«Сталь» – 1935-1949 рр.; з 1950 року – «Металург».


Історія команди почалася в середині 1930-х років, коли «Запоріжсталь» виділилася із структури «Дніпрокомбіната» в самостійне підприємство. У деяких цехах були створені футбольні команди, які почали розігрувати між собою першість заводу. Найкращі гравці увійшли до складу збірної команди «Сталь», яка представляла завод в різних змаганнях. Офіційним днем заснування команди вважається 2 травня 1935 року. В цей день на стадіоні імені Антипова зустрілися команди будівників Запоріжсталі та паровозоремонтного заводу, гра завершилась з рахунком 1:2.

У 1935 році запорізька окружна рада фізкультури надала «Сталі» статус основної команди міста. Футболісти «Сталі» часто грали в товариських матчах з командами, що брали участь в чемпіонатах СРСР. Так, в 1938 році нічийний результат був зафіксований в зустрічі з московським «Спартаком». А ще один представник Москви — «Харчовик» програв «Сталі» з рахунком 1:2. Восени цього ж року футболісти «Сталі» провели 12 матчів в містах Донбасу, 10 з них вони виграли, один звели внічию і лише один програли. Поступальний розвиток клубу перервала Друга світова війна.

Після війни, у 1946 році разом із Запоріжсталлю відродилася і команда «Сталь». Але перші успіхи почали приходити до неї тільки через три роки. Саме у 1949 році, після невдалого виступу «Локомотива» в першості СРСР постало питання про необхідність відродження запорізького футболу.

Починаючи з 1950 року, «Металург» грає в першості республіки і три роки поспіль виходить у фінальну частину, де веде боротьбу з іншими переможцями зон за путівку в клас «Б». Це їм вдається за підсумками сезону 1952 року, коли команда завойовує звання чемпіона України. Окрім золотих медалей, «Металург» отримує статус команди майстрів і право брати участь в чемпіонаті СРСР.

Успішно грали запорожці і в Кубку України, двічі (в 1951 і 1952 рр.) виграючи головний приз. Окрім цього, в 1951 році запорожці виграють ще три кубки — міста, області та ЦС ДСО «Металург». У 1950 році «Металург» дебютує і в Кубку СРСР. В 1/64 фіналу він з розгромним рахунком перемагає «Локомотив» з Петрозаводська — 5:0. На наступному етапі команда, хоча і програє 2:3, але гідно протистоїть сталінградському «Торпедо». У наступному сезоні «Металург» доходить до 1/8 фіналу, обігравши мінське «Динамо» — 1:0, московський «Локомотив» — 4:0 і переможця кубка Узбецької РСР команду Московського району — 9:2. Лише неодноразовий чемпіон СРСР московське «Динамо» зупиняє запорожців — 1:5.

З 1953 по 1962 рік «Металург» був незмінним учасником першості СРСР у класі «Б». У 1960 році він займає перше місце в своїй зоні та у фінальних матчах завойовує звання чемпіона України. Двічі запорожці ставали другими (1958, 1962) і тричі третіми (1953, 1954, 1956). Перша серйозна спроба прорватися у вищий клас була зроблена в 1956 році. На фініші сезону, маючи найбільшу кількість перемог (21), «Металург» набрав лише на одне очко менше переможців зони — мінського «Спартака», який потім успішно провів фінальні ігри та увійшов у клас «А». Буквально за один крок від вищої ліги «Металург» був і в 1960 році. Команда на самому фініші випередила одеський СКА і зайняла в зональному турнірі перше місце. У боротьбі за звання чемпіона України запорожці зустрілися з переможцями іншої зони — миколаївським «Суднобудівником». Перший матч «Металург» виграв з рахунком 6:2, другий закінчився внічию 0:0. У перехідних іграх з донецьким «Шахтарем» за право грати у класі «А» «Металург» один матч програв (0:2), а другий виграв (1:0). Відповідно до регламенту повинен був відбутися третій поєдинок. Але Федерація футболу внесла корективи в положення про розіграш. Третій матч не відбувся, і у вищому дивізіоні радянського футболу за рахунок кращої різниці забитих і пропущених м'ячів залишилися гірники.

За роки виступів у класі «Б» «Металург» провів в чемпіонаті СРСР 306 матчів (152 перемоги, 71 нічия, 83 поразки). У 1963 році, виступаючи у другій лізі радянського футболу, «Металург», зайняв четверте місце в зоні. У 1967 році запорожці лише на одне очко відстали від київського ЦСКА в зональному турнірі. В турнірі команд, що боролися за 4-6 місця, «Металург» вийшов переможцем і став четвертою командою другої групи в класі «А».

В кінці 1969 - на початку 1970 років в команду прийшла молодь, разом із досвідченими гравцями команди вони створили боєздатний колектив. «Металург» з перших же турів захопив лідерство, одноосібно займав першу сходинку весь турнір і задовго до його закінчення забезпечив собі путівку в першу лігу класу «А», випереджаючи після 34-го туру найближчого переслідувача на 9 очок. «Металург» порадував любителів футболу високою результативністю: за сезон у ворота суперників було забито 73 м'ячі, за це команда була нагороджена «Рубіновим кубком» республіканської газети «Молодь України».

4 квітня 1971 року, приймаючи на своєму полі футболістів іванівського «Текстильника», клуб зіграв свій перший матч у першій лізі – запорожці програли 0:1. Незважаючи на невдалий початок, «Металург» в сезоні 1971 домігся найкращого результату за всі роки виступу у першій лізі – у підсумковій таблиці команда посіла четверту позицію.

Двічі, під керівництвом Олександра Томаха, запорожці займали п'яті місця - в 1983 і 1984 роках. На початку 1989 року під керівництвом досвідченого організатора і господарника, заслуженого тренера УРСР Геннадія Жиздика, в Запоріжжі був створений перший у першій лізі відомчо-територіальний госпрозрахунковий клуб.

У 1990 році із тренером Ігорем Надеїним, досвідченим Ігорем Наконечним і Сергієм Волгіним та молодими Юрієм Дудником і Віктором Скрипником «Металург» фінішував на третьому місці у першій лізі СРСР, яке дало право в наступному році грати у вищій лізі.

У 1991 році здійснилася давня мрія запорізьких уболівальників — «Металург» увійшов до еліти радянського футболу. Вже в першому матчі футболісти «Металурга» довели, що можуть на рівних грати з грандами радянського футболу, перемігши московський «Спартак» з рахунком 2:1. У числі переможених в цьому сезоні опинилося також «Динамо» (Київ), а також мінське «Динамо», московський «Локомотив» і «Дніпро». Головну задачу - закріпитися у вищій лізі - команда виконала, зайнявши 13-те місце. Але чемпіонат СРСР 1991 року виявився останнім в історії, Україна стала проводити власну першість і запорізька команда була включена у вищу лігу.

В Україні одразу ж вирішили перейти на європейську систему розіграшу національного чемпіонату, перший чемпіонат було проведено в усіченому вигляді. Команди були розбиті на дві групи, сформовані за результатами їх виступів у попередньому чемпіонаті СРСР. В першому чемпіонаті команда посіла в групі «А» тільки 5 місце, в другому запоріжці були 7-мі вже серед усіх клубів вищої ліги. Третій чемпіонат був одним з найбільш невдалих для «Металурга» - після першої половини чемпіонату команда значилася в рядах аутсайдерів, займаючи останнє, 18-те місце. В ролі рятівника виступив Анатолій Куксов, що зайняв місце головного тренера в зимове міжсезоння. Під керівництвом нового тренера запорожці фінішували на 16-му місці.



Старт четвертого чемпіонату ознаменувався злиттям двох запорізьких команд. Почавши сезон не дуже вдало, вже після 7 туру команда об'єдналася з одним із лідерів другої ліги футбольним клубом «Віктор». Очолив «Металург» Олександр Томах, який привів із собою з «Віктора» 10 футболістів - завдяки їхній грі запорожцям з 43 очками вдалося зайняти 9-те місце в підсумковій таблиці. У п'ятому чемпіонаті «Металург» зробив крок одразу на 4 сходинки вгору, зайнявши на фініші 5-те місце. Наступні п’ять чемпіонатів запоріжці виступали стабільно, тричі посівши 8-мі місця і по разу 6-те та 9-те. В ці ж роки команда двічі виходила до півфіналу Кубка України.

В чемпіонаті 2001-2002 після перших двох поразок команду очолив Олег Таран. Перше коло команда закінчила на 6-му місці, а в підсумку запоріжці фінішували 4-ми, досягши найбільшого успіху в своїй історії і добившись права представляти Україну в Кубку УЄФА. У 21 турі цього чемпіонату «Металург» приймав київське «Динамо» і програвав 1:3, коли наприкінці матчу із головним тренером киян Валерієм Лобановським стався важкий інсульт - швидка прямо з тренерської лави забрала його в лікарню. Це був останній матч Великого Тренера, через шість днів він помер... Ім’ям Валерія Лобановського названа вулиця, на якій знаходиться стадіон запорожців «Славутич Арена».

В Кубку УЄФА 2002-2003 рр. «Металург» стартував із перемоги в першому матчі кваліфікаційного раунду в Дніпропетровську (міський стадіон в той час перебував у стадії реконструкції) над мальтійською «Біркіркарою» (3:0). У матчі-відповіді була зафіксована нульова нічия, яка вивела запорожців на англійський «Лідс». Незважаючи на різницю в класі, «Металург» гідно бився із суперником, поступившись на виїзді 0:1 і зігравши внічию 1:1 у Дніпропетровську. В чемпіонаті Україні команда виступила невдало, посівши передостаннє місце і розпрощавшись із вищим дивізіоном. Але влітку сталося банкрутство «Олександрії», і за рішенням ради Бюро ПФЛ «Металург» зайняв місце олександрійців у Вищій лізі.

У наступних трьох сезонах команда поступово поліпшувала результати, зайнявши 11-те, 10-те та 8-ме місця, а в сезоні 2005-2006 «Металург» вийшов до фіналу Кубка України. 2 травня 2006 року на НСК «Олімпійський» запорожці у фіналі виглядали дуже гідно проти київського «Динамо», програвши з рахунком 0:1. Завдяки цьому успіху команда вдруге в своїй історії стартувала в Кубку УЄФА. За підсумками перших двох зустрічей «Металург» пройшов кишинівський «Зімбру» (0:0 в гостях і 3:0 вдома), а потім ледь не став автором сенсації, коли в рівній боротьбі пропустив в груповий турнір грецький «Панатінаїкос» (1:1 в гостях і 0:1 вдома). У чемпіонатах 2007-2010 рр. запоріжці були твердими середняками і посіли по два рази 7-ме та 9-те місця.

В сезоні 2010-2011 «Металург» виступив вкрай невдало, посів останнє місце в чемпіонаті, через що вперше в своїй історії клуб вилетів у першу лігу. В чемпіонаті першої ліги 2011-2012 команда Сергія Зайцева довгий час боролася за першу сходинку з ужгородською «Говерлою-Закарпаття». Однак спад у весняній частині першості не тільки дозволив «Закарпаттю» відірватися від запорожців і достроково стати переможцями турніру, але і скоротив до мінімуму відрив від третьої команди - ПФК «Севастополь». Перед очною зустріччю «Металурга» і «Севастополя», що відбулася в 33-му турі, перевага запоріжців становила 2 очки. Матч у Криму відзначився неоднозначним суддівством і завершився перемогою «Севастополя» з рахунком 2:1, при цьому переможний гол форвард «моряків» Сергій Кузнецов забив рукою. За підсумками цієї гри кримчани вийшли на другу сходинку, а запоріжці звернулися з низкою відкритих листів до керівництва українського футболу, вимагаючи перегравання. Проте в останньому турі «Севастополь» несподівано зіграв унічию з «Буковиною», і суперники за другу сходинку в підсумку набрали однакову кількість очок, але, завдяки кращій різниці забитих і пропущених м'ячів, «Металург» посів друге місце, що дозволило саме їм повернутися в прем'єр-лігу. В ці ж роки «Металург» тричі поспіль виходив до 1/4 фіналу Кубка України.

Сезон 2012-2013 запоріжці відверто провалили, в команді чотири рази змінювався головний тренер. За перші 18 турів «Металург» всього тричі зіграв унічию, програвши решту матчів. В результаті команда посіла останнє місце (1, 8, 21, 12-64). Але рішенням ФФУ, всупереч регламенту змагань, «Металург» залишили у прем’єр-лізі на наступний сезон («Говерла» зайняла місце збанкрутілого «Кривбасу», команди першої ліги «Сталь» та «Олександрія» відмовились від виходу в найвищий дивізіон, а «Буковину», яка услід за цими командами отримала право на підвищення в класі, не допустили чиновники ФФУ).



Таким чином, 25 серпня на динамівців Києва очікує виїзд у Запоріжжя. Після 6-ти турів «Металург» має 6 очок (1,3,2,6-6).

Чемпіон УРСР	1952, 1960, 1970 рр. (3 рази)
Фіналіст Кубка України	2006 р.

Віктор Серебряніков (грав за «Металург» у 1958-59 рр.), заслужений майстер спорту СРСР, видатний гравець київського «Динамо» (1959-1971) та збірної СРСР (1964-1970, 21 матч, 3 голи), 5-разовий чемпіон СРСР, 2-разовий володар Кубка СРСР, бронзовий призер чемпіонату світу 1966 року, учасник чемпіонату світу 1970 року.

Віктор Матвієнко (грав за «Металург» у 1966-1967 рр.), заслужений майстер спорту СРСР, видатний гравець київського «Динамо» (1970-1977) та збірної СРСР (1971-1977, 21 матч), 4-разовий чемпіон та 3-разовий срібний призер першості СРСР, володар Кубка СРСР 1974 року, володар Кубка кубків та Суперкубка УЄФА 1975 року, срібний призер чемпіонату Європи 1972 року, бронзовий призер Олімпійських Ігор 1976 року.

Олег Таран (грав за «Металург» у 1989-1992 рр., з перервами, тренер команди у 2001-2002 рр.), гравець київського «Динамо» (1978-1980), чемпіон СРСР 1983 року, срібний (1987) та бронзовий (1984, 1985) призер чемпіонату СРСР у складі «Дніпра», чемпіон Марокко 1990 року, чемпіон Європи серед юнаків 1978 року, срібний призер юніорського чемпіонату світу 1979 року, бронзовий призер юнацього чемпіонату Європи 1977 року.



Павло Шкапенко (грав за «Металург» у 1990-1992 рр.), гравець київського «Динамо» (1992-1998) та національної збірної України (1993-1997), 6-разовий чемпіон України, 3-разовий володар Кубка України, бронзовий призер чемпіонату Росії 2000 року.

Сергій Ковалець (грав за «Металург» у 2000-2002 рр.), гравець київського «Динамо» (1990-1995) та національної збірної України (1992-1994), чемпіон СРСР 1990 року, чемпіон України 1993, 1994 рр., володар Кубка України 1993 року, під його керівництвом київська «Оболонь» стала першою командою, яка виграла у «Шахтаря» на «Донбас Арені»; нині – тренер молодіжної збірної України.

Дмитро Михайленко (грав за «Металург» у 2006-2007 рр.), гравець київського «Динамо» (1994-2000, 147 матчів) та національної збірної України (1993-2000, 23 матчі), 7-разовий чемпіон України, 4-разовий володар Кубка України, володар Кубка Кіпру 2009 року.

Юрій Максимов (грав за «Металург» у 2004-2005 рр.), гравець київського «Динамо» (1995-1997 рр.) та національної збірної України (1992-2002, 27 матчів, 5 мячів), 3-разовий чемпіон України, володар Кубка України 1996 року, володар Кубка Німеччини 1999 року у складі «Вердера».

Олександр Алієв (грав за «Металург» у 2006 році), гравець київського «Динамо» (2002-2011, з перервами), юнацької до 17 років (2001-2002), молодіжної (2003-2006, 30 матчей) та національної (з 2008 року, 28 матчів, 6 голів) збірних України, 4-разовий чемпіон України, 4-разовий володар Кубка України, 3-разовий володар Суперкубка України, срібний призер чемпіонату Європи 2006 року, бронзовий призер юніорського чемпіонату Європи 2004 року.

Максим Коваль (грав за «Металург» у 2009-2010 рр.), воротар київського «Динамо» (з 2010 року), юнацької до 17 років (2008-2009, 8 матчів), до 19 років (2009-2010, 6 матчей), молодіжної (з 2010 року, 7 матчей) та національної (з 2012 року, 1 матч) збірних України, срібний (2011, 2012) та бронзовий (2013) призер чемпіонатів України.

Бомжі, а саме так називають фанатів запорізького Металурга - один з найстаріших двіжів України. Вже на початку 80-х вони пробивали виїзди та активно поводили себе на домашках. Більш того, саме фанати Металурга в 1983-му році випустили перший на території СРСР фан-зін, називався він "Что должен знать фанат". Якщо бути точним, то перший виїзд в Нікополь відбувся в 1984 році. Тоді на собаці цю гру пробило 300 чоловік.

Найбільші друзі запоріжців - фанати з Луганська. Також товаришують бомжі з Маріуполем та Волинню. Основні ж вороги - Севастополь, Ворскла, Металіст, Таврія та Шахтар. Також бомжі ворогують і з усіма трьома командами "тріади" - Дніпром, Динамо та Карпатами. Слід зазначити, що війна з бомжами у фанатів Динамо почалась ще на початку 90-х. Тоді запоріжці підтримували дружні стосунки з фанами Чорноморця і розсварилися з ними лише в 2008-му році.



Найбільш відоме фанатське об`єднання запоріжців називається Ураган. Утворилось воно в 1984-му, і до наших днів на секторі висить банер з таким написом. Досить довгий час Ураган був єдиним банером на секторі, і всі, хто приходив на трибуну, вважали себе частиною цієї банди. В середині 2000-х у Запоріжжі було створено фан-клуб, клуб не любив самостійних фанатів, які за власний кошт пробивали виїзди. Ураганам забороняли вішати банери, були величезні проблеми через піротехніку (клуб в судовому порядку перекладав штрафи ПФЛ на фанатів), при цьому фан-клуб катався на виїзди безкоштовно.



Але коли в 2007-му діло дійшло до банерних підколів між двома запорізькими секторами, було вирішено об’єднатись на одному секторі. З того часу кілька років всі перформанси створювались під назвою ULTRA SICH. Саме цей час і можна назвати часом розквіту фанатизму в Запоріжжі, на своєму стадіоні двіж налічував більше 700 чоловік.

Тоді більшу частину сектора складали люди з району Бабурка. Звідти і пішла назва Бабурка ультрас. Через якийсь час гусей відсіяли, і хлопці назвалися BU07. В 2009-му році почалися розвали всередині двіжу, і частина людей пішла з трибуни, так утворилась нова бандуля Бешкетники.

Через якийсь час знову був збір, де було вирішено, що фанати повинні стояти тільки на одній трибуні, щоб не було різнобою в зарядах. Бешкетники поставили свою людину в допомогу споукмену і нормально уживалися на сусідніх секторах з рештою бомжів. А потім клуб почав погано грати, і люди... почали пропадати з сектору. Фанати Металурга вирішили стояти всі разом, аби зберегти хоча б ту кількість людей, яка у них є.



На даний момент з’явилось ще кілька молодих банд на трибуні бомжів, але всі акції виконуються спільно всіма колективами. Особливим став попередній сезон, коли Металург зміг набрати лише 11 очок за чемпіонат. Весь сезон фанати протестували проти такої гра команди, зупиняючи автобус, закидуючи поле піротехнікою і шкарпетками та малюючи послання гравцям.



Втім, дуже дивним чином Металург зміг залишитись в Прем’єр-лізі, тож ми їдемо до Запоріжжя знову!