| ||
|
Ніколи не відкладай на завтра те, що можна відкласти на післязавтра - саме під таким гаслом і випускався черговий номер онлайн-журналу, вихід номеру було заплановано ще після суперкубкового матчу у Львові, але якось не писалось... За попередній рік ми випустили цілих 13 номерів, і редакція певною мірою втомилась від постійної необхідності видати номер під якусь дату. А якщо пам’ятаєте, кожен журнал виходив якраз під черговий виїзд. Тепер ситуація буде трошки інакшою, але сказати напевно, коли чекати номер 15-й, не може ніхто. Але це все лірика, ми не плануємо зупинятись, і в 14-му номері ви прочитаєте одразу два великі звіти про двійники: одна група біло-синіх весело катнула по маршруту Краків - Львів, інша ж по маршруту є*аний Дьйор - Львів, відвідавши матч U-19 Україна - Сербія. Також шукайте в номері звіти з домашок Динамо - Ворскла, Динамо - Олімпік, виїзду в Харків та гри Металург М - Динамо, яку було перенесено з Маріуполя до Києва. Ще ми підготували статтю про Кіровоград, куди ми поїдемо вже наступного вікенду, та оновлені правила нашої банерної лінії. 37 кадрів знадобилось, аби згадати всі основні події минулого сезону, а сезон справді вийшов незабутнім! І, мабуть, найцікавіший матеріал номеру - остання, третя частина інтерв’ю з фаном Очки, його розповіді про поїздки в Москву та Тбілісі.
| ||
Найгірший сезон в плані виступів команди в Чемпіонаті України став одним з найбільш яскравих і знакових в плані підтримки на трибунах. Революція в країні змінила свідомість багатьох наших громадян, і фанатів стали сприймати як патріотів і захисників своєї землі. Війна на Сході, в якій фанати приймають активну участь, відкинула футбол на другий план. Тим не менш, редакція журналу пропонує згадати найбільш яскраві моменти попереднього сезону у форматі слайд-шоу.
| ||
|
| ||
Дійові особи: - фан Микола Хевіметал - начальник двіжу і, за сумісництвом, споукмен-мікрофоніст - фан Інтеграл - має феноменальну пам’ять і миттєво множить 113*78 без калькулятора - фан Диво - незамовкаюча стара гвардія - фан Щуколов - мабуть, єдиний директор ОФ-контори, що відкатав сотку за ВКДК - фан Кляп - кількаразовий золотник, що багато їсть - фан Інгліш - раз в 5 років пробив виїзд - зламав ногу (с) - фан Купе - псевдокібіц-псевдодизайнер - фан Халепа - в’язень тюрми іспанської - фан Контрастний - в’язень тюрми польської - фан Довгий - наш перекладач - пан Ендрю - бусовод - фан Містер Бін - мій кєнтуха-виїздуха - фанатюки - фанатюки Всі персонажі вигадані. Будь-який збіг з реальними особами - прикра випадковість. Все почалось минулої зими. Інгліш, повертаючись з фанатського турніру в Кракові, привіз листа-запрошення від президента Гутніка, в якому той просився зіграти з київським Динамо на щорічному турнірі "Welcome to Nowa Huta". Само собою, Ігор Михайлович підтерся б таким листом, якби його прислали електронною поштою, але його в кабінет президента принесли фанати і настійливо просили піти назустріч. І на фоні революційних подій згоду було отримано. Щоправда, відправити до Кракова вирішили другу команду на чолі з Хацкевичем, оскільки в основного складу передсезонні збори розписані по хвилинах і зайві переїзди їм ні до чого. Дата для матчу була визначена ідеальна - можна було пробивати двійник Краків-Львів. Наш перевірений по багатьом попереднім євровиїздам водій Ендрю був готовий нас везти хоч на край світу, тому Щуколов почав збирати екіпаж. Я щоправда на цьому бусі мав їхати вперше, але з розповідей про попередні бусо-виїзди точно знав, що сумно не буде. 8 пасажирських місць розібрали, мов гарячі пиріжки, і в підсумку вийшло: я, Містер Бін, Хевіметал, фан Інтеграл, Диво, Кляп і Щуколов зі своєю герцогинею - така от компанія. Виїжджали з Києва потягом в п’ятницю ввечері, втомлені після роботи. Причому у всіх були різні вагони, тому вже сильно не гуділи. Інтеграл взагалі був з корабля на бал - два тижні відпочивав на морі, в обід прилетів і через пару годин вже на виїзд, в потязі ми його навіть не бачили. А от о 4:30 ранку потяг прибув на львівський вокзал, і вся компанія нарешті зібралась докупи на пероні. Поки чекали подачі адської колісниці і попивали вранішню каву, було цікаво спостерігати за місцевими привокзальними персонажами: тут були і двоє циганчат на червоних шкарпетках і на в’єтнамках (такий собі вид мазохізму, коли шкарпетка не дає нормально взутись), були і стандартні для таких місцин алкаші, які вигрібають останні копійки, аби отримати ще 50 г, був і якийсь дід, який на весь вокзал почав горланити в нашу сторону "москалі, бий москалів!", бо почув від Кляпа російську говірку. Але колісниця довго себе не змусила чекати, і вже о п’ятій ранку ми виїхали за місто на трасу. Менш ніж за годину приїхали до кордону. Як і належить в таких випадках, перед кордоном залили повний бак. На кожній прикордонній заправці є спеціальна дровеняка, на яку можна наїхати колесом, коли заправляєшся. Так типу більше влазить в бак. Поки Ендрю заправлявся і ремонтував фару, я встиг назнімати краєвидів - якраз сходило сонце, і вид був просто неймовірний. Весь екіпаж сильно переживав, аби на кордоні не було черги, тому ми поспішали. А ще боялись потрапити на перезмінку прикордонників - це ще +1 година очікування.  Але черга виявилась невеликою. Втім, фан Диво попросився порулити, поки водій бігав в duty free, і за ті 100 метрів, що він проїхав, встиг напартачити - заїхав не в ту смугу для проходження контролю. Більше його за кермо не пускали. Польський прикордонник попався прискіпливий - він ніяк не міг повірити, що ми не везем із собою цигарок, адже їх тут везуть всі і завжди - в Польщі вони дорожчі в 4 рази. Тому довелось давати на огляд абсолютно всі речі. Загалом, кордон пройшли за 3 години, що, в принципі, дуже непогано - на пішому переході була величезна черга, аби зайти в будівлю, схожу на піч концтабора. І ми тим людям в черзі не заздрили.  Щойно ми переїхали кордон, як фан Диво урочисто заявив: а давайте вип’ємо горілки, за успішну поїздку! Фан Інтеграл дуже скептично на нього подивився, він добре пам’ятав, чим закінчуються подібні пропозиції - на виїзді в Болгарію Диво напідпитку вломився до Інтеграла в номер і почав митись в його душі, не роздягаючись, а потім... так, щось я відхилився від теми. Одним словом, всю свою активність Диво перекинув на Кляпа, намагаючись знайти собі хоч якусь компанію для вживання оковитої. Інтеграл же дістав нереальний запас бутербродів і почав всіх пригощати. Втім, прогодувати одними бутербродами здорових мужиків нереально, тому одразу після сніданку почались розмови про обід. Національний польський суп "журек" Диво переіменував в "хуч-хуч", так ця назва і приклеїлась до кінця поїздки. За всю поїздку по Польщі ми зупинялись лише двічі - таки поїсти хуч-хуч в гаштеті для далекобійників і скупитись в супермаркеті. Спека стояла дуже сильна, тому всім хотілось холодної води і морозива. | ||
Як я вже писав в першій частині цієї оповідки, прибули ми до Львова за день до матчу, близько шостої вечора. Заселились в хостел, прийняли душ і вирішили ще трохи погуляти центром міста. Інтеграл з Дивом і Кляпом лишились в хостелі відпочивати після дороги, нас же Ендрю підкинув прямо під пам’ятник Міцкевичу, де ми одразу здибались зі старим друзякою з БСУ. Посиділи, попили пива/квасу, поговорили за все на світі, від Єврофана і до проблем дружби України та Хорватії, і вкотре пройшли вздовж і впоперек такі знайомі львівські вулички. До речі, на площі Ринок продають просто нереальне за розмірами морозиво, доїдали його вже через силу, спробуйте обов’язково. Час потроху спливав, і вже потрібно було їхати на вокзал, проводжати Щуколова і посадити таки на потяг Інгліша, забравши із собою в хостел ті милиці, аби повернути їх полякам.
Біля вокзалу зустріли фана Халепу. Він повернувся до України раніше, ніж планував, бо... закінчились гроші. Почались знову ці стандартні історії про стрьомних подруг в нічному клубі і якісь чергові адські пригоди, але від Халепи ми дізнались головне - фан Контрастний уже на волі, після двох діб в польській тюрмі його відпустили і обіцяли прислати в Україну на домашню адресу величезний штраф. Колегіально вирішили, що штрафом можна буде підтертись... До речі, я ж так і не розповів, чому Халепу так прозвали - оскільки в польському посольстві зараз нереальні черги і записатись туди дуже складно, Халепа порадив двом своїм товаришам іти в посольство іспанське, і... їм вліпили відмову в паспорті! Після відправлення потяга львівські товариші (а їх вже стало двоє) вимагали продовження гулянки, двіжуха поступово збільшувалась і за рахунок нових і нових хохлів, які брались посеред ночі невідомо звідки, і ми з Містером Біном вирішили ловити таксі та їхати спати - догуляють і без нас. На ранок вже приїхали фанатюки. Вся наша банда потроху збиралась докупи, і ось ми уже сидимо в парку Франка грядкою в 15 носів, і думаєм, чим би це його зайнятись. Паралельно розпродаєм залишки квитків на матч і строби. Місто наповнене хохлами, і всі якось підозріло зиркають на нашу сумку з прапорами і біркою аеропорта Софії (з того адського виїзду ми прапори жодного разу так і не вивозили) і на милиці. Раптом приходить смс, щось на кшталт "Hey dude, we were planning to meet before the kickoff!" і тут я згадую, що зі мною списувався один з редакторів німецького фан-зіну Blickfang ultras, якому я обіцяв показати центр Львова. Буквально через десять хвилин здибались з цими німцями, їх виявилось двоє, фанати із Цвікау. У них в Німеччині дуже популярна така штука, як граундхоппінг - іншими словами, подорожувати на матчі різних команд і потім писати про це в своїх блогах. Таким от чином вони собі влаштували тур Європою, і після матчів в Гданську та Львові їхали далі дивитись угорське дербі і в Хорватію. Ми допомогли їм знайти хостел, і поки вони заселялись/відпочивали, пішли і самі перепочити від цієї неймовірної спеки. Я повів фанатюків в один дуже автентичний заклад в підвалі, там просто неймовірна атмосфера, прохолодно, затишно і дуже-дуже смачно. І там найліпший квас, який я пробував в своєму житті. Один лиш недолік - всього 5 столиків. Тому не буду писати адресу, бо на наступному виїзді самому там місця не вистачить, вже писали свого часу про автостоп))). Потім знову здибались з німцями. Оскільки правих німців вже практично не існує, за час розпивання квасу подзвонили в довідкову дізнатись, наскільки ці хлопці із Цвікау шавки. Виявилось, що більш-менш терпимо. Вони теж, в принципі, цілком уявляли, куди потрапили: - У нас в країні антіфа двіжух практично не лишилось, був Арсенал, і тих зараз 25 рил. - Ну так, все залежить від історії країни, від менталітету, вас 70 років комуністи щемили. - Та у нас навіть геїв до армії не беруть) - Це чого ж? Типу, вважають їх неспроможними служити? - Та ні, просто їх в армії будуть бити. Всі підряд. - А, це типу у вас так геїв захищають... Після відвідин Будинку Легенд і спроб скинути з даху той Трабант з веслами, Містер Бін повів німців обідати, вони дуже хотіли потрапити в Пузату Хату чи щось подібне. А я з фанатюками, зробивши чергове коло центром, вмостився на Площі Ринок, очікуючи на грандіозне шоу від Гладіка. Всюди снували хохли і кроти, ніхто навіть косо не дивився один на одного, і в якийсь момент всіх переклинило зібратись на центральній площі. Лідери біло-синіх не сильно піарили цей марш, бо його задумку ніхто з хохлами не узгоджував, та й ідею пішки тьопати з десяток кілометрів по неймовірній спеці підтримували далеко не всі. Тим не менш, зібралось на ходу бажаючих дуже багато. У мене ж замість маршу були інші клопоти - разом з одним львів’янином повезли на стадіон палки для прапорів, їх треба було перевезти зі стадіону Україна на Львів-Арену. | ||
|
| ||
Після того, як збірна України до 19-ти років виборола путівку на Чемпіонат Європи Ю-19 до Угорщини, забивши переможний м'яч англійцям на 5–й доданій хвилині, я та мій друг К-к вирішили пробити виїзд на ЧЄ та підтримати наших юнаків. Далі до нас приєдналися ще банда активних хохлів: подружжя А-н та С-а, Ш-й, К-ш, Р-ч та У.Е. Через деякий час прийшла звістка, що матч за Суперкубок України між Динамо та Шахтарем пройде у Львові, тож було вирішено бити двійник, спочатку на матч проти сербів (19 липня), а звідти прямувати на Арену Львів (22 липня). Україна має спільний кордон з Угорщиною, таким чином, було прораховано, що їхати двома автівками буде дешевше, аніж літаком. К-к швидко розробив маршрут, було вирішено проїхати до Дьойра через Угорщину, а повертатися через Словачинну: Київ-Мукачеве-Будапешт-Дьйор-Братислава-Тренчин-Бойніце-Кошице-Ужгород-Львів-Київ. Загалом вийшло десь 2736 км за 6 днів. Після веселої подачі документів до візового центру Угорщини (була бронь отеля на 6 чоловік, але майже всі подавались в різні дні), всі отримали візи: 3 мультика на рік, 1 на 6 місяців та 2 короткострокові. У двох вже були відкриті мультивізи. Залишилось вирішити останню невеличку проблему, як відрізняти наших співучасників, бо у п'ятьох з восьми хохлів було однакове ім'я - Олександр. Було запропоновано переглянути епізод з фільму «Скажені пси» Квентіна Тарантіно та обрати собі колір. Але чомусь така ідея прийшла не усім до вподоби)) Мабуть, усі хотіли собі «білий»)
 День 1 (18 липня). Зібрались ми двома екіпажами біля автостанції «Дачна» та десь біля дев'ятої години ранку вирушили до Мукачеве. В повітрі стояла неймовірна спека та духота, але добре, що людство винайшло такий прилад, як кондиціонер! Шлях промайнув за розповідями з минулих виїздів та інших цікавих тем. Зупинившись на АЗС, зустріли колишнього гравця Динамо Київ та ще багатьох клубів Сергія Ковальця. Він розповів, що теж планує відвідати турнір в Угорщині, але приїде на матч Україна – Болгарія у другому турі. Нам же в цей час потрібно вже бути у Львові на матчі за Суперкубок. Побажавши один одному вдачі, кожен вирушив своїм шляхом. Десь недалеко від Дубно знаходиться Шевченкове Джерело. Восени 1846 р. Т.Г.Шевченко зупинявся на відпочинок біля цього джерела під час подорожі на Волинь в якості художника в Археографічній комісії. Повертаючись з Почаєва, він побував в с.Верба та м.Дубно. Згідно з місцевою легендою, з цього придорожнього колодязя Шевченко пив воду. Ми теж вирішили зробили зупинку, щоб перепочити, поснідати та набрати води з джерела. На під'їзді до Львову потрапили у великий затор. На смузі стояв знак «ДТП», та інспектор ДАІ направляв всі автівки в об'їзд головної автомагістралі. Як виявилось згодом, в якесь село Львівської області всім чоловікам до сорока років прийшли повістки до армії. Після цього всі жінки села вирішили на знак протесту перекрити головну автомагістраль. Довелось їхати в об'їзд стежками, які не передбачають таке навантаження транспорту у обидві сторони. Тим більш, коли назустріч потрапляє водій на фурі. Кружляючи та повертаючись назад, ми втратили десь півтори-дві години. Далі по дорозі до Мукачеве на блок-посту ДАІ зупинили одну з наших машин для перевірки документів та дуже були здивовані, що ми прямуємо на футбольний матч до Угорщини)  До готелю у Мукачеве ми потрапили біля дев'ятої години вечора. Швидко заселившись, ми одразу направились на вечерю до закладу, де готують дуже смачні українські та угорські страви під чеське пиво. Ціни у порівнянні з київськими були дуже низькими, що навіть наївшись вдосталь, хотілось ще спробувати якусь страву. Повернувшись після вечері до номерів готелю, ми потрапили наче у парилку сауни. Кондиціонерів у номерах не було передбачено. Мешкали ми під самим дахом будівлі, було таке враження, що всередині конструкції даху ніхто не проклав подушку термоутеплювача. Тільки С-а почувала себе в таких умовах чудово, бо спала під ковдрою_)) А-н в цей час милувався у відкрите вікно зоряним закарпатським небом. Але це ще не все!!!) Готель знаходився прямо поруч з пероном залізничного вокзалу. Час від часу вночі проїжджав товарняк чи пасажирський потяг. Було таке відчуття, що він проходить прямо поруч з твоїм ліжком)) Після п’ятої години ранку почали лунати гучні гудки з проїжджаючих «собак». Дуже хотілось цей гудок засунути машиністу самі знаєте куди)) Ну і як головний бонус всієї картини, виявилось, що К-ш, мабуть, мріяв все життя працювати дизелістом!!!)) Усю ніч він так надійно заводив свого дизеля, що з ним потягається не кожен потяг!!!)) | ||
|
| ||
Перший тур чемпіонату, перший матч... На фоні подій в країні багато хто каже, що зараз зовсім не до футболу. Але є одне але, якщо не відволікати себе від роботи, постійних тривожних новин і допомоги АТО, то вся країна дуже швидко погрузне у страшній депресії. Хоча нам її і так важко буде уникнути з приходом осені, тому концерти, футбольні матчі та подібні культурні заходи просто необхідні, хоч і війна...
За день до гри не стало президента Ворскли (його застрелили біля власного будинку, коли виносив сміття), тому на стадіоні перед матчем грала тужлива музика. Полтавські фанати зробили великий банер із зображенням Бабаєва. Загалом, про матч важко написати щось цікаве, хіба що досить багато людей зібралось на секторі, як для середини літа. Попередні роки було явно менше, та й у порівнянні з іншими українськими двіжухами відвідуваність наших секторів залишається на рівні. Були кілька диких слемів, не часто вони бувають. Ну а після "лягає день" можна бюро знахідок відкривати. До речі, на секторі були помічені переселенці із зони АТО - старі знайомі фанати луганської Зорі, розповіли трохи про те, що у них там і як. Ну а фото сектору нам робив хлопець із Сімферополя, який теж через всі ці події перебрався до столиці. | ||
|
| ||
Останнього часу я був на виїзді в Харкові майже три роки тому. За цей час багато що змінилось, зокрема погіршився сервіс Укрзалізниці, і доїхати нормальним варіантом до Харкова стало значно складніше. Я і Г-ф вирішили їхати потягом, який відправлявся з Києва о третій ночі, на останньому метро доїхали на вокзал і ще дві години куняли в залі очікування. Дорога пройшла більш ніж спокійно, під ранок виявилось, що Р-л теж вписався в наш потяг в Ромодані. На пероні вокзалу чергувало досить багато ментів, втім, я не бачив, аби когось із хохлів затримували...
По приїзду стрибнули в метро і вирішили їхати до станції Держпром. Там, до речі, прямо на станції стоять столи для шахів). Потрібно було скоротати трохи часу до маршу, на вулиці стояла неймовірна спека, термометр показував +38 в затінку, але вирішили таки прогулятись містом. В цей день святкували своє професійне свято ВДВ-шники, на площі перед членіном їх було до біса і вже напідпитку. Також на площі було неміряно міліції і якийсь імпровізований мітинг-парад з раритетною технікою, радянською музикою і прапорами ВДВ. Доповнював цей балаган прапор Компартії, яку буквально пару днів тому прогнали з Ради. Менти на червону ганчірку жодним чином не реагували. І якщо акаби в Харкові зовсім не змінились, їх виправить хіба що повна люстрація (кастрація), патріотичні настрої в місті помітно значно сильніше, ніж раніше - деякі активісти фарбують в жовто-блакитний колір стовпи, багато дівчат з жовто-блакитними аксесуарами на одязі, прапорці на машинах і т.д. Втім, є ще сволота на цій землі, якась падлюка попсувала тризуб на графіті харків’ян при в’їзді в місто. Від Держпрому вирішили прогулятись через парк Шевченка до набережної. За всі попередні виїзди до Харкова я так жодного разу там і не був, як не був і біля фонтану в Парку. Спостерігаючи за містянами, що безтурботно гуляли по парку, весь час ловив себе на думці, що десь в сотні кілометрів звідси іде справжня війна, і завдяки харківським патріотам люди можуть отак спокійно відпочивати у своєму місті. Перекусили в ПХ, де забрали ще двох товаришів, і вже був час іти на марш. Менше року тому сутичка в Харкові стала найбільш визначною ОФ-подією 2013-го, а зараз всім було просто байдуже, що ти ідеш по місту в футболці Ultras Dynamo. Взагалі, складалось враження, що ти на виїзді десь в Дніпропетровську чи Львові. Спільну ходу розпочали з хвилини мовчання і виконання державного Гімну - приводів для суму було предостатньо. Всі в чорному, багато національних прапорів, ну і величезний банер з написом "през Новокитаю - піпіська!". Багато хто з журналістів чекав виконання всесвітнього хіта, і фанати не змусили себе довго чекати. Хода перекрила проїжджу частину, але міліція була до цього готова і сильно не заважала. В кінці колони було багато патріотів у вишиванках, явно нефанатського вигляду, але яким подібні акції були явно до вподоби. Так і дійшли до стадіону, під вибухи петард і запах селітри. У вечір від’їзду подзвонив Н-т і попросив зробити текстівку з приводу реакції ФФУ на кримські клуби. Я от вже на потяг збираюсь, де я тобі тканину зараз візьму? Не боїсь, всьо буде - відповів Н-т, на марші мене набрав харків’янин і сказав, що вони будуть малювати текстівку і собі, тому захопили трохи зайвої тканини нам. Отак от прям перед стадіоном на парковці ми і створили ці дві текстівки. Але менти в Харкові не змінились, і на вході на сектор у них виникли питання до напису "Крим - це Україна" - у них, бачте, наказ пускати лише динамівські банери і жовто-блакитні прапори. Ну не тварі, га? З червоно-чорними стягами теж були проблеми, але всі питання вирішив начальник СБ Динамо. Шмон на вході був дикий - відібрали презервативи, вологі серветки, скотч, стікери, коли знайшли балаклаву - взагалі очі мента наповнились люттю. Але найтупіше - це відбирати монети. У мене в кишені було монетами кілька євро, віддавати зовсім не хотілось, умудрився змахлювати і перекласти вчасно з однієї кишені в іншу. На секторі настрій був явно ніякий - звістка про смерть Ореста явно підкосила багатьом бойовий дух, та й спека, неймовірна спека. Перші хвилин 14 сектор мовчав, як мовчали і харків’яни. А потім почались переклички між секторами. Ну і, звичайно ж, хіт про хуйлистого пукіна. І тут почалось саме цікаве - стадіон почав ревіти і перекрикувати обидва сектори фанатів. На полі нічого не відбувається, всі глядачі спокійно сидять, а стадіон реве. Переглядаємся з оточуючими, і я розумію, що цей гул іде з колонок. Диктор по стадіону починає просити не лаятись, бо діти теж будуть співати... а стюарди заломлюються на Південну трибуну і намагаються зняти текстівку про путіна. Їх трохи поштовхали і випхали за межі сектору, після чого почався заряд, основним посилом якого була фраза "Курченко - гандон!". Команда вигравала, але шиза явно не йшла, так і дотягнули до фінального свистка. На секторі близько 330 чоловік - непоганий показник, як на мене. Після гри вирішили одразу їхати на вокзал - у Р-ла був потяг досить скоро, а всі решта завалились в стару знайому піцерію. Зараз цей заклад добудував літню терасу, тож можна було сидіти на повітрі, провітрюючи свої шкарпетки. В закладі була привітна і симпатична офіціантка, яка намагалась і так, і сяк до нас позагравати. Але київські дівчата все одно найкращі, а Київ не гумовий, вирішили з собою не забирати. Ще трохи часу посиділи біля музичного фонтану, який не так давно зробили на Привокзальній площі. Ну і потяг вже подали - лише купейні вагони, але це був єдиний зручний варіант виїхати з Харкова до столиці світу. | ||
|
| ||
В обід Києвом пройшов рясний дощик та прибив літню спеку, яка, чесно кажучи, вже починає дуже набридати. Мабуть, це сама природа плакала за Андрій Михаличем, що раптово покинув нас у цей день. А.М.Баль назавжди вписав своє їм'я золотими літерами в історію нашого клубу.
Цього дня ВКДК зустрічав дебютанта Прем'єр-ліги, таке собі непорозуміння, як донецький клуб Олімпік. Що воно таке, для багатьох було загадкою, їхня попередня виграшна гра із Зорею навіювала думки, що хоч вони і спроможні на бій, але їм точно не встояти перед Динамомашиною. На жаль, не так сталося, як гадалося, хоча давайте по черзі. Матч розпочався з хвилини мовчання на честь Андрія Михайловича Баля та Валентина Миколайовича Белькевича, який також передчасно відправився на той світ, залишивши неперевершені спогади про себе, як чудовий півзахисник непереможного складу ВКДК кінця 90-х - початку 2000-х років. Також у цей вечір на моніторі ми мали змогу бачити обличчя та вшанувати пам'ять наших захисників, які зовсім молодими віддали своє життя за волю України - це Орест Квач (наш динамівський побратим) та Ростислав Нікітін (ультрас Дніпра). На наших трибунах, як для гри з новачками і аутсайдерами нашого чемпу, звична картинка відвідуваності. Стабільність - запорука класу, але, звичайно, хочеться завжди йти вперед у цьому напрямку. На полі справжня нудота, як і на трибунах. Лише нові заряди та бомбезні розтяжки, намальовані перед початком матчу, внесли хоч якусь родзинку на наші сектори в цей день. Також на секторі з’явився "робочий" другий барабан, який дає змогу грати більш витончені ритми. Нове звучання барабану змушувало людей постійно озиратись по сторонах). На другий тайм прийшов звичний споук, і шиза трохи покращилась, як і гра на полі. Наші кудесники шкіряної кулі спромоглися за весь матч нанести ОДИН удар у площину воріт суперника, але на суцільну картину це ніяким чином не вплинуло, тому шиза і матч видались досить низького рівня. Після фінального свистка центральні трибуни почали свистіти та виявляти незадоволення, ми ж, у свою чергу, навпаки маємо проявляти у цій ситуації повний спокій. Хіба не ми протягом декількох сезонів весь час казали: нафіг легіонерів (с); давайте дамо шанс нашій молоді (с); нехай програють, але набираються досвіду (с) і т.д. Так дамо шанс нашим хлопцям, давайте їх заряджати тою енергією, завдяки якій різного роду олімпіки вони будуть змітати на своєму шляху, а ось з такою шизою, яка була, це ще вони мають нам пред'являти. Після матчу відбулось нагородження двох золотників, які відкатали весь минулий сезон разом з Європою і тим домашнім матчем, який УЄФА за день до гри переніс на Кіпр. Ці хлопці розпочали новий виток історії "золотників" нашого руху. З його правилами ви мали змогу ознайомитись на нашому пабліку. Ці зміни стосовно "золотого сезону" погоджені всією основою WBC одноголосно. Бережіть себе. Побачимось на трибунах. | ||
|
| ||
Календарний виїзний матч з командою з Маріуполя пройшов у Києві, хоча їхнє рідне місто вже дуже давно звільнено від сепаратистів. Через конфлікт між кількома людьми, який тягнеться ще з минулого літа, кілька ОФ-контор вирішили відтепер стояти на окремому секторі - мова іде про Young Hope, Трудові Резерви і Terror Family, які цього матчу були на 21-му. Як бачите, конфлікт до останнього моменту замовчувався, і була надія його все ж розв’язати, але саме через ці чвари зірвалась мутка на м'ясо минулого літа, не було восени общака на виїзді в Харкові, на дербі з шавками нормально їх по місту так і не поганяли, та і крайній Кубок Віража пройшов в урізаному форматі.
Сам матч на трибуні починався досить мляво, споукмен намагався різними способами розворушити сектор, та надійно працює лише один метод, "Лягає день...". На той момент команда вже вигравала. Кінцівку першого тайму сектор став по торсу, тим не менш було досить багато людей, які проігнорили заклик споукмена роздягатись. Новий заряд "О, Україно!" іде вже досить непогано, до другого барабану сектор теж потроху звикає. А одразу після слему почалась адська шиза, принаймні внизу секторів. Заряди лунали потужно і весело, а черговим голом порадував Кравець, якого всі давно вже списали з рахунків. Під кінець гри хлопці з однієї банди вирішили прибити кількох жлобів, які почали чіплятись до їх дівчат, що сиділи поряд із сектором. А всі решта спостерігали, як жлоби намагаються втікти від заслуженої кари. Варто лише пам’ятати, що камери не сплять, і міліція зараз активно працює над відеоматеріалом з матчу Дніпро - Копенгаген, тому, перш ніж дати жлобу по носу, все ж бажано закрити обличчя. | ||
|
| ||
| ||
Кіровоград (до 1924 року — Єлисаветград, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово) розташований у межах Придніпровської височини, на берегах ріки Інгул, при впаданні в неї менших річок — Сугоклії та Біянки.
Місто було утворене у середині XVIII століття після будівництва фортеці святої Єлисавети. Відтоді відоме як Єлисаветград, місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут був відкритий перший український професійний театр. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кіровограда налічує понад 70 підприємств, місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями. В околицях Кіровограда є значна кількість пам'яток археології. Зокрема, в долині Інгулу знайдено викопні пам'ятки, що засвідчують перебування людини в околицях сучасного Кіровограда з часів середнього палеоліту. Розкопки поховань, кількість яких обраховується десятками, провадяться і в межах обласного центру — так, у 2000-х був виявлений практично не пошкоджений дерев'яний корабель у ході розкопок на кіровоградській вулиці Космонавта Попова. У XVI — 1-й половині XVIII століть землі сучасного Кіровограда і прилеглих територій були володіннями Запорозької Січі.  Історія сучасного міста починається із заснування фортеці святої Єлисавети (1754). Місто розвинулося усередині XVIII століття як продукт агломерації сільських та військових поселень. У освоєнні краю відіграли роль сербські переселенці, спеціально запрошені російською владою (Нова Сербія). Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням.  Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768—1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі. І хоча військово-стратегічне значення Єлисаветграда та його фортеці зменшилось із просуненням кордонів імперії на південь і приєднанням Кримського ханства (1783) наприкінці XVIII століття містечко почало відігравати все більшу роль як важливий економічний і торгівельний центр. Адже місто опинилось на перетині важливих шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, а до заснування Одеси, Херсона, Миколаєва взагалі було єдиним значним поселеням на півдні України, згодом правлячи за важливий пункт на шляху від цих міст у внутрішні райони. | ||
 Заснування клубу. Перші сезони. Попередні назви: «Червона зірка» (1922—1927), «Металіст» (1928—1935), «Сільмаш» (1935—1945), «Динамо» (1946—1947, 1962), «Трактор» (1948—1952), «Торпедо» (1953—1957), «Зірка» (1958—1961, 1963—1993), «Зірка НІБАС» (1993—1997). За дослідженнями місцевих істориків і краєзнавців, футбол потрапив до Єлисаветграда наприкінці XIX століття завдяки англійцям, працівникам заводу «Ельворті Роберт і Томас» (сучасне ВАТ «Червона зірка»). Із 1909 року відбувалися регулярні матчі команд заводу «Ельворті Роберт і Томас» та першої чоловічої гімназії. Здебільшого перемагали робітники заводу. У неділю, 16 жовтня 1911 року, на єлисаветградському іподромі відбувся матч між командою футбольного гуртка «Ельворті» і першою командою чоловічої гімназії. Ельвортівці перемогли 4:1. Цю дату вважають датою заснування футбольного клубу «Зірка». А 31 березня 1913 року був затверджений статут Єлизаветградського футбольного гуртка. На початку Першої світової війни футбольне життя в місті на деякий час затихло. У 1915–1917 роках проходили зустрічі місцевого значення, провідними командами були «Сфінкс», «Блискавка», «Діагор». У громадянську війну колишні гравці воювали в різних арміях. Лише 1921-го року почали відновлюватися футбольні зустрічі, в яких брали участь робітники місцевих заводів та фабрик. Складена на їх основі збірна міста 24 липня 1921 року програла не досить сильній збірній Москви — 1:4. 1922 року при центральному робітничому клубі організувалися дві команди, до яких увійшли робітники заводів «Червона зірка» та «Червоний профінтерн». Із 1922 року команда заводу «Червона зірка» неодноразово виступала у чемпіонатах і кубках УРСР серед команд колективів фізкультури. Під назвою «Торпедо» кіровоградці досягли найвидатніших успіхів, завоювавши бронзові медалі чемпіонату УРСР (1955), Кубок центральної ради спортивного товариства «Торпедо» (1953), Кубок Республіканської ради профспілок (1954), а в 1953 році і Кубок УРСР. Починаючи з 1936 року, кіровоградська команда щороку брала участь у чемпіонаті УРСР з футболу.  6 травня 1938 року команда зіграла свій перший матч у Кубку СРСР. У першому колі зональних змагань (16-а зона) «Сільмаш» приймав херсонське «Знання». Господарі перемогли 2:1. У другому колі 12 травня кіровці поступилися кременчуцькому «Дзержинцю» 0:2. Наступного разу в Кубку команда взяла участь через 15 років. 30 серпня 1953 року кіровоградське «Торпедо» вдома поступилося свердловському «Авангарду» 1:2, припинивши виступи в Кубку СРСР вже на першому етапі. | ||
"Зірка" - це майже типовий для України стадіон із біговими доріжками та трибунами, що овалом оточують галявину для гри у м'яч. Фішкою стадіону є досить висока північна трибуна, на якій сидіннями викладено назву арени та місцевого клубу. Завдяки цьому стадіон виглядає дещо більшим, ніж є насправді. А вміщує він 13305 глядачів, тобто приблизно на три тисячі менше ніж "Динамо" ім. В. Лобановського. Акустика, як для багатофункціонального стадіка, непогана. Сектор господарів знаходиться за східними воротами. Трибуна там невисока, тож фанати господарів можуть виглядати ефектно, навіть коли їх не дуже багато. Гостьовий сектор знаходиться навпроти та має окремий вхід з боку вулиці Чорновола. Трибуна тут навпаки висока, тож лише кілька сотень гостей можуть справити візуальне враження. Простору для банерної лінії - хоч греблю гати. Коли гостей приїжджає багато (що буває в Кіровограді ну дуууже рідко), гостям виділяють ще один сектор, отже гостьовими стають сектори 3 і 4.
 Стадіон знаходиться недалеко від серця міста: подолавши від центральної площі Героїв Майдану (колишня Кірова) кількасот метрів по вулиці Чорновола, ви побачите освітлювальні вежі. В 2014-му році закінчилась реконструкція стадіону, було встановлено нове табло, нове освітлення, новий паркан, оновлено футбольне поле, перестелено бігові доріжки та зроблено ще різні приємності. Через реконструкцію місткість стадіону зменшилась більш ніж на тисячу сидінь, до цього стадіон міг вмістити 14628 глядачів.  Що стосується правоохоронців, то після революційних подій їх стало дуже мало на стадіоні, але до цього менти в Кіровограді були дуже суворі. В часи присутності Беркуту на арені вони могли заломитись на сектор при найменшому правопорушенні.  | ||
Фанатів Зірки прийнято ділити на червоно-жовтих і жовто-зелених - на домашніх матчах команду підтримує два ультрас-сектори, кожен з яких має свої кольори. Зелено-жовті називають себе Howl Volcano Firm (HVF), утворилась фірма в 1996-му році, і тоді кольори команди були саме такими. Коли Зірка зникла з футбольної карти України, а замість неї грала команда Олімпік Кіровоград, хлопці з HVF ходили на матчі Олімпіка і заряджали за Зірку, вимагаючи повернути команду зі славетною історією.
 В сезоні 2008-2009 замість Олімпіка знову з’явилась Зірка, а разом з нею з’явився і ще один сектор, так званий фан-клуб, кілька хлопців з якого раніше вболівали за Олімпік. Цей другий сектор назвався Iron Star (ISF) і взяв собі червоно-жовті кольори, під якими виступала оновлена команда. Обидва сектори не дуже ладили між собою і практично не спілкувались, зокрема і через те, що кожен з двіжів намагався підтримувати зв’язки з фанатами з Вищої ліги, які ворогували між собою.   Втім, основним ворогом для обох фірм завжди була Олександрія, матчі з цією командою завжди ставали найочікуванішою подією сезону, і заради муток на спільного ворога фірми кілька разів об’єднувались між собою. На даний момент обидва сектори мають приблизно однакову кількість на домашніх матчах - близько 40-50 чоловік. В якісь проміжки часу всі стояли на одному секторі, потім на сусідніх, потім знову розходились на різні. І зараз знову стоять окремо. На виїздах же спокійно фанатіють пліч-о-пліч за улюблену команду.  Кіровоградці ворогують практично з усіма командами в регіоні. Окрім муток на Олександрію останнім часом кіровоградці забивались з фанатами Кривбасу, черкащанами, Миколаєвом, Черніговом, київськими конями, Севастополем. Були і сутички з командами Прем’єр-ліги - Запоріжжя, Дніпро і Полтава були сильнішими за кіровоградців, але сам факт таких махачів дає зрозуміти, що хлопці не стоять на місці і намагаються розвиватись... До речі, 22 травня відбулась знакова подія - спільний марш фанатів Зірки та Олександрії до стадіону в рамках фанатського перемир’я. | ||
| ||
| ||
Близько року тому ми публікували правила нашої банерної лінії. За цей час справи в цьому напрямку у нас значно поліпшились, тим не менш виникають певні нюанси, на які хотілось би звернути Вашу увагу. Ознайомтесь з оновленими правилами на наших секторах.
Що потрібно пам’ятати 1. За банерний розвіс на всіх домашніх і більшості виїзних матчів відповідає спеціальна людина, яка підказує, куди краще повісити Ваше полотно. По центру сектора вішаються банери основних контор, потім від центру по обидва боки - банери філіалів з інших міст, а далі банери, які не представляють якусь контору. Вас спокійно можуть попросити перевісити банер з одного місця на інше, і до цього потрібно ставитись адекватно. 2. На нашій трибуні завжди знайдеться місце для банерів Карпат, Дніпра і Жальгіріса. Фанати всіх інших команд, будь-ласка, повідомляйте про бажання привезти своє полотно на нашу гру заздалегідь, але офіційна позиція WBC така, що ми маємо дружбу з трьома клубами, і банери лише цих трьох клубів можуть висіти на нашій банерній лінії. 3. Розрізняйте банери і розтяжки/прапори. За банером завжди повинна стояти група людей, створення "особистих" банерів не вітається. Банерна лінія не гумова, всім місця не вистачить. Також не варто возити на виїзди розтяжки і вішати їх в якості банерів, якщо за розтяжкою не стоїть якась банда.  4. Якщо Ваша група бажає створити банер - потрібно звернутись до представника однієї з цих фірм: Д.ультрас, KCS, VIVA, Ultra`Fazione, Capitals, Бригада Отважных, HTF, Альбатросс, Young Hope, Terror Family, Трудові Резерви. Представник цієї фірми визначить, чи в змозі Ви постояти за свій банер і чи Ви є адекватними хохлами, після чого скине Ваш ескіз дизайнеру для отримання зауважень. Після виправлення зауважень банер можна буде надрукувати. 5. Для створення розтяжки (двуручника) або прапора достатньо перед малюванням чи друком показати ескіз одному з наших дизайнерів. Інакше Вам просто не видадуть палки на секторі, якщо виникнуть питання до якості малюнку або до його змісту. Для великих прапорів (більше ніж 2х2 метри) у нас є обмежена кількість палок, тому попереджайте про свої ідеї заздалегідь, аби можна було докупити необхідну кількість.  Правила поводження з банерами: - Повісивши банер, з ним повинні залишатися поруч хоча б кілька людей. - Не допускається стояння на банерах! - Особи, які харкають або гризуть сємки прямо на банер, каратимуться тут же, на місці. - При палінні піротехніки будьте акуратними - не пропаліть банери! Позування на круті ави - це, звичайно, весело, але відповідати за дірки доведеться вам. - Ніколи не повідомляйте малознайомим людям місце зберігання банера, або хто його збирається везти. Не пишіть про таке в інтернеті, особливо в соціальних мережах. - Якщо на домашку хтось із охорони не пускає ваш банер, дайте знати нашим старшим хлопцям. - Возіть банери акуратно і непримітно, пам'ятайте, що ви за них відповідаєте! - При конфлікті з міліцією всіма силами намагайтеся не віддати банери в руки акабів. Якщо таке трапилося, негайно зверніться до старших людей з двіжу. - У разі, якщо на виїзді менти з будь-якої причини не пускають банер на сектор, не віддавайте його в руки ментам, занесіть його в мікроб чи авто наших людей. - Не фотографуйтеся з банерами в стрьомних, малознайомих місцях на вулиці (особливо стосується бойових виїздів). Вороги не дрімають. - На виїздах не залишайте банери в транспортних засобах на видному місці без нагляду (прикріплені на лобове скло або на сидіннях). - Не слід брати банери у випадках, коли оголошується бойкот і т. д. Зазвичай, інформація з'являється заздалегідь, слідкуйте! - У спілкуванні проявляйте повагу до наших банерів, не називайте їх «тряпками». У нас - банери, стяги, прапори, але ніяк не ганчірки і не тряпки. | ||
| ||
|
Долучайся до команди "Святослава" та твори журнал разом з нами! Стосовно допомоги пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк). До нових зустрічей!
З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. З повагою, WBC. | ||
|
