Зазвичай ми випускаємо нові номери журналу "Святослав-онлайн" перед черговим виїздом. Але цього разу сепаратисти на Сході країни наламали наші плани, зіпсувавши один з найдушевніших виїздів сезону в славне місто Маріуполь. Запроданці з ФФУ ще сильніше погіршили настрій, перетворивши номінальну домашку з Металургом на гру без глядачів. Але підготований матеріал нікуди не дівся, і цього разу його справді багато. В 12-му номері ви прочитаєте звіти з семи ігор Динамо в квітні та травні (з них три були виїздами), доповнені фотографіями, які раніше не публікувались. В рубриці "Клуб 100+" про своє життя-буття розповість спеціаліст з рибної ловлі, Євген F-r. Також ми підготували статтю про ФК Динамо з російського міста Вятка і його фанатів. Але, на думку редакції, найбільш цікавим для читачів буде матеріал під голосною назвою "Я - київський фанат!", в якому описується фанатський рух Динамо в часи його зародження від безпосереднього очевидця цих подій.

Цього року львів’яни підготувались на славу. Організували насичену програму на цілий день як для себе, так і для гостей з Києва. За кілька днів до гри мені в приват кілька зелено-білих почали скаржитись, що марш довжиною у 8 кілометрів - не надто вдала ідея, і тому багато хто її (цю ходу) проігнорує, але Гладік все купив (с), тому будем марширувати. Насправді ж вийшло дуже навіть непогано, але про все по порядку...

Дуже крутими є відчуття, коли їдеш на виїзд, а в вагоні чоловік 20 таких же фанатів, як ти. Особливо, коли всі адекватні, ніхто не шумить і не кидається на звичайних пасажирів, а провідниця не компостує мізки і не вимагає покласти на місце матрац, бо у тебе нема постілі. Але ця, здається, вимагала. За розмовами/обговореннями/плітками проходить весь вечір, що плавно перетікає в ніч. А далі, звичайно ж, ранній підйом, і заспані хохли з усіх вагонів висипають на перон. На виході з вокзалу підбігає фан Кот і сходу починає насипати, що... основа дозволила йому знову ходити на сектор за активну участь в Євромайдані, а ще він показував Корі справку, що він не заразний і не становить загрози для оточуючих. Потік цього всього брєду, та ще й з самого ранку мій мозок відмовлявся сприйняти, і якось відбившись від Кота, прямую з товаришами в центр міста, по дорозі підбираючи тих, хто прибув до Львова більш раннім потягом.

О 8-й ранку відкривається ПХ, інші бюджетні заклади в цей час ще закриті, тому відправляємось в Пузату набивати животи. Після сніданку - вранішня екскурсія містом. Здавалось би, стільки разів бував у місті Лева, а кожного разу відкриваєш для себе щось нове. Після прогулянки до Собору Святого Юра відправились досліджувати Львівську Цитадель. Як виявилось, на цих фортифікаційних спорудах практично в центрі міста ніхто з нас раніше не був. Воно і не дивно, Цитадель не користується популярністю у туристів. Це вже зараз, начитавшись Інтернетів, розумію, що непогано б повернутись і полазити там ще раз. Бо ми бачили лише дві башти з чотирьох. В одній з яких зараз розташовується модний готель, а раніше був... концтабір. Не впевнений, що всі відвідувачі готелю про це знають).

Після екскурсійної програми вже був час їхати на товариську гру між фанатами Динамо та Карпат. Вже пізніше я дізнався, що ще в програмі дня була посадка алеї, і це якось обійшлось без нас. А от на початок матчу встигли, виділивши трьох гравців з своєї кумпанії. На вступне слово прибули мер Львова та директор холдингу, що володіє стадіонами у Львові та Києві. Після виконання Гімну і хвилини мовчання за загиблими розпочався матч. Вже з перших хвилин було ясно, що львів’яни суттєво сильніші, а киянам відверто слизько пересуватись по полю без шипованого взуття. То тут, то там гравці київської команди ковзали і падали, віддаючи м’яч супротивнику. На п’ятнадцятій хвилині поєдинку рахунок вже був непристойним, ми програвали чи то 4, чи то 5 м’ячів. Втім, відвідавши тренерську лаву зелено-білих, я дізнався, що в сценарії на матч написано "нічия, 8:8". На той момент рахунок вже був 7:0 не на нашу користь, львів’яни активно проводили заміни, били по штангам і просто возили біло-синіх по полю... Але в другому таймі все різко змінилось, і в ворота зелених левів посипались гол за голом. І кияни зібрались, і львів’яни згадали про гостинність. Рахунок 8:8 таки вдалось організувати, хоча мені здалося, що один з голів просто "забули" показати на табло. Втім, основне призначення таких матчів - показати єдність між фанатами, і цю мету було цілковито досягнуто.

Далі був той самий багатокілометровий марш, після якого всі голодні і втомлені прийшли до стадіону. На вході на гостьовий утворилась тиснява, бо квитки наш начальник СБ роздавав аж надто повільно. Через це багато людей не встигли потрапити на сектор на початок поєдинку. Старші хлопці шукали на вході того самого славнозвісного фана Кота. Як виявилось, він безуспішно пробував розвести на гроші львівських пацанів. Але на сектор він не з’явився. Банерна лінія у нас як завжди - ніде яблуку впасти. Та і людей на секторі - майже 900 чоловік. При цьому важко сказати, що шиза була якоюсь адовою - відсутність єдиного споукмена і барабана давалась взнаки. Втім, на славу вийшло пірошоу. Задиміли по повній після першого забитого голу. Другий теж відмітили піротехнікою. От тільки два забитих м’ячі не гарантували киянам перемогу, і Динамо знову втрачає важливі очки. Також окремо варто згадати банер "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями!", розтягнутий на нашому секторі. Після гри сектор киян вітав команду Карпат із здобуттям очок, наші ж гравці швиденько втекли в підтрибунне приміщення...

Вечір після матчу минув в очікуванні потягу в одному із закладів харчування за розмовами з місцевими хлопцями про життя-буття. Вже на вході на вокзал мене знову доганяє той самий фан Кот. Не знаю, чого він хотів на цей раз, але зрозумівши, що зараз отримає піздюлін за епізод в офісі Завжди вірних, миттєво щезає в невідомому напрямку)...

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Сказати, що на цьому матчі сектор був переповненим - нічого не сказати. Та і взагалі стадіон... Матч із Шахтарем став найбільш відвідуваною грою цього чемпіонату, більше 60 тисяч чоловік прийшли подивитись на чергову ганьбу київського Динамо. Втім, по настроях на трибуні слід сказати, що результат гри відійшов на другий план. На початку гри клуб організував модульне шоу, що мало символізувати єднання вболівальників всієї країни, і Динамо та Шахтаря, зокрема. Хоч шоу і не вдалося на 5+, але основна ідея була зрозуміла... Тему єднання продовжили фанати обох команд, влаштовуючи преклички, зокрема і "Донецьк - Київ!". Ця тема так сподобалась кузьмі, що вони самі почали заряджати в сторону гостьового сектору. Але хітом вечора став заряд про Хуйло у виконанні всього стадіону. Сильно, гучно і потужно! Перед грою було вирішено, що фанатська трибуна не буде заряджати "Хто не скаче - той москаль!" через великий ризик створити резонанс на стадіоні від десятків тисяч стрибаючих людей. Вже на попередній домашці було помічено, що верхній ярус ходить ходуном... Втім, скакати почали на центральних секторах, і вже гріх було не підтримати. На початку другого тайму почалось пірошоу, точно найбільше в цьому сезоні. Після цього піротехніка запалювалась ще кілька разів. Згадали окремо текстівкою про одесита Максима Чайку. Дуже сильно дратував нігер в складі Шахтаря, який після забитих голів виліз провокувати ультрас-сектор. Хлопці навіть заготували ковпаки ККК, щоб при черговій спробі мавпи наблизитись до віража вказати йому його місце. Втім, Динамо пропустило лише двічі, після гри народ в метро співав лише про Путіна, а хоч якось підняла настрій відставка Блохіна. На ультрас-секторі про це жодного разу не говорили вголос, але цього дуже чекали.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Матч на Великдень не міг бути ажіотажним апріорі, за традицією в цей день люди їдуть до своїх рідних, збираються родинами. І багатьом зовсім не до футболу, особливо після поразки від Шахтаря цього ж тижня. Але на ультрас-трибуні все інакше. І фанати практично заповнили два сектори. Перший по-справжньому теплий весняний день... і на трибуні була якась дуже душевна шиза. Чи то порожній стадіон, на якому чути відлуння після кожного заряду, дає свій ефект, чи то просто розслаблений настрій,але фанати підтримували команду в своє задоволення. Подейкували, що десь на бігових лазять російські журналісти, яким дали задачу зняти зігуючих фанатів в день народження АД, але їх завдання було зірвано підступними фанатюками. На секторі з’явились кілька нових прапорів, було випробувано і кілька нових зарядів... та і згадали стару добру кричалку про Сергія Реброва, адже це був його перший матч в якості в.о. тренера. А ще було кілька адових слемів поспіль, після яких споукмен спокійно міг відкривати повноцінне бюро знахідок.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Мій найперший виїзд був саме до Одеси, 7 років тому... З того часу я об’їздив за Динамо всю країну і половину Європи, літаками, потягами, собаками, автобусами, автостопом і ще чорт зна як. Але я жодного разу не їздив на виїзд сам, завжди поряд були друзі та товариші. Але, як то кажуть, в цьому житті треба спробувати все... Всім відомо, що нормального способу доїхати плацкартом до Одеси не було, більшість моїх друзів їхали з пересадкою у Вінниці. Я ж до останнього думав, що пробити Одесу так і не вдасться через роботу.

Але начальство відпустило, і я вирішив їхати в купе, на фірмовому потягу Київ-Одеса (там є лише купейні вагони). За всю дорогу в потязі не бачив жодної людини, що прямувала б на футбол, мабуть, нормальні фанати в купе не їздять.

Свій маршрут я продумав заздалегідь, і вранці, як тільки потяг прибув до Південної Пальміри, біля вокзалу сів в маршрутку на Білгород-Дністровський. 50-тисячне місто знаходиться в 90 кілометрах від Одеси. Але знамените воно тим, що там знаходиться Аккерманська фортеця, збудована ще в 13-му столітті і чудово збережена до наших днів. Півтори години в маршрутці - і я на місці. Від вокзалу, куди прибуває маршрутка, до фортеці ще треба йти пішки хвилин 20, місцеві показали дорогу, тож я швидко знайшов потрібний напрямок. Вхід до фортеці коштує 20 грн. Але дивитись всередині можна хіба що на старезні стіни, всюди висять таблички, що лазити по стінах не можна. Крім мене в такий ранній час в фортеці нікого не було. Облазивши там всі закутки, я попрямував на берег лиману, аби подивитись на фортецю ще збоку. З берега вона виглядає дуже гарно і неприступно. Під ногами щось постійно шурхотіло - я думав, то якісь щурики чи жаби... але як виявилось - то були змії. Місцеві кажуть, що багато змій отруйні, але до смерті ще нікого не покусали.

Поснідавши в місцевому кафе, вирішив їхати назад в Одесу. Прогулюючись вулицями міста, звернув увагу на місцеві графіті. В районних центрах вони зажди шедевральні, але написи на стінах "Мы здесь гопота и жиды" і "Вера, прости за сифилис" - це взагалі сильно. Дивіться нижче фотопідбірку з Білгород-Дністровського.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

О другій дня я повернувся до Одеси. Друзі якраз збирались на пляж, мені теж хотілось до моря... По дорозі натрапив на дивної конструкції трамвай, що ходить до Аркадії - колія знаходиться по обидва боки від проїжджої частини, але на маршруті всього два трамваї: кожен ходить по своїй колії за принципом фунікулеру - туди і назад. Що цікаво, в трамваї два пульти керування, спереду і ззаду. Мені довелось їхати задом - всі пасажирські сидіння були розвернуті спиною до напрямку руху. Але, я так зрозумів, це явище тимчасове, на час реконструкції колії.

На пляжі хлопці вже були готові пірнути в холодну морську воду, коли я підійшов. Температура води десь +12 - у мене бажання купатись не виникло... Одеса шаленими темпами готується до пляжного сезону - всі щось пиляють, фарбують, майструють, ремонт повним ходом. Цього року, я думаю, вони приймуть значно більше туристів, ніж зазвичай. Через ситуацію в Криму.

Покупавшись і обсохнувши, ми попрямували в центр. Прогулянка Дерибасівською була геть незвичною - на вулиці практично не було людей (будній день, як не як). Більш того, не було набридливих продавців, можна було спокійно сфотографуватись зі знаменитим стільцем. Чисто, охайно, спокійно... через тиждень тут відбудуться сутички із сепаратистами. Залізли в пащу акули, яку через тиждень використають у якості барикад, пройшлись центральною вулицею Одеси від початку і до кінця, зазирнули в пасаж і повернулись назад до торгового центру пообідати. Хлопці вирішили не шукати заклади з автентичною кухнею і зупинитись в звичній ПХ. Там сидів не один десяток хохлів).

Далі була прогулянка до Оперного, від нього до Дюка, і, подивившись на Потьомкінські сходи, ми обламались спускатись вниз до Морвокзалу. Поряд якраз наша команда збиралась пакувати свої лахи в автобус, тож ми розвалились на лавочках і спостерігали, як вони це роблять. Дочекались до того, що настав час тьопати на стадіон.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Під входом на сектор киянам безкоштовно видавали квитки. На сектор я потрапив одним з перших і практично без шмону. Та і шманати по суті не було що - я брав на виїзд лише три речі: фотоапарат, зарядку для телефона і зубну щітку. Банерну лінію зробили дуже щільною, але все одно не всі бажаючі нормально вмістили в неї свої банери. Перед сектором вишукувались менти, закривши своїми тілами всі наші банери. Шиза була досить душевною, споукмени старались на повну, а сектор показував віддачу, незважаючи на пропущений гол. Були і переклички з одеситами. Я вперше в житті побачив, як одеський стадіон заряджає "Слава Україні!", причому не лише фанатські сектори. Про Путлєра теж заряджали. Всім стадіоном.

Менти мене попросили порахувати, скільки людей на секторі, аби замовити необхідну кількість автобусів до вокзалу. Таким чином, мені вдалось опинитись на центральній трибуні і зробити нормальні фото нашого сектору. 255 чоловік для робочого дня - непоганий показник виїзної активності. Під кінець гри, на 88-й хвилині запалили піро, і саме в цей момент кияни зрівняли рахунок. Через дим гол практично ніхто не бачив. Вже під керівництвом Реброва команда знову втратила очки, і вже навіть третє місце в чемпіонаті опинилось під великим сумнівом.

Після гри більшість хохлів погрузились в автобуси і відправились на вокзал. Зовсім поряд знаходився штаб колорадів, і такою кількістю ми спокійно могли його знести. Втім, лишили цю атракцію для одеситів, розбрівшись по навколишніх магазинах в пошуках їжі. Розклавшись на лавочці в одному з парків, коротали час до потяга... А далі вокзал-сон-рідний Київ-робота.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Моя чергова подорож до міста Донецьк розпочалась на станції «Дарниця», де я, не розрахувавши час після тренування, ледве встиг придбати квиток на вечірній потяг та зайняти своє місце. Переважна кількість людей у вагоні повкладалась спати, було одразу видно, що ці люди повертаються до рідного дому після важкої праці. Дуже приємне враження справив чоловік, який, як виявилось потім, все своє життя прожив у Маріуполі, а до столиці їздив, щоб відвідати Майдан. Враховуючі можливі настрої жителів східного регіону, було неочікувано почути стільки адекватних слів про теперішню ситуацію в країні. Власне, майже весь час в дорозі ми спілкувались з ним про події на Майдані, і було дуже цікаво спостерігати за реакцією людей, які сиділи поруч, і хоча й не приймали участь у розмові, але уважно слухали. Складалось таке враження, що вони вперше чують правду саме з такого боку. На жаль, згодом у вагоні почали вимикати світло, і довелось закінчувати розмови і лягати відпочивати.

Завівши будильник на 6:45, я прокинувся задовго до нього - це була, здається, 4-та ранку... від дикого холоду. Було відчуття, що та м’яка полиця, на якій я засинав, за ніч перетворилась на камінь. Спати в такому положенні було неможливо, тому довелось займати вільне місце в кінці вагону та відігріватись чаєм.

Прибувши на вокзал, одразу попрямував до виходу, виявляється їх там декілька. Поблукавши серед підземних тунелів, вийшов на іншу сторону вокзалу, звідки встиг помітити невелику кількість правоохоронців, які мали зустрічати наш потяг, але, скоріш за все, це було лише для галочки. Тому, коли потяг прибував, перон був абсолютно вільний, а з’явились вони лише через хвилин 10-15.

На годиннику була лише 7-ма ранку, і до початку матчу залишалось дуже багато часу. За сніданком було вирішено, що черговий візит в Донецьк має запам’ятатись бодай прогулянкою по місту. Власне, близько 6 годин я і провів у пішій ході парками та скверами. За цей час на очі потрапили два мітинги сепаратистів, які виглядали жалюгідно. Абсолютно протилежне враження справив чоловік, який вийшов на пробіжку центральною вулицею, на спині у якого був жовто-блакитний стяг. Насправді, перебуваючи у місті, було важко повірити в те, що ці люди навіть теоретично можуть мати бажання відділитись від України. Також дуже приємно було бачити адмінбудівлю з прапором єдиної і незалежної України.

Приблизно за 3 години до початку матчу я вирушив у напрямку стадіону, місцезнаходження якого погано пам’ятав з минулих виїздів, тому довелось трохи поблукати і побачити на власні очі настільки жалюгідний марш сепаратистів, що навіть важко підібрати слова для опису. Ці створіння йшли в супроводі машин міліції і, що найголовніше, приблизно 88% всього цього стада – були старі люди.

Пройшовши чималу відстань по маршруту «До бруснички, а там повернёте налево», нарешті почали з’являтись силуети стадіону, де вже біля гостьового сектору збирались виїзні хохли. Запускати почали майже одразу, але був дуже ретельний шмон, декільком довелось навіть роздягатись. Імпровізована «камера схову», як і раніше, була на місці.

Загалом на секторі було близько 60-ти виїзних фанатів. Нехай і малою кількістю, сектор з усіх сил гнав Динамо вперед, але, на жаль, матч закінчився з рахунком 2-1 на користь Металурга. З нашого боку декілька разів лунав гімн України, заряд «Донецьк» та перекличка з протилежною трибуною «Слава Україні!». Під час матчу співробітники міліції намагались лякати нас сепаратистами, які вже йдуть в бік стадіону. Після фінального свистка до сектору підійшов лише один гравець - Олег Гусєв, якого ми дружньо привітали з днем народження. Недовго тримаючи, нас запросили до виходу, де вже чекали дві маршрутки, які мали прямувати на вокзал, але без пояснення нас відвезли аж до Ясинуватої. Звісно, велика кількість людей не мала зворотніх квитків і планувала вертатись саме таким шляхом, але ж були також люди, які мали квитки на ранковий потяг. Не знаю, чи так і було заплановано, але бажаючі повернутись в Донецьк отримали таку змогу на тих самих маршрутках. Залишалось відкритим питання повернення додому. Вибір був між автостопом та впискою у потяг, який мав бути на станції о 3-й годині ночі, але через декілька хвилин в касі почали з’являтись квитки, і це питання було вирішено. Потім були пошуки супермаркета, який, за легендою, мав працювати цілодобово. До речі, біля вокзалу таксисти пропонують довезти до цього магазину за 20 грн, 30 – туди і назад. Наступні декілька годин пролетіли за спогадами з минулих виїздів та створенням вже нового плану подорожі на черговий виїзд до Маріуполя, який мав стати дійсно адовим. Але так і не став.

Дочекавшись потяга, майже всі одразу повкладались спати. На цьому пригоди мали б закінчитись, але ближче до кінцевої зупинки я і ще декілька хохлів вирішили вийти трохи раніше, зістрибнувши з потяга на ходу... Навіщо їхати в центр міста, а потім повертатись назад).

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Після двох провальних матчів в чемпіонаті, які позбавили Динамо шансів на бодай 2-ге місце, настрій на гру та її результат були, м'яко кажучи, не дуже. Почався матч із хвилини мовчання за загиблими патріотами України в Одесі, під час якої на секторі була розгорнута відповідна текстівка. Згодом її зміст доповнили заряди всім стадіоном "О-де-са!". Завдяки масовій популяризації руху ультрас у засобах масової інформації, останнім часом на нижні ряди заходять дядьки років під 60-70 із проханням то зарядити нову "кричалку", текст якої від руки написаний на 100+ листочках, то почати улюблену пісню з народною назвою президента російської педерації. Матч господарі почали дуже потужно, і вже на 26-й хвилині відкрили рахунок. Гучність сектору хоч трохи почала дотягувати до середнього рівня. Згодом, після призначеного пенальті у ворота гостей, почався хаос у вигляді слему. Трохи адреналіну та загублених речей додали драйву у зарядах, проте до ідеалу ще дуууже далеко, адже більша частина сектору не знає мотивів зарядів і весь час поспішає, не слухаючи ритм барабану. Проте всі негативні емоції були на другому плані, адже нарешті Динамо показало виразну гру, таку, яку і бажають бачити фанати. Також на матчі був вивішений банер, присвячений хлопцям з Вятки «Братья из Вятки, спасибо за солидарность», які підтримали Українську революцію як на секторі, так і поза ним.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Події в країні загострились настільки, що Прем’єр-ліга спочатку перенесла матч з Маріуполя до Києва, а потім ще й з переляку постановила грати всі матчі туру при порожніх трибунах. Та й не тільки всі матчі туру, але й фінал Кубку України. Це однозначно - ганьба для ФФУ, яка самостійно розписалась у своїй неспроможності провести поєдинки навіть в містах, де ніхто не загрожує порядку на стадіонах. Три дні тому могли Кубок провести, а сьогодні вже не можуть. Цирк на дроті. Втім, всі здогадуються, звідки у цього цирку ноги (роги) ростуть. Адміністрація стадіону дозволила занести на трибуни банер "Фінал без глядачів - фінал для федерації!", а також розвісити наш банер "Воля України або смерть!". Радує в цій всій ситуації лише одне - гравці в усіх інтерв’ю кажуть, що ситуація абсудна, і без глядачів футбол - не футбол.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

- Перше питання стандартне – яким був початок фанатського життя, перший матч?

Починаючи з 1999 року, я почав ходити на домашні матчі, на кузьмичівські сектори, і десь у 2003-му захотілося з’їздити на виїзд. Друзів серед фанаття у мене нікого не було, тому я звернувся до Молодіжного футбольного союзу і записався на виїзд до Донецька. Тоді був фан-потяг, у 2004 році. І як раз потрапив до вагонів, які повністю містили представників таких фірм, як Нью лайн та Джентельменс. З ними я особливо не спілкувався, але побачив ті моменти, як я себе бачу в двіжі. Отже, так вийшло, що на фанатському секторі я побував спочатку на виїзді, а вже потім на домашці.

- А взагалі на стадіон в дитинстві ходив?

Ні, тільки з 1999 року.

- Виходить, менш ніж за 10 років у тебе стало 100 виїздів. А коли 100-й був, пам’ятаєш?

Важко сказати. Виїзди я записував на папері, і коли підсвідомо відчув, що сотня вже має бути, почав підраховувати, нарахував 100, і далі перестав рахувати. Зараз, може 10 чи 15 понад ту сотню ще є.

- Тобто, десь у минулому році сотня була?

У минулому чи позаминулому.

- А чи вдалося в якомусь сезоні пробити золотник?

Ні, були такі роки, що 2-3 виїзди до нього не вистачало.

- Отже, перший виїзд в тебе був на фан-потязі. А який із наступних був вже самостійним?

Потім я ще з’їздив до Дніпра на кузбасах, а далі – в Ужгород, туди потягом, а назад ми вертались собаками півтори доби.

- Значить, питання про олд-скул та часи СРСР задавати не варто?)

Ні, я таким суперкарланом не був, щоб малим катати виїзди.

- А який ще виїзд запам’ятався сильно? Може, в плані навколофутболу?

Щодо ОФ, то це, в першу чергу, прорублене вікно до Європи, забивон із Ференцварошем у грудні 2012-го, коли був виїзд на Динамо Загреб. А так - всі євровиїзди круті. Запам’яталась поїздка до Португалії із багатьма пересадками літаками.

- Так, ми з тобою досить часто зустрічаємось на міжнародних виїздах. Мабуть, із десяток таких виїздів маєш?

Та навіть побільше. Сюди ще можна додати виїзди за збірну, навіть за молодіжку ганяв до Фінляндії, Норвегії…



- За збірну ти також активно вболіваєш? Адже зараз на рівні двіжу, так би мовити, офіційної підтримки збірна не має.

Після того, як Україна не приймала участь в одному відбірному циклі на Євро-2012, оскільки була приймаючою стороною, в мене значно впав інтерес до матчів збірної. Плюс натуралізація гравців, плюс певний стадний інстинкт, бо багато інших почали на збірну забивати. Бувало, приходиш на сектор у Києві, і навіть важко когось знайомого знайти.

- Чи був ти на якихось із останніх домашок збірної, на Англії, на Франції?

Ні, останнім домашнім матчем була гра з Камеруном.

- Зараз ми маємо календар наступного відбіркового циклу. Чи немає бажання пробити якийсь із найближчих виїздів збірної, скажімо, до Білорусі в жовтні?

Ну подивимось, може політика ще втрутитись. В принципі, Мінськ близько знаходиться, протягом одного робочого дня можна встигнути.

- Ти бачиш наш сектор вже більше десяти років. Які зміни на ньому відбулися, на твою думку?

Цікаво, що на моєму першому виїзді в Донецьку людей було більше, ніж на домашніх секторах тоді. Важко навіть порівняти з нинішньою кількістю. Фото та ТБ-картинка, на мою думку, зараз є на рівні добротних європейських двіжів. А тоді ситуація у нас була така, як зараз ми дивимось на якісь сектори першої-другої ліг. Щодо звуку, то які б не були інколи зараз різнобої, звичайно, все одно краще, ніж коли сто-двісті людей шизіло. Позитивним моментом є впровадження великої кількості нових пісень, причому, в більшості, україномовних. Також про підняття рівня двіжу вказує розширення асортименту та постійне підняття якості нашого стафу, наявність інет-магазину.

Можна погодитись із присутністю на секторів «лівих пасажирів» задля картинки, а внутрішні деталі не так багато людей і знає. Плюс змінилося ставлення широких мас суспільства до ультрас. Якщо раніше 99% вважало, що фанати – це якісь маргінальні особистості, то зараз, наприклад, коли представники київського двіжу заходять у вагон потягу, багато хто думає «ну все, зараз почнеться». А наприкінці поїздки переконуються, що нічого так і не почалося, нормальні люди з ними їхали.

- В цьому номері якраз мала б вийти стаття про минулі виїзди до Маріуполя, там згадується епізод, як розмалювали вагон наші фани, тоді велику історію з того роздули. [Але стаття так і не вийде, бо матч перенесли до Києва. Ги-ги]

Ще років 7 тому про це ніхто б і не згадав, вважалося, що це нормальне явище.



- Мабуть, стало менше таких явищ, як «підрізання»?

Особисто я такими речами не займаюсь, але як мені здається, що, на жаль, ні.

- Зараз двіж став більш спортивним в своїй масі, почали менше вживати алкоголь.

Звісно, так.

- А як сам ти до цього ставишся?

Кожен визначає це для себе, але, в будь якому випадку, треба знати міру. Ті, хто вважають, що ось я не вживаю, а той, хто вживає – недостойна людина, також не праві.



- З приводу зміни ставлення пересічних громадян до фанів, то мабуть причиною цьому стали революційні події цієї зими?

В тому числі. Але процес зміни відношення суспільства до ультрас у позитивний бік розпочався  все ж трохи раніше. Ось ти сам сказав, що стало менше алкоголю та більше спорту, і це років п’ять тому вже було помітним для оточуючих, зі всіма витікаючими наслідками у зміні в поведінці представників двіжу. Після революційних подій просто стало ще суттєво більше людей, які позитивно ставляться до фанів.

- Тобто, революція – не єдина причина…

Так, звичайно, вона суттєво вплинула на світогляд, але й раніше, 3-5 років тому, вже було все не так погано в цьому напрямку.

- Чи довелося тобі приймати участь у зимових подіях?

Мінімально.

- В двіжі є такий момент, що дівчата, які пробивають виїзди, роблять це в цілому активніше, ніж хлопці, їх там більший відсоток можна побачити, ніж на домашках. Яке твоє ставлення до дівчат у двіжі? Зокрема, до їх появ на першій лінії.

Звичайно, хотілось би, як сказав один з наших гуру, щоб сектор складався повністю з бородатих Джейсонів Стетхемів). Але вже як виходить, так виходить. Нехай дівчата лише поводяться адекватно та мають нормальний зовнішній вигляд. Ну а з фестлайну їх все ж  треба рядів на 10 посунути вгору)

- Ну тоді ще одне питання, про традицію переводу у праві фани. Чи не здається тобі, що вона втратила певну частину сенсу, яку мала у 80-ті роки? Наприклад, коли людина, у якої 12 виїздів, рветься переводити людину, у якої їх 10.

Формально, він може це робити. Скоріше, не традиція тут втратила сенс, а те, що людина вже не прагне накатати десять виїздів. Людина може знаходитись в основі своєї фірми, приймати участь в ОФ, і за 2-3 роки перебування у фірмі не мати 10 виїздів. Вони не ставлять це собі за мету. Але все ж, коли дивишся на перевод, то малий, з яким це роблять, відчуває себе щасливим, не дивлячись на певний біль). Це нормально. Коли ж перевод перетворюється на якесь мракобісся, людину переводять більше 10 чоловік, і кожен намагається зовсім вже жорстко відірватись, при тому, що бачить цю людину вперше, то це вже неправильно якось.

- Ми разом на початку лютого були у Вільнюсі на фан-турнірі, ти там грав за нашу команду. Ми вже, здається, вшосте виїжджаємо туди. Ти приймав участь у минулорічних турнірах?

Я був, якщо не помиляюсь, на всіх турнірах, де приймала участь команда Динамо, крім одного.

- Тобто у футбол активно граєш?

Ні, у футбол я граю один раз на рік, на турнірі у Вільнюсі). Може, ще виступав колись на нашому домашньому турнірі «Динамо», Кубку віража.

- Розкажеш нашим читачам щось про фірму HTF?

Нещодавно адмін однієї з популярних українських навколофутбольних груп у ВК підготував статтю про історію фірми, там можна все детально прочитати.

- Ну хоча б скажи скільки років вашій фірмі?

Сім років.



- А назва така як утворилась? Мене завжди ваш банер дуже радує…

Не хотілось повторювати назви, які вже були в Україні та Росії, а в контексті вуличного насильства якраз цей мультик згадався.

- Ми з тобою розмовляємо в день матчу в Донецьку Металург-Динамо, якось не вийшло поїхати на цей виїзд. Ми з хлопцями буквально три дні тому в Одесі обговорювали питання, як і наскільки безпечно зараз катати виїзди у східні регіони України. Якщо вже наші фани пробивають виїзд, на твою думку, як зараз краще їхати, автобусом чи потягом?

Я читав, що у донецькі потяги заходили «зелені чоловічки» чи «алкоополченці» із Слов’янська, тому якщо потяг іде через одне із міст, де зараз відбуваються захоплення терористами будівель, то потяг нічим не безпечніший за автотранспорт.

- Яке твоє ставлення до кримських команд, Таврії та ПФК Севастополь? Як би тобі хотілося, щоб переходили собі в російський чемпіонат, або хай все-таки залишаються у чемпіонаті України на наступний сезон?



Таврія наразі і так вилітає в першу лігу, у Севастополя теж наче фінансові проблеми, тому тут питання само собою може вирішитись, і об’єктивні обставини самі можуть вплинути на продовження їх футбольного життя.

- Ну і традиційне побажання для молоді…

Розвивайтеся в усіх напрямах, але при цьому не забивайте на двіжуху, бо встигнути можна всюди, головне – не лінуватися!

- Дякую за розмову!

Ця історія сталась на крайньому виїзді в Одесу. Вже немолодий чоловік з довгою біло-синьою в’язаною розою намагався пройти на наш сектор, але менти його не пускали. Чоловік казав, що він - з Одеси, хто ж одесита пустить на сектор киян?. На допомогу прийшов В-т, який пояснив ментам, що не важливо з якого міста людина. Якщо вона вболіває за Динамо - їй місце на гостьовому секторі. "Роки йдуть, а менти не міняються!" - загадково сказав чоловік - "А колись я бачив як все це починалось. Маю мрію колись написати свої спогади для майбутніх поколінь!". В перерві В-т привів мене до цього мужчини, так ми і познайомились. Звуть його Олег, живе в одеській області, працює тренером жіночої футбольної команди. Але серед старшого покоління він відомий як фан Очки. І він бачив на власні очі, як зароджувався фанатський рух київського Динамо. Ще тоді, на секторі, Олег почав показувати мені фотографії сектору початку 80-х, а вже на наступний день у мене на е-мейлі лежали скани всіх цих фотографій і величезне інтерв’ю, зроблене журналістом Олександром Шхалаховим, але так жодного разу і не опубліковане. Прочитав я його на одному подиху... Доповнивши власними питаннями, на які фан Очки одразу ж дав відповіді, я отримав матеріал, який зараз і буде представлений Вашій увазі. Більшість фотографій зроблені самим Олегом, і раніше також ніде не публікувались...

320x480   640x960   1136x640   1440x900   1536x1024 1600x1200   1680x1050   1920x1080   2048x2048

Клуб Динамо (Кіров) був заснований в 1923 році. Найбільші досягнення клубу в чемпіонатах СРСР припадають на 80-і роки. В цей період команда провела два сезони в Першій союзній лізі та дійшла до 1/16 фіналу Кубка СРСР. В 1994 році клуб припинив своє існування, а вже в 1999 році був відроджений. В російському чемпіонаті найбільшим досягненням команди є 3-тє місце в першості 2-ї ліги (2006 рік). Сьогодні команда виступає в 2 дивізіоні, зона «Урал-Поволжжя».

Команда	Динамо Кіров, Росія
Кольори	синій і білий
Заснування	1923
Змагання	Друга ліга Росії
Сайт	http://fcdinamokirov.ru/

Фан-рух в Кірові з’явився в 1999 році (в рік відродження Динамо після 5 років відсутності клубу). Якщо бути точним, то на секторі вперше хлопці зібралися 6 вересня 1999 року на місцевому стадіоні «Динамо».



В перші роки існування «динаміки» активно катали виїзди (зокрема, в такі міста, як Челябінськ, Нижній Новгород, Казань, Єкатеринбург), була людина, яка пробила «золотий» сезон. На домашньому секторі збиралося близько 100 осіб. В цей період існувало декілька угрупувань. Найбільш помітними серед них були: Blue-White Force, The Tramps, New United, OCM CREW.

На сьогодні рух переживає не найкращі часи, як в плані перфу на матчах, так і в плані ОФа. Багато в чому причиною цьому є гра команди, яка вже багато років проводить в низах 2-го дивізіону, а також матчі в будні дні, та ще й в робочий час. Саме тому молодь в місті віддає перевагу глорити за топові клуби з вишки.



Існує єдина фірма BLASPHEMOUS GANG - активна протягом останніх 10 років. В плані ОФа в середині нульових була доволі масштабна за провінційними мірками війна з Нижнім Новгородом, також серед ворогів були Пермь та Челябінськ. Було багато забивонів з іншими містами, в тому числі з фірмами з таких топових рухів, як Сиктивкар, Дуст та Ярославль. В останні роки майже нічого серйозного не відбувається, відповідно й ворогів, як таких, на даний момент не існує. З друзів можна виділити Іжевськ, хоча практично у всіх містах виїздюків відмінно приймають.

Фірма, як і рух в цілому, притримується правих поглядів. Крім підтримки команди, хлопці беруть участь в організації різноманітних націоналістичних та опозиційних заходів, таких як «Русский марш» (на думку хлопців, вони входять до пятірки найкращих маршів в Росії), підтримують вязнів сумління, проводять різноманітні пікети щодо актуальних тем. Також вони займаються організацією правих концертів та різноманітних спортивних заходів. Одним з останніх був турнір зі змішаних єдиноборств «Клич молодости».

В 2011 році групою ініціативних вболівальників був зареєстрований офіційний фан-клуб «Динамо» Кіров. Крім організації підтримки команди, під його егідою було проведено багато культурно-масових заходів патріотичного спрямування. Проте, як це зазвичай буває, будь-яка самостійна ініціатива в РФ карається… Через два роки фан-клуб був визнаний екстремістською організацією. Причиною послужило абсурдне звинувачення в тому, що офіційна печатка фан-клубу містить екстремістську символіку (руну Одал), а також якісь «розпалюючі» матеріали, знайдені на сторінці в мережі «Вконтакте». Слід зазначити, що сторінка є неофіційною і до фан-клубу ні в яких документах не приписана, але, в сучасній судовій системі РФ, доказом є лише вказівка згори.



З політичною поліцією з т.з. «центра протидії екстремізму» руху доводиться зіштовхуватися постійно. Це десятки різноманітних адмінсправ проти хлопців, два банери визнали екстремістськими та заборонили їх. Були й кримінальні справи по сумновідомій 282-й статті.

Під час останніх подій в Україні рух зайняв проукраїнську позицію. Далі наведемо пряму мову одного з хлопців з Вятки: «С первых дней активной фазы противостояния на Майдане мы были на стороне восставших против проворовавшейся верхушки. Этому способствовал и тот факт, что решающую роль в противостоянии играли националисты и футбольные фанаты, среди которых были и наши друзья. Хотелось бы отметить, что мы выразили поддержку именно украинскому народу, не допустившему диктатуры на своей земле, а не новой украинской власти. В то же время мы никогда не поддержим сепаратистов под красными тряпками, действующих на востоке и в Крыму, и ввод путинских войск якобы для их защиты.»

Фанати з Вятки підготували спеціально для нашого журналу статистику свого ОФ за останні роки:




Більш детально почитати про фанатський рух Вятки ви можете на їх пабліку ВК або на сайті банди Blasphemous Gang - bogohools.narod.ru

Долучайся до команди "Святослава" та твори журнал разом з нами! Стосовно допомоги пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк). До нових зустрічей!

З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі, доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC.