Привіт вдруге! За останні два тижні у нас сталось багато цікавого, зокрема нашу команду поповнили два дизайнери і кілька авторів. Тому другий номер вийшов трохи товстішим... А ще ми побували в Ужгороді, сходили в кіно на фільм наших друзяк, відвідали домашню гру із Севастополем, і про це все хочемо розповісти на сторінках журналу. Крім того, найближчими днями відбудуться дві важливі події, які ми не могли оминути увагою. Одним словом, Святослав-онлайн знову в ефірі!
За останні три роки я був в Ужгороді тричі, тому перший виїзд цього сезону хотілось провести якось оригінально. Прикинув що, куди і по чому, і друзі одразу ж підтримали мій варіант проведення вихідних.

П’ятниця, вечір. Відпрошуюсь з роботи на годину раніше і одразу з офісу прямую на вокзал. Там вже чекають мої четверо супутників з провіантом. За квитками у нас місця біля туалету, а у Н-и взагалі фул-хаус – місце №38. Але на диво наш потяг був чистим та акуратним, вікна відкривались, а з туалету пахло ромашками… Весь вечір так і провели за розмовами про наші майбутні пригоди в компанії кефіру, творогу та бананів. Вранці помічаю, що за вікном вже чудові карпатські краєвиди, туман окутує гори, а потяг прямує поряд з гірською річкою, час від часу заїжджаючи в тунелі та долаючи мости. Від захвату я просто дістав камеру і почав знімати…



О дев’ятій ранку приїжджаємо до Мукачево, там на нас вже чекають ще двоє хлопців. Вони прибули сюди іншим потягом на кілька годин раніше, і за цей час встигли відвідати Замок Паланок (найвизначнішу пам’ятку міста) та облазити там все вздовж і поперек. Невеликий їх фотозвіт дивіться нижче.



Наша ж подорож пролягала в місто Берегово, це 30 кілометрів на південь від Мукачево. Таксисти на вокзалі пропонують їхати з ними за 25 грн з людини, але ми прямуємо на автовокзал. Там квиток до Берегово коштує 10 грн. По дорозі помічаю одну цікаву річ – як вивозять сміття з міста… Біля кожного приватного будинку стоять сміттєві баки однакового розміру, і сміттєвоз просто вивантажує їх в кузов спеціальним механізмом. Прямо, як в Європі…

На автовокзалі чекати автобус не довелось взагалі, він проїжджав повз залізничний вокзал, і ми попросили водія пару хвилин почекати прибуваючий потяг. На ньому приїхало ще троє наших хлопців, і в кількості 10 чоловік ми поїхали в Берегово.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Потрапити на євровиїзд, не залишаючи межі України – саме це ми відчули одразу по приїзду. Місто Берегово знаходиться лише в 5 кілометрах від угорського кордону, серед 25 тисяч населення 48% складають угорці і лише 39% - українці. І це відчувається одразу – половина перехожих розмовляє угорською мовою, яку ми зовсім не розуміли. Крім того, вивіски на всіх магазинах двома мовами, що також виглядає досить незвично. Також в Берегово розташований найбільший циганський табір України, за деякими даними кількість циган сягає 8 тисяч, і живуть вони в неймовірно жахливих умовах. Тільки-но ми вийшли з автобусу, і С-к хотів наклеїти перший стікер, як його одразу ж обступили малі циганчата і почали випрошувати… стікери. До речі, стікерів по місту досить багато, як українських (Динамо, Карпати, Металіст), так і угорських клубів.

Центр міста досить невеликий, обійти його можна за півгодини повільним кроком. Тож затарившись сувенірами, зазнімкувавши найбільш цікаві будівлі та насміявшись, спостерігаючи за місцевими циганами, вирушили снідати в кафе з угорською кухнею. Офіціантка з дуже сильним акцентом говорила російською, звучало угорське радіо, а в меню була купа невідомих для більшості хлопців страв: Банош, Боб-левеш, Торгоня, Чіги, Кремзлики… Ну що таке банош, більшість все ж знає (кукурудзяна каша з бринзою). Боб-левеш – це такий червоний гострий суп з великою кількістю бобових, торгоня – борошняна страва, яка виглядає як каша. А чіги та кремзлики, як виявилось, це звичайні макарони та деруни. Ціни на їжу виявились більш ніж помірними, наприклад, велика тарілка борщу коштує 12 грн, а тарілка картоплі-фрі – 4 грн.

А далі на нас чекало найбільш відоме місце в Берегово – термальний басейн. Даний басейн вважається лікувальним, наповнюється він мінеральною водою з гейзера, і цілий рік температура води в басейні перевищує 30 градусів. І це при тому, що басейн знаходиться під відкритим небом. Коштує таке задоволення 30 грн за годину, але вже хвилин через сорок ми зрозуміли, що плавати там досить нудно. Пірнати чи стрибати з бортів не можна, вода дуже солона і аж занадто тепла. Сам термальний комплекс знаходиться в досить занедбаному стані і нагадує радянський санаторій. Але в цьому житті потрібно спробувати все (с). Як нам потім розповіли, практично кожного року в басейні міняється директор і намагається вкрасти все те, що не встигли вкрасти попередники.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Вже потрібно було їхати в Ужгород, але до автовокзалу ми так і не дійшли – нас перехопили два таксисти, які запропонували повернути нас до Мукачево за ціною рейсового автобуса. По дорозі один з них розповідав про історію мукачевського замку, а інший – про матюки на місцевих діалектах. Після цього слово “фосса” звучало цілий день, адже угорці його вживають в значенні “х**овий”, а австрійці - в значенні “ох**нний”. В Мукачево пересіли в мікроавтобус (приватні перевізники беруть ту ж ціну, що і державні, але їдуть швидше) і відправились в сторону Ужгорода. Єдина цікавинка на трасі – футбольне поле під нахилом, створене під Євро-2012.



На прогулянку по Ужгороду лишалось трохи більше години, тому кожен побрів у своєму напрямку. Я вирішив провести цей час на набережній. І тут картина: фан Кот демонстративно і вальяжно іде в мою сторону метрів 50, клеїть на найближчому до мене стовпі динамівський стікер і йде назад. Сідає в кафешці… і тут я помічаю, що поряд з ним сидить президент Говерли, малий Шуфрич. Наливає йому пива, а Кот задоволено розповідає, як він вирішує з Суркісом всі питання і як вже відкатав 300 виїздів за Динамо-2. Коли Шуфрич пішов, Кота ще раз попередили, що на сектор наш він не попаде, і на марші йому теж не варто бути. Кот все зрозумів і… втік.

На марш зібралось трохи більше 200 чоловік, власне, весь виїзний склад киян. Пройшли кількома центральними кварталами під вибухи петард і дим фаєрів, звернули на набережну, і далі до стадіону була практично пряма дорога. Що дивно, на точці збору взагалі не було правоохоронців, лише якийсь пес супроводжував нас всю дорогу. Патрульне авто приєдналось в хвіст маршу лише посередині дороги і сильно не заважало. Вхід на стадіон також був привітним, шмону практично не було, безкоштовні квитки, правоохоронців хоч і було багато, але більшість з них просто стояла в стороні і дивилась матч. Що вже й казати, якщо я зміг протягом матчу кілька разів вийти з сектору, зайти на центральну трибуну і навіть на бігові доріжки, аби зробити кілька знімків. До речі, стадіон був настільки переповненим, що на центральних трибунах стюарди були змушені закривати входи на сектори і не випускали нікого в туалет протягом матчу. Крім того, в середині першого тайму вирішили запустити місцевих навіть на частину гостьового сектору, яку кияни не заповнили.

На гостьовому ж секторі слід відзначити просто чудово оформлену банерну лінію в кілька рядів. Заряди практично без перерви лунали протягом всієї гри, ну а два голи наприкінці першого тайму ми відсвяткували піротехнікою. Локальні конфлікти з місцевою кузьмою миттєво вирішувала охорона, тому можна сказати, що матч пройшов без ексцесів. Гра команди знову залишає бажати кращого, перед фінальним свистком у Говерли справді був шанс зрівняти рахунок матчу, тому кінцівка матчу видалась дуже емоційною. Ну а після свистка місцеві побігли на поле, причому побігли до наших гравців, тому у команди фізично навіть не було можливості нормально підійти до сектору. Поки наш сектор тримали, місцеві один за одним підходили до гостьової клітки і фотографувались на фоні киян. Але найбільше задоволення їм приносило зарядити киянам “Слава Україні!” і почути відповідь з нашого сектору.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Коли наш сектор почали виводити за межі стадіону, я подумав: “А чого це місцевим можна бігати по газону, а нам ні?” – і ми з хлопцями і собі побігли висіти на штангах і робити собі нові аватарки на полі. Після матчу виникло питання, де поїсти, таке відчуття, що місто вимирає о дев’ятій вечора, вдалось знайти лише кілька піцерій, які працювали до одинадцятої. В одній з них і зупинились попоїсти. Потяг наш був о пів на другу ночі, тому лишався час прогулятись нічним Ужгородом. Втім, після насиченого дня і термального басейну сил уже не лишалось, приперлись на вокзал за 40 хвилин до відправлення і завалились спати, навіть не чекаючи, поки потяг рушить з місця.

6:40 ранку наступного дня, нас шестеро. Виписуємось з потяга в горах, на станції Воловець, і нас чекає ще один день захопливих пригод. А якщо точніше – подорож на озеро Синевір, яке вважається найкрасивішим в Україні. При плануванні маршруту була одна біла пляма, як доїхати із залізничної станції до озера (а це майже 80 км), але тоді всі вирішили, що “на місці розберемся”.

На практиці ж ми опинились посеред порожнього містечка, до того ж було дуже холодно. Десь на половині дороги до озера знаходився населений пункт Міжгір’я, і туди з Воловця мали ходити автобуси. Але, як виявилось, в неділю автобуси не ходять. Таксист на вокзалі попросив 400 грн, таку ціну ми не готові були платити, навіть якщо розділити на шістьох. Вирішуєм їхати автостопом, і йдемо чекати погоди на зупинку. Виглядала ця зупинка якось так:



За 30 хвилин не проїхала жодна машина в потрібному нам напрямку. Втім, як це завжди буває, один таксист подзвонив іншому таксисту, той - третьому, і згодом один за одним до нас почали підкатувати бусіки і пропонувати свої послуги. З одним з них сторгувались доїхати до Міжгір’я за 25 грн з носа. Водій розповів, що з Міжгір’я на озеро автобуси ходять і в неділю, такий варіант здавався прийнятним… У них мабуть так заведено, але і цього разу водій розповідав історію краю, описував різні визначні місця, а потім запропонував “Хочете подивитись на мінеральне джерело? Це по дорозі!”. Звичайно ж ми хотіли, чесно кажучи, до цього моменту я думав, що всі ці мінеральні води типу Моршинської, Миргородської та Лужанської добувають із джерела, а потім додають в них газу якимось пристроєм… Але тут моє уявлення про мінералку кардинально змінилось – з труби текла газована вода. Через кілька кілометрів водій запропонував попробувати води ще й з іншого джерела, і ми знову зупинились хвилин на десять. Вся ця подорож супроводжується просто неймовірними гірськими краєвидами, які через вікно фотографувати було дуже незручно.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
По приїзду в Міжгір’я нас чекає ще один сюрприз – автобусів з Міжгір’я до озера аж один за день і він поїхав… 10 хвилин тому. Водій, який нас підвозив, знизує плечима і так загадково каже “Треба було біля джерел не зупинятись”, розвертається і їде геть. Сам же запропонував, падлюка! До озера лишалось 30 кілометрів. Ціна 200 грн від місцевого таксиста здавалась нам дуже високою, тому вирішили автостопити і тут. Машину ловили майже півтори години і врешті решт нам пощастило – мікроавтобус міг вмістити нас шістьох одразу, правда на 4 сидіння, але то вже дрібниці. Не доїхав він до озера якихось 4 км, але ту відстань ми могли і пішки пройти. Так навіть краще, адже найбільше запам’ятовується те, що проходиш своїми ногами… а ці 4 кілометри нас супроводжували дуже красиві краєвиди. Дорога пролягала вздовж гірської річки, а навколо були смерекові ліси. Вздовж дороги місцями облаштовано альтанки, на яких висять таблички: “користування бесідкою – 20 грн, розпалення вогнища – 10 грн, місце під намет – 15 грн.”

При вході на озеро знову просять грошей: 10 грн з дорослого і 2 грн зі студентів, а далі нас чекала кілометрова дорога під гору, і ось, нарешті, ми досягли своєї мети. Озеро Синевір і справді гарне, посередині розташований невеликий острівок у вигляді ока, і туди можна доплисти на плоту. Саме озеро можна обійти навколо хвилин за 20, але ми не поспішали і насолоджувались краєвидами. Дуже хотілось купатись, але купання в озері заборонене, так само, як і вилов риби. А риби там справді багато – кинеш шматок хліба, і навколо нього вже пасуться сотні малявок. Також біля озера є кілька точок з гуцульськими сувенірами, а також деякі торговці продають з рук. Що мене найбільше вразило, так це бринза, закатана в скляні банки. Хотіли ще заїхати в центр реабілітації ведмедів, але часу на це вже було обмаль – треба було зловити машину до Міжгір’я, аби встигнути на автобус на 15:00… А машини вперто не ловились – всі бусіки були заповнені туристами під зав’язку, і протягом години не зупинився ніхто. Місцеві торговці дали номер таксиста, і довелось таки погодитись на 180 грн за 30 км, іншого вибору, по суті, не було… Лише в цій машині (а це була вже шоста за два дні), я збагнув, що абсолютно всі на Закарпатті слухають російський шансон та попсу. Виглядає справді дико, адже розмовляли всі водії українською, а якщо точніше, гуцульською говіркою.

На пересадку приїхали вчасно, навіть встигли підкріпитись: бумчик, соломка та морозиво разом коштують 4,5 грн, тож кожен взяв собі такий економ-набір. Бумчик – це така довга кукурудзяна паличка з начинкою… У Воловці вже була змога нормально пообідати, ціни не сильно відрізнялись від Берегово, отже була змога наїстись досхочу. Одного квитка на потяг у нас бракувало, а касирша виявилась якоюсь істеричкою, тож В-д вирішив вписуватись. З першої спроби не вийшло, втім, вже в наступний потяг, в якому деякі кияни повертались після ночівлі в Ужгороді, вписатись вийшло без проблем. Вечір та ніч вже слабо пам’ятаю – після насичених двох днів всі тупо дрихли. А вранці з потяга - одразу на роботу… Катайте виїзди весело! Катайте так, щоб було, що потім згадати…
Приблизно 30 тисяч вболівальників прийшло підтримати рідну команду цього вечора. Ще декілька років тому, коли ігри відбувались на стадіоні "Динамо" імені В.Лобановського, гра з таким суперником навряд чи претендувала би на таку відвідуваність. Нагадаю, що "Динамо" вміщує приблизно 17 тисяч, і тоді й мови не могло бути про заповнений стадіон. Зараз ми маємо хоч і не зовсім те, чого б хотілось, але все одно видно, що у киян повертається інтерес до футболу. Стосовно наших трибун, то кількість на них у порівнянні з попереднім домашнім матчем залишилась незмінною. Новинкою порадували хлопці з ЯХ, продемонструвавши банер, який тепер буде представляти їх групу на трибунах країни та за її межами.

Стосовно шизи, то це був, мабуть, один з тих матчів, коли незрозуміло з яких причин у споука прокидається його друге внутрішнє "Я", і він своєю енергетикою заряджає весь сектор позитивом настільки, що навіть із непринциповим суперником сектор видає шизу на 4 з величезним плюсом. Звісно, і чудова гра команди надихала, казкові голи від Чупакабри і Мавпані, велика кількість основних людей на секторі, але ще раз повторюсь, що саме споук зміг зробити цього дня шизу на РІВНІ. Також не може не радувати те, що люди, не чекаючи від когось вказівок, просять пасажирів у червоно-рожевому піднятись на верхні ряди або перейти на інший сектор, щоб не псували візуальну картинку. І вже нарешті дійшли до того рівня, що немає потреби ходити між рядами і виявляти курців. Наостанок, хочемо нагадати, що наступний тур дарує нам виїзд на гру з принциповим суперником у мордорі. Не підведи команду, не осором двіж, усі на виїзд!
Донецьк розташований у степовій зоні, у верхів'ях річки Кальміус, за 95 км на північ від Азовського моря, оточений невеликими лісами, пагорбами, ріками та озерами. Ця територія була заселена ще з епохи палеоліту, пізніше тут кочували скіфи, сармати, печеніги, половці. В епоху татаро-монгольських завоювань слов'янська людність відступила в більш захищені місця, а ці землі були названі Диким полем. З XVI ст. сюди приходять українські козаки, селяни, які втекли з Правобережної України та Росії.

З ХVII ст. в цих місцях починається видобуток кам'яної солі, будуються перші солеварні заводи. Населення Степової України значно збільшується, цьому сприяло також укладення мирного договору між Росією та Туреччиною. Ще інтенсивніше регіон став розвиватися, коли тут були знайдені родовища кам'яного вугілля.



В середині ХІХ ст. царський уряд залучав сюди приватний капітал, в Донбас кинулись іноземні концесіонери. У 1866 році князь Кочубей отримав концесію на будівництво заводу з виготовлення залізних рейок з місцевих матеріалів. Через три роки він поступається своїми правами 55-річному техніку-металургу Джону Юзу, який до цього керував невеликим заводом поблизу Лондона. Купивши права та орендувавши землю, Юз уклав з державою договір про утворення Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництв та залізничної гілки Харківсько-Азовської лінії. Влітку 1869 року Юз оселився на березі річки Кальміус і побудував кузню, яка стала першим підсобним цехом майбутнього металургійного заводу. З Англії на 8 кораблях було привезено обладнання та інструменти, а також приїхало близько сотні фахівців. Разом з будівництвом заводу та шахт влітку 1869 року на місці села Олександрівка виникає Юзівка, або Юзово — «посад зі спрощеним міським урядуванням». Дату будівництва поселення прийнято вважати часом заснування міста Донецька. Вдало вибране місце для розміщення заводу, наявність дешевої робочої сили, бурхливе залізничне будівництво сприяли швидкому розвитку виробництва. У 1899 році почав діяти машинобудівний і чавуноливарний завод, який випускав обладнання для шахт. До кінця XIX століття тут проживало вже майже 30 тисяч чоловік.

До 1917 року Юзівка представляла собою містечко однієї компанії, яке по суті було фабричним селищем. Їй належала вся земля і більша частина будинків. Комерційні фірми засновувались і вели свою діяльність тільки з дозволу «Новоросійського товариства».

У 1924 році Юзівка була перейменована в Сталіно. У липні 1932 року місто стало центром Донецької області. А з поділом у 1938 році Донецької області на Ворошиловградську і Сталінську, місто залишається центром Сталінської області.

До 1941 року в місті знаходилося 223 підприємства союзного і республіканського підпорядкування, 54 — місцевої та кооперативної промисловості, шахти давали 7 відсотків загальносоюзного видобутку вугілля, заводи — 5 відсотків сталі і 11 відсотків коксу. Населення міста становить 507 тисяч чоловік.

26 жовтня 1941 року місто зайняли війська нацистської Німеччини, обласному центру повернуто назву Юзівка, області — Юзівська область. Восени 1941 року німецька адміністрація оприлюднила інформацію про злочини радянської влади. За численними свідченнями очевидців, німці зігнали місцевих жителів на Рутченкове поле і продемонстрували їм нещодавно закопані трупи. Весною 1989 року на території Рутченкового поля під час розкопок було виявлено більш ніж 500 останків жертв терору 1930-1940-х років із простреленими черепами. За даними організації «Донецький меморіал» на Рутченковому полі поховано від п'яти до семи тисяч жертв репресій. Сумні паралелі із київською Биківнею…

У листопаді 1961 року Сталіно перейменовано в Донецьк. У місті ведеться реконструкція та модернізація вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної, харчової та легкої промисловості. За новим генеральним планом Донецьк і Макіївка з'єднуються в єдиний масив на березі р. Кальміус. 1970 року ЮНЕСКО визнала Донецьк найбільш озелененим високо індустріальним містом світу, тоді Донецьк називали «містом мільйона троянд». Цей статус місто повернуло в 2009–2010 роках. У квітні 1978 року чисельність населення перевищила мільйонний рубіж — Донецьк приєднався до міст-мільйонників.



Донецьк — один з найбільших культурних і наукових центрів України: тут знаходиться 30 науково-дослідних і проектних інститутів, в тому числі інститути НАН України (прикладної математики і механіки, фізико-технічний, економіки промисловості), 5 вузів (у тому числі університет, інститути: політехнічний, музично-педагогічний та ін.). Театри: опери та балету, музично-драматичний, театр ляльок; філармонія. Також у місті є краєзнавчий та художній музеї, музей історії м.Донецька, телецентр, ботанічний сад.
Протистояння між Динамо та Шахтарем вже давно стало одним із найпринциповіших в Україні не тільки через війну між вболівальниками команд, а й через натягнуті відносини між керівництвами обох клубів. Приїзд киян до Донецька завжди супроводжувався низкою проблем - в дні матчів на вокзалі міліція вишукує людей, схожих на фанатів. Часто таких людей затримують і намагаються утримати в РУВС до початку матчу. Також у Донецьку розповсюджена практика тихарів - в закладах швидкого харчування, в парках і торгових центрах люди в штатському вираховують групи киян, падають їм на хвіст, і через 2-3 хвилини приїздить машина з Беркутом.

Минулого року, при спробі провести марш до стадіону, міліція оточила точку збору і в радіусі кількох кварталів затримувала всіх киян. Також пам’ятайте, що можна нарватись на групу кротів. Одним словом, перш ніж гуляти містом, подбайте про власну безпеку і зайвий раз не показуйте динамівську атрибутику, аби прогулянка не закінчилась у відділку міліції. А тепер поговоримо про те, що ж, власне, можна подивитись у місті.

Бульвар Пушкіна

Лужайки, квіткові клумби, пальма Мерцалова (один із символів міста, копія скульптури, викуваною Мерцаловим в 1896 році зі шматка рейки), 11 кам'яних скульптур композиції «Український степ», фонтан «Річки Донбасу», скульптури, що втілюють промислові галузі регіону. Адреса: бул. Пушкіна.



Парк кованих фігур

Прекрасні зразки ковальської майстерності: скульптурні композиції, альтанки, арки, лавочки. Поруч із кованими скульптурами розташувалася галявина казок, на якій стоять вирізані з липи й граба цільні дерев'яні скульптури казкових героїв. Адреса: вул. Артема, 98, парк за будівлею Донецької міської ради.



Парк культури і відпочинку ім. О. Щербакова

Розташований у Ворошиловському районі, на березі двох міських ставків біля старого стадіону "Шахтар". Займає площу 62 га. Названий на честь секретаря Донецького обкому компартії Щербакова, який обіймав цей пост з 1936 по 1938 р. Центральний вхід в парк - з боку вул. Університетської. Довгий пішохідний міст через 1-й міський ставок здавна вважається найбільш романтичним місцем зустрічей закоханих.

За традицією, на знак вічної любові молодята вішають на мосту замочки. У центрі парку Щербакова височить статуя "Добрий ангел миру". Гранітну стелу вінчає золота фігура ангела з голубом в руках - міжнародний символ меценатства. Справа знаходиться новий донецький аквапарк "Аквасфера", комплекс дитячих атракціонів, колесо огляду, роллердром і човнова станція. Зліва розташований головний фонтан парку, а неподалік від нього розбитий найбільший в Україні розарій (в радянські часи Донецьк називали містом мільйона троянд). На набережній нещодавно встановлена фігура синього лева, подарована містом Львовом.



ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Аквапарк "Аквасфера" (колишній Royal Marine)

Один з найбільших і найсучасніших критих парків водних атракціонів в Україні. Складається з відкритої аквазони з басейнами і атракціонами, а також критої зони розваг під прозорим куполом діаметром 85 м і висотою 24 м, яка працює в будь-яку пору року і за будь-яких погодних умов.

Влітку купол аквапарку розсувається, перетворюючи весь аквапарк у відкриту зону. У темний час доби він підсвічується, так що їм можна милуватися навіть з деяких центральних вулиць Донецька. Для любителів гострих відчуттів в "Аквасфері" працюють 6 водних гірок: Boomerango (узвіз на плотах, падіння, вертикальний підйом), AquaLoop (єдина в Україні водна гірка з мертвою петлею), SuperBowl (тунельна гірка з лійкою), Tripple Сharger (3 тунельних маршрути з поєднанням спіралей, поворотів та злетів), FreeFall (гірка з вільним падінням - найшвидша з усіх), Master Blaster (справжня водна "американська гірка" протяжністю 175 метрів).

Шанувальники високої хвилі можуть скупатися в зоні, що імітує шторм. А відвідувачі, які надають перевагу більш спокійному відпочинку, можуть полежати на пляжі або прокотитися на спеціальних плавальних колах по штучній річці. Для найбільш маленьких дітей передбачений дитячий водний інтерактивний майданчик AquaPlay із штучним мілким морем. Донецький аквапарк "Аквасфера" може прийняти до 500 відвідувачів одночасно. На території працює комплекс фаст-фудів. Дітям до 18 років вхід в аквапарк дозволений тільки в супроводі дорослих. Адреса: бул. Пушкіна.



Площа Леніна

Головна площа Донецька, пішохідна зона, місце масових гулянь та виступів зірок естради на відкритих майданчиках. З'явилася на початку XX століття на місці Сінного ринку, який знаходився на околиці дореволюційної Юзівки.



Архітектурний ансамбль площі Леніна сформувався з 1927 по 1967 р., коли на честь п'ятдесятиріччя Жовтневої революції на площі було встановлено пам'ятник Леніну. Домінуючою спорудою є будівля колишнього Міністерства вугільної промисловості УРСР. Площа має великий та відкритий простір, вільний від висотних будівель, і це дозволяє проводити в небі над площею феєрверки та вогняні шоу.

Пам'ятник британській рок-групі "Бітлз" (The Beatles)

Встановлений біля входу до розважального комплексу "Ліверпуль", який оформлений у "бітловському" стилі. Фігури музикантів виконані харківським скульптором В.Антиповим із пластмаси і пофарбовані під бронзу. Скульптура зображує легендарну ліверпульську четвірку під час концерту - у характерних позах і з музичними інструментами в руках. Учасники групи по одягу та зачіскам відповідають 1963-64 рр., крім Джона Леннона - він зображений у круглих окулярах, які став носити пізніше. Стіна за фігурами "бітлів" покрита мозаїкою у вигляді британського прапора. Сам же заклад "Ліверпуль" відомий тим, що тут можна смачно і недорого поїсти - таких закладів в Донецьку небагато. Адреса: вул. Артема, 131-в.

Назви клубу:

«Вугільники» – травень-червень 1936 р.; «Стахановець» – червень 1936 - 1946 рр.; з 1946 року – «Шахтар».

Донецький футбол до створення клубу

Першими футболістами на території Донеччини стали британські робітники (переважно валлійці), які приїхали сюди працювати на металургійних підприємствах Джона Юза. Восени 1911 року при заводі Новоросійського товариства (сучасний Донецький металургійний завод) відкрито «Юзівське спортивне товариство», у складі якого діяв футбольний гурток. Команда існувала до 1919 року і була найсильнішою дружиною Юзівки у дорадянські часи. У 1920-х роках честь міста представляла команда клубу імені Леніна, основу якої становили робітники металургійного заводу. Саме колектив клубу ім. Леніна провів перший у Донбасі міжнародний матч – восени 1924 року робітничу збірну Німеччини було розгромлено 5:0. В першій половині 1930-х років лідером міського футболу стало «Динамо», яке успішно проводило товариські ігри з командами інших міст СРСР. Головним суперником динамівців вважали «Буревісник», який виступав на одному з найкращих полів у Сталіно – у місці, де в 1936 році збудовано центральний стадіон «Шахтар».


Створення команди. 1936-1941 рр.

До 1936 року першість СРСР проводили нерегулярно і переважно поміж збірними міст або республік. Всесоюзна рада фізичної культури вирішила провести чемпіонат країни між клубними командами, і для колективу зі Сталіно виділено місце у групі «В» (третя за рівнем радянська ліга). Організатором і першим головним тренером команди став Микола Григорович Наумов, який водночас був нападником команди. Офіційний дебют команди відбувся у показовому матчі 12 травня 1936 р. на стадіоні ім. Балицького в Горлівці з одеським «Динамо» (2:3).

24 травня 1936 р. «Вугільники» стартували у чемпіонаті СРСР матчем у місті Казань проти місцевого «Динамо» - поразка 1:4. Головними кольорами команди тоді були червоний і блакитний – поєдинок у Казані гості провели у червоних футболках. В перших іграх колектив було заявлено під назвою «Вугільники» (рос. «Угольщики»), яку згодом змінили на «Стахановець». Весняний чемпіонат 1936 року клуб провів невдало, фінішувавши на 7-му місці серед 8-ми команд. В осінній першості «гірники» піднялись на одну сходинку, зайнявши 6-е місце. У чемпіонаті 1937 року сталінці поділили 2-3 місце (серед 10 команд) з київським «Локомотивом». У 1938 році клас «А» розширили аж до 26 команд, серед яких був і «Стахановець», цей чемпіонат команда завершила на 11-му місці.

Наступні два сезони колектив був серед останніх у класі «А»: 12-е серед 14-ти, а через рік 12-е серед 13-ти команд. Вдало розпочала команда чемпіонат 1941 року – після 11 ігор стахановці посідали 5-е місце, але війна, що розпочалася, не дала змогу завершити першість.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
1940-50-ті роки

У відновленому чемпіонаті СРСР «Стахановець» увійшов до II групи (друга за рівнем ліга), де був одним з найсильніших: 5-е, 5-е та 2-е місця у 1945–1947 роках. У липні 1946 року товариство «Стахановець» було перетворено на «Шахтар», й відтепер мало поєднувати колективи фізкультури вугільних підприємств країни. Відповідно, найсильніша команда Донбасу почала називатися «Шахтар» (Сталіно).
В сезоні-1949 «Шахтар» повернувся до групи найсильніших, але виявився неготовим скласти конкуренцію провідним колективам СРСР. «Гірники» посіли останнє, 18-е місце, а 5 серпня 1949 року зазнали найбільшої поразки в історії виступів у чемпіонатах СРСР — 1:10 від московського «Динамо» у столиці.


Перед чемпіонатом-1950 до «Шахтаря» перейшли форвард Олександр Пономарьов та гравець середини поля, київський динамівець Олександр Алпатов – вони збільшили атакуючу міць клубу. У чемпіонаті-1951 Пономарьов став чільником атак команди і встановив рекорд результативності серед гравців «Шахтаря» за сезон – 15 голів. По закінченні останнього туру в «Шахтаря» та куйбишевських «Крильєв Совєтов» виявилось порівну очок, але завдяки кращій різниці забитих та пропущених м'ячів бронзові нагороди отримали українці.

Сенсаційно завершився сезон-1952, за підсумками якого бронзовий призер попереднього року посів передостаннє місце і покинув клас «А». У команді були проблеми з дисципліною, окрім того ряд провідних футболістів отримали травми. У 1955 році «Шахтар» повернувся до класу «А», після чого «гірники» були середняками, займаючи 7-8 місця серед 12 колективів. Від 1956 до 1960 року тривала тренерська лихоманка – за цей період командою керували 6 тренерів. У 1957 року добровільне спортивне товариство «Шахтар» було ліквідовано, а команда «Шахтар»(Сталіно) відтоді представляла новоутворене товариство «Авангард». У чемпіонаті-1959 футболісти з Донбасу посіли останнє, 12-е місце, і тільки чергова трансформація формату радянської першості врятувала команду від пониження в класі.

Кубкові тріумфи 1960-х

Після 1960-х років за «Шахтарем» закріпилася слава сильної кубкової команди. Тричі поспіль: у 1961, 1962 та 1963 роках донеччани виходили до фіналу Кубка СРСР і двічі вигравали його. Всі ці успіхи пов’язані з приходом у липні 1960 р. нового наставника - Олега Ошенкова. Російський фахівець був відомий українським любителям футболу, адже саме під його керівництвом київське «Динамо» виграло срібні медалі чемпіонату країни, а у 1954 році здобуло перший всесоюзний трофей - Кубок СРСР. У 1961-му «Шахтарю» протистояв чемпіон попереднього сезону — московське «Торпедо». Організатори настільки були впевнені в перемозі столичних футболістів, що заздалегідь вписали їхні імена в почесні грамоти переможців. Голи Родіна і двічі Ананченка принесли перемогу шахтарському колективу — 3:1. Відзначимо, що цей рік був тріумфальним для українського футболу – чемпіоном СРСР тоді ж вперше стало київське «Динамо».


У чемпіонатах «Шахтар» також виступав стабільно, посівши у 1964 році 5-те місце. В ці роки за «Шахтар» виступали два харизматичних лідери – Валерій Лобановський та Олег Базилевич – у подальшому видатні тренери київського «Динамо». Лобановський двічі ставав кращим бомбардиром команди за підсумками року. Але надалі почалися невдачі – в середині сезону-1968 Лобановський і Базилевич завершили кар’єру гравців, «гірники» посіли 14-те місце, а восени 1969-го Ошенков був звільнений з посади тренера команди.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
1970-ті

У 1971 р. «гірники» фінішували останніми у найвищій лізі СРСР і понизились у класі. Новим головним тренером став Олег Базилевич, якому вдалося одразу в перший сезон здобути 2-е місце і, таким чином, повернути «Шахтар» до «вишки». Команда з ходу посіла 6-е місце у вищій лізі в 1973 році. До клубу у 1972 р. перейшов бомбардир Віталій Старухін, який був ключовим гравцем атаки «Шахтаря» у другій половині 1970-х років.


Проте з 1974 року Базилевич прийняв запрошення Валерія Лобановського тренувати «Динамо» (Київ) і покинув Донецьк. Його замінив Володимир Сальков. В сезоні-1974 «гірники» опустились на 12-е місце, але вже наступного року донецький клуб піднявся на найвище місце у своїй історії, завоювавши «срібло» чемпіонату СРСР. Цей успіх дозволив «Шахтарю» вперше стартувати у єврокубках: 15 вересня 1976 року «гірники» приймали в рамках Кубка УЄФА команду «Динамо» (Берлін) і перемогли з рахунком 3:0. Нічия 1:1 у НДР дозволила «Шахтарю» пройти до 1/16 фіналу, де донецька команда вибила угорський «Гонвед» - 3:0 вдома та 3:2 на виїзді. У 1/8 фіналу суперником донеччан став славнозвісний туринський «Ювентус», який був основою збірної Італії. У Турині «Стара синьйора» впевнено перемогла – 3:0, у матчі-відповіді в Донецьку 8 грудня 1976 року «гірники» здобули мінімальну перемогу 1:0.

Сезон-1977 донеччани завершили на 5-му місці, найкращим воротарем країни визнано Юрія Дегтерьова. У 1978 р. донеччани дійшли до фіналу Кубка СРСР, але там поступились чемпіону, київському «Динамо» — 1:2. У складах обох команд відзначились їх найкращі бомбардири: Блохін зробив дубль, а єдиний гол «гірників» забив Старухін. Того ж року команда вдало виступила у чемпіонаті СРСР, завоювавши «бронзу». У розіграші Кубка володарів кубків 1978/79 команда з Донбасу не змогла нічого протиставити легендарній іспанській «Барселоні» (0:3 на виїзді, 1:1 вдома) і вибула вже на першому етапі змагань.

Сезон-1979 вважають одним з найкращих за всі роки існування «Шахтаря»: клуб став віце-чемпіоном СРСР, лідер команди Віталій Старухін забив аж 26 голів і став не тільки найкращим бомбардиром чемпіонату, а й був визнаний найкращим футболістом країни. Із самого початку донеччани очолювали турнірну таблицю і втратили першу позицію лише після 21-го туру, коли програли у Києві «Динамо». Перед останньою грою «Спартак» (Москва) мав 48 очок, «Динамо» (Київ) — 47, а Шахтар — 46. Гірники мали перевагу, оскільки обидва суперники донеччан грали на виїзді: спартаківці перемогли, динамівці програли, а «Шахтар», перемігши удома московське «Торпедо», вдруге у своїй історії завойовує срібні медалі.

1980-ті

Першість 1980 року пройшла нестабільно, її підсумком стало 6 місце. Найбільшим успіхом сезону стала перемога в Кубку СРСР, де у фіналі з рахунком 2:1 було обіграно тбіліське «Динамо». У 1981–1982 рр. в клубі почалася зміна поколінь: в чемпіонаті-1982 «гірники» були серед аутсайдерів, посівши 14-е місце. Реноме кубкової команди «Шахтар» підтвердив у 1983-му, коли вчетверте і востаннє у своїй історії здобув Кубок СРСР. У фіналі «гірники» перемогли іншу українську команду — харківський «Металіст» — з рахунком 1:0. Знову відзначимо беззаперечне домінування українських клубів у цьому сезоні, і це при відносному спаді у грі київського «Динамо» – чемпіонське звання у 1983 р. вперше здобув дніпропетровський «Дніпро».

Перемога в Кубку країни дозволила донеччанам виступати у Кубку володарів кубків 1983/84: радянський клуб легко обіграв данський Б-1901 і швейцарський «Сервет», здобувши 4 перемоги поспіль. В 1/4 фіналу суперником «Шахтаря» став клуб «Порту», який у середині 1980-х років був лідером португальського футболу та основою збірної країни. Перша зустріч відбувалася у Порту, і «гірники» здивували господарів, перемагаючи до 37-ї хвилини вже 2:0. Проте португальці зрівняли рахунок, а на 70-й хвилині забили переможний м'яч. Два голи на виїзді давали донеччанам хороші шанси на вихід до півфіналу у разі мінімальної домашньої перемоги. У матчі-відповіді 21 березня 1984 року на 63-й хвилині рахунок відкрив Віктор Грачов, і ця перевага дозволила би «гірникам» пройти суперника за результатами двох матчів. Та на 72-й хвилині ірландський легіонер «Порту» Мікі Волш зрівняв рахунок — нічия 1:1, і донеччани вибули з турніру. Для «Шахтаря» 1/4 фінала залишалася найбільшим досягненням в єврокубках до сезону 2008/09.


Влітку 1984 р. «Шахтар», перемігши у двох матчах дніпропетровський «Дніпро», виграв Кубок сезону (радянська назва Суперкубку країни). Фінал Кубка СРСР-85 (поразка 1:2 від «Динамо» Київ) став останнім значним досягненням донеччан у радянський час. У вищій лізі «гірники» значно погіршили результати: 6, 7, 8 і 14-те місця у 1986–1989 роках, відповідно. Останній радянський чемпіонат «Шахтар» завершив на 12-му місці.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
1992-1996 рр.

Якщо у вищій лізі чемпіонату СРСР «гірники» були середняками, то у першості незалежної України стали одним із лідерів та фаворитів чемпіонату. Водночас команду покинули кілька важливих гравців, які переїхали до закордонних футбольних ліг: Віктор Грачов, Андрій Канчельскіс та Сергій Щербаков. У 1992, 1993 та 1995 роках «Шахтар» посідав четверті місця, а за підсумками першості 1993/94 став віце-чемпіоном України. Треба відзначити, що «Шахтар» змагався тоді за срібні нагороди більшою мірою з «Чорноморцем», який ішов третім, ніж із чемпіоном «Динамо», від якого відстав на сім очок. Сезон 1995/96 і досі залишається найгіршим для «Шахтаря» за місцем, зайнятим у чемпіонаті України — аж 10-а сходинка. Той чемпіонат почався трагедією, коли 15 жовтня 1995 року на стадіоні «Шахтар» під час матчу «гірників» із «Таврією» внаслідок вибуху, який був частиною боротьби кримінальних угрупувань, загинув президент клубу Ахать Брагін.


Новітня історія клубу

Початком нового етапу в історії «Шахтаря» вважають 11 жовтня 1996 р., коли президентом клубу став донецький бізнесмен Рінат Ахметов. Завдяки підсиленню складу та хорошому фінансуванню «гірники» за час його президентства стали поряд з київським «Динамо» лідером українського футболу і, загалом, одним із найбагатших клубів Східної Європи.


З 1997 року донеччани не опускалися нижче другого місця у чемпіонатах України і регулярно виступали в європейських клубних турнірах. На початку 2000-х років клуб активно купляє іноземних футболістів. У сезоні 2000/01 команда вперше у своїй історії потрапляє до групового етапу Ліги чемпіонів: після поразки у Донецьку від чеської «Славії» 0:1, «помаранчево-чорним» у матчі-відповіді в Празі завдяки голу Андрія Воробея на 90-й хвилині вдалося перевести гру у додатковий час, де українці дотиснули суперника завдяки голу Сергія Ателькіна — 2:0. У своїй групі «Шахтар» посів 3-тє місце, пропустивши вперед «Лаціо» та «Арсенал» і випередивши празьку «Спарту».

У сезоні 2001/02 «гірники» вперше у своїй історії стають чемпіонами України. Цього успіху команда досягла під керівництвом італійця Невіо Скали, що став першим іноземцем, який коли-небудь очолював «Шахтар». Донеччани лише на одне очко випередили багаторічного переможця першостей київське «Динамо», гравцям якого не вдалося відійти від шоку після смерті Валерія Лобановського за місяць до закінчення першості та втримати лідерство у чемпіонаті. У Лізі чемпіонів український клуб вибув на стадії 3-го кваліфікаційного раунду, програвши бельгійському «Брюгге», а в 1/64 фіналу Кубка УЄФА у Відні місцева «Аустрія» розгромила «гірників» 5:1. Скалу було звільнено — італієць пропрацював у Донецьку лише 9 місяців, а його замінив відомий у минулому футболіст «Шахтаря» Валерій Яремченко.

З літа 2003-го до травня 2004-го наставником був німецький спеціаліст Бернд Шустер. Він, як і Невіо Скала, також не зумів пройти кваліфікацію Ліги чемпіонів і вилетів вже в 1/64 фіналу Кубка УЄФА. Команда виступала нестабільно, і керівництво «Шахтаря» відмовилось від послуг німця навесні 2004 року. 18 травня 2004 клуб представив нового головного тренера — румуна Мірчу Луческу. За час його роботи «гірники» сім разів ставали чемпіонами України і щороку (крім сезонів 2005/06 та 2009/10) виступали у груповому раунді Ліги чемпіонів.

20 травня 2009 року «Шахтар» у двобої з німецьким клубом «Вердер» (Бремен) виграв останній в історії турніру Кубок УЄФА (з наступного сезону турнір отримав назву Ліга Європи). Основний час гри команди завершили з рахунком 1:1, а в додатковий час, на 97-й хвилині гри, Жадсон забив вирішальний м'яч. Також у 2009 році, 29 серпня в Донецьку було відкрито новий стадіон класу «еліт» «Донбас Арену». Втім, в 2009-му році «Шахтар» не зміг подолати перший же бар’єр, поступившись у 3-му кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів румунській «Тімішоарі». Найвищі досягнення в цьому турнірі у «Шахтаря» в останні роки - вихід із групи у сезоні 2010/11, де «гірники», подолавши італійську «Рому» в 1/8 фіналу, були надалі розгромлені «Барселоною» - 1:5 та 0:1. В сезоні 2012/13 «Шахтар» закінчив свої виступи в 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, програвши дортмундській «Борусії» - 2:2 та 0:3.

Новий сезон у Прем’єр-лізі донецький «Шахтар» почав із перемог над «Говерлою» - 2:0 (вдома), «Севастополем» - 1:3 (на виїзді) та "Чорноморцем" - 1:0 (вдома). У 4-му турі 4 серпня «Шахтар» вдома приймає київське «Динамо».

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Досягнення клубу

Срібний призер чемпіонату СРСР1975, 1979 рр.
Бронзовий призер чемпіонату СРСР1951, 1978 рр.
Володар Кубка СРСР1961, 1962, 1980, 1983 рр. (4 рази)
Фіналіст Кубка СРСР1963, 1978, 1985, 1986 рр. (4 рази)
Володар Суперкубка СРСР1984 р.
Чемпіон України2002, 2005, 2006, 2008, 2010, 2011, 2012, 2013 рр. (8 разів)
Срібний призер чемпіонату України1994, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2003, 2004, 2007, 2009 рр. (10 разів)
Володар Кубка України1995, 1997, 2001, 2002, 2004, 2008, 2011, 2012, 2013 рр. (9 разів)
Фіналіст Кубка України2003, 2005, 2007, 2009 рр. (4 рази)
Володар Суперкубка України2005, 2008, 2010, 2012, 2013 рр. (5 разів)
Володар Кубка УЄФА2009 р.


Найвідоміші гравці команди

Олександр Пономарьов (грав за «Шахтар» у 1951-52 рр.), заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР, бронзовий призер чемпіонату СРСР 1945, 1951 рр., володар Кубка СРСР 1949 року.

Віталій Хмельницький (грав за «Шахтар» у 1962-64 рр.), видатний гравець київського «Динамо» (1965-1972), 4-разовий чемпіон СРСР, 2-разовий володар Кубка СРСР, зіграв 20 матчів за збірну СРСР, учасник чемпіонату світу 1970 року.

Олег Базилевич (грав за «Шахтар» у 1967-68 рр., був головним тренером команди у 1972-73 та 1986 рр.), заслужений тренер СРСР та України, видатний гравець (1957-1965) та тренер (1974-1976) київського «Динамо», тренер збірної СРСР (1974-1976, 1979), головний тренер національної збірної України (1993-1994), видатний теоретик у підготовці футболістів високої кваліфікації; чемпіон СРСР 1961 року, володар Кубка СРСР 1964 року; в якості тренера 2-разовий чемпіон СРСР, володар Кубка СРСР 1974 року, володар Кубка кубків та Суперкубка УЄФА 1975 року, бронзовий призер Олімпійських ігор 1976 року.

Валерій Лобановський (грав за «Шахтар» у 1967-68 рр.), заслужений тренер СРСР та України, видатний гравець (1959-1964) та тренер (1973-1982, 1984-1990, 1996-2002) київського «Динамо», головний тренер збірної СРСР (1975-1976, 1982-1983, 1986-1990), збірної ОАЕ (1990-1992), збірної Кувейту (1994-1996), національної збірної України (2000-2001), Герой України (посмертно), кавалер Рубінового Ордена УЄФА за внесок у розвиток футболу (2002) та Ордена ФІФА «За заслуги» (2003), один з найкращих тренерів в історії футболу; чемпіон СРСР 1961 року, володар Кубка СРСР 1964 року; в якості тренера 8-разовий чемпіон СРСР, 6-разовий володар Кубка СРСР, 5-разовий чемпіон України, 3-разовий володар Кубка України, володар Кубка кубків 1975 та 1986 рр., Суперкубка УЄФА 1975 року, 3-разовий півфіналіст Кубка (Ліги) чемпіонів, віце-чемпіон Європи 1988 року, бронзовий призер Олімпійських ігор 1976 року, бронзовий призер Азійських Ігор 1994 року, 3-разовий учасник чемпіонату світу.

Юрій Дегтерьов (всю ігрову кар’єру – 1967-83 рр. – провів за «Шахтар»,), майстер спорту міжнародного класу СРСР, воротар збірної СРСР (1968, 1977-1979), 2-разовий срібний (1975, 1979) та бронзовий (1978) призер чемпіонату СРСР, володар Кубка СРСР 1980 року, чемпіон Європи серед юнаків 1966, 1967 рр., кращий воротар СРСР 1977 року.

Віктор Чанов (грав за «Шахтар» у 1978-1981 рр.), заслужений майстер спорту СРСР, видатний воротар київського «Динамо» (1982-1990) та збірної СРСР (1982-1990, 21 матч, пропустив 8 м’ячів), 3-разовий чемпіон СРСР, 5-разовий володар Кубка СРСР, чемпіон Ізраїлю 1991 року, володар Кубка Ізраїлю 1991, 1993 рр., володар Кубка кубків 1986 року, віце-чемпіон Європи 1988 року, чемпіон Європи серед юнаків 1978 року, чемпіон Європи серед молодіжних команд 1980 року, кращий воротар СРСР 1986 року.

Андрій Канчельскіс (грав за «Шахтар» у 1990-91 рр.), майстер спорту міжнародного класу СРСР, заслужений майстер спорту Росії, гравець київського «Динамо» у 1988-89 рр., у складі якого став бронзовим призером чемпіонату СРСР 1988 року та володарем Кубка СРСР 1990 року; гравець збірної СРСР (1989-1991), СНД (1992) та Росії (1993-1998); у складі «Манчестер Юнайтед» 2-разовий чемпіон Англії, володар Кубка Англії 1994 року, володар Кубка Англійської Ліги 1992 року, 2-разовий володар Суперкубка Англії, володар Суперкубка Європи 1991 року; у складі «Глазго Рейнджерс» 2-разовий чемпіон Шотландії, 3-разовий володар Кубка Шотландії, 2-разовий володар Кубка Шотландської Ліги; у складі «Аль-Хіляль» володар Кубка Саудівської Аравії 2003 року; чемпіон Європи серед молодіжних команд 1990 року, учасник чемпіонатів Європи 1992, 1996 рр.

Анатолій Коньков (грав за «Шахтар» у 1968-74 рр., був тренером команди у 1986-89 рр.), заслужений майстер спорту СРСР, видатний гравець київського «Динамо» (1975-1981) та збірної СРСР (1971-1978, 47 матчів), 4-разовий чемпіон СРСР, володар Кубка СРСР 1978 року, володар Кубка кубків та Суперкубка УЄФА 1975 року, віце-чемпіон Європи 1972 року, бронзовий призер Олімпійських Ігор 1976 року. З вересня 2012 року – президент Федерації футболу України.

Михайло Соколовський (грав за «Шахтар» у 1974-87 рр., зіграв за команду 485 матчів – рекорд клубу, забив 87 м’ячів у чемпіонатах СРСР – рекорд клубу), 2-разовий срібний (1975, 1979) та бронзовий (1978) призер чемпіонату СРСР, 2-разовий володар та 3-разовий фіналіст Кубка СРСР, володар Кубка сезону 1984 року.

Віталій Старухін (грав за «Шахтар» у 1973-81 рр.), 2-разовий срібний (1975, 1979) та бронзовий (1978) призер чемпіонату СРСР, володар Кубка СРСР 1980 року, кращий гравець СРСР 1979 року.

Сергій Ребров (грав за «Шахтар» у 1991-92 рр.), заслужений майстер спорту України, видатний гравець київського «Динамо» (1992-2000, 2005-2008) та національної збірної України (1992-2006, 75 матчів, 15 голів), перший гравець, що забив у чемпіонатах України 100 голів, 9-разовий чемпіон України, 7-разовий володар Кубка України, володар Суперкубка України 2006 року, чемпіон Туреччини 2003 року у складі «Фенербахче», чемпіон Росії 2008 року у складі «Рубіна», чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року.

Анатолій Тимощук (грав за «Шахтар» у 1998-2007 рр.), заслужений майстер спорту України та Росії, гравець національної збірної України (з 2000 року, провів 128 матчів – рекорд), чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року, учасник чемпіонату Європи 2012 року, 3-разовий чемпіон України, 3-разовий володар Кубка України, володар Суперкубка України 2005 року; у складі «Зеніта» чемпіон Росії 2007 року, володар Суперкубка Росії 2008 року, володар Кубка УЄФА та Суперкубка УЄФА 2008 року; у складі «Баварії» 2-разовий чемпіон Німеччини, 2-разовий володар Кубка Німеччини, 2-разовий володар Суперкубка Німеччини, переможець Ліги чемпіонів УЄФА 2013 року.

Клубний стадіон іржавих місткістю 52 187 глядачів було відкрито 29 серпня 2009 року на день міста та день шахтаря. Крім домашніх матчів "Шахтаря", він приймає збірну України (5: +0=1-4; 2-9) та великі розважальні заходи. Назвати його найкращим стадіоном України важко. Наприклад, через кольори сидінь, викладений ними напис "Shakhtar" на одній із трибун, і, в першу чергу, через мету побудови: зомбування населення Донбасу. А от щодо сучасності, то, можливо, він найперший у країні. Щоправда, це тішить кузьмічів середнього класу, але аж ніяк не фанатів.

Арена розташовується у великому парку в центрі міста, через дорогу від РСК "Олімпійський". Зовнішній дизайн нагадує літаючу тарілку, в темну пору стадіон світиться синім кольором, віддаючи данину найвеличнішому клубу України. Гостьові сектори (332 та 333) розташовано на горішньому третьому ярусі за воротами. Навіть звідти за грою можна було б зручно спостерігати, якби не щільна сітка, що захищає поле та кротів на нижніх ярусах від закидування піротехнікою. Сусідні ж сектори відділено прозорою огорожею. Банери можна розвісити на перилах або на вищезгаданій сітці (прийнятно лише для невеликих знамен).



Окремо слід наголосити на правилах поведінки на стадіоні. Існує думка, що вони різні для фанатів різних команд, і для хохлів вони найбільш жорсткі. Шмон: будьте готові, що вас облапають з ніг до голови, і за інтимні місця будуть чіпати в тому числі. Крім того, заборонено проносити на сектор рюкзаки та навіть невеликі сумки - все це просять залишити в камері схову після входу на територію стадіону. Камер, зазвичай, не вистачає на всіх приїжджих, і починаються проблеми. До того ж, аби потрапити до камер схову, необхідно пройти перший кордон, і вже на ньому деякі речі можуть "завернути".



Вхід на гостьовий сектор здійснюється при проході через турнікет по штрих-коду, тобто квиток спрацьовує один раз. Перестрибнути цей турнікет практично нереально, передати другу квиток можливо, але теж непросто. Окремо слід сказати за піротехніку - вас можуть затримати і не допустити до перегляду матчу, навіть якщо знайдуть піротехніку при проносі на стадіон. Якщо ж ви таки запалили - камери дуже чітко ідентифікують таку людину, і на виході із сектора вже буде чекати стюард з роздрукованою вашою фотографією. Затримати будуть намагатись в перерві, або після матчу, буває, що пробують висмикнути із сектора одразу, як вирахують, "по гарячих слідах". За використання піро вам світить бан на Донбас Арені, а також штраф... Але такі дрібниці не повинні вас зупиняти ;).
Кроти – найбільш принциповий суперник на футбольному полі, але на трибунах вони рідко складають конкуренцію киянам. Ще на початку 2000-х Шахтар почав возити за собою купу всякого скаму, і з того часу мало що змінилось. Якщо бути точним, то перший масовий вивоз вболівальників Шахтарня до Києва був 7 квітня 2001 року, тоді Динамо спеціально перенесло матч на НСК Олімпійський, був встановлений рекорд відвідуваності в Україні - 73950, який вже неможливо побити. Тоді на стадіоні було близько 25-30 тисяч кротів. Шахтар переміг через упереджені дії арбітра, Жосан був дискваліфікований тоді на довгий термін. Це, мабуть, і було першою ластівкою ненависті до Донецька.

В травні 2002-го року на фінал Кубка кроти знову вивезли купу скаму, а Динамо програло 2:3. Це був перший матч Динамо після смерті Лобановського, а ще через пару тижнів кроти оформили своє перше чемпіонство. Вже тоді досить сильно прослідковувалась ненависть до кротячого бидла, яке ходило по Києву і засирало все на своєму шляху. Що стосується фанатів, то кротам кілька разів пропонували забитись, але вони морозились… А на виїзді в Донецьк в липні 2002-го кияни стрибнули на іржавих, з прогнозованим для всіх результатом. Саме цей день і можна назвати початком війни між фанатами Києва та Донецька.



За ці 11 років було багато цікавого у принциповому протистоянні, кияни кілька разів досить серйозно принижували донецький двіж. В 2004-му на виїзді в Донецьк моб хохлів погнав донеччан прямо перед їхнім стадіоном. Тоді це була ганьба на всю країну. В 2007-му кияни провели ще одну успішну акцію – на секторі кротів прямо над банером Zaboys Ultra (основна фірма донеччан на той момент) було розтягнуто полотно “Мы колхоз, а вы – столица!”.

Власне банер ZBU також пішов з життя не своєю смертю. Сталось це в Римі, в лютому 2011-го, група киян їхали на свій матч в Стамбулі і по дорозі заїхала в Рим, де кроти грали з Ромою. Це була одна з найгучніших акцій по віджиманню банерів в Україні. Саме після цього випадку активність банди Zaboys Ultra почала сходити нанівець.

Загалом, ZBU була першою і найбільш активною бандою кротів. Створено її в грудні 2006-го і за час свого існування вони встигли провести досить багато крутих перформансів. Також вони досить вдало використовували піротехніку на стадіоні. Але при цьому виїзди Шахтаря завжди були темою для стьобу, адже крім невеликої кількості фанатів на секторі завжди була велика кількість пенсіонерів, працівників шахт і просто бухих сімколузів. Зараз ситуація не сильно змінилась – на виїзному секторі Шахтаря рідко можна побачити достойну банерну лінію та адекватний склад.



В кінці 2011-го у помаранчево-чорних фанатів стався конфлікт з адміністрацією стадіону, також на них сильно тисли правоохоронні органи і фани Шахтаря вирішили бойкотувати домашні ігри своєї команди, при цьому катали виїзди в міру своїх можливостей. Бойкот було припинено з початком сезону 2012-2013 і зараз донеччан можна побачити на кожному матчі. На звичайних матчах домашній сектор налічує від 300 до 500 чоловік, на євро кубки та принципові протистояння підтягується трохи більше народу. З основних діючих фірм зараз можна назвати Север 8 та Underground Gang.



Фанати Шахтаря підтримують дружні стосунки з фанами Ворскли та Чорноморця, серед іноземних двіжів добре спілкуються з фанатами Спартака, колись давно були відносини з шотланською фірмою Supras Paisley 07. Основні ж вороги - Динамо, Дніпро, запорізький Металург, Луганськ, Маріуполь, ну і Металіст.

Кожного сезону фани Динамо мають можливість виїхати до Донецька мінімум двічі, враховуючи матчі з місцевим Металургом та поєдинки в рамках кубкових турнірів. В цій статті ми розкажемо про наші виїзди у Донецьк на матчі із Шахтарем, які відбулися на «Донбас Арені».

2009 рік, жовтень

Це був перший матч Динамо на новій «Донбас Арені», відбувся він у рамках чвертьфіналу Кубка України. Зазвичай, матчі принципових суперників відзначаються запеклим протистоянням не лише на полі, але і на трибунах. На цей раз все було інакше - господарі повністю домінували на трибунах. Сектор киян виглядав дуже сірим. Основну його масу складали активісти фан-клубу, ультрас Динамо в переважній своїй більшості проігнорували поїздку, і на те було кілька причин, основні з яких - будній день і відсутність можливості повернутись до Києва після матчу на потязі. Деякі люди просто не попали на стадіон, бо не подбали про квитки заздалегідь (їх розповсюджували в Києві в фан-клубі при пред'явленні паспорта, гостьових кас в Донецьку не було). Основний актив киян (близько 30 чоловік), який їхав на матч спринтером, весь матч просидів у Ворошилівському РОВД через заміс під стадіоном. Звідси і відсутність нормальної банерної лінії та організації гарного супорту.



2010 рік, травень

Це був крайній виїзд біло-синіх сезону 2009-2010. Єдине, що влаштовувало киян у цьому протистоянні, це тільки перемога! Як, власне, і завжди. По приїзду в пункт призначення більшості вдалося уникнути прийому, спокійно вийти з вокзалу і вирушити гуляти по «посёлку, где нет метро» © Щоправда, деяких хлопців люди у формі затримали, але при великому потоці людей на вокзалі загубитись не склало великої проблеми.

Десь о 16-17 годині деякі біло-сині фанати зібралися у місці «Х». Раптом з'являються акаби і намагаються усіх зібрати разом. Як виявилося, вони планували провести киян в оточенні до «Донбас Арени». Почувши фразу одного із старших «та може давай їх усіх до нас на 50-ти летку» (щось на зразок РОВД, як я зрозумів), звичайно, більшість одразу вирішила розійтися. А за півгодини частина хохлів маршем йде до стадіо.



Біля стадіону вже чималий натовп. Досить великий різновид правоохоронців: на конях, на велосипедах. Фан-клуб організував не менше 20 автобусів, тому переживати, що на гостьовому буде мало людей, не доводилось. Щодо шмону, то навіть не знаю, як описати... По вигляду - все дуже ретельно, а на практиці, якщо чесно, нічого особливого. Спочатку обшук проводить міліція, потім тричі - сек’юріті «Донбас Арени» у білих рукавичках.

За 40 хвилин до гри досить велика кількість біло-синіх вже у «клітці», відведеній для приїжджих фанатів. Банерна лінія - досить насичена. На кожному стільчику лежить біло-синій динамівський прапорець. Більшість у білих футболках. У декількох місцях присутні пару чоловік із якоїсь служби стадіону, щось на зразок МНС стадіо з необхідними реквізитами для гасіння піро. Скільки людей було на секторі - сказати важко, думаю, не менше тисячі. Заряджали, враховуючи кількість скаму, досить добре. На вихід команд після перерви запалюється кілька фаєрів, димів, стробоскопів та вроцлавських.

Варто відзначити, що камери на арені працюють справно. Так, пронесений по частинах текстовик служби стадіону помітили в камери, коли він вже склеювався в єдине ціле на секторі, і змусили його віднести в камеру схову. А за спалення на секторі атрибутики Шахтаря хлопця «закрили» на 3 доби - на виході із сектора на нього вже чекали із роздрукованим фото в руках.

Щодо самої гри, то київська команда не показала характеру, віддавши чемпіонство, так би мовити, самовільно. Після фінального свистка Шовковський, Вукоєвич, Михалик та інші дякують трибунам за підтримку.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
2010 рік, жовтень

Центральний матч всього першого кола, як раніше любили казати журналісти, закінчився доволі прогнозовано в усіх аспектах. Трибуни «Донбас Арени» були, як завжди, «гостинними» для приїжджих фанатів. Весь другий тайм діставалось голкіперу динамівців Денису Бойко - то заряди не дуже приємні він слухав, то йому під ноги петарди кидали. Під час кутових біля воріт Динамо з трибун на поле летіла ціла купа всякого непотребу.



Кияни виїхали до Донецька досить слабенько, всього 300 чоловік на секторі, і склад був далеким від ідеального. Напевно, це було пов’язано із попереднім виїздом до Тирасполя, який відбувся всього за три дні до цього, і де фанів було помітно більше. В місті сірі виловлюють киян і везуть до відділка. При цьому активно використовуються тихарі - вони заходять в Пузаті хати, Макдаки і кафешки, де сидять кияни, тихенько відзвонюються, і через 2-3 хвилини приїжджає машинка з десятком беркутят. Перед матчем всіх відпустили.

На вході на сектор на другому кордоні стояв динамівський(!) начальник СБ і забороняв абсолютно всі лицьові банери! Досить жорсткий шмон, донецька міліція давно вже славиться звичкою лапати всі інтимні місця. Певна частина сектору стала по торсу, оце і все, чим кияни запам’ятались того вечора. Деякі хлопці весь матч провели у відділку за спроби пронесення заборонених предметів на сектор.

2012 рік, квітень

Наступний виїзд на «Донбас Арену» волею календаря відбувся для киян аж через півтора року, але у цьому році таких виїздів виявилось одразу три.

Найважливіша гра сезону, та ще й у суботу! Квитки на ігри в Донецьку киянам доводиться купувати заздалегідь, Шахтар вже котрий рік відмовляється організувати гостьову касу. 1000 квитків викупили ультрас Динамо, решта реалізовувалась через клуб, адже матч з найбільш принциповим суперником завжди викликає ажіотаж. Причому не тільки серед вболівальників, а й серед правоохоронців. Групи киян з’їжджалися у Донецьк з різних напрямів і на різному транспорті, організовано від клубу прибули лише два автобуси. Вже зранку почалися дзвінки з інформацією де, скільки і як сірі приймають виїздюків. У всіх населених пунктах навколо Донецьку на залізничних та автовокзалах чергували наряди ППС. У більшості випадків просто переписували дані. Опівдні по Донецьку вже гуляли численні групи хохлів. Ніяких дій з боку місцевих та сірих не спостерігалося. Київська кузьма фотографувалася з шаликами на фоні нового стадіону, інші ж намагалися знайти нечисленні визначні місця. Ближче до матчу в небі почав кружляти гелікоптер та збільшилась кількість акабів, які, до речі, були вдягнені у яскраві манишки, які було видно з великої відстані, тому ухилятися від зустрічі з темними силами було легше. Також були задіяні і патрулі на конях.



Вхід до гостьового охороняло декілька кордонів міліції. На диво, відношення стюардів до гостей цього разу було на високому рівні. Всі сектори, виділені для киян, забиті. Диктор стадіону розпинався, як на якомусь весіллі. Гімн хазяїв біло-сині заглушили співом «Грає море зелене». Мабуть, це було найкраще виконання цієї пісні. Далі шиза пішла, як по маслу! Команда билася, що додавало натхнення. Кузьма донеччан була доволі пасивною, тому іноді було чути луну від протилежних секторів. Ультрас Шахтаря ж продовжували свій протест, тому спостерігали за матчем мовчки, охороняючи свої банери, які нарешті повернулись до Донецька. Вилучення та пропущені голи суттєво не вплинули на якість підтримки. На останніх хвилинах кияни запалили вроцлавський вогонь. Ну і антивандальні сидіння все ж не витримали гніву гостей. Загалом шиза, як для такої кількості, на 5.
На вокзал всіх повезли на автобусах, які сповна відчули наслідки програшу улюбленої команди. Хоч команда і програла, проте не було пригніченого настрою, адже гравці билася до кінця. Прикро, звичайно, що на полі перемагає не той, хто краще грає в футбол, а той, хто краще заплатить судді, але зліше будемо...

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
2012 рік, вересень

Протистояння Динамо і Шахтаря вже давно вийшло за межі стадіону, зараз це протистояння двох олігархів, які роблять усе можливе, аби насолити один одному, причому для преси обидва завжди «сама люб’язність». Донецькі функціонери мають досить чітку вказівку створювати київським вболівальникам «належні умови». Квитки продаються лише в Києві, і гостьової каси в Донецьку не буде. Банери більше, ніж метр на метр, треба вписувати у заявку та подавати за три доби до гри в СБ Шахтаря разом з фото. Заборона на барабан. Рюкзаки на сектор не можна, а сотня комірок камери схову... хіба це достатньо для тисячі біло-синіх фанатів? Заборона на деякі патріотичні футболки і футболки з тризубом при вході на сектор. Прийоми на вокзалі, в місті, в закладах харчування з подальшим переписуванням даних, телефонної книги і фото біля ростоміра, деякі люди примудрялись побувати в лапах ментів по кілька разів за день. Одним словом, покращення настало! Наостанок, при спробі провести марш Донецьком кияни так і не змогли толком зібратись в одному місці - при скупченні біло-синіх більше 10 чоловік «Беркут» миттєво всіх пакував і віз на стадіон.



Звичайно ж, при таких розкладах, хохли були злими і фанатіли на повну котушку. Столичний клуб організував фан-потяг, тому на гостьовому секторі можна було спостерігати досить велику кількість бухої кузьми і смішних діячів фан-клубу, які дуже довго намагались розтягнути намальований ромб і махати привезеними прапорами, які нікому, крім своїх перевірених активістів, вони в руки не давали. Протягом матчу кияни використали досить багато петард, спаливши на додачу ще й кілька стробоскопів та вроцлавів. Але команда не давала приводів радіти, тому частина піро поїхала назад до Києва.

Вже рівно через три тижні відбувся наступний виїзд у Донецьк. Цього разу не було фан-потягу, матч відбувався знову у незручний час в неділю, коли виїхати ввечері до Києва залізницею просто неможливо. Всі ці фактори, а також нещодавній попередній виїзд та певне розчарування від поганих результатів «Динамо» за останній місяць, спричинили досить малу кількість фанів на виїзному секторі. Можливо тому ніяких особливих проблем у місті з міліцією не було. Втім, тих, хто їхав на спринтерах, зупинили за декілька десятків кілометрів від Донецька, тому більшість фанів, що в них їхали, подолали решту шляху на рейсових маршрутках. Знову та ж історія із комірками для схову речей, куди вимагали класти навіть маленькі барсетки, змушуючи розсовувати гаманці, ключі та документи по кишенях. Популярність футболки з відомим жестом Гармаша досягла і Донецька, тому стюарди змушували роздягатись всіх, хто був у кенгурах та регланах, з метою не допустити ці футболки на сектор. Але це не завадило якимось чином пронести декілька штук і продемонструвати їх.

Після єдиного голу Динамо було запалено декілька фаєрів, і хлопцям довелося ховатися від камер. Декому це не вдалося, і після матчу беркут просто вихопив трійку наших фанів по роздрукованих фото із вузенького коридору, по якому випускали із сектора. Втім, обійшлося переписом даних і невеликим штрафом.



Безбарвна гра Динамо і перша в історії всеукраїнських змагань поразка з великим рахунком, звичайно, не додала фанам оптимізму. Так само, як і пісні про Париж та глумливі заклики диктора (натяк на поразку від ПСЖ). Що ж, ми ще раз переконалися, що донецьким закон не писаний. Якщо раніше ми бачили упереджене суддівство на користь кротів, тиск на арбітрів з боку офіційних осіб клубу до та під час матчу, відверто грубу та хамську поведінку гравців «Шахтаря» на полі, то тепер виявилось, що і образа суперника та його вболівальників на рівні об’яв на стадіоні – це для «європейського клубу» нормальне явище, і про який-небудь культурний рівень годі й говорити. Але попри всі ці фактори, все одно потрібно у будь-якій ситуації підтримувати наш Великий Клуб!

Сьогодні в гостях у нашого журналу один із представників старшого покоління динамівського двіжу, який вже понад двадцять років є активним фанатом «Динамо».

- Розкажи, будь ласка, як ти почав вболівати за «Динамо», коли вперше побував на стадіоні?

Я почав свідомо вболівати десь із 1985 року. Мій дідусь прищепив мені любов до «Динамо», до київського «Сокола», він був дуже великим вболівальником. На перший матч мене повів батько, це було навесні 1987 року, ми грали з «Нефтчі»(Баку), здається, виграли 2:1. Самостійно на стадіон вперше я пішов тоді, коли нам на тренуванні (я займався футболом) видали квитки, і ми з хлопцями сходили на матч Кубку УЄФА, це був вересень 1989 року, грали проти МТК з Будапешту. Але ще раніше, восени 1985 року я відвідав з батьком домашку Сокола у Палаці спорту. Грали проти Салават Юлаєв (Уфа). Після двох періодів програвали 0:3, але все одно виграли 5:3!!! Це справило дуже яскраві враження на дитячу психіку :).

- Це, я так розумію, був звичайний сектор. А коли ти побував на так званому «фан-секторі»?

Це був 1992 рік. Я був вже, так би мовити, «в темі», але у першому чемпіонаті України все було якось дуже сумно, про якийсь сектор взагалі мови не було. А ось вже з другого чемпіонату почали збиратись якісь групки, і вже у березні 93-го була гра з «жидами», ми виграли 1:0, то нас було в 3-му секторі перед решіткою чоловік 50-60, мабуть. Тут я хочу уточнити, щоб всі зрозуміли. Ось ти кажеш «ультрас сектор» - в теперішньому розумінні його не було в ті часи. Є «домашка», ти приходиш, ще хтось приходить, ви бачите, що вас чоловік п’ять, і все – починаємо спонтанно шизіти. А бувало, що немає таких людей – значить, просто сидиш, дивишся футбол. Цікаво, що у 93–95 роках, ми на шайбі та баскеті («Будівельник») частіше збирали більш-менш нормальний по кількості склад для активної підтримки, ніж на футболі. Я не маю пояснення чому, але так було…

- Розкажи про свій перший виїзд трохи детальніше.

Перший мій виїзд був до Львова, фінал першого чемпіонату з «Таврією», відбувся у червні 1992-го, програли ми тоді 0:1. Це для мене, 13-річного, стало великим шоком. Про сам виїзд нема чого особливо розповідати, сів у потяг, тоді у мами було відрядження до Львова, грубо кажучи, я з нею напросився. На гостьовому секторі було тоді близько 120 чоловік, скоріш за все, то були ще відголоски радянських часів, не пройшло і року після останніх виїздів до Москви, звідти така кількість. Потім ми таку кількість не змогли повторити через півтора роки у Москві.

- Чи багато залишилось людей, які починали катати виїзди ще при СРСР, і зараз більш-менш активно продовжують пробивати виїзди?

На жаль, дуже мало таких залишилось. З тих, кого я особисто знаю, десь чоловік 10-12 залишилось. Це ті, хто більш-менш регулярно ходить на домашні ігри та пробиває не менше 3-4 виїздів за сезон. Але на якісь важливі виїзди (наприклад, Москва, Донецьк) таких людей збирається в рази більше. Може, я когось і не знаю, хто катав по Союзу, але з 1992-93 років, коли я починав, десь стільки й залишилось.


- Який з виїздів найбільше запам’ятався?

Ну тут багато можна розповідати, хоч цілий тиждень :). Виїздів немало було за ці двадцять з лишком років. Наприклад, мій третій виїзд – це «Спартак» (Москва), Ліга чемпіонів 1994 року, ще тільки три роки після розвалу Союзу пройшло, ворожнеча дуже сильна. Не буду все це розповідати, всі розуміють, що таке м’ясо, і що це для нас означає. Виїзд запам’ятався навіть не тим, що закордонний, а тим, що далекий був. До цього були лише Львів та Дніпро. Виїзд до ворожого міста, шлях до Брянська на собаках, потім вдалося вписатись у потяг. Нас троє було, один – це мій друг, з яким зараз продовжуємо ганяти на виїзди. Ще одна людина вже давно не в темі. Прогулянки по похмурій листопадовій Москві. Очікування на наших у юрбі м'ясних біля виходу з метро «Спортівная» перед грою. Десь 70 чоловік на гостьовому. В метро після гри смішні спроби місцевих стрибнути на нас. На вокзалі перемах 1х1 нашого хлопця з московським конем (коні в той день були значно активніші за своїх московських колег). Весела дорога додому в потязі, куди нас менти вписали майже усіх в один вагон. Потім намагання ніжинських ментів дізнатися «кто украл гуся?!» :). Кому цікаво, знайдете в інтернеті докладний звіт мого друга про цей наш виїзд. Думаю, саме тоді, коли я вийшов з московського потягу на платформу київського залізничного вокзалу, я зрозумів, що це назавжди :).

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
- Може, щось про Житомир згадаєш, початок 2000-х?

Житомир... За великим рахунком, все розказано і написано вже. Основне те, що після всіх цих подій вперше пішов шум у ЗМІ, пішов прес ментів.
Ще запам’ятався виїзд до донецького «Шахтаря» у квітні 2004-го. Дуже цікавий виїзд в тому плані, що він був успішним для нас на всіх фронтах – команда виграла 4:2, кротів погнали прямо перед центральним входом на стадіон, добра шиза, як на той час. Зрозуміло, що запам’яталась Охтирка, але зі знаком «мінус». Ще можна виділити Тбілісі, виїзд за збірну. Багато таких виїздів, навпаки, дуже мало таких, на які просто приїхав, пошизів, поїхав. Є такі, не без цього, але більшість чимось виділяється. Більше залишаються у пам’яті, звичайно, євровиїзди.

- Якраз до них я збирався перейти. Знаю, що ти досить активно катаєш закордонні виїзди за «Динамо», за збірну України. Скільки приблизно таких виїздів у тебе?

Та я точно скажу скільки, я рахую їх. За «Динамо» по єврокубках 15, за збірну – 7.


- Зрозуміло, що всі такі виїзди яскраві, але, може, все ж якийсь виділиш?

Важко виділити. Останній був до Чорногорії, але там більше було курортного відпочинку, тому це трохи не те. Ось Роттердам дуже запам’ятався, 10 днів у «мікробі» з хлопцями, весело, живо, дуже багато вражень, команда перемогла, дуже багато побачили, поспілкувались так добре :). «Стяуа» у 2006-му запам’яталась багатьма подіями, веселими та дещо іншими. Як не пустили цілий автобус на трибуни. Дякую одному організатору цих басів, який запропонував нам з товаришем все-таки вписатися в бас до більш молодих хлопців. Бо ми вдвох спочатку повинні були їхати в тому басі, який не попав.

- Так, я теж той випадок пам’ятаю :)

Стамбул, звичайно, пам’ятний, наприклад, 2008-й, це «Фенербахче» був, і «Бешикташ» у листопаді 2011-го, коли програли ми 0:1. Там особливість в екзотичності міста та стадіонній і навколофутбольній атмосфері. А у лютому 2011-го ми на Бешикташ вивезли добрячий по кількості та якості склад. Тоді перемогли 4:1. Ще мені дуже подобаються виїзди до Англії. Шкода, що суворий візовий режим не дозволяє туди вивезти нормальний склад.

- Ось ми згадали виїзд до Чорногорії за збірну України. Але це був виїзд, коли вже не було активної підтримки ультрас Динамо. Як ти ставишся до того, що наші ультрас у своїй більшості не підтримують збірну? А організованої підтримки – так взагалі немає останні два роки.

Кожному своє. Я знаю людей, які не підтримують збірну – по телевізору дивляться, але ані домашки, ані виїзди не відвідують. Це не моя позиція – я за збірну вболіваю, і, за можливості, катаю та буду пробивати виїзди. Зрозуміло, що стояти на одній трибуні із представниками деяких двіжів не дуже то й приємно після деяких їх дій та слів. Плюс натуралізація… Те, що немає організованої підтримки – ось дивись, був відбір до чемпіонату світу-2010, вже тоді особливої підтримки не було.

- Наскільки я пам’ятаю, останньою спробою щось організувати в Києві був матч з Італією у березні 2011-го.

Так, там взагалі деякі себе повели неадекватно. На наших секторах люди вже починають розуміти, як себе потрібно поводити, що робити. Хлопці з провінції їздять по першій, по другій лізі, на єврокубках не бувають, то їм цікаво приїхати до Києва, подурогонити. Але повної анархії не повинно бути. Потім ми пропускали відбір, товариські матчі пішли, то вже таке... Але як воно зараз буде, незрозуміло. Повторюсь, кожен сам це вирішує для себе.

- Збірну очікують три «домашки» - Львів, Київ та Харків. Ти плануєш відвідати якісь із цих матчів?

Я за збірну ще жодного разу на домашні ігри не їздив в інші міста, якось так склалось. До Львова на гру із Сан-Маріно навряд чи зможу поїхати, є деякі плани на ті дати. У Києві планую сходити на матч з англійцями, а з поляками у Харкові – то вже у жовтні буде, поки рано загадувати.

- Повернемось знову до Динамо. У тебе вже був сотий виїзд за наш клуб. Розкажи трохи про нього.

Я уточню, що сотий виїзд у мене був в цілому. Поясню. Оскільки я вболіваю за Динамо, за збірну, за Сокіл, то я рахую всі виїзди разом. Тоді у мене, в Дніпрі, був сотий виїзд взагалі.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
- Так, я пам’ятаю, що це був Дніпро, серпень 2011-го.

Саме так. Зараз у мене вже більше сотні виїздів за Динамо. 122 виїзди. Виїзд до Дніпра був пам’ятний тим, що я вперше тоді потрапив на новий стадіон – «Дніпро Арену», сподобалась атмосфера. Хотілося шизіти та шизіти, без зупинки. А так ніякого особливого свята не влаштовували.

- За всі ці 20 років наскільки змінилась ситуація по складу виїзного сектора, складності виїздів?

Союзні часи я не застав, але трохи некоректно питання поставлено. Як порівнювати, коли у 1995-му році ми Кременчук пробивали вдвох, а зараз в минулому сезоні мінімальна кількість людей на виїзді, якщо не помиляюсь, була на донецькому «Металурзі» - 90. В минулому сезоні в середньому 400 людей десь їздить. Це, однозначно, плюс, ще більше повинно людей катати. Щодо складності, особисто для мене стало простіше їздити, коли я закінчив універ, десь з початку 2000-х. Пішов на роботу, стало легше. Щодо транспорту, зараз більше можливостей, можна «мікроб» зняти, бас цілий. Такого в 90-х не було. А ще зараз у багатьох є свої машини. Інколи на машинах ганяємо на виїзди.


- Можливо, стало простіше для молоді – вони об’єднуються в групи, банди, їздять разом зі старшими, ті якось тягнуть молодь...

Тоді як було – ми бачили календар, за день до гри збирались на вокзалі години за чотири до відправлення потягу і йшли за квитками. Це ті, хто мав намір їхати по квитках. Ні про яку купівлю квитків зарані аж до середини нульових років і мови не було. Є квитки – поїхали. Немає – вписка, собаки, якось добирались. Тоді на 99% залізницею катали.

- Ось у мене в студентському віці не те, що не було бажання чи грошей - важко було знайти компанію для виїзду...

У мене був такий період, десь у 2009-му році, коли на декілька виїздів ніхто із друзів не їхав. Ну так в чому проблема – взяв собі квиток та поїхав. У потязі чи вже у місті знайомився з хлопцями, зараз разом катаємо. Все одно я знав, що когось із знайомих десь зустріну.

- Завдяки, скажімо так, вдалому потраплянню до певної ультрас групи є хлопці, яким тільки 20 років, а вже мають більше 50 виїздів, бо завжди є підтримка, компанія, певна організація.

Це ж добре. Тоді складність була у загальному розвитку двіжа. Якщо я не помиляюсь, у нас перші «нулі» (коли на виїзді нікого немає) закінчились у сезоні 1998-99 рр. Було таке («нулі») раніше, не буду заперечувати. З того часу хоча б одна людина завжди була на виїзді.

- Як ти ставишся до вживання алкоголю на виїздах?

Відповім так. Все треба робити з розумом. За своє життя, я кажу не тільки про фанатизм, багато поганого та безглуздого бачив, причому, як правило, це люди витворяли саме у стані алкогольного сп’яніння. Так що, особливо молоді, необхідно робити акцент саме на спорті, а не на пиві. І дуже добре, що останні роки у нас саме така тенденція.

- Яке в тебе ставлення до «підрізання» на виїздах?

Різко негативне. Я не бачу в цьому сенсу. Розумію ситуацію, коли нема грошей, хочеться їсти та пити – завжди поруч є люди, яких можна попросити. Які питання, пригостять, звичайно. Тим більше, що ти можеш підставити як себе, так і інших. Були і у нас декілька років тому негативні ситуації з «підрізанням».

А в Росії пару років тому, коли хлопці (здається, м'ясо) десь у Ростовській області отримали реальні строки, півроку сиділи, за якийсь ящик пива чи мінеральної води. Причому, наскільки я бачу, це робиться не з-за нестачі грошей, а просто з-за якогось «міфічного адреналіну».

- Може, ти знаєш, що може загрожувати згідно закону за такі речі?

Знаю! За крадіжку кримінальна відповідальність стартує від штрафу (850–1700 гривень) і позбавлення волі до 3 років.

Зараз у нас буде виїзд до Донецька, і знову фан-потягом, як у вересні. Хто тоді був, пам’ятає, що відбувалось на вокзалах із «підрізанням». То це може слугувати певним попередженням.

- Яке в тебе ставлення до дівчат на секторі? До тих із них, хто катає виїзди?

Якщо дівчина катає виїзди, приходить на домашки, вона це робить для підтримки команди, то абсолютно нормально. Я знаю дівчину, яка має більше сотні виїздів за Динамо. Вона молодець!!!

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Головне, щоб це не було так: добилася чи добився – не має значення, став «золотником», наступний сезон не видно і не чути. Щоправда, я про таких тільки читав – щодо тих, з ким я спілкуюсь, товаришую, то вони як їздили, так і продовжують їздити. Золотий сезон не повинен бути самоціллю, після якої ти спочиваєш на лаврах. Мета повинна бути така: завжди – де б не грало Динамо Київ, ти повинен там знаходитись і підтримувати команду. І не має значення, Охтирка це чи Лондон.

Чув таку фразу від людей перед одним із виїздів до Полтави: навіщо туди їхати, мільйон разів там були, що там робити. Мене такі питання просто ставлять у ступор, як це «що робити», коли там грає «Динамо»?

І ще, скажімо, буде Динамо грати у другій лізі – не має значення, з яких причин. Будемо і там їздити. Тому не треба вважати, що євровиїзди чимось кращі за українські. Тому що декілька разів я вже чув: «я вже багато поїздив по Україні, тепер буду тільки на євровиїзди ганяти». БРЄД!!!

- Яке твоє ставлення до традиції переводу у праві фани? Хто повинен переводити? Скільки виїздів повинен мати той, хто переводить?

Зараз правила залишились ті ж самі, коли і мене переводили в 2001-му році. Переводити може та людина, яка пробила 10 і більше виїздів. Зрозуміло, що тоді, скажімо, в Маріуполі було всього 12 людей. Зараз стали набагато більше і частіше їздити. Беремо, умовно, сектор 200 чоловік, то таких, хто може переводити, набереться чоловік 70, а то й більше. Можливо, потрібно ці правила переглянути. А сама традиція хороша.

- Була така ситуація на виїзді у Кривому Розі, коли казали не лізти переводити тим людям, які самі щойно пробили десятку, і просили підійти авторитетних фанів для цього...

Формально мали право переводити всі, хто має 10 виїздів. Ще раз кажу, можливо, це варто переглянути.

- Відомо про твої тісні стосунки із фанами вільнюського «Жальгіріса», про те, що ти вже декілька років є одним з організаторів з нашої сторони поїздки до них на футбольний фан-турнір.

Не тільки я є організатором, і не тільки я з ними спілкуюсь. Хто не в курсі, крім Дніпра та Карпат, у нас ще є друзі із вільнюського Жальгіріса. Дружба йде ще із союзних часів, потім були перерви, бо ми опинились в різних країнах, не було засобів для комунікації. Вони приїздили до нас на кваліфікацію Ліги чемпіонів у 99-му році, але тоді не вдалося такі міцні стосунки налагодити. А ось з 2006 року ми спілкуємось максимально тісно, наскільки це дозволяє візовий режим. Відстань 800 км – то дрібниці. Для них, до речі, при поїздці на автотранспорті потрібна білоруська віза.

Зіграло також позитивну роль те, що у відборі на ЧЄ-2008 ми з литовцями опинились в одній групі. Вони приїздили до нас навесні 2007-го, коли в Одесі була гра, ми до них потім приїхали, так все і закрутилося. Тобто це не особисті стосунки, це дружба двіжів. Хлопці з Вільнюса приймали участь у декількох наших ОФ-темах, іноді вони присутні на наших виїздах, на домашках. Ми, на жаль, досить рідко присутні на іграх Жальгіріса. Все це у візи впирається. А так взимку ми до них на турніри приїздимо, вони нарешті вирвались до нас на турнір у лютому цього року. В будь-якому випадку, намагатимемося якомога частіше відвідувати один одного. Я дуже люблю їздити до Вільнюса, фанати Жальгіріса (Pietu-IV) дуже гостинні!


- Якщо хтось із молоді захоче з вами поїхати і прийняти участь у турнірі в Литві?

У нас кожен рік є новачки, яких не було раніше. Все нормально, спілкуються, негативних відзивів не чув :). Слідкуйте за об’явами в інтернеті з приводу цих турнірів, звертайтесь. До речі, такі поїздки на фан-турніри - це ще один засіб, так би мовити, «зв’язку поколінь» фанатів. Так що давайте, тренуйтесь, пора вже й виграти фан-турнір в Литві!:-).

- 9 серпня буде жеребкування плей-офф Ліги Європи. Плануєш пробивати цей виїзд?

Бажання пробивати виїзди є завжди. Не завжди є можливість це робити. Так що побачимо, як воно буде.

- Скажи якісь побажання молоді, яка пробиває зараз свої перші виїзди.

Якщо хтось ще не пробивав виїзди, і чомусь ще про це замислюється – викиньте ці думки з голови, потрібно їхати, і не боятися навіть одному поїхати. Якщо ти адекватна людина, то один на виїзді не будеш ніколи. З кимось познайомишся, будете потім разом катати, а може і взагалі станете кращими друзями. Запам'ятайте, без виїздів – ти не фанат. Ганяйте на виїзди!!!

- Дуже дякую тобі за спілкування, бажаю пробити ще багато цікавих виїздів та побачити перемоги нашої улюбленої команди!

9 серпня відбудеться жеребкування раунду плей-офф Ліги Європи, на якому «Динамо» дізнається їм’я свого суперника. Матчі пройдуть 22 та 29-го серпня. Географія можливих суперників «Динамо» досить велика: від Ісландії до Казахстану.

Але більшість цих команд представляють країни, що входять до Шенгенської угоди (надалі для спрощення будемо писати «країни Шенгену»). Так, в минулому році на цій стадії жеребкування з поміж 31 несіяної команди (нагадаємо, що «Динамо» потрапило до когорти сіяних команд) 20 були з країн Шенгену (це склало 65% від усіх несіяних команд).

Країни, що приєднались до Шенгенської угоди:

  • Австрія
  • Бельгія
  • Греція
  • Данія
  • Естонія
  • Ісландія
  • Іспанія
  • Італія
  • Латвія
  • Литва
  • Ліхтенштейн
  • Люксембург
  • Мальта
  • Нідерланди
  • Німеччина
  • Норвегія
  • Польща
  • Португалія
  • Словаччина
  • Словенія
  • Угорщина
  • Фінляндія
  • Франція
  • Чехія
  • Швейцарія
  • Швеція
(Умови в’їзду до таких країн, як Сан-Марино, Андорра або Монако розглядати не будемо через відсутність на цій стадії команд з вищезгаданих країн)

Між цими країнами відсутній паспортний контроль, і перетин кордону між ними не потребує ніякого дозволу. Наприклад, отримана угорська віза дозволяє потрапити також в Італію чи Німеччину, і навпаки.

Отже, якщо у вас є велике бажання підтримати улюблений клуб за кордоном, ви маєте закордонний паспорт та трохи грошей і часу, але ще ніколи не стикалися з процедурою отримання Шенгенської візи, і вас вона дуже лякає, то цією статтею спробуємо трохи полегшити вам шлях до мети і розвіяти ваші сумніви.

Як тільки стане відома команда (і за умови, що вона з Шенгену), то в першу чергу потрібно планувати маршрут. Оптимальний варіант – це, звичайно, літаком. З Києва до європейських міст прямує така бюджетна авіакомпанія, як WizzAir. Тож заходимо на їх сайт (wizzair.com) і дивимось розклад. Але тут може трапитись така халепа, що у літній період, та й ще за два-три тижні до відльоту, квитки можуть коштувати аж ніяк недешево.

Тоді переходимо до наступного варіанту – потяг. Якщо пощастить із жеребом і випаде команда з країни, що має з Україною спільний кордон (як то Польща, Словаччина або Угорщина), то потяг є майже оптимальним варіантом за співвідношенням ціна/зручність.

Але не поспішайте купувати квитки на прямі потяги, як то Київ-Будапешт, Київ-Братислава, або Київ-Краків. Зазвичай, ціна на них в одну сторону сягає 1000 грн., якщо не більше. Як показує практика, то найкращим варіантом в такому випадку буде доїхати на потязі до прикордонного містечка (Чоп, Ужгород, підійде також Львів), перетнути кордон на автобусі/маршрутці, і знову сісти на місцевий потяг до потрібного міста. В таких випадках загальна сума, витрачена на квитки, буде в 2-3 рази менша, ніж на прямий потяг. Ще є третій варіант – рейсовий міжнародний автобус, але звертати на нього увагу треба вже в крайньому випадку – важко витримати сидячи 24 години, а то й більше.

Якщо ви збираєтесь їхати групою більше шести осіб, то можна орендувати мікроавтобус з тих же прикордонних міст, а може і прямо з Києва. По грошам, мабуть, це буде дешевше, ніж рейсовий автобус, також перевагою буде власна весела компанія, та і маршрут можна прокласти доволі цікавий. Залишається знайти тих 6 бажаючих поїхати в такий спосіб.



Отже, маршрут ви проклали. Тепер ваше завдання отримати Шенгенську візу.

Вимоги в усіх країнах Шенгенського простору прописані на папері однакові. Але на практиці, зазвичай, кожне посольство (чи консульство) може виставляти додаткові дрібні умови, які суттєво впливають на отримання візи.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Підемо спочатку. Отже, те, що ви можете зробити без зайвих клопотів:
  • 2 кольорові фотографії (3,5х4,5) ≈ 20-25грн.;
  • власноруч заповнена анкета (примірники надаються на сайті посольств);
  • страховка на суму 30000 Євро. Коштує від 25 до 100 грн. (в залежності від кількості днів перебування в Шенгені);
  • ксерокопії загран та національного паспортів;
  • вже куплені через Інтернет та роздруковані квитки на літак або потяг (якщо подорож планується автомобілем, то потрібно тільки пред’явити ксерокопії посвідчення водія та техпаспорту на авто).
  • квиток на матч. В єврокубках прийнята практика (але не завжди її дотримуються), що квитки в гостьовий сектор передаються клубу-супернику, і він їх розповсюджує серед власних уболівальників. Якщо в посольстві запитають, яка мета подорожі, ви кажете «на футбол» і показуєте квиток.

Потрібно зазначити, що іноді на момент подачі документів ви ще не матимете на руках квитка на матч. В такому випадку не потрібно казати, що ви їдете на футбольний матч, досить обмежитись словами «мета подорожі – туризм» (саме таку мету ви повинні зазначити в анкеті). Не завадить також вивчити напам’ять ваш маршрут по кількості днів та містах, в яких ви будете зупинятись на ніч, пам’ятати дати в’їзду та виїзду із Шенгенської зони – такі запитання можуть бути вам задані під час подачі документів.

Якщо ваш маршрут пролягатиме декількома шенгенськими країнами, то може виникнути питання, до посольства якої країни треба йти. В цьому випадку потрібно подавати документи до посольства тієї країни, на території якої ви перебуватимете найбільше часу (це перевіряється по бронях готелей та кількості ночей, вказаних там). Якщо кількість ночей у двох країнах буде однаковою, потрібно йти до посольства країни, кордон якої ви перетинатимете першим.

А тепер основні вимоги.

1. Ваше фінансове забезпечення на час подорожі

Якщо ви легально працюєте і отримуєте більш-менш пристойну зарплатню, то проблем не повинно виникнути. На роботі береться довідка, в якій вказується ваша зарплата та те, що на час відпустки за вами зберігається робоче місце. Якщо ви студент, або на час подання документів не маєте постійного заробітку, то потрібно заручитись підтримкою спонсора (в багатьох випадках в цій ролі виступають батьки). В цьому випадку ви повинні оформити довіреність на те, що ваша поїздка забезпечена іншою людиною.

Існує можливість обмежитись картковим рахунком і рухом коштів на ньому. Але в посольстві, скоріш за все, захочуть побачити ваше джерело доходів.

2. Бронювання готелю

Основна і найбільш неоднозначна вимога. Щось конкретне порекомендувати дуже важко, оскільки у кожного консульства власні вимоги на рахунок заброньованого житла. Одним достатньо роздруківки бронювання номеру з booking.com (популярний сайт, який дає можливість забронювати номер в готелі в будь-якому місті за низькою ціною), інші вимагають 100% оплати проживання та оригінал ваучера, що може ускладнити отримання Шенгенської візи, якщо часу обмаль. При бронюванні готелю потрібно обов’язково вказати імена всіх, хто буде подавати цю бронь до посольства, інакше вам відмовлять у подачі документів.

Коли всі необхідні документи ви зібрали, можна прямувати до консульства (або візового центру), сплачувати 35 євро, зазвичай, у гривнях по курсу (у випадку з візовим центром ця сума становить близько 60 євро) і чекати на результат. Як правило, можна забирати паспорт вже через тиждень, але в деяких консульствах передбачена послуга прискореного отримання візи (за 3 дні), за неї додатково доведеться викласти ще 35 євро. Молодих людей, яким на час поїздки ще не виповнилось 21 року, деякі посольства звільняють від сплати мита у 35 євро, лише потрібно сплатити близько 25 євро за послуги візового центру.

Якщо ви подаєте документи до візового центру, і за останні два роки не мали шенгенських віз (чи взагалі ще ніколи їх не отримували), то вам доведеться в той же день під’їхати на співбесіду до посольства. Типові запитання до вас там будуть наступні: мета подорожі, скільки днів плануєте там перебувати, де будете зупинятись, можливі запитання про ваше місце роботи (навчання) та джерела доходів, тим більше, якщо поїздку вам оплачують батьки чи спонсори. Боятися цієї співбесіди не потрібно, але відноситись до неї треба серйозно, як, власне, і до всього процесу отримання візи.

Насправді, отримання Шенгенської візи не таке страшне, як здається на перший погляд. Якщо документи в повному порядку, легально зроблені і правильно оформлені, а мотиваційна частина не викликає сумнівів, то проблем не повинно виникнути. Отже, нехай щастить, та катайте виїзди! Це завжди цікаво!
Виїзди за улюбленим клубом – саме те, що відрізняє справжнього фаната від диванних "поціновувачів футболу". Адже це не лише можливість підтримати свою команду під час гостьової гри, а й можливість чудово провести час з друзями, мандруючи світом, та побачити цікаві місця. Це незабутні відчуття, які тривають значно довше, аніж 90 хвилин основного часу футбольного матчу, і навіть викликають приємну психологічну залежність, адже кожного року навіть бувалим виїздюкам випадає нагода відвідати разом з командою міста, де вони ще ніколи не були.

Отож, якщо ви ще тільки розпочинаєте свій шлях у фанатизмі, вам у нагоді стануть кілька простих порад, які допоможуть вдало і з користю провести свій час на виїзді, підтримуючи славетний клуб зі столиці України.

Amat victoria curam – Перемога полюбляє підготовку

У давні часи багато виїздів розпочиналося таким чином – у переддень виїзної гри Динамо фанати збиралися на центральному залізничному вокзалі та, полічивши наявний склад осіб і гроші, вирішували, яким чином добиратися до місця призначення – хто буде брати квитки, хто "вписуватися", а хто вже поїхав "собаками", себто електричками. Але часи змінился, і зараз спланувати та організувати власний виїзд можна, у прямому сенсі, не виходячи з дому. А саме добра організація – це запорука успішного і приємного виїзду.

Якщо ти новачок, і ніколи ще не їздив за Динамо в інші міста, то, по-перше, варто дізнатися, як найкраще доїхати до місця призначення. Варіантів існує безліч, аби в них простіше розібратися, їх варто розділити на три категорії:

1. Поїздки, які організовує клуб та різні навколоклубні комерційні турагенції. Це – найгірший варіант для відвідин виїзного матчу, особливо в межах України. Деякі клуби (зокрема, Металіст), а свого часу і Динамо, організовують безкоштовні поїздки на ігри для своїх уболівальників. Але безкоштовним, як відомо, буває лише сир у мишоловці, тож приставати на такі пропозиції не варто, адже це не лише робить тебе залежним від клубу та побажань його менеджменту, а й, у більшості випадків, перетворює фанатський виїзд на формат автобус-стадіон-автобус, завдяки чому втрачається величезна частина позитивних емоцій від власне поїздки. Під охороною міліції тебе доставлять до міста призначення (до стадіону), ретельно обшукають, дадуть вказівки, що можна кричати та вивішувати, а що ні, потім таким самим чином доправлять додому.

Останнім часом, особливо після 2006 року, почали з'являтися пропозиції від різних комерційних контор, які організовують поїздки на матчі Динамо. Взагалі, аби організувати собі поїздку по Україні, турагенцію наймати не варто, у випадку ж поїздки за кордон, власноруч організований тур буде і дешевше, і цікавіше. Тим більше, що поїздки по Україні від таких агенцій нічим не відрізняються від тих, які роблять клуби – той самий супровід міліції, та сама "культурна програма", а вірніше, її відсутність, хіба що платять за все це самі уболівальники. Загалом, у світі це нормальна практика серед звичайних "кузьмичів", проте в Україні міліцію не хвилює, чи ви їдете самі, чи вам тур зробила агенція – ласкаво просимо до “фан-зони”, за огорожею біля стадіону, або за 20 км від міста.

2. Поїздки, які організовують Ультрас Динамо та окремі фанатські гурти власним чи замовленим транспортом. Певно, це найкращий варіант для новачка, аби розпочати свою "виїзну кар'єру". Адже їхати ви будете разом із однодумцями, тож весела поїздка вам забезпечена. Крім того, такі виїзди організовують переважно люди вже досвідчені у плануванні маршруту, які знають місто й усі особливості виїзду – "бойовий/мирний", як можуть себе поводити міліціонери, опоненти, що подивитися у місті та по дорозі, де поїсти і т. д. Вартість такої поїздки не набагато перевищує витрати на бензин (переважно організовують автотури – автобусами, мікроавтобусами, легковими автівками), і тому менша, ніж квитки на рейсовий (регулярний) транспорт.

Перевагою таких поїздок є і те, що, зазвичай, на Київ фанати вирушають одразу після матчу, що часто важливо для тих, кому треба вранці на роботу чи навчання. У випадку, коли час дозволяє, протягом такого туру можна оглянути щось цікаве по дорозі до місця призначення. Але є й недоліки – під час бойових виїздів та поїздок, під час яких до фанатів Динамо прикута особлива увага міліції, на трасах ДАІ зупиняє усі автобуси/мікроавтобуси, аби під охороною завезти до стадіону або протримати до самої гри десь за містом. Тож, аби без проблем потрапити до місця призначення, фанати вимушені вдаватися до деяких "тактичних хитрощів".

Яким чином потрапити до такого автобусу чи "мікробу"? Через знайомих, які їдуть. Крім того, за кілька днів перед виїзними матчами на наших ресурсах в Інтернеті час від часу з’являються об’яви від організаторів про те, що є вільні місця.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
3. Поїздки, які фанати (поодинці чи невеликими групами) організовують самостійно своїм ходом. Найбільш поширений варіант, який рано чи пізно обирає кожен. Серед переваг – можливість самому спланувати маршрут, обираючи зручний для себе час, вартість, вид транспорту і т. д. Недоліків фактично немає – адже можна з легкістю оминути і мусорські кордони, і обрати зручний час прибуття до міста, хоча зі зворотнім шляхом можливі варіанти – інколи потрібно ночувати в місті.

Яким транспортом зручніше подорожувати? Зазвичай, вибір невеликий, проте він є, тож розглянемо кілька варіантів.

Авіа – найдорожчий варіант, доволі швидкий (можна вилетіти з Києва в день гри, а інколи й повернутися ввечері додому), проте мало поширений через високі ціни на авіаквитки всередині України. Серед недоліків, окрім високої вартості – залежність від погодних умов, не надто широка мережа авіарейсів (в деякі міста, де грає Динамо, регулярних рейсів з Києва немає). Проте, під час євровиїздів low-cost, тобто бюджетні авіалінії, є дуже поширеним засобом пересування серед фанатів. Але про євротури варто вести окрему розмову.



Наша вірна помічниця – українська залізниця. Популярний варіант, серед переваг – широка мережа станцій (доїхати потягом можна майже всюди, де грає Динамо), можливість купувати квитки зі знижками по студентських білетах, широка мережа кас – квитки можна купувати он-лайн, у відділеннях Приват-Банку, у залізничних касах. Крім того, є можливості для "вписки", себто безквиткового проїзду, яких майже не існує при подорожах іншими транспортними засобами. Ще одна перевага (як і усього рейсового транспорту) – міліція має значно менше можливостей для вашої зупинки чи утримання до початку матчу (порівняно із замовленими мікроавтобусами), та й розкладу руху потяги, здебільшого, дотримуються, незважаючи на погодні умови. Звичайно, є й недоліки – час відправлення потягів після матчу не завжди зручний, інколи є проблеми з наявністю квитків. Проте саме залізниця пропонує найбільше варіантів складання маршрутів. Немає прямих квитків до Донецька? Подивіться, як можна доїхати туди через Дніпропетровськ. Немає місць до Львова? Подивіться квитки до наступної за ним станції (Стрий). Немає прямих квитків з Одеси до Києва? Завжди є варіанти з пересадкою в Жмеринці чи Козятині. Завдяки Інтернету, можна завчасно спланувати маршрут.

Серед недоліків прямих потягів – міліція (особливо у ворожому місті) знає, коли приїздять кияни, й очікує на них на вокзалі, тож треба використати трохи "вуличної магії", аби її оминути.

Окремо слід сказати про "собаки", тобто мандри електричками. Це один з найдешевших варіантів, проте потребує багато часу та досвіду у плануванні маршруту. Проте, він дає можливість уникнути зустрічі з міліцією на головному вокзалі міста, прибути до ворожого міста непомітно, а інколи - на коротких відстанях - є доволі зручним. Зокрема, коли Динамо грало черговий матч у Сумах (а це місто відоме своєю занадто пильною міліцією), ми, аби уникнути її уваги, їхали до Конотопа електричкою, а звідти до Сум - місцевою маршруткою. Ще один популярний напрямок "собачників" – на Полтаву через Гребінку.

"Автобусом до Лондону" - регулярні рейси автобусів та мікроавтобусів з'єднують Київ майже з усіма обласними центрами. Перевагами автобусного сполучення перед залізницею є інколи більш зручний час прибуття до міста та повернення до Києва (часто можна виїхати додому майже одразу після гри), менша увага міліції під час руху та по прибутті до місця призначення. Серед недоліків – не завжди є знижки для студентів, не завжди є можливість взяти квитки он-лайн, "вписка" теж проблематична, та й комфорту менше, ніж під час залізничної подорожі. Крім того, на великих відстанях та у погану погоду автобуси можуть запізнюватися, інколи на кілька годин, тож це теж варто враховувати.

Змішаний варіант - поїзд+автобус/електричка, поїзд + маршрутка. Такий варіант популярний у випадку, коли прямих квитків до місця призначення немає, але частіше – коли виізд "бойовий", і треба попасти в місто, оминувши міліцейські кордони на дорогах та на центральному залізничному вокзалі. Справа в тім, що, наприклад, рейсову маршрутку з райцентру до обласного центру, де проходить гра, чи автобусний рейс з іншого міста (не з Києва) міліція якщо й зупинить, то щільно не доглядатиме у пошуках фанатів, крім того, на автостанціях міліції менше. Ну і зовсім не обов’язково, приїхавши, зокрема, до Одеси чи Харкова, їхати до кінцевої зупинки – можна вийти раніше у місті. Радити таки варіант новачкам у русі не варто, проте з досвідом ви й самі зможете його прораховувати та реалізувати.

ЧИТАТИ ДАЛІ >>
Отже, обравши для себе найбільш зручний варіант руху, варто чекати, коли прем'єр-ліга визначить точну дату і час початку матчу. Розповсюджена помилка – багато хто досі не знає, що на сайті fpl.ua наведено базові дати турів, а точна дата та час початку матчу визначається десь за два тижні до його початку. Тож планувати маршрут бажано завчасно, а от брати квитки – одразу, як буде визначена точна дата та час.

Наступний крок – продумай собі програму перебування на виїзді. Звичайно, відвідини Львова та Одеси кардинально відрізняються через стосунки киян з уболівальниками з цих міст, але, куди б ти не їхав, варто заздалегідь дізнатися, де в місті розташований стадіон, де - вокзал, а де - центр міста, як краще дістатися до стадіону і т. д. Також бажано дізнатися, де можна поїсти або відпочити. Зараз усі мапи та необхідна інформація є в Інтернеті, але слід зазначити, що на бойових виїздах (особливо у Донецьку, Харкові) біля популярних у виїздюків закладів ("Ліверпуль", "Пузата Хата") у дні матчів скаутують не лише місцеві уболівальники, а й співробітники міліції. Якщо ж виїзд мирний – тим більше необхідно завчасно визначитися, де краще провести час у місті до і після матчу, що варто подивитися, аби провести час з користю для себе.

Інколи на виїзних матчах проходять масові акції, марші, товариські футбольні матчі та навіть концерти – про їх час та місце проведення завжди можна дізнатися на наших ресурсах в мережі.

Як потрапити на гостьовий сектор? Останнім часом більшість клубів-господарів організовують продаж квитків для уболівальників гостей під гостьовим сектором, у деяких випадках квитки виділяються безкоштовно. Але бувають і зовсім важкі випадки, коли гостей намагаються не пустити на стадіон, мовляв, клуб не подав заявки на гостьовий сектор. На цей сезон у регламент змагань внесли чергові правки – квитки має реалізовувати клуб гостей, а потім передати клубу-господарю перелік осіб, що їх придбали, разом із їх П.І.Б. Поки не зрозуміло, яким чином це буде реалізовано, але загальний принцип такий – якщо квитки на гостьовий сектор не продавали ще у Києві, або, з якихось причин, придбати їх ти не зміг – вирушай до гостьового сектору, аби бути там десь за годину до початку матчу, а там вже запитай в інших, що з квитками.

Concordia res parvae crescent – Працюйте разом, аби досягти більшого

Гарна порада для тих, хто їде на виїзд – знайдіть собі надійних попутників. З часом у вас з’являться друзі, разом з якими ви будете катати виїзди, тож спілкуйтеся, знайомтеся – адже гуртом і батька легше бити. Якщо ви мандруєте поїздом, то не варто їсти самому всю їжу, яку взяли із собою – запропонуйте її вашим друзям, від голоду чи спраги ви все одно не помрете, а от спільна вечеря завжди згуртовує. Завжди допомагайте один одному у важких ситуаціях. Звісно, під час мандрів поїздами не варто лишати цінні речі без нагляду, навіть у власному купе, а тим більше в електричці – мобільний телефон, гроші, документи тримайте завжди при собі. Три найнеобхідніші речі на виїзді у будь-яку пору року – заряджений мобільний телефон, пара чистих шкарпеток та вологі серветки. Обираючи одяг на виїзд, зважайте на погоду, яка очікується в місті, куди ви їдете, та на те, що міліція вже звикла вираховувати фанатів не лише по “розах”.



Прибуваючі з Києва потяги майже завжди зустрічає міліція, аби "гостинно привітати" фанатів славетного клубу. Аби уникнути зайвого клопоту, не варто виходити на перон групою у 4-5 осіб та на біло-синіх кольорах. Краще "змішатися" зі звичайними пасажирами, вийти з вагону, коли на платформі вже буде багато людей, та, тримаючи один одного в полі зору на невеликій відстані, разом з натовпом впевнено рушити до виходу з вокзалу. Можна чемно допомогти якійсь бабусі донести її важку сумку, або робити вигляд, що розмовляєш по мобільному телефону і дуже зосереджений на розмові. Розповсюджена помилка – уникнувши прийому на пероні, одразу групою рушати до касового залу чи камери схову. Там теж є міліція, часто – у цивільному одягу. Краще спокійно покинути вокзал, а вже згодом, коли ажіотаж спаде, поодинці чи вдвох повернутися (якщо треба лишити речі чи взяти квитки на зворотній шлях). Під час поїздок у найнятому мікроавтобусі, якщо вам відомо, що попереду на вас чекає кордон ДАЇшників (вони, зазвичай, розташовані на в’їзді до області та до міста), кращий варіант – вийти з мікроавтобуса і доїхати до місця призначення звичайним рейсовим транспортом. Тут важливо, щоб ваш мікроавтобус приїхав до ДАЇшників вже після того, як ви усі дістанетеся місця призначення, тож краще аби ваш мікроавтобус кілька годин почекав десь при дорозі, а потім хай мєнти реалізовують план "Перехоплення", якщо встигнуть.

Мандруйте, набирайтеся досвіду та підтримуйте “Динамо” Київ на виїзді!
320x480   640x960   1136x640   1440x900   1536x1024

1600x1200   1680x1050   1920x1080   2048x2048
Кожен з активних фанів, напевно, колись ставив для себе питання: чим для нас є «шиза», і які асоціації виникають, коли ми чуємо це слово.

По суті, це не що інше, як скажений процес побажання перемоги команді. Часто у розмовах ми порівнюємо нас із тим «як у них там, в інших двіжах…». Потрібно розуміти, що просто так нічого не відбувається: все, що ми маємо зараз, є наслідком вчинків у минулому. Якщо ми прагнемо найвищого рівня, то для цього потрібно багато чого робити.



Завдяки дисципліні досягається рівень. Вищий рівень досягається завдяки самодисципліні. Наприклад, на секторі людина з барабаном знаходиться не просто так: за відсутності її допомоги виникають такі моменти, як недотримання ритму, неорганізованість, розгубленість та самодіяльність. Все це, зазвичай, заважає створювати те, від чого «закипає кров». В той же час, знати заряди і розуміти, як саме їх відтворювати, не менш важливо, ніж слідкувати за ритмом барабану. Злагодженість усіх залежить від участі кожного.

Варто пам’ятати, що не потрібно поспішати із хлопками, запізнюватись із зарядом, забувати про паузи там, де вони потрібні. Треба звертати увагу на резонанс між собою і споукменом, прислухатись до його прохань. Досить трохи подумати, і заряди починають звучати значно краще.

Трапляється, що шиза відбувається без барабану (зокрема, на виїздах) – в цьому випадку потрібно слідкувати за швидкістю співу, витримувати ритм, слухати свій «внутрішній інструмент», а також прислухатись до адекватних людей поруч – вони разом встановлять загальний темп заряду. Пам’ятайте, що адреналін, який вирує в нас під час шизи, змушує збільшувати темп, в той час, як вам здається, що ви співаєте, як потрібно. Також варто правильно розраховувати дихання, щоб заряд прозвучав повністю, до кінця.

Якщо на секторі відбуваються хлопки, то хлопати потрібно всім, якщо стрибки, то стрибають усі – лінитись тут не треба. Якщо частина людей виконує рухи, а частина – ні, просто псується загальна картина, а ми ж хочемо виглядати на рівні провідних європейських двіжів. Для дівчат, які мають високий голос, корисно слідкувати за тим, чи не виділяється ваш спів у загальному звучанні, як взагалі звучать ваші заряди.

Трапляється, що поруч з вами знаходяться люди, які взагалі не заряджають, або видають звук зовсім кволо. Що робити в такому випадку, в принципі, кожен вирішить сам, але всі дії в підсумку повинні звестись до прагнення підтримати команду, в першу чергу, самому, а потім допомогти в цьому іншим. Якщо поруч ваші друзі чи знайомі, яким просто не вистачає знань тексту заряду, підкажіть їм, що і як треба робити. В іншому випадку проявляйте менше самодіяльності, зверніть увагу старших людей на те, що незнайомі вам люди не заряджають. Адже твої добрі наміри у пориві емоцій та пристрастей можуть призвести до небажаних конфліктів на секторі. Врешті, достатньо слідкувати за собою та своїми друзями.

Якщо у вас є сумніви у тому, чи вірно ви знаєте заряди, доречно проглянути сайти з їх текстами, переглянути відео, послухати записи, проаналізувати інформацію та працювати над собою, і все буде гаразд.

Не можна просто стояти і мовчати, бо «все одно хтось інший зарядить за двох». Вважай, що ти один можеш вплинути на хід гри, намагайся донести до команди свій внутрішній вогонь. Віра в те, що ти робиш, і розуміння того, для чого ти це робиш, неабияк підвищить силу твоїх дій.



Отже, «шиза» являє собою поняття ширше, ніж можна собі уявити, бо вимагає чіткої злагодженості і відповідальності кожного із сотні, і навіть із тисячі. Якщо кожен з нас викладатиметься на повну, віритиме у свою команду, то ми всі разом донесемо наш порив до гравців і допоможемо їм здолати всі перешкоди, знайти в собі додаткові сили та досягти перемоги!
27.07.2013 у місті Києві, в кінотеатрі "Кінопанорама" відбувся показ фільму "Битва за Європу", знятий фанатами дніпропетровського Дніпра. На показ прийшло 187 біло-синіх. Веселі, а інколи вкрай кумедні кадри того, з чим зіштовхується майже кожен фанат на євровиїздах, і що досить важко описати у письмовому звіті після повернення додому, дуже вдало були висвітлені у цьому фільмі. Також у ньому можна зустріти всі голи дніпрян у фантастичному для них євросезоні.

На наш погляд, після перегляду цього фільму багато тих вболівальників, що не мають загранпаспортів, отримали дуже добру мотивацію, щоб цей недолік усунути якомога швидше. Адже всі ми сподіваємось на вдалий виступ у єврокубках цього року, і, хто знає, можливо, подібний фільм і у нас не за горами? Вітаємо наших друзів із чудовим дебютом!
На початку червня наша двіжуха отримала від дніпропетровськіх друзів запрошення на футбольний турнір. 29.06.2013 Дніпропетровськ зустрів нас лютим дощем і купою циган, які одразу заполонили увесь вокзал, ховаючись від зливи. Ми, у свою чергу, спробували декілька разів влаштувати з ними перекличку "Це-еС-КА!", але вони були дуже пригнічені тим, що їм не вдалося змінити назву клубу, і лише понуро опускали голову.



Чекати на вокзалі довго не довелось, і вже через півгодини ми розділились на дві групи, одна з яких відправилась до центру міста, а інша - в гості до нашого соратника, який у такий ранній час зустрів нас, за що йому велика подяка.



Ближче до турніру почалася неймовірна спека. Наш склад на турнір був представлений сімома гравцями, головним тренером і двома дівчатами з групи підтримки. На турнірі, окрім нас, були представлені всі дніпропетровські колективи, дружні Дніпру хлопці з Севастополя та Миколаєва, а також з Республіки Білорусь - вболівальники ФК Гомель.



Описувати наш виступ на турнірі - це єдине, чого дуже не хочеться робити. У групі ми програли усі свої ігри із загальною різницею м'ячів 12-2 не на нашу користь. Перемогу цього дня святкували хлопці з Новомосковська.

Через провальну гру на врученні призів ми не отримали жодного подарунку, але хохли не з тих, хто падає духом, і ми нашвидкоруч вигадали дві категорії, в яких ми, без перебільшення, в цей день стали номером один - це найкраща банерна лінія та супорт своєї команди. Звісно, це жарт, але чудовий настрій і веселі посмішки друзів - що може бути кращою нагородою на турнірах, подібних цьому?



Під вечір наш десант перемістився у розкішний дім на берегу Дніпра, де вже у колі близьких друзів ми змогли обговорити глобальні та більш серйозні плани на майбутнє, при цьому не забуваючи про те, що ми, перш за все, приїхали відпочити, і це нам вдалося на всі 100%, а комусь і на всі 200%. Дякуємо дніпрянам за чудовий прийом, кльовий турнір і весело проведений час. К-Д-А!

Я думаю, кожен школяр знає, що крім київського Динамо, існує Динамо московське, мінське, Динамо Тбілісі. Більш “прокачані” розкажуть і про Динамо Дрезден, Загреб та Бухарест. Насправді ж існують сотні клубів із назвою “Динамо”, і один за одним ми будемо розповідати про кожен з них. Крім того, Динамо – це не тільки футбол, товариство Динамо має команди більш ніж у 70 видах спорту. Отже, буде цікаво…

Відомо, що спортивне товариство Динамо утворилось в Москві в 1923-му році, і відтоді команди з такою назвою почали з’являтись у всіх великих містах Радянського Союзу. Після Другої Світової така тенденція поширилась і на країни соціалістичного табору, зокрема, Румунію, Югославію, НДР. Тобто всюди, куди змогла запустити свої руки радянська влада. Але сьогодні ми поговоримо про команду Динамо Х'юстон (США). Здавалось би, якого біса команда з такою назвою робить в буржуазній Америці? Спочатку я думав, що це справа рук якихось гастарбайтерів, які звалили на заробітки і дико тужать за своєю ненькою. Але все виявилось значно цікавіше – команда знаходиться на провідних ролях в США, зараз вони займають 5-те місце в чемпіонаті, а в 2006-му та 2007-му роках взагалі були чемпіонами США. Точніше сказати, володарями кубку MLS. Тож, поїхали…

КомандаДинамо Х'юстон, США
ПрізвиськоOrange Crush, La Naranja, The Men in Orange, The Orange, Die Oranje
Кольорипомаранчевий, чорний і білий
Заснування15 грудня 2005
ЗмаганняMLS, Східна конференція
Сайтhttp://houstondynamo.com


Дата створення команди Динамо Х'юстон - 15 грудня 2005 року. Клуб був заснований після того, як гравці та тренери команди «Сан-Хосе Ертквейкс» переїхали з Каліфорнії в Техас у зв'язку з тим, що власнику клубу не вдалося побудувати в Сан-Хосе новий стадіон. Отак от, взяли і переїхали - це ніби, як шавки переїдуть грати в Бориспіль, тільки там відстань 3000 км.

25 січня 2006 року було оголошено нову назву команди - «Х'юстон 1836». Обрана назва відносилась до року заснування міста Х'юстон. На новому логотипі команди «Х'юстон 1836» було зображено силует генерала Сема Х'юстона, одну з найважливіших історичних постатей в історії Техасу, саме він і дав місту своє ім'я. Однак, незабаром вибрана назва стала викликати політичні протести серед місцевих жителів латиноамериканського походження, які пов'язували 1836-й рік із закінченням техаської війни за незалежність, після якої Техас був анексований від Мексики. У зв'язку з тим, що латиноси становили вагому аудиторію команди, ліга прийняла рішення змінити назву. Було вибрано інше ім'я, «Динамо» («Дайнамо»), на честь енергетичної промисловості Х'юстона і попередньої команди «Houston Dynamos» («Х'юстон Дайнамос»), що існувала в місті у минулому. Отакі от пироги.

Досягнення:

Переможець Кубку MLS 2006, 2007
Фіналіст Кубку MLS2011, 2012
Західна конференція. Переможці регулярного сезону2008
Західна конференція. Переможці плей-офф2006, 2007
Східна конференція. Переможці плей-офф2011, 2012


А тепер про цікаве – про двіжуху Х'юстона. Одразу скажу, що у виборі Динамо для журналу ми не орієнтуємось лише на праві двіжухи, якщо за якесь Динамо вболівають шавкани – так і будемо рубати правду-матку. Фанати Динамо Х'юстон вважаються одними з найбільш активних на трибунах в США. Офіційно Динамо підтримує стосунки з чотирма фанатськими організаціями...



ЧИТАТИ ДАЛІ >>
1. Texian Army (http://texianarmy.org) - найбільша організована ультрас-група, здійснює підтримку команди на домашніх і виїзних іграх. Має чітку структуру і платне членство. Судячи з доступної інформації в Інтернеті, Texian Army – це звичайний фан-клуб, по типу таких, як діють в НБА та НХЛ.



2. La Bateria - відносно молода ультрас-група, яка вже встигла заявити про себе. Здійснює підтримку команди у традиційному латиноамериканському стилі, з музичними інструментами, танцями і плясками. Про ведмедів нічого не скажу, але схоже, що нема… З іспанської La Bateria перекладається, як “ударна установка”. На стадіоні вони стоять на сусідньому секторі з Texian Army.



3. El Batallon - об'єднує, в основному, вихідців із Мексики, тому що Х'юстон належить південному штату Техас, який знаходиться на кордоні з Мексикою. Угрупування здійснює як організовану підтримку команди, так і бере участь в ОФ та алкоакціях.



4. Brickwall Firm (http://brickwallfirm.com) - угрупування, що позиціонує себе, як скінхеди. На даний момент включає близько 60 членів. Хлопці носять фанатський прикид, слухають музику в стилі OI. Члени групи заснували музичний гурт, який виконує пісні, присвячені Динамо Х'юстон. Не поважають офіційні об'єднання вболівальників, типу Texian Army, товаришують з El Batallon і з минулого року стоять разом з ними на протилежній трибуні від Texian Army. Ці хлопці дуже фанатіють від фільму Механічний апельсин і всього, що пов’язано з ультра насиллям, тому частенько влаштовують тематичний дрес-код, вдягаються в стилі CWO і навіть ганяють в такому прикиді на виїзди.



Минулого року фанатам Динамо заборонили відвідувати деякі виїзні матчі, бо ці хлопці любили використовувати на гостьовому секторі їдкий помаранчевий дим. Також на одному з фінальних матчів вони закидали поле стробоскопами.

Гасло банди “No one likes us – we don’t care!”. Здавалось би, круті хлопці, забиті татухами, носять берци з білими шнурівками, мають банери ACAB, підтримують в’язнів сумління, ворогують з ФК Даллас та створюють кіпіш на стадіоні. Але одна фотка загнала мене в ступор… нігер в футболці з Тотенкопфом – це просто вибух мозку в наших реаліях, у них це в порядку речей. Там негри – це практично корінні жителі, а от латиноси – це заїжджі. Проте і мексиканців на фотках цієї бандулі вистачає…



В травні цього року стався скандал за участю Brickwall Firm, який сколихнув толерантну американську пресу і викликав протести серед ЛГБТ-спільноти. На твіттері банди з’явився запис, в якому гравця Лос Анжелес Гелексі називали педіком. А потім другий запис, в якому уточнювалось, що він не педік, а справжній латентний пі**рас. Здавалось би, в твіттері кожен може писати, що хоче, але це у нас. В США шум піднявся такий, що керівництво клубу було змушене офіційно вибачатись за своїх вболівальників, а самі Brickwall Firm написали, що вони проти гомофобії та расизму, видалили ті записи і обіцяли вигнати з своїх рядів людину, яка це опублікувала. Вигнали чи ні - не знає ніхто, але згадують їм цей інцидент до цих пір…



Команда "Святослав-онлайн" потребує ТВОЄЇ допомоги! Ти можеш надіслати статті, які було б цікаво прочитати іншим фанатам Динамо, а також долучитись до команди "Святослава" на постійній основі. З приводу допомоги по дизайну пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк), з приводу матеріалу в журнал - на пошту admin@wbc.kiev.ua До нових зустрічей!

З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі - доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC!