Нарешті! Дочекались! Святослав-онлайн знову в ефірі. І нам справді є що розповісти, адже з моменту виходу 16-го номеру пройшло цілих півроку. Та ще й яких! Насичена весняна частина сезону, коли матчі відбувались ледь не кожні три дні, просто не залишала шансів сісти і зосередитись над журналом раніше. А зараз, коли команда таки завоювала такі довгоочікувані медалі, та ще й поклала їх в Кубок, матеріалу назбиралось стільки, що ми вирішили розбити його на два випуски - 17 і 18. Я не знаю, чи хтось нас читає, але точно знаю, що автори пишуть із задоволенням - у роботі над здвоєним випуском прийняли участь аж 16 чоловік. Окрім традиційних звітів з усіх виїздів та домашок, у журналі ви знайдете підсумковий огляд сезону, інтерв’ю з німецькими хохлами, великі статті про фанатів Будки та Сокола, розповідь про Динамо Бухарест, а також пару слів про наш новий фанатський магазин. До речі, в багатьох звітах присутні знімки, які ніколи раніше не публікувались на наших ресурсах.

Коли в Бухаресті ми з хлопцями прикидували майбутніх наших суперників, я заради жарту навангував нам Генгам, а кротам – Баварію… Так і вийшло. Тож Генгам. Якщо дивитись на мапу, то це край Європи, село на 7 тисяч людей… І ще фани «трактористів» - шавки, які відразу в Інтернеті почали грозити помститись хохлам за їх дірявих друзів із Сент-Етьєна. Відповідно, коли прораховували маршрут, всі ці фактори брались до уваги.

Оскільки кооператив WizzAirUkraine висів мені гроші за відмінений рейс з минулого виїзду, я вирішив вилітати з України не через Будапешт, а через Катовіце, в якому я не був з 2009 року. Тим більше, з Катовіце до Бове був літак за ціною 39 злотих.



Прилетіли в Пижовіце (аеропорт Катовіце) розмістились в хостелі в одноіменному селі. Потім пішли погуляли по унилому Катовіце і повернулись назад. Наступного ранку прилетіли в Бове і взяли машину на чотирьох, а при виїзді з аеропорту до нас приєднався п’ятий. Взагалі, Опель Корса з пробігом близько 50 тисяч - ще той рівень комфорту. Зате дешево.



Наступна ночівля у нас була в хостелі біля замку Мон-Сен-Мішель. По дорозі ми завітали до Руану та Кану, де зробили пару фотографій і трохи наслідили стікерами. Наступного ранку ми відправились до замку Мон-Сен-Мішель. Я, в принципі, рівно дихаю до архітектури, але цей замок, який розташований на півострові, що під час приливів стає островом, мене вразив. Всім раджу там побувати.



Вхід до центральної частини замку був платний, тому частина з нас зайшла через вихід, зекономивши собі на вінчик. Про вино у Франції окрема тема, тут у маркеті можна за 1 євро придбати пляшечку молодого сухого вина досить гарної якості, яке добре смакує під їх сири…

Наступною зупинкою в нашій подорожі було місто-фортеця Сен-Мало. Ми там були ввечері та вранці, тому бачили це місто і під час приливу, і під час відливу. Взагалі, прикольно ходити по дну моря…



В четвер ми ще встигли заїхати в місто Дінан та Сен-Бріє, погуляти під дощем в якомусь їхньому колгоспі, і вчасно приїхали на місце збору хохлів за пару десятків кілометрів від Генгама. Машин зібралось близько 10, що було досить непогано для такого виїзду.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Особисто у мене деколи більшого очікування викликали матчі внутрішнього чемпіонату, які відвідують віддані команді фанати, не дивлячись на турнірне становище. Атмосфера тисняви серед зальотних на ЛЄ пасажирів мене не надихала. Але на цей матч, особливо після зимової перерви і невдалої гри з французами на виїзді, публіка покладала великі сподівання: всі розуміли, що ця гра доволі відповідальна, і перемога має бути за нами. Тоді вже назрівав стиль "шиза або смерть!", і це накладало особливий присмак того вечора. Стадіо назбирав 54308 сконцентрованих, відповідальних і готових гнати команду вперед вболівальників.

Нікому не потрібно було пояснювати про якість і характер. Як на фанатській трибуні, так і господарям поля. Матч видався напруженим, емоційним, повним цікавих і яскравих моментів, але також не обійшлось без маленького безладу з того боку трибун...

Активна трибуна фанатіла на повні горлянки, команда билась, і недостойна гра суперника, суддівське не комільфо, гра в меншості, холод та ще купа перепон лише загострювали емоції всього стадіону. Команда закидала в сітку гостей м'ячі, і таким чином господарі поля з хазяївами стадіону ставали впевненішими у важливій перемозі. Гравці, а також фанати показали, хто такі Динамо Київ і на що вони здатні. З характером завершивши поєдинок. На табло 3:1.

Тотальна радість, і припущення про те, що на нас чекає надалі. Цей сезон взагалі особливий по-своєму, і коли ми холодного лютневого вечора зібрались на одному секторі, про це могли собі хіба що здогадуватися…

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Дими на наших секторах, зазвичай, знаходяться під забороною, зумовлено це переважно тим, що більшість фанатів приносять лише дешеві та низькоякісні димові шашки, що робить неможливим знаходження на секторі. Крім того, конструкція стадіону не дозволяє диму швидко покинути чашу, що призводить до зупинки матчів. Якісні і хороші дими знайти в нашій країні дуже накладно, але хлопці давно планували влаштувати шоу із синього та білого диму, раніше ми такого ніколи не робили. Допомоги попросили у фанатів Гутніка, які роздобули потрібні нам дими в Польщі, доставити їх в Україну було лише справою техніки.

Перший матч команди в чемпіонаті після зимової перерви, команди виходять на поле і... два десятки синіх та з десяток білих димів роблять свою справу під текстівку "Кольори наших перемог". Я спеціально відійшов на протилежну сторону стадіону, аби зробити пару знімків, а коли повернувся - перші ряди дико плювались і були схожі на смурфіків. Ну, тобто, із синіми мордами. Втім, мені здається, що димів треба хоча б удвічі більше, аби справді був рівень. Перший млинець, як то кажуть... Через кілька днів після матчу ми дізнались, що в минулому сезоні дніпряни робили у себе на секторі таке саме шоу, і навіть текст на банері був абсолютно таким самим. Виявляється, бувають такі співпадіння).

Ну а далі був матч. Думаю, ви всі розумієте ті відчуття, коли команда перемагає 3:0 у принципового суперника, нехай навіть ця команда зараз не в найкращій формі. Після кожного з трьох голів трибуна сплахувала фаєрами. Особливо запам’ятався гол Євгена Чумака, який в дебютному матчі забив м'яч і прибіг його святкувати до сектору. В перерві на сектор зайшов хорват, фанат Динамо Загреб і колишній лідер BBB - зараз він разом із друзями приїхав воювати за Україну проти російської наволочі і просив передати, що вся двіжуха Загреба нас підтримує і бажає перемоги. Окремо хочеться подякувати фанатам Карпат, які приїхали на наш матч досить солідною грядкою. А після гри було нагородження переможців зимового турніру WBC з міні-футболу, і весь сектор вітав чемпіонів!

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Це була перша з атмосферних подорожей після зимової перерви. Яка, вже за звичкою, в мої плани не входила. Квитки на мій студак були куплені для іншої людини, але обставини склались інакше, і за хвилю часу в мої плани вкотре вписався виїзд. Ось ти такий сидиш в Києві; а ось ти вже тулиш на Вокзальну. Там на мене чекав один з камрадів, і вигляд він мав досить звичний: мінімум багажу, пакетик з їжею та теплими речами. Все, начебто, як зазвичай, спокійно і розплановано. Аж тут вилітає фраза: «ходімо вже до потягу, тобі ще мене вписати треба». Цікаво, що мені про це ніхто і не збирався повідомляти). Дивно, але навіть до шаленства і раптових мандрівок вже звикаєш, і подорож з ракурсу не своєї улюбленої верхньої полиці виглядає інакше. Ти покидаєш зону комфорту свого міста, але все одно навколо тебе утворюється звична атмосфера, і ти з часом навіть перестаєш це помічати. Проте, навіть на накатаних шляхах є куди звернути, але це вже інша історія…



Так от, скинувши свій «багаж» в сусідній гроб, ми почали теревенити між собою. Не пригадую чому, але багаж влігся не в наші гроби. Над ним їхав добротної ваги товариський мужичок. Він мав вселу вдачу і зовнішньо нагадував скіна: біла лиса башка, підтяжки і таке інше… Йому так і не вдалось заховати свого «чемоданчика» в багаж, бо дівчата милим голосом повідомили, що там вже лежать їхні сумки. Мужичок в самому розквіті сил завчасно вмостив своє тіло спати, аж раптом його потурбували, мовляв, давайте ми краще зараз дістанемо свої вузлики. От і вилазить в тиші у напівтемряві вечірнього потягу наш вузлик, сідає на полицю навпроти і, отряхуючи руку, протягує її ошелешеному чоловічку «Д-а, приємно познайомитись». А далі, після оговтання цивільного пасажира, настав час хуліганських історій про пригоди мужичка та його «чемоданчика». Вписаного персонажа він нарік «американським багажем». А за деякий час більшість з нас вже бачила чудові сни.

За день до виїзду мене запитали:
-Їдеш в Запоріжжя?
-Ні.

І це була правда, бо потяг успішно привіз нас всіх у місто, де за часи виїздів туди більшість з нас так і не встигла побувати. Це був Кривий Ріг. Від незнайомого міста завжди нові враження, і добре, що є місця, в яких тебе ще не носило, бо так життя стає цікавішим. На тісному вокзалі, під супровід косих поглядів акабів, взяли квитки на москальський потяг до Зп і попрямували до центру. Друг мене попереджав, що їхати туди помилка, бо окрім червоного снігу нема там що спостерігати, мовляв, недостойна промислова діра з помилково наданою честю бути відміченою на карті. Можливо, якби не було нині перемир’я, то для мене це місто стало б саме таким, але на накатаному шляху до Зп це місто приємно вразило новизною. Тихе, прибране, неквапливе. Люди занурені у власні турботи, снують під лапатим снігом по вулицях, минають світлофори і, замислившись кожен про своє, чалапають по засніжених калюжах повз численні перехрестя.

Місто нас не чекало. Інших хохлів, окрім нас, ми так і не побачили. В цьому є своя насолода, завертати в ті місцини, які більшість людей минає. Завітали на сплячий і засніжений стадіо «Кривбасу», де добра жінка-охоронець провела нас підтрибунними стежками споруди, вивела на слизьке поле і дала час на політ фантазії зміни фізіономій на фото. А коли вже хлопці вибрались десь на рівень даху стадіо, зрозуміла, що то все-таки завітали кияни «круши, ламай, мы здесь проездом», та й пора лавочку прикрити, аби потім не спонсувати ремонт крихкої, затхлої споруди, за яку вона несе відповідальність. Атмосфера тиші, порожніх трибун, присипаних порохом і снігом, та пустий простір всієї чаші навіювали дивний смуток... Місто, що не має команди, поринає в сплячку. Його оминають «туристи», щотижневих фестів тут не чекають, люди існують кожен сам для себе. Актив молоді покинутий напризволяще, своє дозвілля мешканці таких нещасних міст організовують, хто як хоче і як зможе. Але командного духу, гордості за своє місто тут не відчуєш. Втім, як і не відчуєш смаку перемоги над ворожою колись двіжухою.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Питань, чи потрібно було йти на матч у Міжнародний жіночий день, не виникало взагалі. Тим паче усі сумніви у «хохлів» стосовно походу на матч у такий день були розбиті за день до матчу Динамо, коли «кроти» втратили очки у грі з харків’янами, і у разі перемоги над Олімпіком перед киянами все краще промальовувався силует такого бажаного чотирнадцятого чемпіонства. Команда потребувала підтримки у боротьбі з Олімпіком, який був мотивований своїми ж сусідами, та у боротьбі з газоном НСК (привіт технічному персоналу). До речі, матч мав відбуватись на стадіоні ім. Баннікова, але Олімпік вдалось переконати, і перенести гру на НСК.

І ось, два незаповнених 41-й та 43-й сектори були готові гнати команду уперед до перемоги проти такого незручного для киян суперника. Стартовий свисток, і традиційні «А мы здесь…» вселяли впевненість у беззаперечну легку перемогу, проте це був не найкращий день для динамівців із берегів Дніпра. У першому таймі була досить добротна шиза, як для матчу такого рангу. Сподобалось те, що від матчу до матчу на трибуні ставало все більше й більше прапорів, що позитивно позначалося на зовнішньому вигляді трибуни.

Лідери WBC дуже давно обговорювали доцільність фанатіння на верхньому ярусі, і цей матч, коли на секторі людей менше звичного, був ідеальним для того, аби зробити таку спробу. Шиза на другому ярусі має свої плюси (кращий звук сектору та краща картинка поля) та мінуси. Втім, мінусів виявилось однозначно більше, і навіть найбільш вперті погодились, що наші звичні місця таки набагато кращі. В цей час на полі відбувалась така ж тягуча гра. Сергій Станіславович кинув у бій всіх трьох центрфорвардів, але вітання з першим голом за ВКДК на останніх секундах матчу отримував молодий динамівець Микита Бурда, який і приніс дуже важливу перемогу на шляху до такого бажаного чемпіонства, обриси якого ставали все більш чіткими. Команда дякувала фанатам за підтримку та готувалась до непростого виїзду на Туманний Альбіон.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Розповідь про те, як за 4 дні отримати британську візу і скільки нервів це коштує, варта, мабуть, окремого звіту. Хочеться подякувати всім людям, які допомогли мені це зробити. Але зараз буде розповідь про саму поїздку. На виїзд я летів сам, і вже був морально готовий до того, що доведеться самому дві доби тинятись по Ліверпулю. І тут мені почали писати з усіх усюд - спочатку німецькі хохли повідомили, що вони теж їдуть. Отже сам я вже не буду. Потім почали писати поляки з Гутніка, що вони також будуть і хотіли б перетнутись в місті перед грою. Не відставали і литовські брати. Одним словом, в день матчу вже очікувалась неслаба двіжуха. Але і це ще не все - за день до вильоту мені подзвонив хохол з Рівного з досить незвичним питанням - його кент фанатіє за Ліверпуль і дуже хоче потрапити на наш матч на Гудісон парку, чи зміг би я йому допомогти. Спочатку я подумав, що це якийсь мужик з діаспори, і чого йому допомагати, в чому проблема піти в касу, купити квиток і фанатіти собі на здоров’я... але я сказав, що допоможу. Рівнянин вислав мені його сторінку на фейсбуці, і ми почали переписуватись. Хлопця звали Даррен, і він, дізнавшись, що я прибуваю в Ліверпуль за день до матчу, одразу запропонував показати місто. Це було більш ніж доречно.

По прильоту в Лівер я одразу ж зв’язався з Дарреном, і ми зустрілись на центральній вулиці міста. Він виявився 23-річним хуліганом Ліверпуля, з типовою для брітішів зовнішністю і адським діалектом. При всіх моїх знаннях англійської мені таки доводилось час від часу зупиняти його і просити повторити. Даррен познайомився з рівнянином через форум ultras-tifo, вони обмінювались стікерами і розами, тому він досить багато знав про Україну. А потрапити на стадіон на наш матч йому заважав... бан за запалене піро на одному з матчів Ліверпуля. Гуляючи містом, ми оглядали найбільш визначні місця Ліверпуля, паралельно я дізнався багато цікавого про нинішній стан справ у британському фанатизмі, так би мовити, з перших вуст. Розповідав він і про те, як накривали Евертон, і як їх щимить поліція, і про постійні конфлікти з чорними та арабами на трибуні, і про неймовірні ціни на квитки. Мені в голові не вкладалось, що стара добра Англія ще трішечки жива, хоч їй уже дуже і дуже далеко до кінця 80-х. А брітішу в голові не вкладалось, як це так, що в Києві по вулицях не ходять негри, за піротехніку ніхто не щимить, а сезонний абонемент коштує 4 фунти. У них він коштує 750.

А що ж Ліверпуль... похмура погода, будинки з червоної цегли, атмосферні вулички і лівосторонній рух, коли ти не знаєш, звідки вискочить на тебе машина - все, як я собі і уявляв. Тут всі говорять про Бітлз, всюди лунає їхня музика, в сувенірних магазинах все пов’язано з цими чотирма. Тут вони співали, тут знімали кліп, тут бухали, а тут грали дівчат - Даррен показував на різні знамениті будівлі. Навіть жовта субмарина є в доку, поруч з їхнім музеєм. Субмарину цю використовують як хостел. Якби не Бітлз, то Ліверпуль був би звичайним портовим робітничим містечком. Походивши навколо знаменитого Альберт доку і поївши канапки із салом, привезені з Києва, ми пішли в китайський квартал. Після цього Даррен спитав, чи не вийде у нас потрапити на тренування команди. В принципі, це було нескладно організувати. І ми поїхали на Гудісон парк.



Стадіон знаходився у звичайному житловому кварталі, щось типу київської Оболоні, але ще ближче до будинків, і багатоповерхівок у них нема. На прес-конференцію разом з Ребровим прийшов Гусєв. Британських журналістів майже не було, лише українські, тим не менш Реброву дали українсько-англійського перекладача. І тут почався каламбур - перекладач не могла адекватно перекласти запитання, постійно збивалась, а Сергій Станіславович розмовляв і українською, і англійською явно краще за неї, тому постійно поправляв перекладачку, а зал пробивало на сміх. Потім всіх пустили на поле подивитись 15 хвилин, як тренується команда. Що мене здивувало, так це перші ряди стадіону - вони знаходились нижче рівня поля, і з них практично нічого не було видно. Навіщо їх такі робити?

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Після тренування Даррену потрібно було їхати на роботу, у мене ж ще був весь вечір попереду - я поїхав в центр познімати нічні краєвиди, а після цього пішки через половину міста пішов до свого хостелу. Йшов я більше години, але таки дійшов. Хостел був настільки бюджетним, що в кімнаті стояли не двох, а трьохповерхові ліжка, а дірку в стелі затуляв брудний англійський прапор. Розігрівши собі вечерю, привезену ще з Києва у судочку, і втоптавши її одним махом, я завалився спати... Правда встиг перед цим посперечатись з якимось дідом у кімнаті на різні політичні теми і додивитись матч Ліги чемпіонів, в якому Челсі вилетіло від ПСЖ. На наступний день, добряче так виспавшись, я відправився на залізничний вокзал зустрічати поляків. Оскільки ціни на транспорт не порівняти з нашими, та й часу в мене було вдосталь, пересувався по місту знову пішки. Гуляючи неподалік вокзалу, раптом почув у себе за спиною: "Добрий день, які люди!" - це був В-р, один з німецьких хохлів з величезним фотоапаратом, який прилетів до Лівера вчора пізно ввечері. Поляки переплутали вокзали, тому трохи затримувались, паралельно з цим ми зустріли на автовокзалі ще двох німецьких хохлів і двох литовців - вони разом їхали на матч з Лондона. І обидва поляки, і обидва литовці живуть і працюють зараз в Англії, тому дістатись до Ліверпулю їм не склало проблем. При цьому один з литовців має більше 150 виїздів за Жальгіріс, а один з поляків є барабанщиком на своїй трибуні. Отакої компашкою у 8 чоловік ми і планували тусити весь час до матчу. Першим ділом вирішили залізти на телебашту - найвищу точку в місті. Вхід на башту коштував 5 фунтів, і поляки сказали, що краще вони ці гроші пробухають, ніж витратять на екскурсію, тому вони почекають нас внизу. З башти і справді видно все місто, не таке воно вже й велике, от тільки весь час хотілось сказати: чорт забирай, та помийте ж ви скло! Ми вирішили гуляти містом майже по тому ж маршруту, який мені вчора показував Даррен, от тільки цього разу вже я був в якості екскурсоводу. Що запам’яталось, так це нереально крута читальня, де кожен може лишити свою книгу і взяти якусь іншу, а також вуличні (як би це так сказати) скульптори-пакистанці, які... з піску ліпили собак і чекали, що хтось їм за це кине копійчину. Цих піщаних цуциків я бачив в трьох чи чотирьох місцях по місту. Дійшовши знову до Альберт доку, зробивши пару спільних знімків на пам’ять і затарившись сувенірами, хлопці закомандували впасти в якийсь паб. Поляки вже були добряче розігріті, всю дорогу вони заливали одне пиво за іншим, і я боявся, що це може погано закінчитись. А ще я якби підозрював, що поляки з литовцями можуть не ладнати між собою і будуть якісь косі погляди, але в пабі все вирішилось досить швидко: - Ви ж цей во, нас поляків не любите? - Та ні, якщо ви не кричите, що Вільнюс то Польща чи Львів то Польща, то і ставлення до вас адекватне - Так то тільки дурники у Варшаві кричать, а у Кракові до литовців ставлення нормальне. Як по вашому буде "будьмо"? Після цього пішов обмін стікерами, спільні фото і багато самих різних розмов. Що було смішно, що спілкувались ми одночасно п’ятьма мовами, в залежності від того, хто з ким говорив. Литовці розуміли литовську і російську, поляки - польську й українську, німецькі хохли між собою спілкувались то російською, то українською, ну а англійською говорили всі, і так спілкуватись теж було всім простіше. ЧИТАТИ ДАЛІ >>

Після пабу вже був час іти до стадіону. Починався дощ, але ми впевнено йшли пішки знову через половину міста. Поляки весь час відставали, то в пошуках чергового пива, то в пошуках кущів, але ми таки дійшли до стадіону, де одразу вирішили купити квитки на гостьовий сектор. 28 фунтів - мабуть, найдорожчий мій квиток на футбол, якщо переводити на гривні. До матчу лишалось ще вдосталь часу, і хлопці закомандували сходити на Енфілд - стадіон Ліверпуля. Це дуже дивно, але між двома найбільшими стадіонами міста менше кілометра, їх розділяє парк, з якого добре видно обидві арени. Але дійшовши туди, хлопці в один голос сказали: І це все? Це і є той знаменитий Енфілд? Тільки дарма час витратили і під дощем мокли... Біля стадіону панувала сімейна атмосфера, жодних косих поглядів в наш бік, жодного натяку на агресію. На вході до гостьового сектору великий напис українською вітав фанатів Динамо. Шмон взагалі ніякий, пронесли пляшки з водою, банани, не кажучи вже про фотоапарат. На кожному квитку великими літерами було написано, що на стадіоні заборонено вболівати стоячи(!), але нам одразу повідомили, що гостьового сектору це не стосується. Єдине, що мені забороняли, так це ставати ногами на сидіння. Стюарди привітні, і самі брали фотоапарати, щоб сфотографувати відвідувачів стадіону на їх прохання. Діаспори приїхало дуже багато, з деяких міст типу Манчестера діаспора взагалі організувала кілька автобусів. Деякі були готові повністю і весь час намагались співати Червону руту, але більшість була в доволі адекватному стані. Я одразу всім повідомив, що сьогодні заряджаю я, і слухати лише мене, ніякої самодіяльності... І знаєте, хоч не одразу, але воно запрацювало. Десь в середині першого тайму сектор вже міг нормально виконувати паровоз і навіть заряд про Перунову рать. А в перерві до мене підійшли якісь два кузі з питанням: там на краю сектора не весь народ заряджає, можна ми їм трохи "профілактичну бесіду" проведем? Хоч англійці і відігрались після швидкого голу Гусєва, але настрій в першому таймі був бойовий. Та й у таймі другому, в принципі, теж. Те, що нас було чутно по ТБ, відзначили практично всі, хто дивився матч. А що ж англійці? Вони тупо весь матч сиділи мовчки. Лише після кожного з двох голів вони заспівали якусь свою пісню, але кожного разу їх вистачило буквально на дві хвилини. Після фінального свистка команда була явно засмучена результатом, до сектору впритул підійшов лише Драговіч, і то лиш тому, що там чекали якісь його знайомі... До речі, поляків було не двоє, а цілих семеро - 5-місна машина з кібіцами Гутніка прикатила на другий тайм, щось дуже довго вони не могли доїхати, але тим не менш... Одразу після матчу мені потрібно було їхати в аеропорт, тому розпрощавшись з усіма знайомими, пішов шукати свій автобус. Що цікаво, в аеропорту якісь діаспоряни, які приїхали просити автографи у гравців, почали проситись фотографуватись зі мною, бо вони вперше бачили, щоб хтось так заряджав. Приємно, чорт забирай. І хоч ми програли цю гру, але я був впевнений, що цей євровиїзд буде не останнім в сезоні. Так воно і сталось, але це вже буде інша історія...

Матч першого кола між цими командами мав бути виїзним для киян, але тоді його зіграли в Києві. За логікою наш домашній матч мав відбутись на виїзді, зокрема були чутки, що матч пройде у Дніпропетровську. Але команди ще тоді в першому колі домовились, що обидві гри пройдуть у Києві. І це був перший матч в 2015-му році для киян на зручному і рідному стадіоні ім.Лобановського через проблеми з газоном на НСК. Вхід для власників сезонних абонементів був безкоштовний, але були і ті, хто стояв в чергах за квитками в каси або просто перелазили через паркан.

Кияни зайняли трохи більше, ніж 3 сектори. На банерній лінії з’явився банер у пам’ять про Олега Беркута, який загинув від зброї російської сволоти, захищаючи Батьківщину. Спочивай з миром, Брате! Також з’явився банер «Динамо- Жальгіріс: дружба навіки». На секторі побільшало національних прапорів, що, певним чином, додає фарб, а гарна гра команди надавала людям сил та енергії... Вірніше, чудова шиза надала футболістам впевненості, завдяки чому можна було спостерігати купу голів та щирі емоції (а через 4 дні був матч з Евертоном...)). Під кінець другого тайму кількадесят чоловік стали на торс, а адський слем додав драйву і пристрасті під кінець матчу. Загалом, шиза на 4+, враховуючи, що це був такий собі розігрів перед англійцями.

Гостей на їх секторі було чоловік 20, що для нинішніх умов є непоганим показником. Про звукову підтримку важко щось сказати, знаходячись на протилежній стороні. Маріки розтягнули полотно на весь сектор із зображенням гербу полка Азов, а лицьову лінію прикрашала текстівка зі словами вдячності азовцям за відбиття атак на Маріуполь. Варто зазначити, що за всю весняну частину чемпіонату маріупольський сектор збирався лише два рази, і це був один з них.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Після поразки на виїзді в Ліверпулі мало хто міг на 100% сказати, що ми пройдемо до чвертьфіналу, одиниці могли передбачити розгромний рахунок і просто “виніс” з поля Евертона. Але все по порядку. Загалом, цей звіт буде мати свою особливість, адже я саме пробиваю “домашки”, а не відвідую їх. Отже.

18/03/15 – квитків на матч немає, квитків на потяг немає, такого кіпішу я ще ніколи не випробовував на собі. На щастя, питання з квитками (лише їх броню) на футбол вирішилось. Півдня моніторю потяги, були варіанти доїхати через Хмель, Вінницю. Пощастило, що додали прямий потяг, але і тут щастя відтягнулось до останнього моменту. Загалом, питань їхати чи ні було не досить багато, після поразки на виїзді, звісно, потрібно їхати та викладатись на повну. Я собі, як завжди, накручую, що каси працюють до 22-ї, хоча вони завжди закривалися о 19-45, зустрілись з другом на вокзалі - і ось воно і щастячко - закриваються каси прямо перед нами. Пробили, що є ще добові каси, там і взяли квитки за 5 хвилин до відправки. Можливо, хтось із вас ще брав так квитки, напишете мені, як це. Я, звісно, брав квиток, коли мусора затримали в Одесі за 15 хвилин до відправки, але там вибору взагалі ніякого не було, а тут з рідного міста, перший раз такий вогонь був. Інколи буває, що хочеться погнати в поїзді, потравити якісь історії, але знаючи, що попереду ще цілий день і адова шиза, нічого цікавого вже і не було.

19/03/15 – зранку тяга зупинилась у Києві. Вбивали з другом час, як могли. Завжди, як у Києві, стараюсь піти туди, де видно Дніпро. Його велич завжди вражає. Кияни - пишайтесь цим. Близько до обіду забрали заброньовані квитки. Та продовжували скорочувати час до футболу.

На секторі завчасно. На гостьовому лише почали розвішувати банери гості. Я і не помітив, як на ньому вже стояла ціла купа не скажу ірисок, якось не так звучить, хай буде – хуліганчиків:). Яких особисто я чув від сили 2-3 рази протягом матчу. Я знав і був впевнений, що Динамо виграє, але щоб так. Щоб така шиза була. Ніколи не міг очікувати на такий матч і таку шалену шизу. Забили гол, ну так, так має бути,так мало бути), забили нам – все пропало. Забив Теордорчик, я вже відчув - тут буде щось дуже цікаве, майже одразу Велозу кладе. Тут я вже стаю сам не свій). Всі вже на торсі - шиза колосальна. Хуліганчики гостьові легко так очманіли (матюкатись ж не буду у звіті). Їх після того і не було чути, не зважаючи на гол, який під шумок забили в кінці. Голи Гусєва і Антунеша (топ-гол ЛЄ, беззаперечно) добили всіх. Я колись вже описував емоції на секторі. Тут, думаю, пропущу це. Коли голова ніби зараз вибухне від зарядів, ноги вже не тримають. В цій двіжусі треба бути і це все відчути, мої слова нічого не передадуть. Тим більше, кожного разу нові та все нові відчуття. 5-2, ми культурненько винесли Евертон.

Після матчу зариваємось на вокзал із другом, заскакуємо в потяг. Тут, як завжди, вогонь в таких ситуаціях. Квитки брали на Інтерсіті (сидячі місця), а тут - опа, і плацкарт. Кіпіш плотний з моєї сторони, друг вчасно заспокоїв. Все добре виявилось, натупили щось із квитками. Я казав, що не буду в звіті матюкатись, але такі ДАЛБ**ОБИ вперше попались в провідніки, ну просто Й**НУТІ!!! діти. В тамбурі якась п’янь зависла. Якийсь дядя вчепився до людей, що це його місце, опустив вже верхню полицю. Потім виявилось, що це не його вагон чи не його місце, забув, як було. Підійшов і каже – вибачаюсь, але як я вам чотінько опустив полицю. На мінімальних нервах і на холоді дібрались до Хмеля. Там вписка на вокзалі. Та вже дорога до рідного міста.

16 годин у дорозі і вписка/пересадка на вокзалі. Хочу сказати/написати, друзі - більшість із вас приходить на футбол, приїжджаючи на метро, чи хтось пішки може пройтись. Ніколи не забувайте, за який клуб ви фанатієте. Ваш голос має залишитись на трибуні, а додому ви маєте “долізати” так, як кожна моя “домашка” закінчується важкою дорогою назад. Нам є до чого рости, і є куди розвиватись. Усвідомте просту річ - ми топ в Україні, і це кожного матчу потрібно доводити. Всім успіху та побільше пробитих виїздів.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

23 березня 2015 року динамівському руху виповнилось 35 років, а вже через декілька днів ми всі зустрілись на трибуні стадіону Динамо у грі з Чорноморцем, яку перенесли з Одеси через нестабільну ситуацію в місті та загрозу теракту. Через це, на превеликий жаль, цього року не вдалося відкрити купальний сезон у прохолодному морі, як це завжди роблять кияни, перебуваючи в Одесі, які полюбляють заглянути на пляж, не дивлячись на пору року та температуру води. На честь святкової дати вирішили дістати з комірчин олдові банери, які були в наявності. За пару днів до гри активна молодь зазирнула на точки розповсюдження ворожої пропаганди у вигляді газет "Вєсті" та позичила декілька сот примірників для нашого палаючого шоу з газет, запланованого як у старі часи перемог нашого ВКДК. Хлопці підготували невеличкий банерок із цифрою 35 у вінку та запросили фанатів Динамо "першої і другої хвиль", щоб вони сказали декілька повчальних слів молоді.

Сама ж гра нічим цікавим не запам'яталась, наші кумири без проблем забили дві банки одеситам. За що наші три з половиною сектори, які зібрались на цьому матчі, віддячили футболістам у кращих традиціях київських трибун запаленими газетами. Зі сторони це дійство виглядало цікаво та незвично, якби ще темніше було на вулиці, це б додало яскравості.

Великим задоволенням було переглядати світлини, які зробили наші фотокори у ретро стилі після цієї гри. Все йшло за планом, і поважні "старички" поділились своїми враженнями про сьогодення та подякували молоді за те, що вони продовжують їх святу справу. Ми ж, у свою чергу, від редакції щиро бажаємо нашим старшим побратимам здоров'я, а тим з них, хто зараз на сході боронить нашу Україну, повертатись живими і лише з ПЕРЕМОГОЮ.

P.S. Щоб остаточно закрити питання, чому саме дата 23 березня 1980 року вважається народженням нашого руху? Адже до цього часу вже існували перші фани ДК. Ми, в першу чергу, звернулись до наших старших товаришів, які нам пояснили, що до того часу це не можна було назвати рухом. Це було стихійне вболівання розрізнених людей, які у більшості не розуміли навіть тонкощів фанатського буття. Далі все йшло по накатаній, і коли вже всі між собою перезнайомились, стали мати якусь уяву про фанатський рух, через розмови з московськими колегами, які відвідували Київ. Також за допомогою різного роду вирізок із забугорних журналів дізнавались, що вони не єдині в світі у своєму прагненні яскраво підтримувати улюблену команду і т.д. На одній із шайб хлопці остаточно визначились, що який же то фанат без виїздів (у той час хлопці одночасно відвідували ігри футбольного ДК і хокейного Соколу)? Порішали, що слід полюбас гнати на наступну гру в Москву. Так і стала дата 23 березня 1980 р. знаковою та почала відлік нашій історії.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Весняний футбольний календар видався доволі насиченим як для Динамо, так і для Олімпійського, на якому грали свої євро-домашки наші побратими Дніпряни. Газон стадіону виявився не готовим до такого випробування і, поки його приводили до належного стану для чвертьфіналів Ліги Європи, у нас була нагода згадати старі часи і частину весни пофанатіти на віражі рідного Динамо. Після розгрому Іллічівця, кволого товарняка із Ворсклою і ретро-шизи із Чорноморцем на стадіон Динамо чекало одразу дві домашки з луганчанами за один тиждень. Одна з цих ігор припала на 18:30 середи, інша – на Великдень, що певним чином вплинуло на наповненість стадіону і зарядженість трибун. Але про все по порядку.

Виїзна перемога у першій кубковій грі дозволяла експериментувати зі складом, і на матч-відповідь напівдубль в якості капітана виводив Драгович. Віраж гнав команду вперед. Заряди лунали голосно і чітко, і вже в першому таймі Динамо на класі забезпечило собі комфортну перевагу у два м’ячі. Середньостатистичний кузміч, що вирішив знову повболівати за Динамо, захоплений результатами команди в останньому сезоні, під час першого тайму горланив «собака любіт мясо», стоячи після роботи у черзі за квитками. Другий тайм сектори фанатіли в своє задоволення, заряджали нон-стопи, співали пісень, мутили переклички з луганчанами. Фінальний свисток, і ми у півфіналі Кубка України.

Наступного ранку ми дізналися свого суперника по півфіналу Кубка України, а вже в неділю вдень повернулися на сектор із Великоднім настроєм, більшою кількістю прапорів, більшою впевненістю у перемозі і… мангалом із сосисками. Чудова весняна погода і присутність мангалу на секторі дещо розслабила частину віражу. Якщо зазвичай для якісного звучання зарядів споуку треба акцентувати увагу на собі, відволікаючи сектори від футболу, то на цій грі ближче до кінця першого тайму частина ультри взагалі не відводила очей від центру трибуни, де поруч із споуком смажилися сосиски. Докуривши чергову цигарку, звернули увагу на дим із фьостлайну і пожежники. Було вже сунулися гасити полум’я, але наш фото/відеокор показав фотки мангалу і пояснив, що ситуація на секторах під контролем. Чого не скажеш про ситуацію на полі. Не зважаючи на посилення складу у порівнянні з кубковою грою і на те, що атака Динамо забила ті таки два голи, втримати перевагу команда не змогла. Залишається гадати, чи то суперник краще підготувався до гри чемпіонату, чи Динамо берегло сили на чвертьфінали ЛЄ. Хтось навіть припускає, що гравців захисту підсвідомо відволікав аромат сосисок.

В будь-якому разі катастрофічно настрою втрата очок не псувала. В чемпіонаті попереду лишалися очні зустрічі з Шахтарем і Дніпром, в яких мала визначитись доля чемпіонства, а в Лізі Європи – двоматчева зустріч із Фіорентиною.

Окрему повагу хотілося б виразити сектору луганчан. Біло-чорні на обох матчах мали підтримку в 50-70 активних горлянок, не зважаючи на те, що ігри проходили в будень і у великодню неділю.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

320x480   640x960   1136x640   1440x900   1536x1024 1600x1200   1680x1050   1920x1080   2048x2048

- Як розпочалося динамівське фанатське життя у Німеччині?

Є-р: Так склалось, що на відміну від мене (я у Німеччині з 1993-го року), більшість із нас переїхала до Німеччини у кінці 90-х – на початку 2000-х. Багато хто ще до переїзду вболівав за Славетний Клуб з берегів Дніпра. Спершу «вболівання» обмежувалося лише спостеріганням за результатами та таблицею, оскільки онлайн-трансляцій ще не було. Ситуація змінилася у 2006 році, після проведення Чемпіонату Світу в Німеччині. Деякі хлопці, після знайомства з іншими українцями, створили сторінку в одній із соцмереж для підтримки та спільного відвідування матчів збірної України. Перший виїзд відбувся у 2008 році на матч проти Нідерландів у Роттердамі. На цьому виїзді були присутні деякі хлопці з нашого сьогоднішнього складу. Потім, через певні розбіжності поглядів між нами та фанатами інших клубів, спільної мови ми знайти не змогли.

Виїзд до Парижу на матч Кубка УЄФА у 2009 році можна вважати початком Біло-Синього Руху в Німеччині. Саме на цій грі деякі німецькі фани ФКДК познайомилися, через пару днів прийняли рішення створити гостьову книгу фанатів Динамо Київ в Німеччині і за півроку разом відвідати матч в Мілані проти Інтера. Починаючи із сезону 2010/11, ситуація серйозно змінилася. Завдяки серії "близьких виїздів" (Гент, Амстердам, Алкмаар) до руху приєдналися нові люди з різних кутків Німеччини та сусідніх країн (Нідерланди, Бельгія, Швейцарія). Ми почали пробивати дальні виїзди - до Стамбулу, Манчестера та Браги. З того часу не було майже жодного матчу Славетного Клубу в єврокубках без представників "Німців".

- Чому ви вирішили зареєструвати організацію? Будь ласка, розтлумач назву DK OCCIDENS E.V.?

Є-р: DK Occidens e.V. (DK – Dynamo Kyiv, Occidens – "Захід" латиною) було створено з метою полегшення організації виїздів (транспорт, придбання квитків тощо), замовлення атрибутики Славетного Клубу, створення власної атрибутики, участі у спортивних змаганнях та ін.



- Тепер пропоную пройтися єврокубковими сезонами і згадати найцікавіше:

09/10 - Барса, Інтер, Рубін.

Є-р: Як було зазначено вище, у цьому сезоні кілька людей відвідали матч у Мілані.

10/11 - Гент, Аякс, Шериф, АЗ, БАТЕ, Бешикташ, Ман Сіті, Брага.

Через кількість «близьких» для нас виїздів, які підштовхнули на відвідування більш далеких, та добротну гру Славетного Клубу маємо дуже яскравий сезон! Подорож у Гент, яка стала для мене першою спільною з хлопцями німецького руху (не рахуючи самостійного відвідування двох матчів у Леверкузені та одного в Дортмунді раніше), в принципі нічим, крім перемоги Динамо та спійманою футболкою Бойка не запам‘яталась.

На Аякс та АЗ поїхали вже приблизно 10 людей. Згадується конфуз із квитками в Алкмаарі, коли бездарі з клубної структури просто відмовилися від своєї квоти. І питання, як увесь натовп потрапить на гостьовий сектор, вирішувалося через представника УЄФА.

Не дивлячись на те, що в мої життєві плани ніколи не входив візит до Туреччини, любов до команди та на той час вже прогресуюча «шизо-хвороба» примусили мене та ще одного камрада з південно-західної Німеччини все ж таки відвідати Азію. Через нестаток досвіду, квиток у напрямок Стамбулу мені довелося купувати двічі, оскільки за моїм «першим варіантом» я банально не встиг би дістатись з азіатського аеропорту до стадіону Бешикташу в європейській частині до початку матчу. Звичайно, вразив марш до стадіону та розповідь про подорож хохлів у Рим, де відбулася зустріч з поціновувачами команди ім. Ріната Леонідовича.

Через те, що Англія не належить до шенгенської зони, виїзд до Манчестера пробили також тільки 2 наших хлопця.

А ось на останній виїзд того сезону до Браги, де знаходиться, як на мене, найцікавіший стадіон (трибуни вбудовані в скелю), кількість виїздюків вже збільшилася вдвічі. Двоє хлопців прилетіли зі Швейцарії, один з Іспанії. Я добирався 2 дні (включно з бомжуванням в мадридському аеропорту). Повертався я через курортне містечко Фаро, де провів цілий день, згорів від 30-градусної спеки, а потім обморозився по прибутті в Німеччину (там було +2).

11/12 - Рубін, Літекс, Маккабі, Бешикташ, Сток Сіті.

Цей сезон став повною протилежністю минулому. На матчах із Рубіном, Літексом та Маккабі нікого не було, Стамбул відвідав лише один «Німець», а до Стоку вирушили п‘ятеро. Я міг би стати шостим, але в день виїзду відбулися зміни на робочому місці і (не дивлячись на наявність квитків) я мав лишитися.

12/13 - Фейєноорд, Борусія М, ПСЖ, Порту, Динамо Загреб, Бордо.

У сезоні 2012/2013 нам вдалося відвідати всі матчі Динамо в єврокубках. На матчі з Фейєноордом було приблизно 20 наших представників, в Менхенгладбаху десь 30, у Парижі - 7, у Загребі – 2, а до Порту потрапили 13 людей, після чого я остаточно поставив собі мету пробивати КОЖЕН виїзд до Португалії.

Досить цікавою виявилася подорож до Франції. Вилітали ми з бельгійського Шарлеруа, що біля Брюсселя. Щоб дістатися туди, ми були змушенні умовити когось довезти нас хоча б до Лієжу, звідки ми поїхали потягом до аеропорту. Прибувши до Бордо, ми вже почули про намір місцевих півнів «вчинити розправу над фашистами». Та насправді після матчу в трамваї прямо біля себе я виявив якесь тіло в характерному одязі, яке «чомусь» випало з транспорту на зупинці. Назад ми летіли через «Базель-Фрайбург», який насправді знаходиться у Франції. Загалом, дуже бюджетні квитки на літак обернулися величезними затратами на баси, тяги та інше…

13/14 - Актобе, Рапід, Тюн, Генк, Валенсія.

Ю-а: Перший виїзний матч у цьому сезоні пройшов без нашої участі. Тут ми зіткнулися з проблемою, з якою кияни напевно зустрічаються часто: відсутність часу на отримання візи або відсутність бюджетних квитків. Я вирішив все одно не сидіти вдома та поїхав до Австрії підтримати наших друзів із Вільнюса проти “червоної корови” із Зальцбурга. Залишилося багато вражень від братського руху та й взагалі від команди Жальгіріс. Якщо наші гравці часто не вважають, що навіть після перемоги треба підходити до гостьового сектору та подякувати за підтримку, то команда Жальгіріса навіть після розгромної поразки ПОВНИМ СКЛАДОМ підійшла до сектору подякувати та пошизіти разом.

До Відня поїхало 13 виїзних. Запам'яталася невелика зустріч перед стадіоном із прихильниками Рапіда, трабли з правоохоронцями через запалене піро після другого забитого гола та напевно гол на останніх хвилинах у наші ворота.



Як з боку киян, так і з нашого боку, до Туна виїхало не дуже багато людей. Але незважаючи на такий склад, на гостьовому секторі підтримка команди мені дуже запам'яталася. Всі розуміли, що викладатися треба на 101%, оскільки перемога була дуже потрібна. Пам'ятаю про смски з Києва, що нас добре чути - це надавало сили, а перемога вдесятьох додала позитиву!

До Генку доїхало 9 хлопців, бо один наш (колишній швейцарець) з деякими киянами не потрапив на літак вже після того, як пройшов реєстрацію. Причиною була політична ситуація в Україні, яку вони обговорювали в залі очікування та не помітили, що літак полетів без них! Для нас це була також тема виїзду, і ніхто тоді не міг собі уявити, чим все закінчиться.

До Валенсії від німецьких хохлів вирушило 8 чоловік. Після заселення та невеликої вписки до себе інших хохлів з Києва була проведена екскурсія містом, де ми помітили деяких гравців Динамо та іншу групу хохлів, з якими ми і вирушили на Месталью. Сам футбол нічим особливим не запам’ятався, крім історії, яка трапилася з одним із хохлів. Його перед стадіоном ще до початку матчу пов’язали та жорстко побили мусора і забрали до мусарні. Після матчу багато біло-синіх рушили за ним у відділок, але там сказали, що має бути суд. Такого повороту подій ніхто, звичайно ж, не очікував. Проблема була в тому, що в нього наступного дня був рейс до Києва, і йому світило залишитись у Валенсії одному після звільнення з в'язниці. Оскільки наша "німецька" делегація залишалась ще на пару днів у Валенсії, ми, звісно, зголосились хоч якось допомогти йому. Це було не так легко, бо ніхто з АСАВів не давав конкретної інформації про те, як довго його збирались тримати під вартою. Але все закінчилось добре, нашого хлопця відпустили, і він якимось дивом подзвонив нам. Наш номер йому передав консул України в Іспанії, оскільки до акції визволення хохла були долучені майже всі сили)

14/15 - Ріу Аве, Ольборг, Стяуа, Генгам, Евертон, Фіорентина.

Ю-й: Як тільки жеребкування подарувало нам виїзд до Португалії, я одразу вирішив, що буду намагатися пробивати цей виїзд. А як дізнався, що Віла до Кондо є пригородом Порту - жодних сумнівів не лишилося. Занадто добре лишився у пам'яті останній виїзд до цього міста. Крім мене, виїзд пробили ще 3 хлопця з нашого руху. Запам'яталася, порівняно з іншими євроматчами, потужна підтримка нашої команди. Це відчуття, коли Динамо грає за 3000 км від Столиці, і невелика кількість людей викладається на повну заради перемоги улюбленого клубу, залишає багато позитиву.

Подорож до Ольборгу виявилася, за європейськими мірками, доволі довгою. За день до гри ми разом із деякими киянами відвідали госпіталь у Гамбурзі, в якому лікуються поранені українські солдати. Сама гра, напевно, здивувала всіх… Гадаю, що такі поразки час від часу потрібні для того, щоб спуститися на землю. Потенціал підтримки виїздного сектору, на жаль, використати не вдалось, оскільки порівняно з португальською діаспорою данська діаспора дуже заважала.



Виїзд до Бухаресту для мене та ще одного нашого хлопця став найтривалішим та найбільш насиченим в цьому сезоні, оскільки ми вирішили скористатися по максимуму дешевими квитками на переїзди та перельоти Європою. Наш виїзд тривав 6 днів та запам'ятався багатьма пересадками, цікавими пригодами на різноманітні теми, і взагалі ми дійшли до висновку, що так катати виїзди набагато цікавіше, ніж добиратися напряму. Крім нас двох, до Бухаресту прилетіло ще 5 "німців". Саме місто нічим не вразило. Думаю, не лише ми не могли зрозуміти, як циганів прийняли в ЄС. Позитивні враження залишила сама гра, впевнена перемога, відсутність масової діаспори на секторі та доволі непогана, на мою думку, шиза, яка з кожною хвилиною ставала дедалі гучнішою і під кінець матчу досягла свого максимуму.

Євровесна подарувала нам французький Генгам, про який до цього ніхто й не чув. Одразу після жеребкування майже всі заявили про бажання пробити це село, але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Через різні причини ближче до матчу все більше і більше хлопців відмовлялися від поїздки... Врешті-решт, виїзд пробило тільки 2 "німця". Саме вони й підтвердили, що Генгам - насправді село, яким його всі й уявляли. Але бойова гра динамівців у меншості в другому таймі додала цьому виїзду свого позитиву, і ніхто не пожалів, що все-таки поїхав.

Через візові труднощі, з якими зіштовхнулися і кияни, і ми, та короткий проміжок часу між жеребкуванням та першою грою до Ліверпуля виїхало лише 3 «німця», яким не потрібно було оформлювати візу. Нашу виїзну компанію поповнили також два хлопця з братського двіжу Pietų-IV, які приєднались до нас в Лондоні. В Ліверпулі ми вже разом з одним хохлом, кому пощастило отримати британську візу, та kibicamy з Хутніка Краків проводили час до матчу за стандартною програмою євровиїздів: прогулянка містом та веселе спілкування. На виїзному секторі, як і очікувалося, було дуже багато діаспори, яка традиційно не зовсім в темі шизи. Тому акцент робився на прості заряди, що кілька разів гучно лунали на Гудісон Парк. Брітіши не тільки не показали в плані підтримки своєї команди нічого особливого, а й ще більше переконали всіх, що фанатизму в Англії вже немає.

Наш побратим повернувся на декілька тижнів з АТО та, звичайно, горів бажанням пробити Флоренцію! Цього разу виникла дурна ситуація із квитками на матч, і ми могли банально не потрапити на сектор, але завдяки допомозі деяких хохлів та не тільки, за що велика подяка;) ми врешті-решт придбали квитки та мали можливість фанатіти на виїзному секторі. Щоправда, троє наших хлопців пробили не сектор, а мусорський відділок, де їх тримали довгий час за дуже хуліганський вчинок - перелізли через паркан, за що їм вліпили бан на італійські стадіони. Перед стадіоном був найжорсткіший шмон в цьому сезоні, який в рази перевищив бухарестський. На жаль, сама гра не дуже вдалась, але це ніяк не вплинуло на атмосферу, шизу та угари, які були присутні всі 90 хвилин на стадіоні та взагалі під час нашого дводенного італійського візиту.

- Чи відвідували ви матчі чемпіонату або Кубку України?

Є-р: Звичайно, ми всі були на матчах чемпіонату та Кубку України, я ще встиг відвідати матч чемпіонату "в‘язниці народів" проти Мінська, але організовано не відвідували. А давня мрія - потрапити на матч і відповідно на марш вишиванок у Львові - на жаль, поки що не збулась.



Ю-й: Думаю, що нам важко разом приїхати цілеспрямовано на виїзд в Україну, бо у всіх ще є там родичі, знайомі та друзі, яких треба було б відвідати. Просто не стало б часу у всіх на такі довгі візити. Але, звичайно, під час свого візиту в Україну прагнемо відвідати рідний стадіон або скатати на виїзд. Сподіваюсь, що в цьому сезоні відбудеться золотий виїзд, на якому Динамо нарешті стане чемпіоном. І ми нарешті поїдемо разом.

- У літнє міжсезоння в Україні фанати сумують та очікують на новий сезон. А у вас є можливість бувати на тренувальних зборах динамівців?

Є-р: Це цікава тема – дуже рекомендую! Якщо хлопці з Баварії відвідували товариські матчі й раніше, то з минулого року подорож на збори до Австрії стала традицією. Для нас це чудова можливість поспілкуватися з гравцями та працівниками клубу, побачити, в якому стані перебуває команда, та й просто провести час у колі друзів. Альпи, намети, шашлики... Цього літа нам вдалося за допомогою СаШо передати бійцям АЗОВу прапор з автографами гравців. А для нашого побратима, який зараз перебуває в зоні АТО, Сергій Станіславович організував футболку.



- Перейдемо до збірної. Які матчі національної команди відвідали?

Є-р: Хоча матчі збірної не є головною метою нашого руху, у деяких заходах ми все ж таки брали участь.

Матчі на ЧС-06 хлопці відвідували окремо один від одного, дехто був на матчах у Франції, Польщі та Білорусії. Доволі масовим був виїзд до Люксембурга у листопаді. Перед ЧЄ-2012 були на матчі проти Туреччини в німецькому Інгольштадті. На дивлячись на те, що більшість із нас була на іграх чемпіонату Європи – через політику УЄФА щодо квитків це було не організовано. Також побували на матчах U17 та U21 проти Німеччини в Дюссельдорфі та Ессені.

- На яких ще спортивних заходах, окрім футбольних, побували хлопці?

Є-р: Були на хокеї в Голландії, на ЧЄ з футзалу в Антверпені та двічі на боксі. Виявилося, серед нас є ще й прихильники біатлону, які регулярно відвідують заходи в Австрії та Німеччині.

- Ваша футбольна команда частенько бере участь у фанатських турнірах. Проти кого граєте і хто перемагає?

Є-р: Якщо бути точним, то “фанатським” був лише один турнір - перший. У ньому брали участь німецькі фанати Металіста, об'єднана команда інших українських клубів, 2 команди з Англії (одна з них у футболках Карпат) й команда Динамо. Крім цього були на двох турнірах для вихідців із колишнього СРСР біля Франкфурту та ще на кількох аматорських турнірах (як у залі, так і на вулиці). Зазвичай, гравці приїжджають з усіх куточків Німеччини. Не дивлячись на досить хороший рівень деяких із них, добитись реальних успіхів нам ще не вдалося.



- Як часто ви проводите збори або зустрічі? Чи інтернет дозволяє обійтися без них?

Є-р: Інтернет, звичайно, дозволяє вирішувати більшість питань без зустрічей, але вони все ж таки відбуваються. Хлопці їздять один до одного в гості, влітку збиралися на гриль, пару разів ходили на пейнтбол та пляжний футбол, а раніше збиралися пограти у футбол біля Кельнського стадіону. Звичайно, хотілося б бачити всіх частіше, але відстань між більшістю з нас, на жаль, не дозволяє цього.

- До речі, про інтернет, які ресурси є у вашого руху?

Є-р: Наш сайт: http://fcdk.de/
Сторінка ФБ: https://www.facebook.com/fcdk.de
Твітер: https://twitter.com/fcdk_de
Раніше були ще групи вконтактє та на однокласниках, але було вирішено відмовитися від них через москальську агресію.

- Не можу не запитати про "справу Павліченко", адже тоді ви перекладали наші заклики та привертали увагу європейських ультрас до протестів. Як вважаєш, вдалося розворушити німецькомовних фанатів?

Є-р: Вважаю, що банер на трибуні віденської Аустрії було вивішено саме через наш заклик. Але загалом великої підтримки не було. Слідкуючи за форумами різних клубів, можна було часто прочитати небажання приєднуватися через політичний напрямок Київських ультрас.

Ю-й: Хочеться додати, що акцію тоді підтримали хлопці з WK13 Boys Cottbus. Напевно, вони як двіж, який потрапляє під репресії з боку правоохоронців через певні погляди на життя, саме й могли ідентифікувати себе із проблемою “відсутності правосуддя”.

- Чи слідкуєте за місцевою ультрас-сценою?

Є-р: Звичайно, хлопці в курсі того, хто з ким у яких відносинах. Один приймає активну участь і катає не тільки за ДК, але ще й за Нюрнберг.

- Продовжуючи тему протестів, чи виходили ваші хлопці на європейські євромайдани (пробачте за тавтологію)?

Є-р: Так, із самого початку протестів ми брали в них участь. У грудні 2013-го я був одним із організаторів Євромайдану під стінами Європарламенту у Страсбурзі (акція була зареєстрована на DK Occidens e.V.). На цьому заході ми вимагали сприяння ЄС звільненню політв'язнів та припиненню катування протестантів шляхом блокування рахунків антиукраїнських урядовців. Також ходили на акції у своїх містах. Були поїздки в Берлін та Давос. Саме після Давосу я зрозумів, що через мою присутність або відсутність нічого не змінюється, а гроші, які витрачаються на ці подорожжі, краще було б віддати на потреби Майдану. В лютому я вже вирушив у Київ, де провідав нашого камрада у домі профспілок, але за три дні до розстрілу я повернувся до Німеччини.

- Після нападу на нас "братньої" країни ви почали активно допомагати АТО. По яких напрямках працювали?

Є-р: Ми працювали і працюємо у двох напрямках. По-перше, це збирання коштів для нашого побратима, який ще у грудні поїхав на Майдан, а тепер у рядах ПС перебуває на сході. По-друге, це збір коштів для добровольчого полку АЗОВ, за допомогою яких (частково) було придбано всім відомий препарат целокс та позашляховик.

- У ваших реквізитах є рахунок paypal. Може, розповісте більше про цю систему, адже в нас вона малорозвинена?

Є-р: PayPal - це міжнародна електронна платіжна система і найпоширеніший у світі засіб розрахунків в Інтернеті. PayPal частково працює з Україною і приймає картки VISA та MasterCard, випущені українськими банками, для оплати товарів та послуг в Інтернеті. Однак PayPal не дає можливості вводити кошти в Україну. Таким чином, ми змогли прийняти та передати кошти, отримані з Німеччини, Литви, Грузії та Америки.

- Не тяжко вам у Гейропі жити без "духовності"? Не боїтеся, що НАТО перетворять на "радіоактивний попіл"?)

Є-р: Нє, нам, нащадкам стрєлявших дєдам в спіну, не важко… Думаю, більшість чула від Кісєльова, що для справжнього фашистобендерівця - просто рай. Зігующі геї-наркомани, всюди голі діти та трансвестити на деревах… А якщо серйозно, то не дивлячись на те, що система далеко не ідеальна (а яка ідеальна?), але все ж таки приємно відчувати себе впевненим у завтрашньому дні. Не боятися, що втрата робочого місця не буде рівноцінна фінансовій руїні, що при виді машини з мігалками (це ТІЛЬКИ поліція, швидка чи пожежники) водії за секунди створюють “коридор”.

Нещодавно був зі своїм сином у лікарні, і поки чекав, коли він відійде від наркозу, оглядав кімнату. Тобто апаратуру, чисту підлогу та білі шпалери… До мене в той момент дійшла одна річ - ось за це люди вийшли на Майдан. Як не прикро, але МІЛЬЙОНИ дибілів, які понаїхали в Німеччину через те, що в них була (як корінні німці над ними жартують) “німецька вівчарка”, з радістю користуються цими лікарнями, соціальною системою (її вони просто обожнюють) та навіть ідуть за баблом служити у ворожий фашистсько-натівський бундесвер. При цьому твердо вірять, що “путін всєх пєрєіграл” і “в рассєє всьо лучше”. Хіба не нонсенс?

- Як просувається справа зі створенням фанзіну з приводу п'ятиріччя біло-синього руху в Німеччині?

Є-р: Дуже приємно, що ви уважно слідкуєте за інформацією на нашому ресурсі, і сподіваюсь, що у недалекому майбутньому ми все ж таки реалізуємо цей “проект”.

- І наостанок кілька слів до киян.

Перш за все, бажаємо Киянам і всім Українцям миру на Богом даній нам землі! Всім борцям за Незалежність України - тільки перемог, і повертайтесь живими і здоровими! Ми пишаємося бути частиною України, Києва і Славетної Динамівської сім'ї! Слава Україні!

Команда	Динамо Бухарест, Румунія
Прізвисько	червоні собаки
Кольори	червоний і білий
Заснування	14 травня 1948 р.
Змагання	чемпіонат Румунії, дивізія А
Вебсайт	http://www.fcdinamo.ro/

Клуб Динамо виник не на порожньому місці, а як результат злиття двох клубів "Чочанула" та "Уніря Тріколор". Причому, перший чемпіонат команда проводила під назвою "Чочанула", що в перекладі означає "молоток")). Вже у 1955-му Динамо перемагає у чемпіонаті та першим з румунських команд бере участь в еврокубках.



Динамівцям належить абсолютний рекорд за різницею м'ячів в одному матчі у Кубку чемпіонів: 1973 року вони познущалися над Крузейдерс із Белфасту (Північна Ірландія) з рахунком 11:0! Решта наздоганяючих мають різницю "всього лише" у 10 голів.

Сезон 1983/84 став найуспішнішим для червоно-білих. Вони зробили золотий дубль у Румунії, а в Кубку чемпіонів дійшли до півфіналу, де програли Ліверпулю. Варто відзначити і вихід у півфінал Кубка володарів кубків 1989/90 та поразку від бельгійського Андерлехту.

Чемпіон Румунії (18):	1955, 1962, 1963, 1964, 1965, 1971, 1973, 1975, 1977, 1982, 1983, 1984, 1990, 1992, 2000, 2002, 2004, 2007
Володар Кубка Румунії (13):	1959, 1964, 1968, 1982, 1984, 1986, 1990, 2000, 2001, 2003, 2004, 2005, 2012
Володар Суперкубка Румунії (2):	2005, 2012
Ліга чемпіонів Півфіналіст (1):	1983-84
Кубок кубків Півфіналіст (1):	1989-90

Домашні матчі команда проводить на стадіоні "Динамо", що вміщує 15300 глядачів, а у випадку підвищеної зацікавленості - на 55-тисячному Національному стадіоні. Проте аж до кінця 1989 р. в Румунії існувала тиранія Чаушеску, тому довгий час люди не могли емоційно перейматися своїми улюбленцями на трибунах. Клуби залишалися без підтримки, адже це було небезпечно для життя. Однак із розпадом соціалістичного табору (самого диктатора розстріляли - вміють же провести люстрацію!), населення отримало більше свободи, у тому числі й інформаційної. І за кілька років почалось бурхливе створення фанатських угруповань.

Першими в 1995-му з'явилися групи Dracula (куди ж без графа?) та Rams Pantelimon. Однак наступного року створено фірму Nuova Guardia (Нова Гвардія), котра розрослася із малочисельної та потроху взяла трибуну під свій контроль, а потім стала однією з провідних румунських ультрас-груп. Члени NG створили перший лицьовий банер в історії руху та були присутні на всіх матчах, де грало бухарестське Динамо. Тримаючись правих поглядів, хлопці створювали яскраві хореографії в італійському стилі. Організовувалися й інші червоно-білі банди (Boys, Brigate, Mad Man), проте Nuova Guardia впевнено тримала лідерство. Потроху динамівці почали підтримувати власний баскетбольний, ватерпольний, волейбольний (чоловічий та жіночий), гандбольний, регбійний та хокейний клуби.



Головним ворогом Динамо Бухарест, звісно, є Стяуа (створена під назвою ЦСКА на рік раніше за Динамо). Матч між цими командами називають "Одвічним дербі" і він - головне протистояння румунського футболу за останні 60 років, адже обидва суперники є найбільш успішними футбольними клубами країни. Довгі роки обидва відомства (міністерство внутрішніх справ та армійське) брали участь у протистоянні команд та робили все можливе для підтримки своїх. І хоча після повалення комуністів футбольні клуби не мають жодного зв'язку з минулим, однак дербі від цього напруги не втратило. А навпаки, з розвитком фанатизму суперництво лише загострилося.



В дні дербі в Бухаресті почали відбуватися сутички вболівальників. А піком ненависті став день 10 травня 1997 р., коли динамівці влаштували справжню пожежу на стадіоні заклятих друзів! На це поліція відповіла хвилею арештів та штрафами. Звісно, що ЗМІ поливали брудом фанатів та пригадують їм ту пожежу аж дотепер.



5 вересня 2000 р. відбулася подія, що змінила весь динамівський рух. Під час товариського матчу капітан Динамо Кетелін Хілдан помер на полі від мозкової травми. Аби вшанувати його пам'ять, північну трибуну, на якій власне і збираються ультрас, назвали на його честь Peluza Catalin Hildan (РСН). А 11-й номер закріпили за гравцем навічно. Більшість ультрас розміщуються на північній РСН - окрім вищезгаданих, це Dogs of War, Energizatii, Front 48, Panzer, Supreme та Tifosi Ultra'. Кілька груп перейшли на південну трибуну: Boys, Irascibilii, Fedayn, Supras. Проте через конфлікти з керівництвом клубу "південні" вирішили розпуститися.



Власне, прихильників у Стяуа більше, ніж у Динамо, однак червоно-білі вважають, що більшість супротивників - глорики. Тому пишаються своєю згуртованістю, відсутністю випадкових людей і вмінням постояти за себе в численних бійках. Під час Одвічного дербі ненависть переповнює ультрас, та часто навіть значні сили поліції не здатні запобігти заворушенням. До сутичок всі уже звикли. Також у 2002 році демонстрували кінострічку "Фурія" про численні зіткнення прихильників обох команд. А в одному молодіжному серіалі два головних героя сходили на футбол пофанатіти за Стяуа та отримали від динамівців. Словом, непересічна подія)).

За багаторічну історію протистоянь ультрас РСН заволоділи лицьовими банерами "зірочки" - Ultras, Triada, Desant, TK-98 та багатьма іншими трофеями, які звісно ж спалювалися на дербі. А гравці Стяуа давно звикли, що протягом матчу в них летять пляшки, каміння, телефони та інший непотріб. На останній грі петарда травмувала голкіпера червоно-синіх, тож догравав він скривавленим. Тоді ж відбулася ще одна зухвала акція - РСН зайшли на трибуну Стяуа і розгорнули текстовик "Ультрас Динамо кращі за нас" (нічого не нагадує?;) ).



Наступними ворогами після Стяуа є Рапід Бухарест та Університатя Крайова. Також негативні відносини у динамівців із фанатами Петролул Плоешті, Полі Тімішоара, Фарул Констанца, Арджеш Пітешті (клуб розформовано в 2013 р.), однак червоні собаки не вважають їх гідними супротивниками, тому якоїсь особливої підготовки до цієї малечі немає. Хоча часто дістається й футболістам Динамо за невиразну гру. Так, розлючені програшем клубу Арджеш (5:2), прямо під час гри фанати вирішили провести виховну роботу з гравцями свого клубу. Теж саме відбулося трохи раніше на полі команди Оцелул Галац.

Динамівський рух не має жодних друзів всередині країни, однак на грунті націоналістичних поглядів мають добрі стосунки з Університатя Клуж. Невеликі фірми фанатів мешкають не лише у Бухаресті, а й по всій Румунії і навіть за її межами - цьому сприяла славетна історія динамівського клубу. Так наприклад, велике угруповання червоно-білих базується у Валенсії, де румунська діаспора підтримує Динамо.



По мірі розвитку руху, червоно-білі потроху відкривали для себе Європу. Ще у 2001-му семеро чоловік проїхалися на мікробі через розорені війною Балкани на свою гру з албанським Динамо Тірана. А далі події пішли по зростаючій: восени 2005-го перекидання скамом у Марселі. Через рік напад на ультрас Байєр Леверкузен. У лютому 2007-го віджали баннер у Бенфіки. Наступної осені - перемога у бійці з фанатами НЕК Неймеген. Ще через рік лицьового баннеру не дорахувався Галатасарай. А влітку 2010-го стрибнули на сплітський Хайдук та здолали хорватів.

Цікава історія відбулася також за участю... московського спартака. У жовтні 2007 р. РСН завітали в Хельсінборг на гру із Ельфсборгом. В той же день м'ясо грало у Гетеборзі проти місцевого клубу Хеккен. За неймовірним збігом обставин, вже вночі того ігрового дня 2 моба перемістилися у Стокгольм, де і знайшли один одного)). Спочатку п'яні москалі у 25 рил причепилися до кількох румунів, однак коли на допомогу динамівцям прийшло ще 50 чоловік, у поросят не лишилося шансів. А ще раніше, у 2003-му м'ясо завітало до Бухареста на гру проти Динамо та познайомилося з гостинністю румунської поліції, яка зачищала гостьовий сектор. До речі, у попередньому раунді того розіграшу червоні пси сенсаційно вибили Шахтар. Однак татарський керівник донеччан помстився і просто скупив кращих гравців Динамо до себе.



Ще одна неймовірна історія пов'язана зі Слованом (Ліберец). У серпні 2009-го перший матч раунду був перерваний на 88-й хвилині за рахунку 2:0 на користь чехів. Розлючений натовп румунів вибіг на поле, аби донести до своїх гравців, що так грати не можна! Звісно, УЄФА присудив технічну перемогу Словану 3:0. Однак у виїзній грі Динамо зуміло відігратися! Більше того, вони перемогли й у серії пенальті 9:8!! Чи можливо описати емоції вболівальників після такого?

Про ставлення гравців свідчить і наступне: під час домашньої гри проти хорватського Вартексу найкращий бомбардир клубу Іонел Данчулеску підбіг до сектору та став наче дирижером фанатського руху! А після виїзної перемоги 0:5 над клубом "Газ-Метан" у внутрішній першості той же Данчулеску взяв великий прапор з гостьового сектору та довго ним розмахував, святкуючи разом із ультрас. Іншого разу поліція занадто ретельно шмонала хлопців перед Одвічним дербі, тому піротехніку проносили ...футболісти!! Після чого передали ії разом з іншим стафом на трибуну!

До речі, після проходу Вартексу червоні пси у єврокубках грали лише з українцями. Спочатку із Ворсклою, якій програли обидва матчі (звісно, що виліт від якоїсь там Полтави дуже засмутив фанатів, і вони знову влаштували безлад, намагаючись прорватися до гравців та тренерів). А наступного року грали проти Металіста. І знов дві поразки. Обидва рази РСН вивозили невеликий склад, і світлини з тих матчів можна легко знайти.



На сьогоднішній день румунська влада виступає проти ультрас та закручує їм гайки. Чого лише варта можливість отримати 7-річний строк ув'язнення за піротехніку. Однак стара гвардія не здається і не віддасть так просто свій "останній аргумент". До речі, у 2012-му році ультрас Динамо, Рапіду, Стяуа та інші уклали перемир'я й виступили на протестах спільним фронтом проти влади. Ну і не можна не згадати, що фанати бухарестського Динамо підтримали українську революцію текстовиками 23 лютого на грі з Віторул Констанца. А після того, як на нашому виїзді на секторах Стяуа з'явився російський аквафреш, динамівці Бухаресту також висловили своє обурення.



Отже, як бачимо, червоні пси - рух доволі згуртований та здатний за себе постояти. Та й супротивники часто використовують "собачий" фактор, щоб зачепити динамівців. І хоча на секторах Динамо немає груп хулз, однак їх ультрас завжди готові до пригод)

16 березня на місці, де з літа минулого року ми збирали допомогу для наших військ, відкрився магазин ULTRA. Напевно, вже всі звикли, що наш онлайн-магазин одягу WBC SHOP намагався робити цікаві, якісні речі і за роки свого існування суттєво «виріс». Це стосується і асортименту, і якості. Ми робили ставку на невеликі партії речей, але все частіше стикалися із ситуацією, коли «попит перевищує пропозицію». І люди навіть після того, як речі конкретного дизайну закінчилися, питали: є в наявності? Чи будете робити ще?



Відчувши переваги, які нам дало це місце, ми вирішили, що зараз – саме той час, коли ми можемо відкривати наш фанатський, повноцінний магазин. Всі пам’ятають: окрім збору допомоги, ми періодично влаштовували там продаж речей WBC SHOP’у та продаж квитків на єврокубки. Відкриття магазину з такою назвою планувалося ще у 2008 році, але то давня історія, і тоді нічого не вийшло, а потім була «холодна» війна з клубом, проблеми з мусорами, і якось було не до цього.

Після ремонту в січні-лютому цього року ми нарешті здійснили те, про що тільки розмовляли, можливо – мріяли… Ті, хто купував квитки на матчі, абонементи біля Палацу Спорту, хто міряв речі під сектором у будь-яку погоду, відчули різницю після відкриття магазину. Окрім цих, одразу помітних позитивних змін, не слід забувати, що ми продовжуємо в приміщенні магазину збирати допомогу для наших хлопців, які на сході України захищають нас з вами. Відкриття магазину в майбутньому надасть нам змогу створити декілька робочих місць для людей з трибуни. І головне – купуючи речі, зроблені WBC SHOP’ом саме для трибуни, купуючи WBC стафф, ви допомагаєте руху фінансово, а фінансові витрати у нас – постійні: перформанси, витрати на нашу «технічну базу» (обладнання, звук тощо), допомога в’язням, допомога людям з руху, у кого виникли проблеми, підтримка при народженні дитини у людини з руху, допомога нашим військам (на це ми витрачаємо не тільки гроші з картки, на яку ви перераховуєте кошти) та інші витрати.

Всі вже бачили, що окрім WBC стафу в магазині ми продаємо ще деякі марки молодіжного одягу. На даний час це наступне: вже відомий далеко за межами України бренд молодіжного одягу Sva Stone, наші друзі зі Львову – WHITE SAND, столичні бренди ZVER, VOIN, RUNA, націоналістичний бренд одягу PROVOKATOR, відомий на весь світ виробник рюкзаків та сумок EASTPAK. Зрозуміло, що це зроблено для того, щоб поліпшити фінансові показники магазину. Ми намагаємось відповідально підходити до питання того, що буде продаватися в магазині, адже вже були випадки, коли співпрацю пропонують бренди, які можуть робити одночасно як непогані за якістю та дизайном речі, так і речі з якимось неприпустимим для нашого світосприйняття дизайном. Або бренди, які в реалі не відповідають тій «філософії», про яку пишуть на своїх ресурсах. Коротше кажучи – червоні мокасини та бейсболи FBI у нас ви не придбаєте))) Але якщо виникне питання «подарунку» собі або близьким – не забувайте, що в ULTRA ви можете придбати не тільки динамівські, фанатські речі.

Хотілося б відзначити, що нам потрібні дизайнери, бажано – з фанатського руху, з якими ми будемо взаємовигідно співпрацювати на постійній основі. Зараз на пабліку WBC SHOP’у проходить конкурс на кращі дизайни, прийняти участь в якому можуть всі бажаючі.

Також, якщо у вас є питання стосовно нашого руху або якісь побажання та ідеї – ви завжди зможете поговорити про це в магазині, адже ULTRA - магазин фанатів ДК, і там працюють люди з трибуни.

Долучайся до команди "Святослава" та твори журнал разом з нами! Стосовно допомоги пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк). До нових зустрічей!

З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. З повагою, WBC.