| ||
|
Привіт, друже! На зв’язку редакція журналу "Святослав". Пару днів тому ми віддали дизайнеру на верстку четвертий номер нашого журналу. І поки у нас було трохи вільного часу, вирішили спробувати зробити ще один журнал. Онлайн-журнал, адже багато матеріалів не потрапляють в друковану версію. Ці матеріали втрачають свою актуальність через місяць-два, а друкувати фан-зін кожного місяця - нереальна розкіш. Ми б дуже хотіли, аби цей онлайн-журнал випускався регулярно, але для цього нам потрібна ТВОЯ допомога. До цієї теми ми ще повернемось в кінці номеру, а поки приємного читання!
| ||
|
Минулий сезон був насиченим на яскраві події. Наш рух зробив великий крок уперед в порівнянні з попередніми роками, це стосуєтьcя як внутрішньої самоорганізації, так і рівня проведених акцій на трибунах та і навколо них. Підбиваючи підсумки сезону, редакція журналу вирішила скласти такий собі ТОП-10. Це саме ті акції, які, на нашу думку, найбільше закарбувались у свідомості не тількі біло-синьої спільноти, а і людей, що слідкують за нашим рухом.
| ||
|
Розпочати наш топ потрібно з акцій солідарності, які протягом цього сезону були висвітлені на наших трибунах:
- наша громадська позиція щодо мовного закону; - річниця пам'яті вбитого фаната Чорноморця Максима Чайки; - співчуття з приводу смерті молодої вболівальниці Ворскли; - заклик до справедливості щодо болгарських фанатів ФК Пірін; - слова підтримки правим фанатам ФК Полонія. Хтось з читачів може сказати: Ну і що толку з цих банерів? Але хто, як не ми, фанати Динамо Київ, розуміємо всю доцільність цих банерів солідарності, під час нашого прохання у допомозі щодо Павліченків ми у цьому не на словах переконались. Хочемо ще раз подякувати усім двіжам, які не залишились остороннь нашої біди і допомогли нам надати розголосу цій справі.
Матч Динамо - Дніпро (27.04.2013) став одним з тих самих матчів, коли порядок на секторі дає результат. Модульне шоу виконується вже майже на автоматі через те, що люди дослухаються до проханнь прийти завчасно і уважно слухають споукмена, коли він доносить ідею перфу, але я зараз не про це. Мова зараз про акцію з футболками білого та синього кольорів, за допомогою яких вдалося “пофарбувати” сектор. Ця акція заслуговує на ТОП-10, адже саме вона демонструє рівень нашої самоорганізації – одна справа централізовано купити футболки і роздати на секторі, зовсім інше, коли кожен фанат робить свій вклад у перф. Якщо і надалі ми будемо рухатись у цьому напрямку, все буде набагато краще на нашому секторі.
Під час вересневого турніру з футболу була представлена робота від наши графітчіків, які розпочали такий чудовий конкурс, як "Битва за місто". Передусім це графіті стало взірцем того, до чого потрібно прагнути молодим хлопцям, які вирішили прикрасити наше місто. Рівень роботи дійсно вражає. Будемо сподіватись, що роботи подібного рівня, прикрасять не одну стіну країни, і у нас буде чудовий привід згадати про це у підсумках наступного сезону.
Діти – це наше майбутнє. З цим висловом, я думаю, мало хто не погодиться. На жаль у нашому суспільстві є купа маленьких хлопчиків та дівчаток, які обділені батьківською увагою, через купу соціальних проблем їм дуже важко адаптуватись у нашому суспільстві. І дуже приємно, що серед нашого руху існує група людей, готових допомогти цим дітям, готових свій вільний час приділяти дітям сиротам, замість пляшки пива у барі або відпочинку на пляжі. Акція зі збору речей для дитячих будинків 27-го квітня є однією з наймасштабніших за весь час проведення подібних заходів. Ми дякуємо всім людям, хто не залишився осторонь і прийняв участь того дня в нашій акції. Будьте впевнені, що Ваш, навіть невеликий, внесок принесе багато радості маленькій людині, яка на даний момент позбавлена батьківської любові та турботи.
Вже стало доброю традицією в грудні збиратись усім разом і під звуки музичних гуртів заряджатися енергетикою від їх пісень на наступний рік, не забуваючи підбивати підсумки року, що минає. Окрасою вечора став виступ італійського гурту Gesta bellica, учасники якого є фанатами Верони і дуже поважними людьми на ультрас-секторі цього клубу. Товариську атмосферу на цій вечірці з нами розділили наші друзі з Черкас, Дніпра та Вільнюса. Організація приїзду всесвітньовідомого правого гурту на нашу вечірку по праву займає 6-ту сходинку в нашому рейтингу.
Динамо Загреб – Динамо Київ (04.12.2012). Нарешті сталося те, чого ми так чекали. На євровиїзд (не рахуємо країни СНД) було вивезено найкращий бойовий склад за всі часи нашого руху. По дорозі наші хлопці змогли додатково перевірити свої сили, забившись з угорськими хуліганами з позитивним для себе результатом, після чого продовжили свою подорож до столиці Хорватії. Під час скрутних погодних умов намагались перевірити гостинність хорватів, та не отримавши запрошення, попрямували на стадіон. Сподіваємось, що це лише перший крок, і ніякі візові перепони не стануть на заваді нашим супортерам, щоб і надалі карбувати переможний бойовий крок Європою.
На думку редакції, четверте місце заслуговує зимовий Кубок віража, який з цього року став міжнародним. У турнірі приймали участь 20 команд – вже традиційна кількість для нашого змагання, але на цей раз як ніколи широким було представництво гостей з інших міст – до Києва приїхали команди зі Львова, Дніпропетровська, Севастополя, Чернігова, Черкас та навіть представники «Жальгіріса» з Литви. Однієй з найбільших особливостей турніру став зал, який нам вдалось орендувати. По суті, він є найкращим футзальним полем в нашій країні на даний момент. Чудове проведення турніру, дружня атмосфера - все це дуже високо підняло планку для організаторів подібних заходів, але будемо сподіватись, що вони обов'язково впораються, і надалі буде не гірше.
Дербі! Що може бути гучніше за дербі? Якщо у нашій країні ви на це запитання відповісте: навколофутбол, то на 100% не помилитесь. Продавчині та перехожі біля метро Лук'янівка ще довго не забудуть події того дня. Розвідка, яка спрацювала на 5+, "смачна наживка", переляканий, знесилений, розбитий ворог, одним словом - РІВЕНЬ.
Матч, якого чекали з нетерпінням всі вболівальники Динамо. Матч, який є набагато принциповішим, ніж золоті медалі чемпіонату, матч, де події вирували як на полі, так і на трибунах. Матч Динамо – Шахтар (07.04.2013) надовго залишіть у пам'яті незабутні емоції, драйв, хвилювання та завороження від того дійства, яке трималось від початку матчу і до фінального свистка. Організація виступу "Тіні Сонця" на стадіоні, створення надзвичайно складного банеру зі Святославом, за яким послідувала неймовірна для нашої країни кількість піротехніки – це дійство по праву заслуговує на другу сходинку нашого рейтингу. Якщо сказати, що у цей день було "гаряче", то це не сказати нічого.
Акція, яка безумовно заслуговує на те, щоб бути номером один минулого сезону - це багатотисячний марш на підтримку родини Павліченків, який відбувся 25 листопада 2012 року. Це була найбільш масова неполітична акція з часів Незалежності нашої країни, її зробила можливою кропітка двомісячна підготовка. Після несправедливого вироку суду, обурені люди з нашого руху і небайдужі громадяни спричинили колосальний "вибух" у ЗМІ і подарували надію на те, що вже апеляційний суд розглядатиме цю справу незаангажовано. Судова тяганина продовжується і досі, впродовж сезону 2012/2013 було безліч як великих, так і малих акцій на цю тему, вони не менш важливі, але саме від цього маршу ми починаємо нову сторінку у справі несправедливо засудженої сім’ї.
| ||
Про те, що ультрас Динамо бойкотували так званий «об’єдіньонний турнір», не писав тільки ледачий. Преса підняла стільки шуму з цього приводу, що до акції долучились і деякі відвідувачі звичайних секторів. Вже після турніру до нас звернувся журналіст одного відомого видання з проханням дати інтерв’ю з цього приводу. Отриманий матеріал ми вирішили опублікувати і на шпальтах Святослав-онлайн. - Поясніть детальніше, з якої причини ультрас Динамо бойкотували об'єднаний турнір українських та російських клубів? Наша позиція була оголошена в офіційній заяві (ознайомитись з нею можна за посиланням wbc.kiev.ua) — незважаючи на те, що Динамо (Київ) представляє собою найтитулованіший клуб колишнього СРСР та України, ми категорично проти будь-яких об'єднаних чемпіонатів. Підстави для такої позиції теж наведені там. Підкреслю, що ми виступаємо за розвиток сильних, незалежних чемпіонатів України та Росії, який, до речі, за 20 років існування приніс свої результати у вигляді здобутих клубами з наших країн Єврокубків, великого представництва (по 6 команд від кожної країни) в євротурнірах, успішних виступів збірних на європейських та світових першостях. - Вам прикро, що позиція ультрас Динамо незрозуміла ані президенту клубу, ані його гравцям, ані багатьом вболівальникам, які висловлюють свою думку з цього приводу в Інтернеті? Не варто стверджувати, що наша позиція незрозуміла гравцям чи президенту клубу. В Інтернеті ж і наша заява, і дії, що послідували за нею (банер з текстом «Нам газпрому всі газопроводи не замінять нашої свободи» та порожні ультрас-сектори на всіх матчах «Динамо») справді викликали бурхливі обговорення, що не стихають до цього часу, та й, мабуть, витіснили на другий план обговорення власне футбольних матчів. Також потрібно зазначити, що серед звичайних вболівальників були як люди, що підтримували бойкот, так і ті, хто виступив проти. Їхні думки розділилась, але, тим не менш, було приємно побачити на останньому матчі проти «Спартака» банер «Проти об’єднань!», який було вивішено на центральній трибуні НСК «Олімпійський». - До речі, ця позиція не зрозуміла і для ультрас інших трьох ФК, що брали участь в ОТ... Не згоден з вами і тут. Жоден з двіжів-представників інших клубів, що брали участь в ОТ, ніяким чином не прокоментув нашу позицію. Та й відвідуваність виїзних секторів на матчах в Києві (а тут грали і Шахтар, і Зеніт, і Спартак), та Донецьку, на нашу думку, говорить про те, що цей турнір не розглядався ультрас даних клубів як той, що представляє собою якийсь спортивний інтерес. Інша справа — єврокубкові матчі. Адже ми пам'ятаємо, наскільки масово відвідували виїзні матчі Спартака в Києві та Зеніта в Донецьку в Лізі Чемпіонів вболівальники цих клубів. Та й в Москві киян в 2008 році було чимало. - Чи намагались ви скоординувати ваші дії з ультрас Шахтаря та бойкотувати турнір разом? Якщо так, то що вони відповіли? Ми висловили свою позицію в заяві, та чітко її дотримувались. Жодних домовленостей з ультрас Шахтаря з цього приводу не було. Та й вони самі здатні для себе вирішити, як ставитись до даного турніру. - Чи викликала позиція ультрас суперечки всередині колективу? Невже всі до одного підтримували бойкот? Поганий той колектив, позиція якого не приймається та щиро не підтримується більшістю його учасників. Тим паче ультрас Динамо Київ — свідомі люди, і прекрасно розуміють звідки дме вітер, і чому раптом в міжсезонні виник турнір з фантастичними (за словами самих футболістів) преміальними в товариських матчах та напрочуд низькими цінами на квитки. До того ж, все це супроводжувалось безпрецедентною для «товариських поєдинків» медіа-підтримкою. Тому будь-яких ілюзій — кому і для чого потрібен цей турнір, у абсолютної більшості не було, і відповідно, не було і суперечок. Предметом дискусії було лише питання — як найбільш ефективно висловити свою позицію. Розглядались достатньо радикальні варіанти. У підсумку наша позиція прозвучала чітко та ясно. 
- Якщо ви вважаєте, що цей турнір — репетиція перед Об'єднаним чемпіонатом, то чому вам недостатньо слів Ігоря Суркіса, який сказав, що цей чемпіонат — нереальний? Даний турнір «репетицією» перед Об'єднаним чемпіонатом вважаємо не лише ми, але і його організатори та спонсори, про що вони прямим текстом заявляють в пресі (мова йде про Олексія Міллера та Валерія Газзаєва). Слова Ігоря Суркіса мають значну вагу, але, як показує практика... | ||
| ||
Ось і стартував сезон 2013/2014. Першу гру в цьому сезоні, волею жеребу, ми проводили вдома з луцькою Волинню. Наші сектори були заповнені відсотків на 85%, що для літньої пори доволі непогано. Описати шизу дуже важко, адже після довгої перерви більшість ще перебуває у міжсезонній сплячці, тому в цей день "розкочегаритись" на повну у трибуни не вийшло. Це дуже чітко продемонстрував початок гри, коли почав грати Гімн країни, а деякі не могли зрозуміти, що пора відкрити свого рота і почати підспівувати. Чогось цікавого у візуальному плані на цей матч ми не готували, стандартні банери і прапори, лише з’явились кілька нових друкованих розтяжок. Слід зазначити, що під кінець гри сектор трохи ожив, адже команда грала майже весь час біля воріт суперника, та й хотілось почати чемпіонат з перемоги, тому ми гнали команду уперед, як могли.
З цікавого слід виділити заряд, який зазвичай не виконується більше одного разу за гру, а тут споукмен вирішив повторити його кілька разів... Я кажу про "Спорткомітет", видно споукмену дуже кортіло це висловити м’ясним під час недавньої гри, але через бойкот не вдалося цього зробити. Також всім підняла настрій якась неадекватна, яка вирішила внизу сектора займатись своїми справами, перекрикуватись між зарядами зі своїм кентом і вести себе доволі зухвало. Після декількох попереджень ця персона покидала сектор від копняків однієї фанатки. На жаль, ця гра закінчилась із нічийним рахунком, але ми сподіваємось, що це лише початок, так само, як і початок нашого яскравого фанатського року. Побачимось на трибунах! | ||
|
| ||
| ||
Наразі виїзд до Ужгорода. Хочемо розповісти про деякі факти з історії цього міста, щоб ви мали уявлення, куди їдете. Отже, Ужгород (угор. Ungvár) – найменший обласний центр України, розташований на р. Уж у передгір’ї Українських Карпат на висоті близько 137 м над рівнем моря. Населення міста складає 117 тисяч, традиційно для прикордонних територій тут проживає багато національностей, зокрема угорців (6,9%), словаків (2,2%) та циган. Місто розділене рікою Уж на Старе місто (правий берег) та Нове місто (лівий берег), ці частини міста з’єднують 6 мостів. 
За всю свою багатовікову історію Ужгород мав різноманітні назви – Унгвар, Гунгвар, Онгвар, Унгуйвар, Унгоград, Гункбар, Оуггород тощо, але всі вони перекладаються, як замок або місто на річці Уж. Одна із найдавніших згадок про місто під назвою Гункбар відноситься до 1154 р., і зафіксована вона у творі арабського географа-мандрівника. Тоді це була територія Угорського королівства. Здавалося б із походженням назви міста все очевидно: місто стоїть на річці Уж, тому й зветься Уж-город. Проте плазун вуж в даному випадку до назви річки ніяк не відноситься: уж – це давньоруське слово ужина – «вузьке місце» (русло річки і справді вузьке та звивисте). Але деякі дослідники вважають, що назва річки Уж – це видозмінена ще старіша назва від тюркського слова «Унг», «онг», «хунг», що в перекладі означає вода, річка. В 1241 р. місто було зруйноване монголо-татарами під проводом Батия. Історики вважають, що більшість закарпатських фортець того часу були земляними, а тому і не могли витримати облог кочівників. Така доля спіткала й ужгородське укріплення. У 1279 р. угорський король Ласло IV Кун передав усі володіння комітату Унг в управління воєводі Фінті. А з 1290 р. господарем міста став феодал Аба Омодей. В 1318 році місто отримало нових господарів — італійських графів Другетів, які володіли ним протягом 360 років. Ужгород почав порівняно швидко відбудовуватись і став центром культурного й політичного життя краю кінця 17 — поч. 18 ст. У 1796 р. в Ужгороді було споруджено величезний млин, який забезпечував жителів міста та сусідніх сіл. У 1845 р. відкрилася перша друкарня. В 1873 р. з Ужгорода було прокладено залізницю, що з’єднувала місто з Мукачевом, продовжена в 1887 р. до Стрия, в 1893 р. – до Берегово, а згодом продовжена і до Самбора. З 1867 рокі Ужгород був частиною Австро-Угорщини. В 1919 р. за Сен-Жерменським мирним договором Закарпаття з центром в м. Ужгород переходить до Чехословаччини. А в 1938 р. місцевість було приєднано до Угорщини, яка провела Другу світову війну на стороні Німеччини. В 1944 р. місто зайняли радянські війська, а в 1946 р. Ужгород став центром новоствореної Закарпатської області, тобто став частиною Радянського Союзу. В 1990 р. тут почали відроджуватись угорські громадські організації, а в 1991 р. Ужгород став одним із перших населених пунктів Радянського Союзу, який відмовився виконувати накази Москви. 
| ||
Ужгород — це невелике містечко на крайньому заході України, яке розташоване за Карпатськими схилами на березі річки Уж. Ужгород, як і Київ, річка розділяє на два береги. Архітектура Ужгорода чимось схожа на Львів: невеличкі вузькі вулиці , цікаві історичні будівлі - це місто так і манить, щоб його відвідувати знову і знову. Можливо, для когось цей виїзд буде перший у житті. Як дістатися? Де зупинитися? Де провести час? Постає дуже багато запитань.
Як дістатися? Відстань дорогами України складає близько 813 кілометрів. Це один із найвіддаленіших виїздів для киян. Є декілька шляхів: потягом, «собаками», на машині, літаком або автостопом. З Києва до Ужгорода прямує 3 прямих потяги (більш детальну інформацію ви можете дізнатися на сайті Укрзалізниці http://www.uz.gov.ua/). Якщо у вас нема грошей або ви просто любите подорожувати «собаками», можемо вам запропонувати ось такий варіант: Київ-Жмеринка-Шепетівка-Тернопіль-Львів-Ужгород. Вартість квитка на літак складає приблизно 1700 грн. у дві сторони, рейси до Ужгорода виконує компанія "Мотор Січ". Якщо ж ви вирішили подорожувати на машині або автостопом, то це відносно простий варіант, бо майже до Ужгорода прямує міжнародна траса Київ-Чоп. Час у дорозі складає приблизно 11-12 годин. Отож, ми дісталися до Ужгорода. Куди сходити? Я раджу виділити на відвідування цього міста декілька днів, бо подивитися дійсно є на що. Якщо ваш потяг прибуває до Ужгорода вранці, то можна вийти з потягу на дві зупинки раніше, а саме в Мукачево. Це невелике місто, але воно приваблює всіх своїм дійсно великим замком, який знаходиться на горі і має назву Паланок. Вас здивують досить низькі ціни на їжу та вино. Вино, до речі, на заході дуже смачне, тому можна і скуштувати. 
Сам Ужгород є не тільки адміністративним центром Закарпатської області, це також незвично гарне і давнє місто. Тут завжди знайдеться місце для туристичних екскурсій та пізнавальних подорожей, тому що тут справді є на що подивитися. Звичайно, за один день не відвідаєш усього, але ми намагалися вибрати найкраще. Справжньою гордістю Ужгорода є його давній замок, який видно практично з будь-якого куточка міста. Знаходиться він на узвишші в східній частині Ужгорода. Цей замок-фортецю було споруджено в 10-11 столітті, і раніше він був резиденцією давньоруського князя Лаборця. На укріплення часто нападали, брали в осаду, однак особливих результатів це не дало, адже замок був добре захищений. Господаря Ужгородський замок поміняв, коли на прохання Андрія Бачинського Марія-Терезія передала замок під керівництво Мукачівської єпархії. З того часу тут була розміщена духовна семінарія. Зараз Ужгородський замок — це великий краєзнавчий музей. Відзначимо, що на території замка можна побачити цікаву скульптуру — Геракла, який вбиває гідру. 
Окремо варто згадати також музей народної архітектури та побуту Ужгорода, який знаходиться недалеко від фортеці. Тут можна знайти чимало цікавих зразків народного зодчества всього Закарпаття. Можна приділити увагу Хрестовоздвиженському кафедральному собору Ужгорода. Він є собором монастиря єзуїтів, але перейшов до греко-католиків 1773 року. Всередині ви побачите унікальні зразки закарпатського розпису. Колишнім будинком поміщиків є Будівля Лісництва. Вона відома тим, що тут народився угорський поет І.Дьєндеші. Також варто подивитися в Ужгороді на Малу Львівську залізницю. Вона починається від Театральної площі і закінчується в міському парку. На шляху її прямування — Ботанічний сад. 
| ||
 Назви клубу: СК «Русь» – 1925-1945 рр.; «Спартак» – 1946-1960 рр.; «Верховина» – 1961-1970 рр.; «Говерла» – 1971-1981 рр.; «Закарпаття» – 1982-1996 рр.; «Верховина» – футбольні сезони 1996/1997-1997/1998 рр., ФК ОСК «Закарпаття» – 1998/1999-2006/2007 рр.; ФК Закарпаття» – 2007/2008-2011 рр. У 2011/2012 рр. – ФК «Говерла-Закарпаття», з 2012 року – ФК «Говерла». Чехословацький та угорський період 15 серпня 1925 року в ужгородському клубі «Гніздо» патріоти-ентузіасти обрали комісію у складі трьох чоловік – Августина Лавришина, Сергія Єфремова та Теодора Ортутая, які проголосили створення нового спортивного клубу «Русь»(Ужгород). Кольорами клубу обрали зелено-червоні, а емблемою – офіційний герб краю: ліворуч синьо-жовті смуги, а праворуч червоний ведмідь. Перший офіційний поєдинок СК «Русь» зіграла 4 червня 1926 року, поступившись з рахунком 0:2 іншому ужгородському клубу ЧсСК. У 1927-1928 рр. команда зіграла декілька десятків товариських матчів, зокрема два міжнародних – 31 травня та 1 червня 1927 року у Львові ужгородці двічі зіграли унічию 3:3 із місцевою командою СК «Україна». У 1929 році «Русі» вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. В цьому ж році у фіналі першості Словаччини ужгородська команда поступилася чемпіону ЧСР-ШК (Жиліна) з рахунком 2:3. В 1933 році «Русь» учетверте підряд виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини і взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та СК «Русь» (Ужгород). Після проведення зустрічей із ЧсСК (Братислава) 3:2 та 0:0, із ШК (Жиліна) 1:3 та 4:0, СК "Русь" набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів 8:5, і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд. У 1934 році було реорганізовано всю систему національного чемпіонату ЧСР за національним принципом. Із кращих футбольних команд створювалися так звані «дивізії», яких було п'ять: середньочеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська та дивізія німецького союзу. Словацька дивізія була розділена на дві групи – Західну (команди західної та середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві найсильніші слов'янські команди – «Русь» та ЧсСК (Ужгород), і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця – МШЕ (Мукачево) та БФТК (Берегово). У першому розіграші східнословацької-підкарпатської дивізії «Русь» посіла перше місце у своїй дивізії, дійшла до фіналу першості Словаччини, де у впертій боротьбі поступилась ЧсСК (Братислава) – 3:1, 1:3 та 0:2 на нейтральному полі. Але справжній успіх прийшов для «Русі» у 1936 році. Вдруге ужгородці стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-36 рр. і отримують право брати участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини. За звання чемпіона Словаччини 1936 року ужгородці боролися з переможцем західнословацької дивізії – командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися за вихід до національної ліги. 
У боротьбі за путівку до вищого дивізіону компанію ужгородцям склали переможці Середньочеської, Чеської, Моравсько-Силезької та Німецької дивізій: «Вікторія-Жижков» (Прага), СК «Градець-Кралове», «Батя» (Злін) та «Шумперк» (Меріш-Шемберг). Закарпатці достойно виступили в групі і, набравши 8 очок, підійшли до останнього поєдинку, який мав проходити у рідних стінах проти фаворита групи, найбагатшої команди серед п'ятірки учасників – СК «Батя», яка належала взуттєвому королю Чехословаччини Яну Баті. Закарпатці впенено переграли команду зі Зліна і пробилися у загальнонаціональну лігу ЧСР. Саме в 1936 році футболісти «Русі» стали відомі всій футбольній Чехословаччині як «літаюча команда вчителів». Команда, мабуть, вперше у світі стала регулярно літати на офіційні матчі. Вже в кінці 1936 – на початку 1937 року В.Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких двічі на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товариські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Після вильоту з національної ліги «Русь» знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Згодом «Русь» стає володарем Верховинського кубка (згідно з вказівкою східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Унаслідок цього «Русь» була допущена до розіграшу другої групи першості Угорщини. | ||
Стадіон «Авангард» було збудовано в 1952 році. Саме тут 29 квітня 1992 року відбувся перший офіційний матч національної збірної України, в якому вона програла угорцям 1:3. Крім того, завдяки своїй багатофункціональності, ужгородський стадіон відомий як легкоатлетичний центр. Ще в часи СРСР саме тут у 1962 році стрибун у висоту Валерій Брумель встановив рекорд Європи, здолавши висоту 2.20 м.
 В 2005-му стадіон реконструювали, встановивши пластикові сидіння та табло, трав’яне поле обладнали підігрівом. Загальна місткість - 10 640 глядачів. Стадіон знаходиться за адресою: вул. Івана Франка, 1. Дістатись від залізничного та авто- вокзалів можна пішки: йдете прямо проспектом Свободи до мосту через річку Уж, переходите його і за парком повертаєте ліворуч на вулицю Митну, в кінці якої повертаєте праворуч і вже бачите стадіон. Весь шлях до стадіону можна проїхати на автобусі №58 (2.30 грн).   Гостьовий сектор (12) знаходиться на металевій трибуні за воротами. На стадіоні немає окремого гостьового входу, заходити потрібно через центральну колонаду. При цьому дуже ймовірно, що вас попросять придбати квиток поряд в касах. Шмон на стадіоні досить суттєвий, дуже часто кількість міліціянтів, що охороняє гостей, наближається до кількості самих гостей. Але при цьому сірі поводять себе досить адекватно, якщо їх не провокувати.  Через бігові доріжки до поля дуже далеко, отже за грою спостерігати незручно. Даху немає, отже й акустика також залишає бажати кращого. Варто відзначити лише огорожу, на якій можна зручно розвісити навіть великі банери. Її встановили в березні 2013-го. Сектор ужгородців знаходиться навпроти, за іншими воротами, і, враховуючи значну відстань та нечисленність господарів, почути їхню шизу буде непросто. 
| ||
Ужгородський двіж, мабуть, найменший у Прем’єр-лізі. Розвиток фанатизму тут почався в 90-х роках, угрупування називалось тоді Zapad Front, і банер з таким написом був присутнім на їх трибуні аж до 2010-го року. Після зміни в 2011-му назви клубу із “Закарпаття” на “Говерла-Закарпаття”, а потім і на “Говерла”, ужгородці провели не одну акцію з вимогою повернути клубу назву “Закарпаття” назад. За останні 5 років при постійному переході клубу з однієї ліги в іншу кількість людей на секторі практично не змінювалась, і коливається від 25 до 75 чоловік, в залежності від матчу.
Не зважаючи на таку маленьку кількість людей на секторі, ужгородці постійно влаштовують якісь акції, палять піротехніку, через що регулярно мають проблеми з правоохоронцями. Пару років тому домашній сектор Закарпаття кожен матч був оточений міліцією по периметру, і при цьому там все одно палили піро. Ужгородці стабільно катають виїзди, при тому, що 11 з 15 виїзних ігор у сезоні їм доводиться долати понад 1000 кілометрів. Для порівняння, у Динамо найвіддаленіший виїзд в чемпіонаті (Севастополь) дорівнює 902 км. 
Фанати Динамо завжди нейтрально ставились до ужгородців, не зважаючи на те, що з Карпатами у них війна. Взагалі, через віддаленість Ужгорода від інших міст країни, у фанатів Закарпаття досить мало стосунків з фанами інших команд. Само собою, ужгородці воюють з Карпатами, також натягнуті відносини з фанатами стрийської Скали та івано-франківського Прикарпаття (зараз клубу вже не існує). Також вдалось знайти такий от банер на матчі проти донецького Шахтаря. Датований він аж 2008-м роком. 
Певний час фанати носили прізвисько “мадяри”, через банери угорською мовою, але банери було знищено в 2010-му році, і з тих пір це прізвисько практично не вживається… Наприкінці минулого сезону ужгородці опублікували заяву про те, що вони припиняють підтримку футбольного клубу Говерла. Ось її уривок дослівно: “Майже два роки на карті не існує футбольного клубу «Закарпаття». Для відданих вболівальників два роки без рідної назви клубу стало справжнім випробуванням. У більшості з нас період існування «Закарпаття» залишив яскраві моменти в пам'яті, важливими стали честь та гідність регіону, який цей клуб представляв. Наше головне кредо – вірність традиціям. Ми завжди будемо виступати за повернення і збереження історичної назви клубу, за жовто-сині кольори нашого рідного клубу. Вчора було остаточно прийняте рішення не вболівати за «Говерлу». Ми нічого не вимагаємо і нам нічого не потрібно. Інтереси вболівальників не співпадають з інтересами керівництва клубу, продовжувати діалог нема сенсу. Відносини з футболістами також не з кращих. Проїхати пів країни, аби після матчу до тебе ніхто не підійшов – дуже образливо, протягом усього сезону ми за цим і спостерігали.”. Але вже в першому турі чемпіонату 2013-2014 на гостьовому секторі в Донецьку були присутні троє фанатів Закарпаття... Передумали за міжсезоння, а футболісти до них знову після матчу на підійшли. 
| ||
Оскільки «Говерла» далеко не кожен сезон виступає у найвищому дивізіоні українського футболу, то відповідно виїздів до Ужгорода було до сьогоднішнього дня лише шість. Ми розкажемо тут про три з них.
2008 рік 3 травня 2008 року, після майже трирічної перерви «Динамо» знову завітало до Ужгорода. Нічого особливого від цього матчу ніхто не очікував, хіба що відзначимо, що це був перший виїзд динамівців після подій в Охтирці. Всі погляди фанів були спрямовані на Харків, де через чотири дні мав відбутися фінальний матч Кубка України з «Шахтарем». Кияни прогнозовано перемогли, хоч і пропустивши першими, відповіли на це чотирма голами. «Закарпаття» ж в цьому матчі офіційно оформило путівку в першу лігу. Господарі в знак протесту проти дуже поганої гри команди не вивішували своїх банерів на решітці, лише на одному з сусідніх секторів весь матч провисів банер «Закарпаття вперед!», намальований балонами. Після другого голу в свої ворота на 36-й хвилині ужгородці підняли полотно «Welcome to перша ліга», яке в перерві зірвала якась дівчина. Ужгородці сиділи мовчки весь матч і лише в другому таймі відбулась перекличка з киянами «Слава Україні!». Для киян матч з відвертим аутсайдером був рядовою подією, бажаючих їхати в таку далечінь більше 17 годин виявилось небагато, тому на гостьовому секторі зібралось трохи більше 100 чоловік. Крім цього на секторі «Динамо» були присутні хлопці з Вінниці, Львова і Чернігова. Жодних прапорів і розтяжок, лише кілька виїздних банерів, англійський та британський прапор на перилах і слабенька голосова підтримка. 
2010 рік Наступний матч в Ужгороді випало зіграти 24 березня 2010 року. Це був перенесений з листопада внаслідок епідемії грипу матч 13-го туру. Незважаючи на середу, на початок матчу о 16:00 і підвищення цін на квитки, стадіон «Авангард» був практично заповнений. Фан-сектор ужгородців зібрав незвично велику кількість людей. Перед грою вони провели невеликий марш вулицями міста. В другому таймі ужгородці зробили перекличку з нашим сектором «Слава Україні!», а після забитого голу їй радості не було меж (ужгородці перемогли в цьому матчі 1:0). Небагато киян змогли дозволити собі пропустити 2-3 робочих дні для поїздки в Ужгород, але подорож була того варта, незважаючи на провальну гру «Динамо». Близько 80 гостей змогли відчути на собі весь кайф весняної закарпатської погоди, коли на стадіоні спекотно стояти в футболці. На гостьовий сектор довелось купувати квитки по 25 грн., шмон теж дуже ретельний, але міліціянти в міру вічливі і зайвого дискомфорту не створювали. На той виїзд ми привезли 50 прапорців, а також завісили банерами практично 3 сектори.  В першому таймі заряди і нон-стопи йшли досить непогано, а після пропущеного командою голу все кардинально змінилось, сектор вмить замовк, а потім на весь стадіон роздавалось лише «Где ваша гордость?! Где ваша честь?! Сколько мы будем это терпеть?!», «Газзаев – пёс», «Вы позорите столицу», «Играй, Динамо, играй, твою мать!» і в такому ж дусі. На команду це не дуже впливало, хоча останні кілька хвилин біло-сині все ж кинулись рятувати поєдинок. Найцікавіші події розгортались вже після фінального свистка – Шовковський впритул до сектора підійшов просити пробачення за програш, але фани вимагали присутності решти гравців. Після голкіпера до гостьового наблизився Євген Хачеріді і кинув фанам свою футболку, але вона полетіла назад на бігові доріжки, а слід за нею ще кілька білих футболок. Футболіст не розгубився, підібрав свою амуніцію і побіг в роздягальню.  | ||
Ми розпочинаємо серію інтерв’ю з людьми, які стоять у руля фанатського двіжу Динамо Київ. Сьогодні в гостях у журналу один з лідерів київського ОФ, який розпочинав свій фанатський шлях тоді, коли на трибуні не було поділу на ультрас та хуліганів, на банди і моби, а “аргументи” під час бійок були звичною справою…
- Зараз прийнято вважати, що хохли найсильніші на ОФ-сцені України. Розкажи, будь ласка, як ми до цього прийшли? Чи були взагалі інші варіанти розвитку подій, і чи були часи, коли кияни поступались іншим і не могли дати собі ради? - Почнемо з того, що самим сильним суперником для нас наприкінці 90-х – початку 00-х, а саме тоді я прийшов на трибуну, був одеський «Чорноморець». В ті часи було по суті 50 на 50: не скажу, що нас прямо таки ганяли, але були такі поразки, як друга Конча-Заспа. Тоді була повна і беззаперечна перемога Одеси, і саме після цієї поразки, якщо так проаналізувати, київський ОФ почав розвиватись на англійський зразок – поділ на моби, де в кожного мобу був свій лідер і перевірені бійці. - Який це був рік? - 2001-й. Саме тоді і почався суттєвий розвиток, це був період, коли старші почали відходити від справ, а молодь хотіла розвиватись іншим шляхом. В Одесі на той момент старі не відійшли, вони як були топом, так ним і залишались, завжди добре себе показували, особливо вдома. Така рівновага на ОФ-олімпі залишалась приблизно до 2005-го року, а потім вже пішла мода, стало дуже багато молодих навколофутбольщиків. - А чому саме Одеса відстала? - Ну нехай вони самі про це розкажуть, але, судячи з усього, в них, після того як старі відійшли, молодь себе не надто проявила, а в нас було ким замінити олдових людей. На тій Конча-Заспі не всі побігли – достойні люди залишились махатися, і вони ж злегли в підсумку. І виникло питання – чому я за честь клубу та двіжу стою до останнього, а хтось, ніби такий же як і я, дав задню?... Саме за такими стєржнєвими, з часом, і пішли люди. Вони були рушійною силою. Почалось заняття спортом, адже до цього все було по простому – бійки проходили «на аргументах», зазвичай з пряхами, i
достатньо було тільки попадати опоненту в голову, навіть не сходячись. Але після того перемаху все змінилося, і заняття спортом стало обов’язковим.
- Ти ось кажеш, що пішов розділ на моби. Чи не здається тобі, що такий поділ не дуже сприяє розвитку двіжу в цілому, адже кожна фірма, в першу чергу, дбає про себе, свою політику проводить, і вже потім займається двіжем ДК? - Так, є такі моменти, коли фірма буває зациклена на якихось своїх цілях, не катає виїзди, як от, наприклад, було в Запоріжжі нещодавно, коли якісь малі при виді опонента дали по тапкам. Але така ось замкненість на собі не така суттєва, вона не зашкодить двіжу, адже першочергове завдання кожної фірми – захищати інтереси двіжу. 
- Які фірми на віражі наразі найстаріші (з нині існуючих) ? - Capitals та Трудові Резерви. - А інші коли створювались?
- Альбатроси – 4 роки тому, Young Hope – 8 років назад, HTF – 7 років назад, ТФ – 3-4 року тому.
- Ще розкажи, які банди були в ті часи і вже не існують тепер? - Trojans. Це була одна з перших фірм, яка за своїм розвитком нагадувала теперішні банди. Були ще, наприклад, Dynamites – але вони на перше місце ставили підтримку клубу на секторі. Існували також Darnitsa Hools, проте вони були небагаточисленні і проіснували лише кілька років. Ну і найбільш легендарна банда тих часів – Кефіри, саме їх називали не інакше, як “круті хохли”. 
- Старі продовжували катати, адже був час, коли вони фактично відійшли від активної участі в двіжі? - І по сьогоднішній день є старі, які ніколи не відходили, вони просто стали «в сторону», так би мовити. Переламним у нас став виїзд в 2003-му році на «Локомотив» до Москви, коли стало зрозумілим, що молодь взяла владу в свої руки, а старі з часом стали допомагати лише порадами. Також знаковою подією, після якої дуже багато старих «зав’язало», був погром синагоги (2002-й рік), адже були дуже великі проблеми з акабами.
- Таке питання – а коли останній раз виступав власне «хохловський общак»? Бо тепер в основному всі акції провадяться окремими бандами.
- Останній раз був не так давно, коли на Лук’янівці прибивались шавки. Але знову ж таки, це був єдиний раз після резонансної поразки від Одеси на Батареї. По суті справи, виявляється, що знакові поразки від одеситів (2001-й та 2009-й роки) давали нам нові витки розвитку. - Ну а ось ця поразка на Батареї – яка була головна причина? - Основна, мабуть, така, що люди вийшли, не махаючись впевненими, що вони вже перемогли. Не сподівались на це. Ще момент був, не почекали на інших, топову нашу контору. Пішли на жидів у відкриту, бачивши, що їх в два рази більше. Були моменти з місцерозташуванням... Поразка була ганебна, як для нашого руху, вважаю. - А скільки було зайвих людей тоді в складі? І взагалі – бувають зайві на общакових подібних темах? - Я вважаю, що хто побіг – той і зайвий)). Були такі, яких просто приводили, як знайомих. Друга хвилина показала, що ті, кого привели, побачили, що основні хохли завалені, не змогли нічого вигадати і просто втекли. Так, бувають зайві, але ось в чому плюс контор, що проводяться так звані «перевірки в лісах», і тому вже на основних темах люди «всі свої». Гадаю, що подібні помилки вже не повторяться – нехай нас прийде 70 осіб, але ми будемо впевнені в кожній людині. - В останній час на слуху у багатьох – хорьки, ці підлизування до москалів. Воно їм щось дало, оця от «дружба»? - Так, звісно дало. Вважаю, що ця банда наразі займає лідируючі позиції в країні. Добрі вчителя – добрі учні. Вороги ворогами, але треба визнати, що тепер вони на топових позиціях, і якщо хтось з наших буде вважати себе неперможними, то можна чекати на повторення «Батареї». Треба серйозно замислитись щодо Харкова.
- А хто сильніший на даний момент – «Дніпро» чи Харків? Чому в них не проходять забивони, так, як у нас з хорями?
- А в мене зустрічне питання – а хто буде поручителем у всьому цьому? Де гарантія, що вони не повбивають там один одного? В нас нема такої ненависті з хорями. А вони між собою домовитися не можуть. З приводу хто сильніший – важко відповісти, і у тих, і у інших склад гарний. - Які наразі відносини з «Карпатами»? Дивно, що вони продовжують стосунки з хорями, які так серйозно лягли під м’ясо. - З львів’янами у нас добрі відносини. Це не привід затіювати якісь тьорки. Це їх власні справи. Сенсу їм воювати мало – ну скільки можуть вивезти бійців на такі велики відстані? Ну 20-30... Ми, вважаю, не в праві їх засуджувати. - Але ж спілкування з «Карпатами» відбувається більше на рівні ультри? - Ні, не тільки. Наскільки я знаю, Терори спілкуються з Прайдами, Кепіталс – з LCF. Між двіжами, я вважаю, наразі все нормально. - Теми з москалями відбуваються час від часу, це не новина. А були якісь спроби вийти на поляків? - Кожна контора, яка стала на ноги, яка засвітилась вже і хоче чогось досягти, мусить виходити на росіян, топову країну. На поляків – так, виходили. Але вони все йдуть у відмову. Перш за все через те, що у них вистачає своїх ворогів, і ми, по суті, їм мало цікаві. До того ж вони чомусь дуже стрімаються наших акабів, вважаючи, що їх неодмінно можуть всіх прийняти на нашій території. З нашого боку – важкувато вивезти навіть 20-25 людей туди. Це трабли з візами та із забаненими людьми. На збірній перетинались, проте до більшого не доходило. - А білоруси? Були ж контакти з ними (маю на увазі Динамо Мінськ), їздили до них на турнір, а потім все закінчилося. Причина у всьому те, що вони воюють із «Жальгірісом»?
- Причина – у війні, яка розпочалась ще за часів Союзу. І перетинів з ними було достатньо. Наприклад – бійка на Майдані у 2001 р., коли грала молодіжка. На виїзді тоді було спокійно – режим дає про себе знати, мусорів було певне 1 до 1 до кількості фанатів. Турнір навряд можна назвати приводом для стосунків. Дружби з ними бути не може, оскільки всі їх фірми наразі плідно спілкуються з Москвою. На рівні окремих людей може і є спілкування, але не більше.
 - Чи слідкуеш взагалі за їх справами? Правда, що МТЗ вже на першому місці в країні? - Я гадаю, що в них на рівних зараз все. Що у них трапилося – шавки при першій-ліпшій нагоді писали заяви в міліцію на фенс «Динамо» Мінськ, при цьому основні люди їх старались не чіпати, і вони собі розвивались та вільно почувались. - А чому нашим шавкам багато сходить з рук? Вони наших малих відловлюють, знімають речі. Чи відловлюємо ми їх в такому ж стилі? - Звісно, таке є, проте ми не афішуємо такі заходи, як це роблять шавки. Головна проблема в усьому цьому, що шавки в Києві ніби і є, і їх нема водночас. Але вирішувати цю проблему треба семимильними кроками.
- Який у київських шавок спортивний рівень, з яким рухом їх можна порівняти?
- Принципово не хочу порівнювати їх з будь-яким іншим рухом. - Ця істерія з перейменуванням коней – виграє хтось від цього? - Виграє ОФ, це точно. ЦСКА, ні для кого не секрет – промосковська банда, і Москва, скажімо так, буде однією ногою в Києві. - Але ж при цьому пропадуть шавки – так ми їх хоча б на футболі бачили, а тепер вони взагалі займуться партизанщиною. - А вони і без того не вилазять. Футбол? А що ми там бачим – незрозумілий сектор і розбрідання після гри по 2-3 особи. Але це добре, що в них не буде прив’язки до футбольного клубу – не буде місця для піару.  - Хіба це проблема для ЦСКА, що в них немає клубу, здається аж з 2008 року?
- Ну це, скоріше, питання до них самих. Вважаю, що клуб їм і не потрібен. Це ж все-таки прив’язка – треба бути завжди поруч, відвідувати домашки, ходити на стадіон. А так – вони зібралися і роблять теми. Їм байдуже.
- З появою клубу вони можуть частину молоді перетягнути до себе? - Хто не закріпився в «Динамо», звісно, може бути перетягнутим до коней. - А перетини з конями в місті взагалі були? І взагалі, чи можливий розвиток сценарію «під’їздних війн»? - Ні, не було, тільки окремі нечисленні бійки. А ловити один одного під парадними – це не околофутбол, це нікому не потрібно, така війна ні до чого не приведе, тим більш в такому культурному місті, як Київ. Хоча шавки – це, звісно, інша категорія – їх ловлять, і будуть ловити. - А чи є потреба у нас створювати філії по країні, які є, наприклад, в тих же коней? - Такої потреби нема. У нас не філії, а друзі. Наприклад, Черкаси, Чернігів. В Броварах і Борисполі завжди були моби, з якими нормальні стосунки. Миколаїв - теж наші товариші – хай вболівають за свої місцеві клуби, а в разі потреби вони завжди підтягнуться. - Який процент людей в наших ОФ-бандах, яким взагалі футбол та клуб не цікавий? - Думаю, приблизно співвідношення буде 80 до 20. В ці 20 %, яким не цікавий футбол, входять скоріш модники, ніж спортики. Але вони з часом відсіюються, адже отримавши в голову кілька разів на темах, в них бажання і відбивається. - Таке ще питання – чи відслідковується наша молодь, яка хоче махатися і створює для цього свої моби та банди? - Так, в останні 2 роки за цим слідкують, щоб все було, як належить. Щоб інші двіжі не випливали за рахунок імені «хохлів», перемігши якісь незрозумілі фірмочки.
- Теми не в дні ігор – чи це околофутбол власне?
- Лісні теми, вважаю, потрібні обов’язково. Там проходить відбір, загартовується кістяк фірми. В нас наразі 6 топових контор, якби кожна змогла б провести за рік 15-20 лісних тем, уяєвляєте, який був би кістяк? Потрапляємо на москалів в єврокубках, і вже склад був би підготовленим для дій. - Наскільки часто махаються саме основні склади? - Зараз з цим проблематично, адже слабші не виходять, бо бояться, а сильні, є така тема, переживають за свій рейтинг, аби не втратити напрацьоване. Ніхто не хоче ризикувати. Проте в молодіжних темах, за згодою сторін, часом виступають основні хлопці. - Чи цікава околофутбольщикам збірна – підтримка, виїзди, тощо? - Так, цікавість є. Деякі люди катають. Проте нав’язування збірній іноземців відбиває потроху інтерес до цього всього... - А проблема лише в легіонерах? Як наші, наприклад, будуть стояти разом із хорями або конями поруч? - Так, єдиний сектор – це теж проблема, слабко уявляю, як це може бути. Проте от Львів, наприклад, чи не єдине місто, де дійсно всіх об’єднує збірна. На збірній є домовленість, не мутити один на одного, і потрібно цього дотримуватись. Такі події, як віджатий в Києві банер запоріжців, не красять наш рух. - Розкажи про взаємодію з ультрою, чи є спілкування і спільні теми? - У нас так складається, що ОФ не лізе до справ ультри, і навпаки. Загальні питання обговорюються, і це правильно. ОФ в будь-якому русі – це як армія в країні, вони захищають честь і руху, і клубу, і свою. - ОФ-щики намагаються когось перетягнути з ультри до своїх лав? Багато хто з ультри, до речі ж, займаються єдиноборствами та тренуються.  - Звісно. Багато кадрів набирається саме з ультри. - А навпаки? Рух з ОФ в ультру? І ще питання навздогін, чи не здається тобі, що часто хулігани, досягши певного рівня, починають зверхньо ставитись до всіх інших на секторі. - Руху з ОФ в ультру практично немає, якщо люди відходять від активної ОФ-діяльності, то, зазвичай, відходять повністю, окунаються з головою в сім’ю та роботу. З приводу зверхності – тут, мабуть, варто згадати все тих же модників, про яких ми вже говорили, в основних бійців ставлення до решти сектору більш ніж адекватне. - В Києві є взагалі проблема «кавказького питання»? Чи може у нас ситуація розвинутись за московським сценарієм? - Вважаю, що проблема існує, дуже серйозна. Але в Києві навряд таке можливе. В них же ситуація інша – вони там всі громадяни своєї країни, і можуть вільно пересуватися. - Зараз багато хто починає носити із собою ножі, балони... Чи є в цьому потреба, наскільки це адекватно?
- Сенс є. В кожному русі є топові люди, які завжди можуть стати об’єктами нападу. Наприклад, коли шавки дістають ножі, ти ж не підеш на них з голими руками? Проте є і просто мода на це. Люди ж не розуміють, якщо дістав ножа – то або бий, або взагалі не витягай. Опоненти ж бувають різні. Якщо ти не готовий до його використання, то можеш отримати ножа назад.
- Як взагалі вважаєш, наш рух в останній час розвивається чи якось топчеться на місці? - В плані ультри розвиток є, безумовно. В ОФ контексті розвиваємося, проте не так жваво, як хотілося б. І тут заважає декілька факторів. По перше – це небажання багатьох контор виходити на нас. Є навіть такі опоненти, що підбивають інших не виходити проти нас. Також досить важливий фактор, що в нас нема зрілих, дорослих людей, по 30-35 років, як це є в Росії або Польщі. В нас же – 25 років, і люди починають відходити. Не знаю. Певно, це все відбувається через низький рівень життя, люди зайняті побутовими проблемами і не можуть багато часу приділяти футболу. До того ж, в нас не такий рівень розвитку ОФ, як в тій же Росії.  - Наболіле питання – можлива участь контор в політичних акціях. Скажімо, на стороні опозиції?
- Якщо будь-яка фірма буде помічена в політиці, це одразу ж стане відомо. Всі про все дізнаються, і тому одразу ж зацікавляться люди з силових структур. А ці контори, зазвичай, не шуткують. Як тільки хтось засвітиться в цьому – отримає багато проблем. Кардинально ми нічого змінити не можемо.
 - Чи не вважаєш, що українізація нашого руху відбувається повільно? - Нелегке питання. Так, сьогодні Львів в цьому плані на першому місці, проте, вважаю, що ми, «Динамо», теж один з найсвідоміших проукраїнських рухів в країні. Хотілось би швидше, але маємо, що маємо. - Може, даси якісь побажання молоді? - Поважайте один одного, будьте патріотами своєї країни і бийтесь до перемоги. - Дуже дякуємо за відповіді! Було дуже цікаво, і сподіваюсь, ще зустрінемось на сторінках нашого журналу. | ||
Курс молодого бійця - це серія статей для тих, хто хоче підтримувати Динамо на секторі ультрас, або тільки починає освоюватись на нашій трибуні. Ми розкажемо про всі аспекти життя фаната, і почнемо з самих азів - як прийти на сектор. Мабуть, ви вже знаєте всі речі, про які піде мова в сьогоднішньому випуску. Але цю статтю цілком можна скинути друзям, які ще жодного разу не були на секторі. Курс молодого бійця буде публікуватись в форматі Питання-Відповідь, або ж FAQ.
1. Я хочу стати ультрас, в мене немає на секторі друзів та знайомих. Чи потрібно десь записуватись? Як взагалі потрапити на сектор ультрас? Для того, щоб ходити на сектори ультрас, не потрібно заповнювати жодних анкет чи здавати якихось внесків. Ми не офіційна організація, і тут ніхто не буде контролювати твою відвідуваність. Потрапити на сектор можна, придбавши квиток в касах на сектори 41, 43, 45. Якщо немає квитка на наші сектори - можна купити на сусідні і спокійно перейти до нас. Але більшість ультрас купують сезонні абонементи, вони дають ряд переваг. На єврокубкові ігри ми самі реалізовуємо квитки, місце і час їх продажу оголошується в Інтернеті. У нас є сайт wbc.kiev.ua, а також спільнота ВК vk.com/wbc_kyiv. Там ти можеш дізнатися про рух, наші новини, задати свої питання і т.д. Також на цих ресурсах публікуються оголошення стосовно наступної гри, дуже бажано з ними ознайомитись перед походом на стадіон. 2. Де можна придбати абонемент на сектор ультрас? В касах їх не продають... Так, ми самі реалізовуєм абонементи, в касах їх немає. Придбати можна практично перед кожною домашньою грою. На нашій сторінці Вконтакті ми повідомляємо час і місце, де буде відбуватися наступний продаж. Тож потрібно уважно слідкувати за новинами. 3. З якого віку можна приходити на сектор ультрас? Чи є якісь обмеження? По суті, обмежень нема, але на сектор варто приходити тоді, коли вже можеш сам за себе постояти, і є щось в голові. Рекомендуємо приходити не раніше 16 років... 4. Чи існує якийсь дрес-код на секторі? Не раз бачив, що всі ультрас в футболках однакового кольору. На рядові матчі ми просимо не одягати речі червоного, помаранчевого, рожевого, фіолетового та зеленого кольорів. Наші кольори - біло-сині, також допускаються речі блакитного, чорного та сірого кольорів. На деякі матчі ми просимо дотримуватись певного дрес-коду, про це ми заздалегідь пишемо в Інтернеті. 5. Де можна дізнатися слова пісень та кричалок? Кричалки ми називаємо зарядами. На даний момент розділ з піснями та зарядами тимчасово недоступний, тому їх можна завантажити тут, також велика частина зарядів у відеоформаті є на нашому каналі в Youtube (дивитись). Перед першим походом на сектор їх дуже бажано якщо не вивчити, то хоча б прочитати кілька разів. 6. Припустимо, я вивчив всі заряди, як дізнатись, в якій послідовності їх заряджати? Для цього на секторі є споукмен – людина з мікрофоном. Він вирішує, що і коли заряджати, в залежності від ходу поєдинка. Тому для синхронності і чіткості на секторі всім потрібно його уважно слухати і виконувати те, що він просить. Споукменом не може стати якась випадкова людина, тому ти можеш повністю довіряти всьому, що він каже під час гри, і дотримуватись всіх його вказівок. 7. Що не можна робити на секторі, щоб у мене не виникло проблем. Потрібно просто гідно себе поводити. Крім того, в нас на секторі під час гри НІХТО не палить цигарки та не вживає алкоголь. Це АКСІОМА. Тому, якщо ти ще палиш, то кидай цю шкідливу звичку, і навіть не думай задиміти цигаркою на секторі. Людей напідпитку зазвичай виводять за межі сектора, якщо вони відмовляються піти самостійно. 8. Як на фанатському секторі ставляться до політики? Я читав, що фанати Динамо підтримують радикальні партії. Рух ультрас Динамо не підтримує жодну з політичних сил та партій, але при цьому у нас є свої ідеологічні погляди. Ми всі патріоти свої землі. Ми любимо свою команду, своє місто та свою країну. Саме тому в нас на секторі можна побачити патріотичну символіку, червоно-чорні прапори, під якими покоління, які жили до нас, боролися за волю України. Крім того, людям з лівими, космополітичними та анархістськими поглядами на життя на секторі місця немає. Україна тут понад усе. 9. Що таке «модуль» та «модульне шоу»? Модуль – це кольоровий прямокутник з паперу або поліетилену. За його допомогою ми викладаємо масштабні малюнки. При проведенні модульних шоу важлива синхронність та уважність КОЖНОГО. Організація модуль-шоу, тим більше на декілька тисяч осіб, дуже складна справа. Від розробки ідеї до розкладання цих самих модулів на секторі. Тому важливо уважно слухати споукмена, який пояснить, коли і як потрібно підняти який модуль. 10. Фанати часто використовують піротехніку. Я хочу запалити фаєр на наступній грі. Де його можна придбати? Про піротехніку ми поговоримо в одному з наступних випусків. Перш за все, зверніть увагу, що ми не палимо бездумно кожної гри. Ми намагаємось влаштовувати масштабні шоу з піротехнікою. На сьогодні рівень нашого руху вже не дозволяє навіть 100 фаєрів на одній грі називати «масштабним пірошоу». Тому дивіться на наших ресурсах перед грою позицію руху: ми палимо чи ні. Якщо написано, що не палимо, то доведеться трохи почекати. За самовільне використання піротехніки до тебе можуть бути претензії із застосуванням фізичної сили. | ||
| ||
| ||
Прохання уважно прочитати і засвоїти текст, тому що мова в ньому піде про наше обличчя на секторі - а саме про банери і банерну лінію взагалі. До деяких людей, які возять свої банери на матчі, є запитання з приводу їх адекватності і можливості за свій банер постояти, тому з нового сезону приймаються нижченаведені вимоги до нашої банерної лінії.
Якщо у вас уже є банер: - Контроль чіткості розвішування банерів будуть здійснювати відповідні люди. На домашках банери вішаються по обидві сторони від нашого лицьовика (Ультрас Динамо) - спочатку бригадні, потім всі інші. На виїздах дивіться, щоб залишалося якомога менше просвітів і вільного простору між банерами. Відповідальна за банери людина буде визначатись в залежності від матчу. - Кожна банда або компанія, яка возить на матчі свій банер/банери, повинні на найближчому ж матчі надати відповідальній за банери людині телефон контактної особи/осіб, хто за нього відповідає. - Будьте готові до того, що вас можуть попросити не вішати ваш банер, і обгрунтують, чому саме так. Якщо відповідальна людина вперше бачить вас і ваш банер, і не має ваших контактів - банер не вішається.  Якщо ви збираєтесь зробити банер: - Якщо ви бажаєте створити на свою компанію новий банер, спочатку подумайте. Вибирайте ретельно напис, дизайн і шрифт, колірну гамму. - Зупинившись на якомусь варіанті, покажіть на матчі відповідальній за банерну лінію людині ескіз, щоб можна було оцінити його художню виразність і актуальність в цілому. - Перед виготовленням банера ви повинні довести свою адекватність. Це стосується як киян, так і фанатів Динамо з інших міст. Виглядати буде це приблизно так: приходить вся банда до відповідальної людини і каже: "Ми молоді фанати ДК, нас 5 чоловік, півроку в двіжі, хочемо свій банер - ось ескіз!", вам відповідають: "Вам ще рано, приходьте через рік!", або "Ми фанати ДК з міста Крижопіль, ми вже відкатали дві домашки і один виїзд, хочемо полотно Крижопіль за Динамо" - вам теж відповідають "Приходьте через рік!"  Правила поводження з банерами: - Повісивши банер, з ним повинні залишатися поруч хоча б кілька людей. - Не допускається стояння на банерах! - Особи, які харкають або гризуть сємки прямо на банер, каратимуться тут же, на місці. - При палінні піротехніки будьте акуратними - не пропаліть банери! Позування на круті ави - це, звичайно, весело, але відповідати за дірки доведеться вам. - Ніколи не повідомляйте малознайомим людям місце зберігання банера, або хто його збирається везти. Не пишіть про таке в інтернеті, особливо в соціальних мережах. - Якщо на домашку хтось із охорони не пускає ваш банер, дайте знати нашим старшим хлопцям. - Возіть банери акуратно і непримітно, пам'ятайте, що ви за них відповідаєте! - При конфлікті з міліцією всіма силами намагайтеся не віддати банери в руки акабів. Якщо таке трапилося, негайно зверніться до старших людей з двіжу. - У разі, якщо на виїзді менти з будь-якої причини не пускають банер на сектор, не віддавайте його в руки ментам, занесіть його в мікроб чи авто наших людей. - Не фотографуйтеся з банерами в стрьомних, малознайомих місцях на вулиці (особливо стосується бойових виїздів). Вороги не дрімають. - На виїздах не залишайте банери в транспортних засобах на видному місці без нагляду (прикріплені на лобове скло або на сидіннях). - Не слід брати банери у випадках, коли оголошується бойкот і т.д. Зазвичай інформація з'являється заздалегідь, слідкуйте! - У спілкуванні проявляйте повагу до наших банерів, не називайте їх «тряпками». У нас - банера, стяги, прапори, але ніяк не ганчірки і не тряпки. Можливо, ці правила можуть здатись трохи бюрократичними, але ніхто нічого подібного б не описував, якби все у нас було гладко... | ||
| ||
|
Після кількох безсонних ночей при підготовці цього випуску ми зрозуміли, що не зможемо постійно готувати матеріал в такому режимі. Тому нам потрібна ТВОЯ допомога! Ти можеш надіслати статті, які було б цікаво прочитати іншим фанатам Динамо (наприклад, звіт з минулого виїзду), а також долучитись до команди "Святослава" на постійній основі. На даний момент у нас катастрофічно бракує дизайнерів і верстальників. З приводу допомоги по дизайну пиши Вконтакті юзеру Dexter 73 (лінк), з приводу матеріалу в журнал - на пошту admin@wbc.kiev.ua, і ще одне... Ти можеш задати будь-яке питання стосовно нашого руху туди ж, на пошту admin@wbc.kiev.ua, з поміткою "Питання для Святослава". І Святослав тобі відповість на сторінках наступного номеру журналу, якщо питання буде справді цікавим. До нових зустрічей!
З.І. Передрук матеріалів з даного журналу дозволяється лише з дозволів редакції. Якщо дані якогось абонементу будуть опубліковані в Інтернеті у вільному доступі - доступ до журналу по даному абонементу буде заблоковано. З повагою, WBC! | ||
|
