![]() | |
Щойно закінчилась перша половина сезону, як постійні читачі почали штурмувати редакцію: коли буде наступний журнал? А ще довго чекати? Давай випускай журнал! І все в такому роді... Радувало те, що серед цих нагадувань проскакували і повідомлення "А чим допомогти, щоб було швидше?". Завдяки цим людям маємо черговий, 16-й за ліком онлайн-журнал біло-синіх фанатів. Цей номер вийшов одним з найбільш об’ємних - ще б пак, попередній випуск був ще в середині жовтня, а сезон видався більш ніж насиченим. Окрім вже звичних для постійних читачів звітів з домашніх та виїзних матчів, в цьому номері ви прочитаєте інтерв’ю з одним із волонтерів нашого пункту допомоги військовим, також ми переклали з німецької статтю про участь хохлів в подіях на Майдані, опубліковану у фан-зіні Blickfang ultras. Нарешті на "сторінки" журналу повертається рубрика "Інші Динамо", і у сьогоднішньому випуску ви знайдете цікавий матеріал про Динамо Тбілісі.
| |
![]() Передмова. Я людина на секторі начебто своя, але, тим не менш, не перебуваю в жодній з банд, золотий сезон поки не збираюся пробивати, у більшості акцій участі не приймаю. Так що не чекайте розповідей про те, скільки стікерів наклеїв і скільки ворогів, кузьмичів і карланів перевиховав. Але от євровиїзди бити мені вдається досить регулярно, принаймні, цього року я був і в Валенсії, і в Кракові, і в Віла-ду-Конде, і навіть на фанатському турнірі в Литві. Двічі. На виїзд було вирішено їхати відразу ж після жеребкування. І якщо до Португалії на Ріу Аве багато хто (але не ми з Д-ром) просто не встигли зробити візи, то до Данії всі бажаючі мали достатньо часу, щоб підготуватися. Компанія в підсумку підібралася міцна: Я (Mr. Bin), Д-р, Ж-П, М-к і Г-ф. Календар чемпіонату і наявність у Будапешті лоукост-хаба натякали нам: "Пробивайте двійник!", що й вирішено було зробити. Загалом, маршрут поїздки вимальовувався наступний: Київ - Ужгород - Чоп - Захонь - Будапешт - Гетеборг - Фредеріксхавн - Ольборг - Біллунд - Будапешт - Київ. Не лякайтеся незнайомих назв – далі про все буде написано докладніше. ДЕНЬ 0. П'ЯТНИЦЯ, 17.10. Останній робочий день. Поїзд ввечері о 8-й, так що збір зранку, на роботі типовий завал із власне роботою, на який накладається необхідність роздрукувати квитки, повторна перевірка всього необхідного і т.п. О 19:25 виходжу з офісу. О 19:50 на Вокзальній біжу вгору ескалатором, і далі до своєї колії і вагону. Встиг без пригод. Всі вже на місці. Вечір проходить під обговорення того, хто якими шляхами їде на Закарпаття. ДЕНЬ 1. СУБОТА, 18-е. Зранку з'ясовується, що фан Лис (Микита) підсів до нас вночі у Львові та не один, а з подругами. Це, а так само подальша постійна присутність ще кількох дівчат, наводять на Д-ра чорні думки про неприпустимість тягання на матчі баб, і взагалі їх присутності на виїздах [у такій кількості і такому вигляді - прим. редакції], про що він одразу ж усім і повідомив. Ну і добре. Приїхали до Ужгорода. Я був там тільки раз до цього, та й то досить давно, так що враження від міста були практично, як в перший раз. Загалом симпатично, але закриті будівельними лісами будівлі на Театральній площі і просто неймовірна кількість політичної реклами на навколишніх парканах трохи псують картину. Там же, перед містком через Уж, до нас підходить незрозуміла тітка і починає заливати про якогось Віталіка, якому злі сєпари відрубали руку, за те, що на ній був герб України, а другу не відрубали, бо він її ховав(!). Губимось від тітки ближче до нашої хати. Півгодини, що лишаються до заселення, ми гуляємо центральними вуличками міста. Нарешті селимося. Даємо можливість скинути речі ще 5-7 людям зі своїх і йдемо гуляти. Ліричний відступ: невідомо звідки виникає фан Норім із проханням: "Пацани, дайте покімаріть пару годинок, а то всю ніч не спав. Я тихенько" Після обіду у Вертепі на Корзо, якраз навпроти нашого житла, продовжуємо прогулянку. Ужгород маленький, і центральну його частину ми обходимо досить швидко. Робити особливо нічого, плюс М-ку закортіло до туалету. Він вирішив зробити це діло у нашій квартирі, але невдало... Повернувся він до нас на алею дуже швидко і розсерджений: Норім закрився зсередини і не відкриває!!! Ну тобто спить без задніх ніг і не реагує на стукіт. Йдемо додому і тарабанимо усією компанією – жодних емоцій. А вже і на матч скоро виходити... Коли ми вже майже втратили надію, Норім таки прокинувся і відкрив двері. Швидко говоримо йому, що він скотина, і взагалі тепер - фан Халепа [Халепою він став ще в Кракові, чи Валенсії, чи навіть ще раніше... - прим. редакції], збираємося і виходимо. В цілому, на виїзд приїхало досить багато людей, сектор був немаленький, супорт теж був непоганий, запам'яталися споуки і прапор-мени на решітках, голий торс, що супроводжувався биттям один одного долонями по спині, і заспокійливий строб для кузьми – дятли світили лазером по очах, за що їм прямо в голови прилетів стробоскоп. А ще у нас був перф - підсвітка банеру "Слава Київській Русі!". У Говерли, звичайно, запам'ятався банер "Ви за*бали". А диктор стадіону порадував зверненням незрозуміло до кого із закликом "Разом проти чиновницького свавілля!". | |
| |
![]() Щоб такого згадати про цей кубковий матч... Після перемоги у Львові кияни мали хоч і не великий, але таки запас у вигляді одного виїзного м’яча, тому могли собі дозволити грати не на повну силу. Ярмоленко примудрився не забити 11-метровий, і остаточний результат зустрічі встановив Олег Гусєв, забивши вже в доданий арбітром час, зробивши при цьому неймовірний забіг по флангу і перекинувши воротаря.
На секторі не було нічого аж надто надзвичайного. Матч проходив у вівторок, і стало про це відомо лише за кілька днів до гри, тому деякі унікали навіть не знали, що в цей день футбол. Тим не менш, фанатська трибуна була заповнена вщерть. На верхньому ярусі вивісили як ніколи актуальний зараз банер "Київська Русь", який було виготовлено ще в 2008-му на гру зі Спартаком, цей банер навіть побував в Лужниках, але потім про нього забули через його надмірну вагу. І ось, один з фанатів випадково згадав, що банер лежить в коморі, вже шість з лишком років. Також дуже непогано виглядали на секторі рози, та і звук був нічогенький. А загалом, пройшли Карпати і пройшли, Кубок цього року знову не Львову.
| |
| |
![]() За результатами турнірної таблиці цей виїзд на момент гри був найважливішим в поточному сезоні. Як завжди, гра в неділю ввечері, і замало варіантів добратися додому після матчу.
Дорога до Дніпропетровська пройшла більш-менш спокійно. Вагони забиті фанатами, але чогось надзвичайного не відбувалося. Потяг прибув якраз під відкриття Пузатої хати, то ми одразу пішли туди снідати. На 11-ту у нас була запланована гра у футбол з друзями з Дніпра, їхати на місце зустрічі було ще зарано, тому ми зробили невеличку прогулянку набережною. Прохолодна погода цьому не дуже сприяла, і ми повернулися до Пузатої, звідки вже направились на місце зустрічі. Товариський матч мав відбутися на тренувальній базі. Прибувши туди, ми побачили зачинені двері та бабцю, яка нічого не знала і прогнала всіх з теплої кімнати з диванчиками. Трохи погрівшись на сонці, дочекалися дніпрян і разом з ними вже потрапили на поле. Погода була доволі холодною, ми починали грати досить тепло одягнені, але вже під час гри доводилось зупинятися та скидати з себе зайві речі. Не можна сказати, щоб гра була напруженою, але м’яч у ворота залітав часто. Кияни спочатку пішли у відрив і потім втримували необхідну різницю. Завершився матч перемогою гостей, такого результату ми очікували і від основних команд. Після цього всі завалилися до ще однієї Пузатої хати, розташованої в торговому центрі, з якої, після хорошого перекусу, всі по групках роз’їхались містом. Ми вирішили прогулятись по парку, а потім завітали до фан-клубу фанатів Дніпра. Це приміщення зараз використовується як склад для допомоги АТО, тому там було вельми людно і тепло. Всіх охочих пригостили чаєм, після чого частина залишилась спати, а інші пішли тинятись містом. Через деякий час серед речей були помічені страйкбольний АК-74 та використаний РПГ-18, з якими всі одразу захотіли зробити фотку. І, як на зло, в цей час до фан-клубу зайшли журналісти з 1+1, які знімали сюжет про фанатів. Оператор виявився на диво адекватним і попросив сховати зброю, бо мало що подумають потім глядачі). Коли всім набридло сидіти без діла, вирішили все ж виповзти на вулицю та трохи розім’ятися. Погуляли парком атракціонів, де за дві гривні випробували грушу і побили рекорд, а потім в якомусь магазині-генделику затарились склянками гарячого чаю і чекали на квитки, щоб попасти на стадіон. На сектор потрапили майже без шмону і задовго до матчу в очікування менш вітряної погоди в чаші стадіону. Проте ми дуже помилилися. Сектор не був заповнений доверху, але і це не посприяло кращій шизі. Відсутність одного споукмена давалася взнаки, і верхня частина не чула зарядів нижньої. Чудова гра команди не могла не радувати, тому майже всі голи святкувалися палаючими фаєрами. Нарешті довгоочікувана перемога киян і остаточне закріплення на першій сходинці! Після матчу всі поспішали на потяг, адже до відправлення залишалося трохи менше години. Але це не завадило затаритись молочною продукцією та їжею в усіма улюбленому АТБ. Квитків додому у багатьох виїздюків не було, тому вписувались всі дуже нахабно і масово. Принаймні, в наш вагон забігло чоловік 20, і потім вже була справа техніки. Не всім дано вправно та вчасно ховатися, тому лише найспритніші доїхали нормально до столиці). Але впевнений, що й це не змогло зіпсувати перемоги улюбленого клубу. | |
| |
![]() По суті, від цього матчу залежало, чи проходить Динамо до наступної стадії єврокубків, і після несподіваної поразки в Данії нашим гравцям потрібен був реванш. І динамівці це зробили, та ще й як. Забити надважливий м’яч, граючи вдесятьох... Домагой Віда забиває хоч і не часто, але робить це у дуже потрібний для команди момент. А потім, вже в доданий час Олег Гусєв закріпив успіх. На секторі настрій був відповідний, суцільне свято. Ще б пак, при такому-то розвитку подій. Вже після першого м’яча велика частина фанатів стала по торсу, загалом дуже непоганий супорт видався в цей день. Викликає питання тільки кількість людей на секторі - на початок матчу сектори заповнені лише наполовину, хоча ближче до середини першого тайму ситуація виправляється. Кількість проданих квитків на наші сектори показує, що ледь не половина фанатів знаходить альтернативні шляхи потрапляння на стадіон, або купуючи квитки на якісь інші сектори, або просто відбираючи їх у бариг...
| |
| |
![]() Недільний вечір перед футболом хлопці з нашої трибуни вирішили розпочати з невеличкого маршу вулицями столиці. На пропозицію організаторів відгукнулись всі фірми, які представляють WBC, тому браку в ресурсах ми не мали. Через це ніде не анонсували наш захід - так званий формат "лише для людей з банд". Маршрут було складено таким чином, щоб і пройтись по великим вулицям, і відчути увесь антураж невеличких автентичних київських двориків. Час Х, і наша колона під гучні заряди "Динамо!" розпочинає свою ходу. Відвідувачі Національної опери з подивом та обережністю споглядали на молодих людей з біло-синіми шаликами, які явно не збирались йти слухати чийсь баритон, тенор, бас або сопрано. За спинами залишився червоний корпус КНУ, а в очах хлопців вже проглядається запитання: ну коли? Давай!!! Після чого десятки молодиків вибігають на проїжджу частину, перекриваючи рух та прикрашаючи ходу яскравими вогнями від фаєрів та стробів, підсилюючи ефект гучними зарядами про величний та непереможний ВКДК. Шиза у вузеньких двориках та домових арках була настільки злагодженою, що інколи йшли мурашки по шкірі. Вже біля Палацу Спорту, де робили групове фото, більшість учасників ходи висловила позитивну думку про захід... Але своїми думками ми вже знаходились на трибуні, адже цього дня ми мали чудові шанси відірватись від наших суперників по турнірній таблиці - вже був відомий результат очної зустрічі кротів та дніпрян, яка закінчилась внічию 0-0.
Команди на полі. Ми ж, у свою чергу, на звичних для нас трибунах біля легендарних Бесарабських воріт. Усіма силами пробуємо гнати команду вперед, але Карпати на цей раз в обороні показують доволі злагоджену гру та нав'язують господарям силовий футбол. За шизою не помічаю, як закінчуються перші 45 хвилин матчу. Другий тайм, а надія на те, що на Бесарабку зараз почне залітати все, мене чомусь не покидала. Останні зіграні ігри були вагомим тому підтвердженням. На жаль, матч завершився всуху. Єдиний момент у другому таймі - це зіткнення головами двох динамівців між собою. Кравець отримує розсічення брови, і через це був змушений пропустити виклик на гру збірної, а Бурда розбиває голову. Через те, що ліміт замін було використано, ми продовжуємо гру вдесятьох, а Микита з перев'язаною головою продовжив грати. Можливо, саме це стало тим фактором, який не дозволив дотиснути Карпати? По завершенню маємо дружні нулі на табло. Вже після матчу, переглядаючи фото, помітив невеселу тенденцію, про яку хочеться нагадати в сотий або навіть в тисячний раз. Всі приходимо на футбол з розою!!! | |
| |
![]() Наша редакція вперше стикнулась із ситуацією, коли матеріал не влазить в номер. Зазвичай, найбільші звіти виходять із поїздок в Європу, і в 16-му випуску їх аж два. Але залишати поза увагою величезний матеріал нашої постійної читачки про поїздку до Люксембургу ми не могли, тому було вирішено просто дати посилання на її особистий блог... Приємного читання: Частина 1: Будапешт |
Частина 2: Брюсель |
Частина 3: Люксембург |
Частина 4: Марш та матч |
Частина 5: І знову Брюсель |
Частина 6: Кельн
| |
![]() Особливо незабутніми видаються виїзди в краї, з яких ти вже маєш колоритні спогади; а також ті, куди знову не плануєш їхати взагалі. Принаймні до останнього моменту. І, можливо, через те, що мозок вже налаштувався на вписку, а розум благав схаменутись, не обійшлось без пригод. Квиток, поки не набув потрібних характеристик, мінявся. Двічі. За утримання від переоформлення можна було ще докупити постіль і чай, в обидві сторони… Все як завжди: проводжаючі на вихід, як же ви їдете без постілі, такжитинеможна, кава-чай хто бажає…
В сусідньому вагоні веселі посиденьки затягнулись до пізньої ночі, тож вдома сон буде солодким. Наші неймовірно інтелектуальні балачки неабияк підживлював розігрітий Бригадир з Шевченкова. Суть його промов зводилась до вимог знайти в потязі пива, відкрити довбане вікно, вимкнути опалення. Особливо його увагу привертали гарненькі ніжки абсолютно всіх провідниць, що проходили повз, надто тих, які обіцяли пива. Цей Бригадир відкрив нам тонкощі будівельних робіт, філософію життя провінціалів і т.ін. Єдиною, кого не влаштовувала гулянка, була бабена з кінця вагону. Як ви себе поводите, міліцію покличу, всі діла. Спать мовляв. Курво, для комфорту є купе, ласкаво просимо. В плацкарті ж приблизно 12 веселих персонажів в блоці – звична справа, чи не так? Їй популярно пояснили, що тре цінити таку компанію замість бридкого, угашеного, засмаленого і матюкливого бидла. Більше її голосу ніхто не чув... Show must go on. Розборки з провідником були непродуктивними, тому виявилось, що одна пара гарних ніжок належала начальниці потягу. А дядьки в цивільному, що до цього моменту проходили повз – відомими персонажами. «Вот посмотрите, это едут футбольные фанаты…» і далі по тексту в стилі совкового «как вам не стыдно». Схарило. Не голови в людей, а звалище інформ. лайна. Тихцем сказане акабами «Ну ты же понимаешь, нас всего шестеро. Вот если бы восьмеро…» швидко вгамувало пані начальницю, тому манера розмови змінилась на ласкаву і до чорта люб’язну. Вечір продовжився в цілковитому домінуванні хохлів над усіма. Коли вже почались декламування віршів, була пізня ніч і на тому мої посиденьки завершились. Повертаюсь на свою полицю, а на ній приємний сюрприз - звідкілясь постіль взялась))) Кайфово прокидатись в потязі – як до виїзду, так і після. Так складалось, що з моїх попередніх візитів навколовокзал в ЗП не запам’ятався, тому… По часу вже мусимо прибувати на потрібну станцію, а навколо ще якісь села, напіврозвалені хати, мінімум цивілізації, коротше, взагалі дічь якась. «Судячи з краєвиду – запізнюємось», думаю. Згодом за цим жахом видніються прожектори… «О, круто, в цій халепі ще й якась команда є, може прогулятись туди?». І тут потяг збавляє швидкість, потроху гальмує. Згадую, шо диво-арена якраз на в’їзді в ЗП, і в голові хвилинний ступор перемішується з цимбальною мавпочкою… Запоріжжя вітає Вас! Підготовлений заздалегідь пішохідний маршрут по місту охоплював відстань у 25 км, але зранку до чорта зимно і ми такі not today, та й сіли собі на трамвайчика, який (як ми вчасно усвідомили) завернув трохи не туди, куди нам треба було. Буквально через скверик від потрібного усім відомого закладу зі смачними стравами знаходився, мабуть, типовий, совковий осередок міста: атмосфера бідноти, крамничка з вивіскою ссср, розвалини, пригнічені сірі обличчя… і мила собачатинка. Наче в якихось фільмах часів перебудови. ![]() От що мені в житті ще не траплялось, так це відвідати подібну, нікому не потрібну, крамницю. Миттєву відразу від знаходження в приміщенні, обліпленим купою написів «ссср» змінило розчарування від того, шо в ній не тільки ціни ті самі, а й продукти теж. Який сенс? Дурілка картонна. Зрештою, як і вся суть імперії зла. З парою сосисок вийшли на свіже повітря мікрорайону козацьких земель та й по мірі того, як почали згодовувати їжу псу, до нас солідно набігло його друзяк. Таким чином влаштували посеред вулиці сніданок тваринам, а перехожим циркову виставу з самого ранку. Зроблено добру справу. | |
| |
![]() За цей рік ми жодного разу не робили масштабний перф, якщо не рахувати модулів з прапором українських ВМС. Війна на сході внесла свої корективи у фанатську дійсність, і витрачати кошти на шоу на трибунах ми вважали недоречним. Щоб сектор не виглядав сірим, акцент було зміщено в бік мальованих банерів і розтяжок, а запас фарби, куплений ще при курсі євро 11.3, так і лежить в надійному місці, чекаючи свого часу. Тим не менш, хотілось організувати "хоч щось". Основним виношувачем цієї ідеї був фан Г-ша, який всіх задовбував повідомленнями "потрібно замутити що-небудь", і після купівлі тепловізору та автомобіля для Азова і зведення їх нагальних потреб до мінімуму, хлопці не дуже охоче таки написали "ну давайте зробимо". Завдання стояло так: організувати перф на весь сектор, і при цьому вмістити бюджет шоу в 5000 грн.
Ще рік тому перед матчем Динамо - Рапід ми планували створення об’ємних літер перед сектором. А потім, переглядаючи найкраще з європейських перфів, я звернув увагу на якесь шоу в Німеччині, здається, то був Айнтрахт, і у них прямо з сектору стирчали величезного розміру літери. Ми довго сперечались з хлопцями, з чого то зроблено, і дійшли до висновку, що це... пінопласт. Наше шоу буде з пінопласту. Літери з пінопласту перед сектором. Ніхто ніколи з цим матеріалом не працював, тому було цікаво. Зробивши всі розрахунки, затарились тим пінопластом в одному з будівельних гіпермаркетів так, що останню пластину вже не знали, як впхнути в нашу автівку. Бажаючих займатись чимось новим і цікавим зібралось досить багато. Перше ж враження від початкових штрихів балоном - фарба їсть пінопласт! Провів лінію, і в тому місці утворилась виїмка, провів ще одну - виїмка стала глибшою. Крім того, кольори виходили не такими яскравими, як того хотілось, а клей монтажний практично не тримав пластини між собою, потрібно було чекати більше 30 хвилин, аби він підсох. Але шляху назад вже не було. Паралельно тут же виготовлялись півтори сотні прапорців, яких не вистачало, аби зробити задуману картинку на секторі. При злагодженому розподілі обов’язків всю підготовку було зроблено приблизно за 5 годин. Лишалось розкласти прапори та модулі в день матчу. Забігаючи наперед, скажу, що на це пішло від сили 40 хвилин. Закінчивши все навіть раніше, ніж очікували, з відчуттям задоволення поїхали на виїзд в Запоріжжя. Підсумовуючи фінансові витрати... вклались у 2300 грн. За день до гри у О-му почалась паніка: продано всього 400 квитків на наші сектори, модулі не вийдуть, все пропало, давайте відміняти перф! Втім, відміняти ніхто не збирався. Десь за півгодини до матчу стало зрозуміло, що побоювання таки не були марними, людей для підняття модулів та прапорців не вистачало. Дехто просто стояв і тупив у верхніх рядах, дехто не поспішав заходити на сектор, а час до стартового свистка стрімко спливав. Скільки нервів було втрачено в зусиллях перемістити групи людей з однієї частини сектору в іншу, порахувати неможливо, але "кодовое слово ветер", піднімаються прапори, і... все виходить! І навіть без суттєвих косяків. Лишається відшизіти на повну, але хіба з цим колись були проблеми? Частина хохлів перемістилась на верхній ярус, забравши із собою прапори. Виник невеликий конфлікт з кузьмою, якій прапори заважали дивитись футбол, але сила кулаків досить швидко вирішує всі конфлікти. Нижній ярус же був заведений на гру, і споукмен робив свою справу. Команда знову впевнено перемогла, і стало очевидно, що ми проходимо в європейську весну! Після гри підійшли працівники стадіону: О, ви зібрались розбирати перф? Так файно вийшло, лишайте тут до наступного матчу, нічого з ним не станеться... Але на наступний матч ми придумаємо щось ще крутіше). | |
| |
![]() Останній виїзд цього року, не рахуючи єврокубкову гру в Бухаресті, припадав на Полтаву. Матч поставили на вечір неділі, що аж ніяк не сприяло масовому виїзду хохлів. Оскільки варіантів повернутись вранці додому було обмаль, ми вирішили їхати машиною. В Запоріжжі, після ранкової прогулянки місцями слави українських воїнів, в Пузатій хаті було проведено жеребкування – хто ж поїде в нашому авто. Ітригуюче дійство визначило тих, кому пощастило, і залишалося лише чекати наступної неділі.
Спочатку ми планували їхати двома машинами, адже бажаючих було дійсно багато, але погода внесла свої корективи, і через байки про перевернуті фури, калюжі крові та розсипаній картоплі по трасі, одна машина залишилася в гаражі. Ми ж, вирушивши зранку, були здивовані порожньою трасою та непоганим покриттям. Хлопці давали хропака навіть під голосну музику, тому перша половина шляху пролетіла дуже швидко, поки не закортіло наповнити шлунки. Вирішили зупинитися у буржуйському і відомому всім закладі «У сестер». Минулої поїздки до столиці галушок нас посадили у залу з комуняцькими ганчірками, за що ми поперевертали в ній всі статуетки членіна, а цього разу нам запропонували залу, де над головним входом висіла ганчірка київських шавок. Поглинувши стандартне меню – галушки та квас, подзвонили хлопцям, що вирішили не їхати, і сказали, що перевернутих фур нема, але кровяки та бульби ще трохи є, тому можна потроху їхати. Далі стан дороги погіршився, тому ми і не поспішали, адже виїхали з чималим запасом часу. Прибувши у центр Полтави, дізналися, що наші хлопці, що їхали спринтером, вже окупували одну з кафешок, і після прогулянки до альтанки попрямували туди. Там під чай з печивом подивились матч Металіст – Зоря і пішли на стадіон. На секторі на диво багато народу (ультрасліга повідомляє про 500 хохлів на гостьовому), шмону майже не було, тому попроносили все, що хотіли і що не хотіли. Шиза була на трійку, адже заряди починали з різних місць, і їх доволі часто не було чутно. Перший тайм пройшов мляво, якихось розваг додавало лише кидання піро в тихарів. Після голу запалили більшість того, що пронесли, і додалося злагодженості у зарядах. В середині другого тайму більшість стала по торсу, що досить ефектно виглядало при мінусовій температурі та засніженому стадіоні. Загалом, весь матч щось палало та вибухало, що хоч якось дозволяло зігрітись в цю морозну пору. Після завершення матчу всі, хто їхав в машині, і хто не їхав, полізли в неї грітися. Вертаючись додому, вирішили ніде не зупинятися, адже зранку на роботу, тому, по можливості, їхали швидко. Вже о пів на третю були в рідній столиці. | |
| |
![]() Морозний вечір початку грудня. Чемпіонат України до цього часу міг вже піти на перерву, але всі клуби вирішили зіграти перенесений 10-й тур, який не був зіграний у зв'язку із проведенням позачергових виборів народних депутатів України. Цей матч став лакмусовим папірцем вдячності київських вболівальників. На превеликий жаль, WBC трибуна не стала винятком. Незаповнені верхні ряди над кожним нашим сектором. Незвично пусті проходи між секторами, у яких зазвичай яблуку ніде впасти, і треба розштовхувати молодь для того, аби спуститись донизу. Що вже казати про пересічного глядача? На цій грі був встановлений антирекорд відвідуваності ЧУ за участю Динамо після реконструкції НСК. І це все під акомпанемент блискучої гри, яку демонструє команда. Одним словом, ганьба!
Досить про сумне, тому що цей матч подарував море позитиву та додав оптимізму в погляді у майбутнє. Наступного дня Збройні сили України відзначали своє професійне свято, і дякуючи патріотично налаштованим активістам, ми не лишили поза увагою цю дату та привітали наших захисників банером, який прикрашав звичну банерну лінію цього дня. Мороз майже мінус 10 не давав нудьгувати на секторі. Заряди зі стрибками йшли з превеликим бажанням, так само і помахати прапором людей вистачало з головою. Гра команди зривала голову навіть у споука, і він вирішив влаштувати "оголтєлий hardcore", який зі сторони виглядав дуже гідно, звісно, роблячи поправку на погодні умови. Двобій з донеччанами підходив до завершення, атмосфера на секторі цілком відповідала подіям на полі. Вдвічі приємніше дивитись, як команда розриває суперника, який нещодавно вперше в ЧУ переграв кротів. Чудові емоції, посмішки друзів, подяка за підтримку від СаШо та інших футболістів. Блін, та ми реально ТОП-ЗЕ-ЛІГ!))) Як же хочеться, щоб ця казка не завершувалась після зимової перерви. Попереду нас чекала гра в Бухаресті. Для когось з редакції це ще одні пригоди, з якими вас обов'язково познайомлять на сторінках цього журналу, я ж, у свою чергу, прощаюсь з вами до наступного випуску Святослава. Побачимось на секторі. | |
| |
![]()
Виїзд до сусідньої Румунії припав практично на середину грудня і був останнім цього року. Здавалось би, доїхати до Бухаресту не складно і недорого, і виїзний сектор має бути не гіршим, ніж в Ольборзі, але є одне але... Румунія не входить до шенгенської зони, тому потрібно було або отримувати румунську візу (а це додаткові 60 євро, при нинішньому-то курсі), або ж мати відкриту шенгенську мультивізу. Це і відлякало більшість виїздюків, але не нас, щасливих власників шенгенських мультів. Варіантів доїхати до Бухареста було безліч. Найбільш дешевий - на потязі до Чернівців, автобусом переїхати кордон до Сучави і звідти потягом до Бухареста. Але близько доби дороги в одну сторону нас не сильно притягували, хотілось, раз уже береш останні крихти відпустки, провести їх не на жорсткій верхній полиці плацкарту, а якось більш цікаво і комфортно. Вирішили діставатись до пункту призначення літаками, з пересадкою в Бергамо і туди, і назад.
Летіло нас четверо: я, Жан-Поль, Містер Бін і його друг Гриб. Підйом о 3:30 середи, і одне таксо, слідуючи по маршруту Гриб - Жуляни, точка за точкою підбирає наші заспані тіла в різних районах Києва. В аеропорту нас вже зустрічає фан Інтеграл - він також летить цим рейсом, і навіть ночує з нами в одній квартирі, але у нього своя розважальна програма. Головна його місія - розіпхати по наших рюкзаках по дві пачки цигарок на брата, саме стільки дозволено для провозу через кордон. Все це курєво призначалось для фана Сальниє щщі, який зараз вимушено живе на Кіпрі (а там немає нормальних цигарок) і має зустріти нас в аеропорту Бухареста. Пройшовши всі реєстраційні процедури, о шостій ранку ми вилетіли в напрямку теплої Італії і прилягли додивлятись перервані посеред ночі сни. По прильоту в Бергамо одразу в аеропорту пішли арендувати автомобіль. Наступний рейс у нас був через добу. Хоча перед цим потрібно було ще пройти паспортний контроль, в Італії з цим завжди строго. Ось і цього разу прикордонник не поспішав пропускати Гриба в свою країну. Йому було важко зрозуміти, чому людина із шведською візою летить з України в Румунію і для цього робить пересадку в Італії. Та й взагалі він не міг зрозуміти, навіщо комусь потрібно летіти в Румунію, а слово "Бухарест" для нього звучало немов якийсь матюк. Але розпетляли. Я дуже хотів в гори, просто марив ними останні кілька днів перед відльотом, тому прогулянку по Бергамо (де я вже і так був двічі), лишили на п’ятницю, а всю середу вирішили присвятити озеру Комо та горам, що його оточують. Озеро Комо вважається однією з найкрасивіших місцин Італії, на його березі розташовані безліч невеликих різнокольорових містечок, за якими починаються Альпи. При погрузці в автомобіль на парковці ледь не нарвались на моб пітерського Зеніту, дуже кумедно вийшло. Прийшли, значить, на парковку, Бін з Грибом рушили шукати наш драндулет, мені щось пофоткати закортіло, а Жан-Поль побачив стікери бомжів, і давай їх один за одним заліплювати. Зробивши свою брудну справу, йдемо такі до машини на звук, бо десь вдалині чутно знайому говірку, заходимо за поворот, а там чоловік 15 на розах грузяться в бусіки. При таких розкладах сил вирішили себе не видавати, мовчки сіли в свою машину і поїхали по маршруту. Перша точка призначення - містечко Лекко, 40 кілометрів від аеропорту, одразу в цьому містечку знаходиться канатна дорога на гору Piani d'Erna, 1375 метрів над рівнем моря. До неї ми і поїхали (щоправда, зупинились ще перекусити, бо були страшенно голодні). Робочий день, людей практично нема, канатка ходить раз в 30 хвилин. Досить швидко підвісний вагончик доправив нас нагору, ще пару сотень метрів - і ми на вершині. Просто нереальний вид, навколо гори-гори-гори, а на обрії видно засніжені вершини - то вже Швейцарія. Дух просто перехоплює. Потусили ми там на вершині близько години і потулили вниз, до машини. Але настрій та натхнення на місяць вперед. З іншої сторони озера можна було побачити, як це Лекко виглядає зі сторони, на тлі гір. Виглядає більш ніж чудово. Далі наш шлях лежав до містечка Беладжіо, ще 25 кілометрів на Північ. Але дорогу цю їхали ми досить довго - шлях пролягав по берегу озера, отже на кожному новому повороті відкривались неймовірні краєвиди, і я час від часу просив Гриба зупинити машину, аби зробити кілька знімків. В Беладжіо запаркувались біля променаду і пішли оглядати містечко. А виглядало воно прямо, як на картинках, охайне, різнокольрове і затишне. | |
| |
![]() Раз на рік перед Новим роком ми з друзями ходимо... ні, не в лазню, на хокей! Я не є великим фанатом цього виду спорту, аби ходити на ігри Сокола постійно, але для різноманітності час від часу воно цікаво. Цього року хокей знаходиться в Україні в дуже печальному стані. В настільки печальному, що Чемпіонат України цієї зими не проводиться, бо не вистачає достатньої кількості команд. Київський Сокіл також дихає на ладан, і аби славетний клуб остаточно не зник, соколята заявились до Аматорської хокейної ліги Києва, і виступають в ній молодняком - гравцями 95-97-го років народження.
Із супортом у Сокола не набагато краще, якщо в Чемпіонаті України на ігри збиралось 5-20 фанатів синьо-біло-блакитних, то в аматорській лізі соколи практично залишились без підтримки. Але не цього разу. Оскільки Сокіл грав зі столичним Арсеналом, за який час від часу приходять фанатіти шавки, залишити хокеїстів без підтримки ми не могли. Обдзвонивши знайомих, вирішили, що нас і так збирається більш-менш нормальна кількість, тому на ресурсах WBC рекламувати захід не будемо, аби не створювати зайвого ажіотажу і потім не розрулювати можливі конфліктні ситуації. Було вирішено цього разу шавок не чіпати, якщо вони не будуть провокувати. Поєдинок проходив на катку АТЕК, який вже досить давно знаходиться під загрозою рейдерського захоплення, тому кожен раз охорона дуже насторожено ставиться до груп короткострижених молодиків, які приходять на арену. Окрім того, на АТЕКу зараз базується один з підрозділів Азову, відповідно охорона там досить серйозна. За 40 хвилин до поєдинку ми вже були біля входу. Охорона не хотіла нас пускати через шлагбаум, бо "Щось вас дуже забагато, як для фанатів", але ми взяли кількістю і просто пройшли на морозі. На вході в саму будівлю ситуація повторилась: Ви хто такі? Ми - господарі столиці! - сказав В-м, і поки розгублений охоронець думав, що відповісти, ми просто пройшли в зал. Така нахабна поведінка, певною мірою, зіграла злий жарт - охорону на вході посилили в кілька разів. На секторі були представники практично всіх контор, як WBC, так і Родичів, по пару чоловік від кожної, також була і стара гвардія - фанати Сокола зі стажем. На розах, з банерами, вони, по суті, і заводили сектор, для якого заряди Сокола таки не є дуже звичними. Ближче до початку матчу прийшов хлопець з однієї ОФ-контори, який зараз якраз знаходиться в Азові, і каже, типу прийшли шавки, охорона боїться їх пускати, та і вони теж, схоже, очкують заходити. Потрібне підтвердження, що ви їх не зачіпатимете. Та чорт з ними, нехай заходять! Цього дня розбірки на льодовій арені не входили в наші плани. Як потім виявилось, охорона ковзанки взагалі перестала пускати людей всередину, і цьому хлопцю доводилось кілька разів за гру виходити на вулицю і забирати людей. З десяток хохлів так і не змогли потрапити всередину... Таким чином, на секторі Сокола зібралось трохи більше 60 чоловік. Хокеїсти були явно здивовані такою підтримкою, і, схоже, від хорошого супорту у них з’явилась додаткова мотивація. Принаймні, Сокіл довгий час тримався на рівних із суперником, який зараз лідирує в чемпіонаті і має в своєму складі ветеранів українського хокею, і того ж Сокола, зокрема. Остаточний рахунок 4:3 на користь Арсеналу було встановлено за півтори хвилини до фінальної сирени, а до того перебіг подій на ковзанці був дуже цікавим. Як виявилось, за Сокіл цього дня грав представник однієї з наших ОФ-контор. Наразі, після поразки Сокіл залишився останнім в чемпіонаті, і поки не дуже ясно, чи є у команди перспективи на краще турнірне становище, і чи збереться цієї зими фанатська двіжуха на трибунах підтримати синьо-біло-блакитних знову. Але те, що задоволення від видовища отримали всі присутні - це без сумніву! | |
| |
![]() | |
![]()
Один за всіх і всі за одного! Поки частина динамівських ультрас відбула на Східний фронт, ті хто залишився, роблять все від них залежне аби допомогти солдатам. Тому ми зустрілися з представником центру допомоги військовим та розпитали його про стан речей. Одразу зазначу, що людина він постійно зайнята, та й нам не хотілось заважати роботі волонтерів, тому розмову провели прямо під час відправлення чергової партії вантажу.
- Розкажи із самого початку як ти почав займатися допомогою воїнам і що робив? Як тільки почали відбуватися події в Криму і на Донбасі, ми почали обговорювати, що нам робити. Всі розуміли, що ситуація затягнеться надовго, а наша держава не буде спроможною реально допомогти нашим військовим. Було вирішено роботу вести в декількох напрямках. Збирати гроші на картку та організувати склад, куди б всі бажаючі (і не лише з руху) могли б приносити одяг, продукти харчування та будь-які речі, які стали б в нагоді солдатам. Власне кажучи, з того часу я і почав брати участь в цьому процесі. - Насікльки правдивими були заяви генералів, мовляв бійцям усього вистачає? Якою була реальна ситуація? Ці заяви були скоріше смішними ніж правдивими. Як мені казали самі хлопці, які були і є на Сході, держава дала їм лише автомати. І то, щоб з них нормально стріляти була потрібна допомога волонтерів. Все інше, починаючи з берцамів і закінчуючи аптечками, – це заслуга звичайних українців. Навіть хлопцям, які після поранення знаходяться в госпіталі, не вистачає ліків… - В який момент створили пункт допомоги? Хто допомагав? Як пункт працює? Повноцінно пункт допомоги почав працювати з початку літа. Приміщення знайшли хлопці з нашого руху, весь цей процес відбувався без моєї участі, я вже долучився до роботи пізніше. Приміщення знаходиться в самому центрі міста. Ми вирішили, що пункт має працювати щоденно. Вибрали час роботи, який буде зручним для всіх – після закінчення робочого дня. - Що зараз найактуальніше? Чого не вистачає? Часто підтримуєш зв'язок з нашими військовими? З того, що можуть дістати і принести прості люди – найнеобхідніше це теплий одяг, теплі спальні мішки і т.д. Тобто все те, що допомагає боротися з холодом. Також потрібні продукти харчування, бо які б ефемерні перемир’я влада не проголошувала, а солдатам їсти потрібно завжди. Військове та навколовійськове специфічне спорядження ми купляємо вже за гроші, зібрані на картку. Зв'язок намагаюся підтримувати, цікавлюся, що потрібно нашим хлопцям, які знаходяться на Сході. Деякі через групу в ВК пишуть, що їм потрібна певна допомога. Ми тоді виділяємо певні суми на закупівлю спорядження. - Яка ситуація з теплими речами та опаленням? Ситуація погана. Теплі спальні мішки взагалі розходяться як гарячі пиріжки. - Як справи з з їжею та продуктами харчування? З їжею справа краща, ніж з теплими речами, але назвати її ідеальною теж не можна. Зараз актуальними стають сухі сніданки, які можна залити кип’ятком і хоч трохи зігрітися, поївши їх. Також завжди потрібні консерви, згущене молоко, печиво, пряники, чай, кава. - Чи є проблема, що чогось принесли забагато? Як це вирішують? Інколи такі проблеми були) Свого часу в нас на складі був надлишок кави чи шампуню. І ми не знали, що з цим всім добром робити. Але проблема вирішилася сама собою – ми спілкуємося з різними волонтерами та рідними бійців не з нашого руху. Віддавали їм. Тому ще раз хочу сказати, що нічого зайвого в нас на складі немає. Все принесене, в підсумку, буде відправлене на Схід. ![]() - Вистачає часу на ведення звітності? Інколи не вистачає. Але в нас в русі є відповідальні люди, які займаються цим питанням. І займаються доволі непогано. Я показував наш файл по звітності деяким іншим волонтерам, вони були в захваті від того, як в нас все чітко і грамотно зроблено. Звичайно, що звітність важлива, щоб люди бачили кому саме ми передали надану ними допомогу. | |
![]() Зимові події у Києві, й зокрема, участь футбольних ультрас у Революції, викликали неабиякий інтерес до нашого руху не тільки в Україні, а й в усій Європі. Тож не дивно, що один з двох найбільш популярних загальнонімецьких фанзинів - Blickfang Ultra - шукав можливість взяти інтерв'ю безпосередньо у учасників подій. На щастя, одним з редакторів цього видання є Крістіна Чернаускяйте, яка фотографує багато подій у Литві, та, зокрема, фанатську сцену “Жальгіріса”. Ну а коли до киян звертаються їхні литовські друзі — то жодних питань не виникає. Саме таким чином у 32-му номері Blickfang Ultra, що вийшов з друку 30 квітня 2014-го року, з'явилося велике інтерв'ю з Ультрас Динамо Київ. Варто зазначити, що матеріал готувався у березні, тож події війни на Сході України там не висвітлено. Окрема подяка — Олександру Прищепі за надані ним ексклюзивні фото. Зараз же, користуючись нагодою, ми вирішили опублікувати українську версію інтерв'ю.
Єгипет, Бразилія, Греція, Туреччина і Україна — в усіх цих країнах ультрас були якщо не рушієм, то, принаймні, активною часткою політичних змін, спростовуючи таким чином популярну приказку “Ультрас поза політикою”. Після матеріалів про Єгипет у 20-му номері та про Туреччину у 29-му номері, сьогодні в нас матеріал з України. Політичне забарвлення матеріалу нівелюється його стилем — це невимушена розмова, проте ми вважаємо це інтерв'ю автентичним та таким, що може надати вам нові враження про те, як ультрас активно долучалися до подій на Майдані.1. Доброго дня! Будь ласка, розкажіть про себе читачам Blickfang Ultra. Хто ви у русі фанатів “Динамо” Київ, скільки вам років? Вітаю! Усі відповіді — це загальні думки лідерів Ультрас “Динамо” Київ, більшість з яких віком близько 30 років, й у русі перебувають 10 років і більше. Одна особа просто зібрала їхні думки до купи. ДО МАЙДАНУ
2. Давайте повернемося на кілька місяців назад та згадаємо початок протестів. Можете трохи розказати про події до Майдану як у середовищі ультрас, так і взагалі у суспільстві?
Напруга в українському суспільстві зростала з 2010 року. Масові протести проти режиму Януковича, очолювані опозиційними політичними партіями, пройшли у березні-травні 2013 року. У липні та серпні, після інциденту у Врадіївці (маленьке містечко на півдні України, де двоє міліціонерів та водій таксі зґвалтували й намагалися вбити місцеву жительку, після чого місцеві мешканці штурмом узяли міліцейську дільницю) по всій Україні пройшли громадянські протести та маніфестації. Українці були незадоволені високим рівнем корупції, низькими соціальними стандартами, тривалою економічною кризою, відсутністю справедливості у країні. Уся державна влада була сконцентрована у руках невеликого кола осіб, близьких до родини Януковича та його політичної партії (Партія Регіонів). Опозиція у парламенті була слабкою та не могла перемогти більшість, яка складалася з Партії Регіонів та комуністів.
В середовищі ультрас, крім справи родини Павліченків, були конфлікти з клубами — деякі з них намагалися створити списки виїзних фанатів, тож фанати мусили надавати свої персональні дані в клуб перед відвіданням виїзного матчу, в іншому разі вони не могли придбати квитки на стадіон. Було введено величезні штрафи за використання піротехніки, і, знов-таки, деякі клуби намагалися перекласти ці штрафи на уболівальників. У січні, коли протести на Майдані вже йшли на повну, Верховна Рада прийняла новий закон, якій вводив заборону на відвідання стадіонів для фанатів за “погану поведінку” (наприклад, запалювання піротехніки чи образливі скандування). 3. Батько та син Павліченки нещодавно отримали статус політичних в'язнів та були звільнені з в'язниці. Чи можете ви підтвердити (або спростувати) те, що перші протести за звільнення Павліченків стали також першими акціями, які надихнули людей долучитися до Майдану, який врешті призвів до революції? Виступи за свободу родини Павліченків були, можливо, першими масовими громадянськими акціями протесту, коли люди вийшли боротися за справедливість для звичайного українського громадянина, а не якогось політичного лідера чи популярної особи. Коли 5 тисяч осіб проводять марш центром Києва на підтримку ув'язненої родини, це була, на нашу думку, ознака того, що українська нація пробуджується, що українці готові повстати та боротися за свої права. Варто підкреслити, що ці протести не були очолювані жодною політичною партією, не було жодної політичної символіки на цих акціях — і такі масові протести сталися, можливо, вперше у сучасній українській історії. Вони мали великий суспільний розголос, і, врешті-решт, лягли у фундамент революції. Але відбувались не тільки акції по справі Павліченко — були там і інші акції, які згадувалися вище. ![]() |