![]() | |
В тринадцятому за ліком номері журналу "Святослав-онлайн" ви знайдете розповіді про два завершальні матчі сезону - незабутній виїзд на фінал Кубку до Полтави та останню домашню гру проти луганської Зорі. Непростим виявився сезон для наших золотників, цього року можемо привітати двох хлопців з новим досягненням для нашого руху - всіма пробитими виїздами разом з Європою (та Азією). Хлопці погодились дати невелике інтерв’ю для нашого журналу. В міжсезоння група хохлів вирішила відвідати матч молодіжних збірних в Черкасах, також читайте в журналі про недавній фанатський турнір і про поїздку хохлів в Холодний Яр. І, звичайно ж, обіцяне продовження спогадів фана Очки про зародження біло-синього фанатизму.
| |
![]()
За два дні до фіналу Кубку України не було відомо ні в якому місті він пройде, ні жодної інформації стосовно допуску глядачів на трибуни. Всі ЗМІ активно репостили повідомлення журналіста Денисова в ФБ, що таки Полтава, і таки без глядачів. Сайт ФФУ мовчав, тому було вирішено на наступний день проводити акцію під стінами Будинку футболу. Тільки-но паблік WBC оголосив про збір на ранок середи, як послідувала офіційна інформація від Федерації. Мало хто вірив в позитивний фінал нашої акції, але сидіти вдома і спокійно проковтнути це ганебне рішення ми просто не мали права.
Ранок середи. Збираю всі залишки тканини і фарби та їду на метро Печерська. Народу небагато, проте багато тихарів, і чомусь повилазили з будівлі ЦВК представники самооборони, які постійно тут тусять. Відійшовши метрів 50 від точки збору, разом з друзями прямо тут на місці створюєм текстівки на сьогоднішню акцію. За цей час зібралась достатня кількість народу, аби акція таки мала місце. Чоловік 200-250 вирушають в напрямку Будинку футболу. За ними і кілька десятків журналістів, які фільмують кожен наш крок. В одному з двориків всім роздають балаклави, після чого наша хода починає виглядати досить лячно для пересічних перехожих. Міліція, що нас супроводжувала, явно не очікувала такого розвитку подій і поспіхом почала кудись дзвонити, викликаючи безліч бобіків. Прийшли під будинок Ф., розгорнули текстівки, оголосили журналістам на камери наші вимоги, зарядили "Коньков, выходи!"... З натовпу пролунало "Конькова сюди! 5 хвилин і ми заходимо всередину!" Чи ми готові були реально зайти? Думаю таки готові, балаклави багатьом додали +88 до сміливості. Втім, організатори акції розуміли, що момент "штурму будинку" потрібно максимально відтягнути, бо всередині будівлі натовп може щось ненароком і розгромити. Вирішили викурити Конькова піротехнікою - журналісти з охами-ахами сахалися від петард, які розривались під ногами, але з неприкритим задоволенням ловили красиві кадри фаєрів, вроцлавів та димів. До натовпу вийшов віце-президент ФФУ Анатолій Попов, Конькова на місці ще не було. Вислухавши ще раз наші вимоги, він почав пояснювати, чому ж не можна провести фінал з глядачами. Аргументи були непереконливі і швидко розсипались, натовп не міг спокійно і стримано його слухати, і постійно перебивав, а коли з папки дістали наш основний козир - листа від мера Львова про те, що той гарантує проведення фіналу в місті Лева належним чином, Попов остаточно здався. Попросив 2 години на вирішення питання. За ці дві години ми встигли сходити до Верховної Ради, де представник Турчинова вийшов і сказав, що вони зроблять все належне, і фінал буде з глядачами. Також зайшли в гості і на стадіон Динамо, де передали Ігорю Михайловичу відкритого листа, в якому просили не посилати команду в Полтаву, якщо матч таки пройде при порожніх трибунах. Втім, до таких крайнощів вдаватись не довелось, і вже в обід всі сайти новин повідомляли, що "Завтра в Полтаві пройде фінал, на який пустять глядачів!". Наш клуб досить оперативно організував фанатський потяг, я і не знав, що такі речі можна влаштувати настільки швидко. Отже, вже ввечері всі бажаючі могли спокійно виїхати до Полтави на найважливіший матч сезону. Після обіду подзвонили хлопці з Полтави і запропонували провести спільний марш. На нормальну організацію часу було... ну, самі розумієте. | |
| |
![]()
Останній матч сезону, найгіршого для нашої команди в чемпіонатах України. Матч не віщував нічого цікавого, та і результат гри вже нічого не вирішував. Втім, у цій грі була одна особливість - перед сектором поставили Кубок України, завойований за кілька днів до цього, на знак подяки фанатам, які доклали досить багато зусиль для створення футбольної атмосфери в Полтаві. На Кубок одразу ж пов’язали розу WBC, і виглядало це все досить таки красиво. Вже по-справжньому літнє сонце припікало настільки сильно, що знаходитись на секторі в футболках було нереально, тому всі стали по торсу. Як завжди, було багато національних прапорів та стягів УПА. Заряди про Путіна вимагала кузьма, тому їх прохання вирішили не ігнорувати. В перерві всі кудись побігли за межі сектору. Як виявилось - дві дівчини з’ясовували стосунки між собою, і всі побігли подивитись на дівчачу бійку... На другий тайм змінився споукмен, і шиза стала трохи іншою, драйву додали кілька слемів один за одним, після яких на секторі можна було відкривати бюро знахідок. Після фінального свистка команда підійшла подарувати футболки, а також відбувся невеличкий збір, на якому всім повідомили наші плани на міжсезоння.
Але це ще не було завершення вечора - в цей день на інших стадіонах Києва також відбувались матчі: Чорноморець приймав Карпати, а Металіст грав з Ворсклою. Після цих ігор було організовано піротехнічне шоу на Пішохідному мосту. Долучились до акції й фанати інших команд... На мосту було справді гаряче й тісно. Кияни зупиняли свої автівки, аби подивитись на красиве шоу, а фанати співали всім відомі хіти. Завершення найбільш незвичного сезону вийшло справді достойним! | |
| |
![]()
Уже кілька років поспіль між лідерами біло-синього руху ведуться суперечки, що саме вважати Золотим сезоном. І, нарешті, у цих розмовах посталено крапку: ближче до початку сезону на всіх наших ресурсах буде опубліковано цей текст, який є рішенням лідерів WBC:
1. Золотим сезоном вважається відвідування всіх офіційних матчів команди в сезоні, як домашніх, так і виїзних, тобто всіх матчів Динамо у Прем’єр-лізі, Кубку України, Лізі Європи (чи Лізі Чемпіонів), а також матчів за Суперкубок України чи Суперкубок Європи, якщо, звичайно, такі будуть. 2. Товариські матчі, товариські турніри (Лобановського, Баннікова, Співдружності і т. д.) чи матчі на передсезонних зборах при підрахунку золотого сезону не враховуються. 3. Якщо команда проводить матч при порожніх трибунах (а в наших реаліях це цілком можливо), то потрапляння на територію стадіону не є обов’язковим. Тим не менш, Ви повинні бути в місті в день матчу, навіть якщо Динамо грає за порожніх трибун на виїзді. 4. Якщо Ви в день матчу були в місті, але не потрапили на стадіон, бо вас забрали в каталажку / лікарню після сутички з опонентами / ментами / стюардами - виїзд зараховується. Усі інші випадки (відсутність квитків чи відсутність гостьового сектору, проспав матч, запізнився на гру) не є поважною причиною, і такі матчі не зараховуються. При цьому перегляд матчу через паркан, у підтрибунному приміщенні чи на секторі кузьми вже вважається потраплянням на стадіон. Ці правила діятимуть з нового сезону, а сезон 2013-2014 ми рахували "по старому", і маємо 28 чоловік, які пробили всі виїзди по Україні. Більш того, 2 хлопці відкатали всі євровиїзди теж, а ще четверо біло-синіх не дотягнули до цього досягнення всього один матч, який перенесли з Києва на Кіпр за день до гри. Що не кажіть, а це справді досягнення для нашого руху, враховуючи складність сезону і ситуацію в країні. Тому, думаю саме час познайомити вас з нашими двома єврозолотниками. Обох звати Діма, для зручності будемо підписувати одного з них як Ш.Е., через його нікнейм. - Розкажіть, як у вас виникла ідея пробивати золотий сезон. Чи давно ви до неї йшли? Ш.Е. У мене з’явилася така ідея після матчу з «Актобе». Оскільки такий матч вдалося пробити, то вже далі можна і весь сезон спробувати. Я підійшов до свого керівництва і домовився з ним про виїзди за весь рік за умови, що буду відпрацьовувати по вихідних. І так воно понеслося. Потім ми згрупувалися з Дімою і вирішили вдвох катати. Д. У мене така ідея закріпилася кілька років тому. До цього катав собі на виїзди, гіпотетично збирався колись пробити «золотий» сезон. Конкретизація прийшла коли я «остепенився», одружився і зрозумів, що коли підуть діти, то вже буде не так легко, доведеться на сім’ю більше часу витрачати. Тому вирішив відкатати «золотий» у сезоні 2012-13. Але там була така компанія, як «Сало-тур», на яку я, на жаль, вирішив покластися у першому виїзді з візою. Якби сам займався, то, мабуть, вийшло би, а так пропустив виїзд до Голандії. Тому минулий сезон я відкатав золотий лише по українських виїздах, і було певне невдоволення. Тож цього року вже вирішив серйозно поставитись до цього питання, ні на кого не покладаючись. Самому все планувати і вирішувати, не наражаючись на небезпеку щось пропустити у випадку, коли не від тебе щось залежить. Цей сезон, як він вже вийшов, можна вважати вдалим. Існує, щоправда, домашня гра з «Актобе», на яку таки не вийшло попасти [матч проходив в Києві при порожніх трибунах, а на подібному матчі з Іллічівцем хлопці прорвались на стадіон - прим.ред.]. Хоч це і форс-мажор, але сезон все-таки «недокатаний», і в свідомості це трохи сидить, хочеться катати знов і знов. - То які все ж причини катати золотий? Досягнення суто для себе? Д. Так, звичайно. Є бажання просто катати за клуб, але саме золотий – це бажання для себе, певна мегамотивація на весь рік. У минулі роки, коли якийсь виїзд не виходило пробити – ну що ж, так і буде. Але коли пробиваєш золотник, то немає поблажок, це понад усе. Робота на другому плані. Дуже великий плюс у тому, що в моєму прагненні відкатати "золотий" мене підтримувала дружина. З досвіду бачу, що для певної категорії виїздюків сім'я може стати перешкодою для частих виїздів. ![]() Ш.Е. А мені було цікаво, чи буде ще бажання і натхнення катати далі після золотого сезону, і з подивом виявив, що коли сезон закінчився, я не можу знайти собі місця, чим себе зайняти. І ось незабаром буде грати наша юніорська збірна до 19 років, і ми вирішили їхати в Угорщину, а звідти вже на Суперкубок, і починати наступний сезон. Хотілося би і в ньому всі матчі відкатати, але, на жаль, навряд чи вийде – останній курс в університеті, екзамени. Буду намагатися по максимуму пробити, а там, як вийде. | |
![]() Так вже склались обставини, що востаннє мені довелося бути вживу на футбольному матчі майже 7 місяців тому. Це було у Криму, у Севастополі. Напевно, варто зізнатись, що такі «паузи» у футбольних справах відображаються на чоловічому організмі відчутніше за всі інші обмеження. Але, як то кажуть, дощ не може йти вічно. І ось, на годиннику за 5 хвилин 9-та ранку, у моїх руках гаряча кава, і зовсім скоро ми з другом будемо сідати до спринтера.
Підтримати збірну і вперше побувати у Черкасах ми вирішили втрьох – я, мій друг А. та ще один постійний супутник наших вояжів – плюшевий кенгуру Валера. Цікаво, що в останнього це мав бути 13-й виїзд у кар’єрі – зовсім не рядова подія в існуванні іграшки. Виїхали ми майже без запізнень. Не встигло зіграти свою роль навіть знамените правило автобусних вояжів – найчастіше запізнюється саме той, хто живе найближче до місця збору. Ми практично не відставали від свого графіка – ті, хто палять, встигали викурити цигарку, інші – відповідно, придбати воду в дорогу. Сонце палило нещадно. Злорадно посміхаючись, я встиг зайняти раніше свого друга те місце, у яке сонячні промені не будуть бити. Боксерською грушею бога Ра на крайньому сидінні біля вікна став якраз мій товариш. Невдовзі після відправлення автобус занурився у стихію найбільш принципової суперечки, яка тільки може бути у виїзному басі – який фільм чи матч належало побачити нашій компанії. Вибирати було із чого: - відбірковий матч чемпіонату Європи між збірними України та Росії (3:2); - гра проти спартака в Лізі чемпіонів – з тим самим дублем Леоненка та голом Реброва; - Україна-Швейцарія, мундіаль-2006 – коментарі зайві; - домашній розгром «Барси» зразка 1997 року – також культова річ! Задня частина басу голосувала за «Околофутбола», але у підсумку всі дивились «Льодовиковий період». Через три години ми прибули до Черкас. Зупинились біля стадіону. Марш починався тільки о 16 годині, тому у нас було багато часу та відсутність чітких планів щодо його проведення. На допомогу мешканцям нашого спринтера прийшов мій товариш, уродженець Черкас, який також все життя вболіває за Динамо. Ми не бачились близько трьох років, тому нам було що обговорити. А черкаські краєвиди були чудовим фоном для цього. Черкаси залишають враження міста, де цінують свою історію. Досить багато будівель прикрашають таблички, які нагадують про те, що ця споруда в такому-то році була реконструйована. Цікаво, що більшість із них пройшли реконструкцію в 90-ті роки – не найпростіший час в економічному плані для нашої країни. Помітно також, що у місті залишилось дуже мало табличок, які відносяться до періоду радянської історії. Мені здається, що було б чудово, якби подібних плит з часом ставало все менше й менше. Гадаю, що всій нашій компанії запам’ятався спуск з пагорбу, на якому стоїть Родина-мать. В голову приходили думки, пов’язані з альпінізмом, та лайки на тему «чому ж у цих кросівок така слизька підошва?» Але всі спустились нормально. Все-таки добре мати екскурсовода. Мені згадався випадок, коли в якомусь місті ми з другом вирішили довірити свої долі джі-пі-есу. У підсумку, ми ледве не опинились на околиці того міста поблизу болота, і замість поїдання піцци нам довелося відпирати в раковині свої джинси. Побували ми і на Дніпрі. Судячи з кількості людей, що плескалися у воді, вона вже достатньо тепла. Але серед нас виявився лише один бажаючий спробувати це на собі. На місці, де колись протікав Дніпро, тепер стоїть знак пам’яті Героям Небесної Сотні… ![]() Після невеличкого піт-стопу в одному із закладів (про нього мова піде нижче), ми всі вирушили на марш. На марші було традиційно багато димів, стробів та іншого «волшебства» (с). Звичайно, треба зробити «знижку» на те, що в марші приймало участь багато людей, які не зовсім звикли до подібних дій, але, гадаю, що байдужих до нього не було навіть з боку випадкових перехожих. | |
| |
![]() | |
![]() | |
![]()
Ідея організувати черговий фанатський турнір виникла доволі спонтанно. Останній Кубок віража відбувся ще минулої осені і хотілось просто покопати круглого. Також вирішили організувати додатковий збір коштів для військових на сході - 250 грн внесок з команди за участь в турнірі. Все організовувалось поспіхом, тому і гостей на турнір не звали, деякі київські команди теж не встигли зібрати склад - участь в турнірі приймали всього 10 команд. З метою економії коштів вирішили відмовитись і від купівлі медалей, і від аренди поля (галявину люб’язно надав ФК Динамо на своїй базі, за що їм і вдячні). Виглядало все не як звичний турнір під егідою WBC, а як футбол у дворі. Втім, за результатами слідкували чітко - дві групи по 5 команд, з групи виходить 4(!), щоб всі встигли награтись досхочу. Чвертьфінали пройшли без особливих сюрпризів, в півфіналах же зіграли Capitals проти UltraFazione та RnR88 band проти команди Д.ультрас. В другому півфіналі сильніших довелось визначати за допомогою післяматчевих пенальті. В фіналі сильнішого виявляли Capitals і Д.ультрас, попередній матч серйозно вимотав останніх, і Capitals перемогли з рахунком 3:1, хоча при зустрічі цих команд в групі сильнішими були Д.ультрас... Отакий от цікавий вийшов день, і з користю для загальної справи.
| |
| |
![]()
3-4 травня - ці вихідні випали з футбольного календаря для нашого клубу через банкрутство суперника. Наша група однодумців заздалегідь запланувала поїздку в одне з найдивовижніших місць військової слави наших пращурів, а саме на Черкащину: в Холодний Яр, Суботів та місто Чигирин.
За декілька днів домовились в самих Черкасах зустрітись з місцевим шанувальником ВКДК, щоб він в якості гіда провів нам невеличку екскурсію. Для пересічного читача мені особисто буде важко пояснити, що ти відчуваєш, коли вперше наближаєшся до таких сіл під назвою Мельники, Буда, Медведівка, Головківка і т.д. Люди, яким нічого не кажуть такі історичні терміни, як Гайдамаччина, Холодноярська республіка, а такі історичні постаті, як Максим Залізняк, Іван Гонта, Богдан Хмельницький, Василь Чучупака та сотні інших є лише просто чоловіками з книг по історії України або вікіпедії, мене, мабуть, висміють. ![]() Але ж козаки і гречкосії - це завжди частина нашої історії, тому грець із ними. Ми ж з хлопцями, у свою чергу, по приїзду в Мельники попрямували одразу у всі визначні місця того краю, відвідали Гайдамацький ставок, місце вбивства В.Чучупаки, Мотронинський монастир, Склик та інші. Увесь цей час мене не покидали думки про Майдан, окупований Крим, буремний схід України, війну, а перед моїми очима наче примари йшли гайдамаки, а з-за дерев виринали силуети повстанців, які у засідці чекають червоних мразот, що хмарою сунуть на нашу землю, залишаючи за собою лише смерть і кров. Я, наче марячи, у голові прокручував Коліївщину, ставок біля Мотронинського монастиря, де гайдамаки святили ножі... Дуже важко передати словами ті відчуття, в які занурився з головою.
…В Яру колись гайдамаки табором стояли, Лагодили самопали, ратища стругали. У Яр тоді сходилися, мов із хреста зняті, Батько з сином і брат з братом одностайно стати На ворога лукавого, на лютого ляха… …Дуріть себе, чужих людей, та не дуріть Бога. Бо в день радості над вами розпадеться кара. І повіє огонь новий з Холодного Яру. Пропозиція від хлопців спуститись у Яр та випити джерельної води була дуже доречна. На галявині поряд обідали наші добрі знайомі, із сектору, які вирішили так само провести вихідні, але замість авто вибрали пішу прогулянку, яка розтягнулась на трохи більше днів, ніж наша. Перекинувшись декількома словами та дізнавшись про їх плани, ми попрямували до місця нашої ночівлі, та й їсти вже дуже кортіло. По дорозі ми просто не мали права не відвідати дуб Залізняка, який росте на південному схилі Кириківського яру за хутором Буда. Його обіймище - 8 метрів 90 сантиметрів, висота — 24 метри. Стовбур шість раз вражали громовиці. Під його шатром відпочивали Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Павло Павлюк, Максим Залізняк, Андрій Журба, Семен Неживий, Тарас Шевченко та інші. Наша компаха вирішила отаборитись на берегу з неймовірним краєвидом, набравши смачнющої води з живуна, який знаходиться на дачі нашого черкаського гіда. Далі ми перебрались ближче до нашого табору та мангалу, на якому майстри виготовляли козацький куліш та смажили москаля, якого нам люб'язно надав місцевий холодноярський партизан))) | |
| |
![]() | |
Долучайся до команди "Святослава" та твори журнал разом з нами! Стосовно допомоги пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк). До нових зустрічей!
З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі, доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC. | |