робити – люди самі запропонують вам долучитись до вже існуючої групи. Заводьте знайомства на секторі, це не так і складно. Наостанок згадаємо також розповсюджене питання: на районі на мене одного стрибнули шавки і забрали розу, як бути? Зрозумійте одне: ця ситуація, як природна перевірка на профпридатність. Деякі з новачків захочуть забити на футбол, сцикуни віддадуть все без бою, а потім ще будуть виправдовуватись, розказуючи історії про перекачаних здорових чоловіків з ножами. А люди, які дійсно потрібні нам на трибуні, перші стрибнуть на козлів, або втратять розу в бою, а не просто з позором її віддадуть. Так ось, щоб не потрапляти в такі ситуації, треба самим ставати хижаком. Для цього потрібно забити на свої внутрішні лінощі та почати займатись бойовими видами спорту - це стане вам у нагоді не тільки під час навколофутбольних подій, але і у повсякденному житті. Тут не може бути відмовок: якщо, наприклад, комусь на роботі не можна з'являтись із синцями, для таких людей дуже добре підійде боротьба; комусь по стану здоров'я небажано підіймати важке, тим стане у нагоді бокс і т. д. Переставайте жаліти себе, не шавки вас попускають, а ви самі своєю неспроможністю дати відсіч. Зрозумійте одне, що виконання описаних вище дій дасть вам реальну змогу познайомитись з людьми на секторі, які у будь-якій момент зможуть прийти вам на допомогу, бо як каже народна мудрість - гуртом і батька легше бити. До зустрічі на трибунах. | ||||||||||||
![]() Можу побитись об заклад, що практично ніхто не зможе назвати хоча б два сербські Динамо. Але вони існують. Сьогодні поговоримо про клуб з міста Панчево. Вікіпедія про такий клуб не знає практично нічого, команда не має офіційного сайту, та й на фанатських ресурсах про двіжуху дуже мало згадок. Тим не менш, наш Динамо-експерт таки щось нарив... Динамо Панчево - сербський футбольний клуб, заснований у 1945 році. Щоб більш чітко уявляти картину, необхідно знати кілька цікавих фактів: місто Панчево входить до сербського автономного краю Воєводина, але при цьому знаходиться на самому кордоні автономії з Центральною Сербією. Відстань від Панчево до Белграда становить всього 14 кілометрів, тому далеко не всі вболівають за місцевий клуб. Населення міста Панчево всього 78 тисяч, а стадіон, на якому зараз грає Динамо, вміщає всього 6 тисяч чоловік.
Клуб із самого початку свого створення грав у місцевих лігах Воєводини. Після цього, все ще за часів Югославії, клуб провів десять років в Югославській Другій Лізі, граючи у плей-офф за перехід до Першої Ліги тричі, але ніколи не вигрававши ці зустрічі. З найперших своїх матчів Динамо збирало повні стадіони. ![]() За часів незалежності Сербії команда змагалася у другій лізі з перемінним успіхом до 2003-го, за винятком сезону 1995/96, коли на короткий час опустилась до третьої ліги. З 2003-го у команди почались погані часи. За три роки Динамо скотилось з другої до п’ятої за рангом, регіональної ліги Панчево. З 2008-го року команда знову почала виступи в регіональній лізі Воєводини (Vojvodjanska liga "Istok"), яку вона виграла в сезоні 2011/12 і перебралась до Сербської ліги "Воєводина" (аналог нашої другої ліги), де виступає і в наші дні. Сезон 2012/13 Динамо Панчево закінчило на 10-му місці. Фанатські об'єднання стали з'являтися в Панчево наприкінці 80-х років 20-го століття. Перше фанатське угрупування Динамо Панчево - Рейнджерс було засновано у 1988 році. Крім підтримки футбольного клубу, угрупування надавало також підтримку однойменному клубу в інших видах спорту - волейболі, гандболі тощо. Дев'яності роки стали розквітом Рейнджерс, команда добивалася певних успіхів і збирала повний стадіон, атмосферу на ньому створювали якраз Рейнджерс. ![]() Серед найбільших дербі того часу згадуються зіткнення з Foresters Centar (інші назви Шумари, Foresters, Лісники) – фан-угрупуванням, яке підтримує клуб Balkan Bukovica Mirijevo. Ці перетини були ознаменовані бійками та підрізаними прапорами. В той же час, у «рейнджерів» склалися чудові стосунки з ФК Земун (Taurunum Boys). Рейнджерс почали розпадатися після агресії та бомбардувань НАТО, відіграв певну роль і тиск з боку державних органів - постійний фанатський рух в Панчево почав сходити нанівець. Хлопці почали йти з угрупування в інші клуби - Земун, Рад та інші, багато з них залишилися в цих клубах і по сьогодні. ![]() | ||||||||||||
![]() | ||||||||||||
І так, ми знову і знову пишемо один і той же текст вкінці журналу: команда "Святослав-онлайн" потребує ТВОЄЇ допомоги! Ти можеш надіслати статті, які було б цікаво прочитати іншим фанатам Динамо, а також долучитись до команди "Святослава" на постійній основі. З приводу допомоги по дизайну пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк), з приводу матеріалу в журнал - на пошту admin@wbc.kiev.ua До нових зустрічей!
З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі - доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC! | ||||||||||||